Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Черговий вечір у вітальні Ґрифіндора. Хоч ти й навчалася на іншому факультеті, ця вітальня стала тобі рідною. Тут ти часто проводила час із дорогими тобі людьми – з близнюками. Здавалося б, що Когтевранка робить у вітальні Гріфіндора? Як вона туди потрапила? Що відбувається? Все дуже просто! Вона товаришує з близнюками Візлі. А дружити з ними прямо дорівнює порушенню правил. Ти все одно нікому не заважаєш. І ось, знову ти з близнюками заходиш у вітальню Ґрифіндора. Студенти цього факультету вже навіть вітають тебе там, як свою. Джордж сказав вам почекати, поки він збігає, покличе Лі Джордана. Ви з Фредом присіли на перший вільний диван і стали чекати на ваших друзів. Вже за звичкою ти закинула ноги на диван і поклала голову на коліна своєму на коліна, пока він почав гратись із твоїм волоссям.
— Знаєш, – почав Фред, – так незручно, що ти навчаєшся на іншому факультеті…
— Хах, Фредді. Ти ж знаєш, мені подобається Рейвенкло.
— Так, він мені подобається. Але це все ще не зручно.
— І що ж ти пропонуєш? – тебе явно почала бавити ця розмова, і ти посміхнулася.
— Власний факультет – хлопець усміхнувся так, що ти не розуміла, жартує він, чи справді збирається створити власний факультет.
— Але ж Дамблдор заборонив…
— Створювати власний факультет «Візлі». Я пам’ятаю, – сказав хлопець, відкидаючи голову назад. Замислившись на мить, він знову подивився на тебе і додав: – А шкода. Ти дуже підійшла б на цей факультет.
— Справді? – трохи посміхнувшись, запитала ти.
— Справді. У тебе прекрасне вогняно-руде волосся, чарівні блакитні очі і твоє, без того красиве, обличчя вкрите не менш чарівним ластовинням. Що ще потрібно? – Ти відчувала, як почали червоніти твої щоки. Ти знала, що Візлі завжди допоможуть тобі підняти твою самооцінку, але почути стільки компліментів у свій бік за один раз ти явно не була готова. Ти якось зібралася з думками і, незважаючи на шалений ритм серця та рожеві щоки, заговорила:
— І справді, але моє прізвище не Візлі, – заперечила ти, і майже пошепки додала: – можливо, поки що.
— Поки що?
— Ну хто знає… Може, в майбутньому я вийду заміж за якогось Рона Візлі… Або Джорджа… Або збожеволію і вийду заміж за Персі.. хоча краще вже одружитися з Джінні, якщо чесно. Або, – ти хотіла продовжити, але не встигла навіть придумати, кого ще назвати, як Фред швидко нахилився і поцілував тебе. На момент все, навіть власні думки, зупинилось. Серце погрожувало вирватися з грудної клітки, настільки сильним і швидким було його биття. Обличчя вже повністю червоне, аж до кінчиків вух. А мозок намагався переварити ситуацію, що щойно відбулася.
— Просто не сподобалося, що ти мене пропустила, сонце, – ця переможна усмішка Фреда. Серце почало шалений танець. Думки бігають туди-сюди, мішаючись одна з одною. І ти намагаєшся хоч якось зібратися і сказати хоч щось.
— Не вірила такому щастю, – сказала ти, нарешті прийшовши до тями.
Настала абсолютно різка тиша. Ти відвела погляд, притиснувшись до руки Фреда, і більше ви навіть не ворушились – були надто зайняті власними думками. Чесно, всім вашим друзям було вже давно зрозуміло, що повинно було статись. Всім та не вам двом. Напевне ви й справді не могли повірити, що в житті може так пощастити. Навіть зараз, здавалось, ви поцілувались, що тут не зрозуміло, але одне не давало вам обом спокою – ви не сказали цього вголос. Це і справді було очевидно, ви обидва це розуміли, але сумніви не давали просто насолоджуватися моментом. Що, якщо ви не зрозуміли один одного? Що, якщо все не так, як ви подумали? Але ви обидва наважуєтеся зробити ще один сміливий вчинок на сьогодні.
— Я кохаю тебе! – Несподівано для себе, але водночас, в один голос, ви просто випалили ці слова.
Пару секунд ви обидва усвідомлювали ситуацію. Але потім також одночасно почали сміятися. Ти знову уткнулася носом в руку Фреда, сама не знаючи від сорому це, або від сміху. Але ви продовжували дзвінко сміятися, насолоджуючись кожен сміхом іншого. Таке зізнання ви точно ніколи не забудете.