Локі знав, що давати Бі-15 та Сильвії обирати, чим вони сьогодні займатимуться, було поганою ідеєю. Та навколо було повно пляшок, вони повсідалися на підлогу у головній залі, тож зрештою все мало б бути не так страшно.
Аж поки його варіянтка, спорожнивши першу пляшку вина й абсолютно не сп’янівши при цьому, не запропонувала зіграти. І, звісно, це мала бути та Мідґардська забавка, де за обертами пляшки визначали, хто із ким цілується. Локі закотив очі: ніби їй не півтора тисячоліття, а років дванадцять, і вони усі зараз у дитячому таборі. І це Сильві називала «здоровим гедонізмом».
Бог окинув поглядом присутніх: Кейсі та Мобіус закивали особливо заперечно. На них діяв алкоголь, та все ж вони були недостатньо п’яно-безтурботні, щоб насолоджуватися таким видом веселощів.
— Я перша, — вирішила за усіх Сильві, обертаючи пляшку. Її горлечко майже спинилося навпроти Мобіуса, та, зрештою, таки повернулося до Бі-15. Богиня спідлоба глянула на свого варіянта, але все ж видавалася доволі задоволеною таким результатом, зручно влаштовуючись між колінами мисливиці та цілуючи її значно довше, ніж того вимагали правила.
А що Локі? Він же не міг використовувати магію в УЧВ, правда?
З того часу, як вони убили Канґа, багато змінилося. Більшість працівників УЧВ розпустили по «домівках», повернувши у рідні часоряди. Дехто, як-от Кейсі, був надто відданий роботі, щоб покинути її. Дехто, як Равонна, зник у пошуках власних відповідей. Завданням УЧВ більше не було стримування росту Мультивсесвіту, тепер групка на чолі з Локі та Сильві слідкувала тільки за появою «злочинців». На випадок, якщо Канґ повернеться і вирішить знову узяти все у свої руки.
— Чого спиш, вставай, — виявляється, горлечко пляшки було повернуте просто до нього, а над Локі уже нависала Бі-15.
— Перепрошую, — голос бога низький і приємний, він схилив голову, щоб легко й шанобливо поцілувати дівчину, а потім з не меншою грацією опустився назад на своє місце.
Пляшка крутилася набагато швидше, ніж у инших: певне, Локі не розрахував сили. А можливо, справа була у тому, що її горлечко оберталося то до Мобіуса, то до Сильвії. Зрештою, асґардієць зітхнув і підійшов до дівчини, простягаючи руку, щоб допомогти їй підвестися.
— Приб’ю ж колись, — він з усмішкою схилився до вуха Сильвії, залишаючи на її щоці невинний поцілунок.
— Ти першим почав, — богиня відповіла такою ж посмішкою, тут-таки повертаючись на місце і майже схопилася за пляшку, коли на її передпліччя лягла долоня Бі-15.
— То ви що, увесь цей час махлювали?!
— І це називається «боги», — у голосі Мобіуса було чути незадоволення, але несерйозне, зрештою, це лише гра.
— Заради справедливості, ми боги магії та обману, — Локі знову усміхнувся. — Але, якщо хочеш, я можу покрутити знову. Жодного шахрайства, обіцяю.
— О ні, я зроблю це за тебе, боже обману, — він жартівливо штурхнув Лафейсона, що сидів поруч, під ребра.
Пляшка поступово сповільнювалася і Локі підняв очі на свою варіянтку, заперечно хитаючи, мовляв: не втручайся. Врешті-решт, вони повеселилися і час було дати смертним теж порозважатися.
А тоді він завмер.
Горлечко вказувало точно на Мобіуса.
Чорт, таки приб’ю.
— Ти не проти?
Чоловік на мить засоромлено опустив очі. Його щоки аж пашіли рум’янцем і краватка тисла на горло, але Мобіус набрався мужности і підвів погляд. Перед ним був бог. Самовдоволено усміхнений, та в очах читалося ще щось. Якби хтось тільки припустив, що Локі на таке здатний, то він одразу ж переконав би у зворотному, а все ж…
В очах Локі читалася турбота, тож Мобіус повільно кивнув.
Рука бога повільно сковзнула чужою спиною, пригортаючи чоловіка ближче, і він востаннє поглянув у блакитні очі, переконуючись, що все гаразд.
