Love language

 Бокуто любив неочікувано давати якісь речі Акааші. Точніше не давати, а дарувати. Цукерку, що знайшов на дні спортивної сумки, гілку квітучої сакури, або навіть пляшку води. Всі дрібниці, котрі більшість не сприймає за щось цінне зберігались в кімнаті хлопця. Навіть гарний камінець. Його Бокуто знайшов на пляжі, поки вони гуляли ввечері. Як в темряві той помітив білявий камінець розміром з великий палець? Акааші не знав, але прийняв з усмішкою на обличчі. На своє день народження він отримав самостійно сплетене з бісеру кільце. Хлопець віддавав подарунок з червоними вухами, балакаючи про тренди тіктоку. Прохання надягнути кільце на палець ввело у німий шок. Та тремтячими руками він натягнув його на безіменний палець правої руки, точнісінько вгадавши розмір. Акааші проносив його весь вечір та зняв перед сном, зберігши у окремій коробці. Разом з фантиком, сухою гілкою та камінцем.

  Те, що зберігалося лише в пам’яті – безліч слів з вуст капітана. Компліменти під час гри, згадки найменших дрібниць, про які сам забув коли говорив. Акааші не вмів так, тож сором’язливо відповідав «Дякую», чого вистачало більше ніж достатньо. А коли Бокуто лише при них двох говорив, скільки Кейджі значить для нього, голосно, ніби щоб весь світ почув, але прямо в очі одному йому – хлопець запам’ятав так, що бачить Котаро перед собою закриваючи очі, чує той голос в тиші. Коли б сонце не ховалось за хмарами, ці спогади завжди гріли зсередини, назавжди зберігаючи серце у весняній прогулянці.

  Котаро був впевнений – якби не Акааші, він би давно пропав. Хлопець завжди прослідкує аби той не забув взяти з собою на змагання речі, поїв корисної їжі; поділиться своїм рушником та допоможе з тим, де Котаро не мислить і думки. Без очікування чогось навзаєм, за лишень радісну усмішку, Кейджі був готовий зібрати всі зірки з неба і Бокуто ніколи б не засумнівався, що той не зможе. Адже його Акааші неймовірний у своєму існуванні, це повинен був бути ангел, не менш. Та ось вони зустрілися в людській реальності, напевно вдача Котаро, і мають стільки між собою свого. Котаро був щасливий лиш від одного свого ім’я з вуст парубка, що заспокоювало в будь-який час.

  Акааші Кейджі мало говорив, у простому розумінні, та вважався тихою людиною. От тільки його мовою насправді були легкі доторки на пішохідному переході, рука на плечі, аби заспокоїти, тримання долонь, аби зігріти у своїх. Він рідко обіймав, насправді міцно з усіма почуттями, але Бокуто розумів бажання останнього, коли той обережно брав за край футболки та дивився з питанням в очах. Тоді він обіймав його міцно настільки, наскільки міг, дозволяючи побути так хоч години. Стоячи посеред вулиці, сидячи в одного з них у кімнаті чи під час прогулянки в майже безлюдному парку. Акааші любив відбивати ритм пісні стукаючи по чужій долоні, а тримаючись за руки гладити великим пальцем частину шкіри. В малих деталях контактував ще сильніше лише дрібницею.

  Хоча найголовнішим для них було ділити разом відчуття під час матчу, коли серце відбиває шалений ритм. Коли вони радісні йдуть разом провітрити голову від безлічі думок та емоцій, говорячи про дурниці. Коли Кейджі слухає захопливого Котаро, можливо навіть йдучи з ним під руку. Коли час одного стає їх часом та це здається настільки правильним, що питання відпадають самостійно. Скільки б мов кохання вони не відкрили один в одному, час розділений разом буде найчарівнішим, найдорожчим, без зайвих умов та ресурсів.