Частина 3.2

Емоції наче оніміли. І це було на краще. Я дивилася на Рому як на чужого, Назар на його фоні був ближчим та здавався ріднішим. Роман не просто помічав це, а його аж дратувало мої короткі холодні відповіді коли він контактував зі мною.

Вечір, лікарня опустіла від відвідувачів, персонал сидів по кабінетах, лише інколи медсестри бігали до пацієнтів даби ліки тим дати по часу. Той лікар мені боявся на очі потрапити, постійно зиркав в коридор коли мимо проходив. Але на вечір його замінив інший. Чоловіка звали Александром, він був відкритішим та легко погоджувався зі мною, коментуючи це «Ви 100% краще знаєте про його стан».

Крісу зараз набагато легше дихати, в нього не переривисте пульс. Та й з коми його вивели, він лише на мить був у тямі, та встиг запитати, чи добре все з Майклом. Та вирубився.

Я не могла скласти цей пазл. Спершу Кріса знаходять одного, і доставляють в лікарню. Медсестра яка його приймала, казала що його привезли чоловіки в темно синіх костюмах. Помічники радників. Вони лише сказали що всі інструкції вони зараз вишлють від ради, а оформити його під страховку клану. Стандартна форма. Кріс неодноразово кликав Майкла, питав як він, ще коли поступив. Наче він не пам’ятає що він вже був один.

Але найбільше питання до ради, яка щей надіслала сама той седатраніл. В раді далеко не ідіоти сидять. Але так налажати та й ще з мисливцем по обміну. Вони будуть відповідати не просто перед главою, а й ще перед всесвітнім комітетом.

І чи міг Лютер про те вже знати? І тому він хотів щоб я астральну рибу запустила в Кріса? Перед тим як його би вбили. Або хотів і того щоб я заподіяла смерті Кріса, і щоб витягла спогади?

Ті шприци що встиг взяти Назар, мали дозу по 0.20 мл., а перед цим Крісу вже вкололи два рази. Тобто це були б останні. І він би вже не дихав.

З усіх сторін, це повна підстава ради та її особового складу. Вони будуть відповідати перед главою, а потім перед всесвітнім комітетом.

І тоді наступне питання.

Ця їх вихідка занадто помітна. Її легко знайти через дані що надсилалися лікарні і через мед карту Кріса, лише тільки зрівняв. То навіщо так ризикувати? Звісно мед карту можливо і підробити. Та однаково це не варіант, оскільки у глави є копії документів взявши до уваги і мед карти усіх мисливців. Та й доступу нема в нікого крім глави.

В голові стрельнуло дві жахливі догадки. Одна тільки підкріплює іншу.

Раді можливо нема більше чого втрачати в клані. І вони йдуть на методи які в голові не вкладаються.

І в цей же момент, вони можуть прикритися зникненням Майкла. Майкл вовкулака, його підставлять, зроблять наче з розуму зійшов, і він напав на свого напарника. А Кріс просто не зміг його вбити, та пожалів свого товариша, а той тим скористався. Та втік.

За першим сценарієм, рада зникне ще до засідання. За другим вони можуть себе виправдати, навіть випадок з седатранілом, вони виправдають себе тим що «вони були самі в шоці, і помилилися».

Наче заморозь пройшов по шкірі. Подивившись по сторонах, я була одна. Хлопці пішли до найближчого продуктового, Ми всі не їли з ранку чи вчорашнього дня. Біля мене стояли наші сумки, Назар готував диплом на здачу в університеті, Роман йому допомагав, шукавши інформацію по інтернету. Стаканчики кави що стояли під пластиковими сидіннями лікарні, були вже неодноразово складені один в одного.

А остання медсестра, завернула за кут коридору.

Це момент який я чекала.

Сконцентрувалася на приміщені коридору. На кожному його сантиметрі. Кожному віконці палити. Кожній двері та її рами, Кожному закутку. Я відчула легке тремтіння. В дальньому кутку, на тонких прозорих ниточках павутини перебирав лапками павучок, він повільно переміщувався своїм «будинком»

Чудово. Середкама це простір який без зусиль створюють демони, для людей потрібно більше часу та терпіння для того щоб подібною здатністю користуватися. Середкама дозволяє на простір приміщення зробити ілюзію що потрібна власнику. І також я можу відчувати, чути, та знати хто зайшов до простору.

В моєму випадку, мені потрібна ілюзія що в палаті Кріса, хлопець один, а я задрімала на стільцях перед палатою.

Встала з місця, подивилась на свою ілюзію. Я сиділа склавши руки на грудях, а голова з темним русявим волоссям похилилась на сусідню спинку стільця. Направилась до палати.

В палаті стояв запах ліків, він раптово потрапив мені у ніздрі. Я оглянула Кріса на койці.

Блондин лежав спокійно. В нього впали та посиніли вилиці. Підборіддя стало ще виразнішим. Волоски блідих вуст ледь тремтіли. Рівний ніс що переходив в глибоко посаджені очі, а на чолі перебинтований бинтом, було поранення і в голову. З під ковдри лежала лише одна рука, до якою під’єднали апарати зчитування пульсу та тиску.