А тоді накрив губи Мобіуса своїми, зариваючись пальцями у чуже волосся. Локі не смів затримувати сам поцілунок на довше, ніж це дозволяли пристойність чи правила гри, але, відірвавшись від м’яких вуст, він ще на мить залишився у тому ж положенні, дивлячись на те, як чарівно тріпотіли вії чоловіка.
— Виходить, зараз знову черга Мобіуса крутити? — голос Кейсі ледь тремтів. Цікаво, з чого б це? — Знаєте, я, напевне, піду спати, бо ви зараз ще до карт на роздягання дійдете.
Локі посміхнувся: то про рибу аналітик не знав, а про таку забавку землян — так? Дуже захопливо. А втім, він не засуджував.
— А давайте! — очі Сильвії засяяли.
— А давайте без «давайте».
— Ти нудний, — варіянти сиділи навпроти одне одного, та дівчина однаково змогла дотягтися, щоб копнути Локі. — Ще зараз скажеш, щоб ми мили ноги і лягали спати.
— Ну чого… закладаюся ти не куштувала асґардійських коктейлів.
— Та якось не до того було.
— То спробуєш зараз, — бог посміхнувся втішально. Певно, не варто було згадувати дім, якого її позбавили так рано. — Вогняний поцілунок Сіф, улюблений коктейль Тора, — він простягнув Сильвії прозорий напій з яскраво-червоними краплями, що стікали стінками келиха. Над поверхнею коктейлю клубочився дим від сухого льоду, немов хмари.
Мобіус сидів трохи на відстані, роздумуючи, чи варто йому підійти до стола Верховного суду, з якого бог зробив собі барну стійку, щоб щось замовити. З одного боку, йому і так достатньо вже паморочилось у голові, а приємне тепло розливалося тілом, роблячи усі рухи плавними та лінивими, хоч і трохи незґрабними. З иншого — який же неперевершений вигляд мав Локі, коли займався чимось, що його захоплювало. Як уміло він підкидав і відкривав у повітрі пляшки, підставляючи келих чи шейкер, залежно від напою. Яким зосередженим він ставав, коли прикрашав готовий напій гілочкою м’яти чи карамелізованим лимоном.
— Що я можу зробити тобі, друже мій? — бог відвів погляд від чарок, що розставив в ряд для Бі-15, звертаючись до Мобіуса. — Щось солодке і старомодне?
— Щось, що ти пив би сам.
— О, ти даєш мені занадто багато опцій. Але я тебе зрозумів, — Локі підморгнув чоловікові, одна за одною виставляючи на стійку кілька пляшок. Згодом окинув їх критичним поглядом і прибрав деякі, замінивши на щось инше. — Так, так уже краще, — він ні до кого конкретно не звертався, просто роздумував над своїм черговим шедевром. Тому не помічав чужого захопленого погляду на своїх руках. Або зумисне вдавав, що не помічає.
— І як цей називається? — голова Мобіуса поважчала ще до того, як він зробив перший ковток, тож довелося підперти її рукою, через що агент УЧВ мав характерний для себе стомлено-чарівний вигляд.
— Секс із йотуном, — без краплі сорому відповів бог, підсуваючи йому небесно-блакитний коктейль із вихором золотих блискіток. Асґардійський ель дурманив голову достатньо, щоб дозволити собі такі жарти, але не більше.
— Сумніваюся, що він користувався у вас великим попитом.
— На жаль чи на щастя.
— А де це решта? — Мобіус був трохи дезорієнтованим і окинув залу в пошуках знайомих облич. Та вони були із Локі удвох. Від усвідомлення цього щось всередині стиснулося.
— За нормальним часом, у нас зараз вже по третій, — стенув плечима бог. — Певне, пішли спати. Я складу тобі компанію, поки допиватимеш, але, мабуть, теж потім піду.
— Дякую.
— Прошу, Мобіусе, — Локі акуратно розкладав алкоголь на місці, де раніше стояли статуї «Хранителів часу». Хто знав, коли він знову знадобиться.
— Було дуже смачно, — бог обійшов стіл якраз вчасно, щоб забрати у Мобіуса з рук склянку і підхопити його самого під лікоть, коли чоловік трохи незґрабно зліз зі стільця.
— Дякую. Дійдеш сам до спальні?
— А ти хочеш мене донести?
— Ти таки дуже п’яний, Мобіусе… — Локі тяжко зітхнув.
