Частина 3.1

На одному подиху все трапилось раптово та швидко. Я навіть не вловила момент того що наказала Сергію, коли Міра скинула адрес, як їхали в машині, і як взагалі були вже в лікарні.

Схаменулась я тільки зараз. Тільки зараз я усвідомила що взагалі відбулося. Як тільки побачила мирно лежачого Кріса на лікарняному ліжку, підключеного до різноманітних препаратів, і усього перебинтованого. По марлям сочила темна кров, і хоч ушкоджень я не бачила, та судячи що знову будуть міняти бинти та мастити масть, вони занадто глибокі.

Зі мною та Романом приїхав і Назар. Ми в трьох потупилися на вікно до палати Кріса. Поки нас проводила медсестра з рецепшину до палати, дівчина активно розповідала про складний але вже стабільний стан хлопця. Його ушкодження частково неможливо зашити оскільки вони від кіготь, технічні вже обробили, тому після перебинтовки, ведуть сильне знеболюване. А основні процедури, для виведення його з коми, та подальшого загоєння, ведуть після ночі, якщо стан і далі буде стабільним.

Також вона обмовилась що як тільки він поступив, був у тямі, кликав Майкла, та після знеболюваного, впав у кому. Але після своїх слів, вона швидко пішла назад, наче злякалась того що сказала.

Кріс.

Його шкіра була блідою від втрати крові. Приглядівшись, я помітила як тіло хапало ротом повітря. Знову лють почала розповзатися грудною клітиною.

Щось мені кричало із середини тіла.

Щось не так.

Треба думати інакше. Оцінила що навколо відбувається. Йому, як тільки поступив, надали всю медичну допомогу. Обробили пошкодження за можливістю. Він з Майклом висліджував пару демонів. Кріс був у тямі, та кликав Майкла. Значить Майкл зник при ньому, і скоріше за все, Кріс не бачив що з ним. А його шок повторював це.

Холод. В голові було холодно, я не могла зловити і хоча б чогось, про що мене попереджає передчуття.

Роман сів навпроти вікна до палати, та тихо про щось говорив з Назаром. Та ехо в голові, роздалося, та забило як дзвін. Це ехо було лише у мене в голові. До палати наближався лікар, чоловік середнього віку. Окуляри, скриті обриси обличчя за густою бородою, мого зросту, з залисиною та пухлою тілобудовою. Темні очі нас обвели поглядом, після його вуста скривилися.

Я подивилася на низеньку медсестру. В руках на металевому підносі тримала нові бинти, ножиці, щипці, масть, запаковану пачку з ватою. І два шприца. На одному я не бачила надписі препарату. На другому, в стікері дрібно було написано міліграми, компонуючи та назва, Седатраніл.

Пазл склався. Якщо саме це знеболювальне ведено Крісу на початку, то саме тому він в комі, і в нього затримка дихання. Ось про що мені кричало передчуття. Про його непереносність Седатранілом.

Та якого йому взагалі це вкололи?

Лікар зупинився перед палатою, оглядаючи, з огидою нас.

- Вас попередили про стан пацієнта?

Я взкіпіла ще більше. Радою повинно було одразу надатися мед-карта Кріса. З усіма його характеристиками здоров’я. Чи це лікарі такі не уважні?

- Так. - Назар підійшов ближче до вікна, і став по праву сторону від мене. - Але ми по…

- Ви повинні не стовбичити тут! - Роздратований лікар потягнув кінцівку до дверей палати. - Заважаєте роботі.

- Чому ви колете Крісу седатраніл?

Мій голос був з глибину грудей, просочений наскрізь люттю. Лікар оторопів, та потупився на мене.

- Що? - Назар перевів погляд на піднос у медсестри. - Трясся! Якого біса?!

Лікар все так же тупився на мене.

- Не розумію вашого питання. Пані?..

- Корвус.

Після моєї відповіді у лікаря округлилися очі. Рот його роззявлений, наче в просторі шукав відповіді, і хапався за повітря, як за рятівний трос. Стулився, та сковтнув.

- Те що надала ваша рада, пані. - Чоловік нервово склав пальці в замок.

А мене аж пройняло током.

Вони там з глузду всі з’їхали?!

- Міняйте препарат.

Мене розпирало. Ще капля, і я прикінчу цю наволоч.

- Пані, при всій повазі… - він запинався, як тільки дивився мені в очі. - Та якщо рада дізнаєт…

Далі перед очима біла пилина, що повністю затуманила розум. Я ухватила з піхв Назара що були на його стегнах, ніж, зробила випад, та цю наволоч, завівши одну руку за спину, притиснула лицем до стіни, до шиї притиснула ніж.

Медсестра ахнула, та відійшла назад, оступившись і впала на дупу. Назар встиг взяти ті два шприца з підносу, поки дівчина падала.

- Ви не тих боїтесь. Я вас вб’ю раніше, ніж ви виговор отримаєте від ради.

Я понизила голос, та казала це повільно та тихо. Лікар затремтів, очима блукав по коридору, він то хотів щось сказати, то стуляв рота.

Одна довго мить.

Чоловік, тремтячі, видихнув, прикривши очі.

- Аню, заміни седатраніл на толеранцин.

- А?- Медсестра переводила погляд то з лікаря і мене на Назара. - Т-так, я з-зараз.

Хутко піднявшись, дівчина одразу зібрала все що випало з підносу, та втекла вздовж коридору.

- Добре. - Я повільно відступила, прибираючи ніж, та відпускаючи лікаря.

Чоловік нажахано обвів мене очима, і послідкував за медсестрою вздовж коридору.

Перед очима розвиднілося, а в груди почав поступати неймовірно свіже солодке повітря, опаляючи легені своєю прохолодою. Вздовж моєї руки я відчула дотик, м’який, та ніжний. Роман тихо підкрався з заду, І його кінцівка ніжно забрала з моїх долонь ніж.

- Ти могла його вбити. - Голос Роми був стурбований та тихий.

Та про те, якщо обирати між життям безхребетного цивільного, і життям товариша, мій вибір очевидний.

- Або вони вбили Кріса. - В голосі моєму ще чувся палючий холод.

- Ти би потім, про це жаліла.

- Рома, Стулися!

Зірвавшись з місця, я вхопилась за свою маленьку спортивну сумку, та направилась в здовж коридору.

- Яку каву будете? - Хотіла я, щоб це було м’якіше.

- Мені шо завгодно з молоком і цукром. - Для Назара наче і не було мого зриву. Настільки він розслаблений. Та спокійно всівся на сидіння.

Я відчувала погляд Романа на мені, вовкулака тупився на мій образ, що відлаявся по коридору.

- Американо. - На видиху він пішов назад до сидінь під палату.