Обійшла койку, доторкнувшись до його руки. Білі брови Кріса ледь нахмурилися, тяжко видихнув, він важко розтулив одне око. Кришталево синя райдужка почала швидко вивчати навколишнє середовище. Руку я не прибирала. І Кріс перевів око на мене. Ниточка між його вуст ледь затремтіла в тіні усмішки.

- Не навантажуйся. - Я говорила тихо, та стала на коліна перед койкою. - Ти лише давай мені сигнали. - Він важко відкрив друге око та ледь кивнув мені головою, седатраніл забагато з нього витягнув сил. - Тебе знайшли одного, Майкл зник.

Очі Кріса наче в секунду згасли та поникли кудись глибоко в себе. А його вираз обличчя зі своєю хворобливість стало ще похмурішим та блідим.

- Кріс. - Він перевів погляд на мене. - Ти щось пам’ятаєш, що з вами сталося?

Його рука, на якій була досі моя, ледь ворухнулась із сторони в сторону. Значить щось він пам’ятає.

- Треба зафіксувати твої спогади. - Я в момент стулила рота. І мені, і Крісу відомо що астрал чужої людини може тільки до гірших наслідків привести. Астрал треба постійно контролювати без перерв на сон. Це для фіксації. А якщо я спробую дістати спогади, можу тільки добити Кріса. - Якщо ти не проти.

Хлопець нахмурився, знову поник в себе. Я не стану насильно діставати спогади. Але і фіксацію без дозволу Кріса робити не стану. Це в обох випадках може привести до фатального наслідку.

Якщо він не захоче, ризикувати не буду.

- Ні. - Ледь хрипким голосом, скрипучим наче двері, Кріс привернув увагу. - Я сам.

Сині очі кинули погляд на свою кінцівку що я тримала, а потім на мене. Я на момент швидко втягнула повітря до грудей, яке різко опалило все всередині.

А зможе він?

Та проте, Якщо навіть не зможе, це однакова набагато безпечніша спроба.

Я йому кивнула головою, другою рукою потягнулась до своїх піхв на стегнах, дістала за руків’я. Ніж як і раніше, плавно та легко виліз з піхв, по холодному лезі протягнулась полозка холодного біло-синього світла, відблискуючи від лампи в палаті. Я в груди набрала побільше повітря з запахом ліків.

Однієї каплі буде достатньо.

Для призову астралу треба жертва, в випадку людей, це кров. Я доторкнулась до вказівного пальця Кріса. Другу руку я так і не прибрала з його. Під ножем просочилась багрова маленька капля, затрималась на одній фаланзі. Прибравши ніж, і складавши його у піхви, я спостерігала за Крісом. Він обережно і тяжко прикрив очі. капля одразу зашипіла та випарувалась. На її місці з’явилась напівпрозорий жвавий мальок. Він мав ледь помітне блакитне сяйво. На долоні Кріса, мальок швидко зорієнтувався, зробивши декілька кругів, і устромився вздовж руки хлопця до його голови. Мальок плавав в просторі повільно та граційно. Вже по плечам ти вилицям. Я відчула значне полегшення тільки від вигляду малька.

 Я вхопила зацікавлений погляд Кріса. Змучено усміхнулась.

 В тебе вийшло.

- В тебе вийшло. - Підтвердила я свої же думки.

Мальок підплив до голови, та зник в чолі Кріса. Хлопець мені хмикнув, Та не встиг щось сказати, як я розірвала дотик з його рукою, і він одразу провалився в сон.

Я використала свого астрала, тільки щоб розбудити Кріса, тримаючи з ним тактильний зв’язок. Я не можу виконати прохання Владислава. Проте Кріс сам зафіксував свої спогади, а власний астрал, не зробить йому шкоди.

Кріс мирно продовжив спати, пульс спокійний, дихання рівне. Мені полегшало.

Вийшла з палати та сіла назад. Прибрала простір. Повезло що в нього ніхто не заходив з мед персоналу. Інакше від кожного хто заходив, я би тремтіла як осиновий лист.

Опівніч лікарня заснула повністю. Хлопці приїхали через 15-20 хвилин.

Трішки збавивши бентежність, я пом’якшила до Романа, та щось мені підказує, Рома ще нагадає мені про це. Та зараз він замарив, підпершись головою на мої плечі. Назар вмостився на двох сусідніх сидіннях, голову поклавши на сумку.

Я сиділа, та не могла заснути, проте відчула полегшення яке переливалось в мені постійним струмом.

Дивно що Софія ще не написала. Хоча вона могла довіритися тому що я просила передати Сергія. І знову, характер сестри міг зробити своє, і в лікарні був би повний кіпіш.

Посміхнулась та змикнула сама собі. А я типу кіпішу тут не наробила? Ледь лікаря не прирізала.

Телефон завібрував в кишені худі. Якесь повідомлення.

Увімкнувши брусок холодного металу зі склом, він неприємно засліпив мої очі запросивши пароль. Вела, телефон одразу показав особисте повідомлення.

Дідусь.

Не встигла я зрадіти, як одразу поникла. В повідомлені було:

«До наступного вечора, будь в Києві.»

Я важко видихнула.

«Добре.»