— То й що? Таким я тобі не подобаюся?
Бог не очікував, що розмова рушить у такому напрямку. Це було очевидно з того, як він трохи злякано прибрав пальці з чужого ліктя. Очевидно навіть для захмелілого Мобіуса.
— Ясно… — чоловік трохи повагався, перш ніж розвернутися до виходу. — На добраніч, Локі.
— Справа у тому, що я подобаюся тільки такому тобі.
— Ти не можеш цього знати.
— Мобіусе, ну ходи сюди, — бог мав винуватий вигляд, ніби дурне котеня, що вибігло на дощ, а тепер просило впустити до хати. Саме це змусило чоловіка зупинитися, а не відповісти: «Якого біса я маю тебе слухати?»
— Маєш що мені сказати?
— Я можу в мить витверезити тебе і тоді поговоримо.
— Ні хвильки без того, щоб ти не вихвалявся, — без зла закотив очі Мобіус. — Та я не хочу тверезіти. А тепер усе ж на добраніч.
— Зажди, — Локі делікатно торкнувся його плеча, змусивши чоловіка спинитися. Він легко поцілував Мобіуса в чоло, посилаючи тілом хвилю прохолоди. — Принаймні, на ранок не болітиме голова.
— Дякую. І добраніч.
— Та я і з першого разу зрозумів, — посміхнувся бог. — І тобі добраніч.
— Який же ти часом нестерпний.
Локі зітхнув, дивлячись, як його друг нетвердою ходою віддалявся. Він знав, що нестерпний. Саме тому і не відповів на напівжарт-напівзапрошення. Сперся на стійку, витягаючи ще одну склянку, начаклував величезний шмат льоду і налив собі води. На жаль, сам себе він витверезити не міг. Принаймні, не повністю.
***
Локі прокинувся від гуркоту. Хтось ломився до нього у двері, ніби на пожежу. Тільки одна людина могла мати стільки нахабности:
— Сильвіє, іди до біса!
Стукіт припинився. Бог роздратовано натягнув ковдру аж на голову, ніби це могло захистити від звуків, які вже його розбудили. Ні, так не працює. Він не менш роздратовано звівся на ноги, натягнув сорочку і брюки, і рушив до дверей, якраз коли стукіт поновився, хоч і набагато тихіший та обережніший.
— Та іду, іду! — повернув ключ в замку і потягнув двері на себе, тільки щоб побачити там геть не того, кого очікував. — Мобіусе?
Чоловік міг зрозуміти, чому смертні завжди зображали зустріч із чимось божественним, як картину, залиту сяйвом. Йому здавалося, що у повному тіней коридорі єдиним джерелом світла було обличчя Локі. Скуйовджене після сну волосся, очі, погляд яких іще не набув денної суворости, босі ноги. Цей Локі був таким по-домашньому милим, що мимоволі хотілося посміхатися.
— Мобіусе, ти щось хотів? — голос бога був менш невдоволеним, ніж можна було очікувати.
— Я протверезів.
— Вітаю. Ти прийшов із самого ранку тільки для того, щоб це повідомити? — Локі старанно вдавав, що не розумів, до чого хилить чоловік. І чого він не послав до дверей свою проєкцію?
— Ти сказав, що ми зможемо поговорити.
— Міг хоча б почекати до сніданку, — він закотив очі. — Проходь.
— Зачекати, щоб ти пішов раніше? Я все розумію, ти бог обману, але мені справді потрібно поговорити з тобою.
— Я б не обманув тебе. Як добре ти пам’ятаєш учорашній вечір? — бог вмостився у кріслі, жестом вказуючи Мобіусу на ліжко навпроти.
— Я пам’ятаю усе. Алкоголь б’є мені в голову, але не чіпає спогадів.
— Тоді я не дуже розумію, про що ще можна говорити.
— Локі, я можу попросити тебе хоч раз визнати, що ти не мав рацію?
— Не розумію, про що мова, — він із насмішкою вигнув брову. — Я завжди приймаю свої помилки, це ознака достойности бога.
Так і прибив би цього Локі. Разом із самозакоханою посмішкою, з упевненістю, з якою той розтягнувся у кріслі, із цією бісовою привабливістю.
— Добре. Тоді ти визнаєш, що не можеш знати, чи подобаєшся мені?
— Звісно подобаюся. Я принц Асґарду, я усім подобаюся.
Мобіус втомлено потер перенісся. Він сам не так давно прокинувся і, може, Локі мав рацію — варто було прийти пізніше. З самого рання впоратися із чужою впертістю майже неможливо.
— У романтичному пляні, Локі. У романтичному. Коли ти вчора цілував мене, я молився на те, щоб це тривало хоч трошки довше, — все-таки, добре, що він ще звечора прокручував у голові цю промову. Зараз під пильним поглядом бога точно не зміг би сформулювати усе так само красиво. — І я мав на увазі саме те, що сказав, коли пропонував піти зі мною в спальню.
Мобіусу справді вдалося ошелешити його. Локі не вперше помічав, як на нього дивився напарник, та списував це на звичайне захоплення, адже у певному сенсі погоня за цим варіянтом стала гобі чоловіка. Тим більше, що зблизька бог, напевне, був ще більш нестерпним, ніж у звітах УЧВ. Принаймні, щось подібне йому завжди казали удома.
Тому Локі щиро не розумів, чим міг зацікавити Мобіуса. Як міг у романтичному пляні подобатися цьому самовідданому і щирому чоловікові. Тому, хто, навіть маючи владу, не піддавався її спокусам, не давав злу очорнити свою душу.
Тому, хто не помилявся.
На відміну від Локі.
— Здається, там було дещо инше формулювання, — бог стримано усміхнувся, ховаючи погляд. — Та я не той, на кого тобі варто молитися, Мобіусе.
— Може, дозволиш мені самому це вирішувати? Чи думаєш, що я, пропрацювавши століттями на УЧВ, сплутаю грішне з праведним?
— Я не це маю на увазі. Я довіряю тобі, Мобіусе, — Локі підсунувся ближче, узявши чужі долоні у свої. — Та ти сам знаєш, що таким, як я, довіряти не можна.
— Я вже одного разу тобі довірився. І хіба пошкодував?
— Сподіваюсь, що ні, — Лафейсон облизнув губи, збираючись сказати щось важливе. — Бо я справді небайдужий до тебе, Мобіусе.
— Вав, я скоро звикну до того, як красиво моє ім’я звучить з твоїх вуст, — майже нечутно мовив чоловік. Локі узяв його за підборіддя, дивлячись у блакитні очі — ніби дзеркало, що відображувало його справжню суть — йотуна.
— Тоді я готовий повторювати його так часто, щоб це звучало, немов музика. Гайнемо у Ванагайм? Я знаю там один пляж і можна було б узяти колісницю, це майже як гіроскутер…
— Так, звучить чудово, — Мобіус перервав його, торкнувшись вказівним пальцем до тонких губів. — А ще ти міг би поцілувати мене просто зараз.
Локі гірко усміхнувся. Се все видавалося таким нереяльним, ніби варто доторкнутися — і ця ілюзія зникла б. І він знову залишився б сам на сам зі світом, що його ненавидів.
А тоді він рвучко подався вперед, пригортаючи чоловіка до себе за краватку. Вуста Мобіуса були такими ж м’якими, як він їх запам’ятав, а вуса так само химерно кололися. Ідеально. Цього разу бог був трохи сміливішим із руками, опускаючи долоню на чуже стегно та поволі пестячи. Трясця, як же добре, що у них сьогодні вихідний.
Можна було не відриватися від чужих губ.
Бо Локі, виявляється, мав набагато більший інтерес до них, ніж до вивчення мультивсесвіту.
— Можна я..? — він мовчки провів пальцями по рядочку акуратно пришитих ґудзиків.
— Спершу сам, — Локі здивовано підняв брову. Щоб хтось йому вказував у його ж спальні? Це було доволі незвично. — Хочу подивитися на те, який ти гарний. Будь ласка, — грайливо додав Мобіус.
Бог беззвучно засміявся, оголюючи ряд білих зубів. Він фактично сидів на колінах чоловіка, тож ніщо не заважало злегка рухати стегнами, поки розстібав ґудзики. Зрештою, якщо Мобіус хотів пограти, які правила могли заборонити трикстеру приєднатися до цієї гри.
Коли Локі нарешті опинився без сорочки, то легко штовхнув коханця в груди, тут-таки нависаючи згори: очікував на свою винагороду — новий глибокий та самовідданий поцілунок. Пальці чужої руки пробіглися його стегном, трохи затримавшись на сідниці, стискаючи та притягуючи бога іще ближче. Повітря кімнати холодом обвівало оголені плечі, поки долоня, що перемістилася вище і пестила перси, дарувала натомість достатньо тепла, щоб розтопити крижане серце.
Пальці Локі сковзнули під сорочку і вивчали вигини чужого тіла.
Аж поки Мобіус не здриґнувся.
— Щось не так? — бог одразу випростався, занепокоєно спохмурнівши.
— Твої пальці… — Мобіусу довелося зробити вдих перш ніж продовжити: — такі холодні.
— Так, це йотунська магія. Я не завжди її контролюю, пробач, — Локі уже майже підвівся, коли чоловік обхопив його зап’ясток, повертаючи долоню рівно туди, де вона щойно була — під самісіньке серце.
— Зробиш так ще раз?
Він повільно видихнув. Магія, що успадкував її від рідного батька, завжди видавалася лише інструментом руйнування. Хто, як не світла душа Мобіуса, міг розгледіти в ній щось по-справжньому чарівне?
Пальці охопило ефемерне ніжно-блакитне сяйво і бог на пробу провів ними вгору по ребрах чоловіка.
Так.
Результат однозначно був того вартий.
Мобіус вигнувся у спині, підставляючи незахищену шию під цілий ряд нових вологих поцілунків, і солодко застогнав. У його очах промайнув вогник, який з’являвся тільки поряд з богом. Напевне, Локі таки мав на нього не найкращий вплив.
Та зараз це їх мало бентежило. Елементи гардероба зникали один за одним, залишаючи менше місця фантазії і більше — захопленому спогляданню. Так, якби їх на ранок запитали, чим це вони займалися, обоє, не змовляючись, відповіли б, що були у музеї. Тільки тут на експонати можна було не лише дивитися, їх можна було торкатися.
А дотиків усе не вистачало. Їхні тіла спліталися, як переплітаються лава і вода на березі океану. Холодні пальці напівйотуна, що вивчали так безсоромно внутрішню поверхню м’яких стегон Мобіуса, гарячі губи чоловіка, що досліджували так ретельно вигини делікатної шиї Локі. Схлипи та стогони, що вони дарували, тисячу разів шепочучи імена одне одного.
Вони тонули у простирадлах, мов у морі із шовку, тонули у відчуттях, мов це їхній останній день і завтра не буде нічого.
— Готовий? — вони притулилися чолом одне до одного і Локі чекав — опція, яку він ігнорував доволі довго.
Мобіус лише посміхнувся, киваючи.
А тоді йому стало ще краще, ніж в усі рази, коли чоловік мріяв про цю мить, разом узяті.
Бо зараз Локі був поруч, рухався повільно і ніжно, злегка прикушував мочку вуха й чутливу шкіру за ним. Робив з Мобіусом усі ті речі, про які він був би надто засоромлений, щоб просити.
Широка долоня охопила його єство, даруючи ще більше приводів, щоб задоволено відкидатися на подушки, закочуючи очі. Мобіус розривався між власною солодкою втіхою та бажанням потішити Локі, тож почав рухати стегнами назустріч, підлаштовуючись під його ритм. І — о боже — хіба це було не прекрасно?
— Ти завжди так стараєшся для мене, — низький із придихом голос, десь біля самого вуха.
Тоді Мобіус загубився назавжди, здриґаючись від насолоди і танучи під новими й новими дотиками.
— Знаєш, я тепер завжди замовлятиму той коктейль, — він лежав у бога на грудях, дозволяючи тому перебирати довгими пальцями його волосся.
— Тоді треба буде придумати якусь пристойнішу назву, — Локі посміхнувся. — Щось типу «фірмовий бармена».
— Переймаєшся, що вони говоритимуть?
— О, Сильвія точно буде жартувати. Я знаю, бо я б… — бог замовк, думаючи, що це, напевне, характеризує його з не найкращого боку.
— Ну з твого боку я був би готовий терпіти це скільки завгодно, — абсолютно серйозно мовив Мобіус, зводячи на коханця очі.
— Домовилися, — він злегка скуйовдив чоловікові сиве волосся. — А із Сильвією я якось домовлюся.
— Ну язик у тебе непогано працює, у цьому вже я точно пересвідчився.
Відгуки