(6) З кожним кроком.

Пісня для розділу: <90 - Pompeya>

Приємного читання💜

 

 

Балакати з друзями на різні теми, глузувати один з одного, сміятися та радіти до настання світанку - хіба це не мрія? Техьону теж так здавалось, але такої розкоші він собі дозволити не міг. У жодному разі не можна, аби хтось взагалі дізнався про те, що він не вдома після занять. Брехня на брехні. Дедалі стає все складніше приховувати всі ці таємниці. Але що йому залишається робити ще? Техьон не знає іншого виходу, тому й вибрав, на його думку, єдиний правильний.  

 

- Агов, Те-Те, все гаразд? Ти чомусь замислився, - друзі сиділи в ряд біля берегу річки, посередині з Чіміном, і розмовляли про своє. Пак почав хвилюватись за Техьона, оскільки той все частіше розчаровано заглядав у телефон, час від часу поглядаючи кудись вдалину й майже не приймаючи участь в розмові під кінець. 

- Ні, все добре, просто… Мені час іти, - Те сумно дивився кудись собі під ноги. Було помітно, що він не хотів повертатись, а далі бути з ними двома. 

Чімін зрозумів що до чого, тому щоб розрядити напружену атмосферу вирішив натякнути Чонгукові, щоб вони пішли всі разом та провели Техьона. 

- Оу, вже й справді пізно! Ну що ж, тоді нам теж треба йти. Авжеж, Чонгука? - Пак штурхнув Чона в плече, сподіваючись, що той зрозумів його натяки.   

- А, так. Поїхали? - оговтавшись, трохи запізно подав голос Чон.  

- Ні, ви можете залишитись, я сам поїду… - Техьону було незручно перед друзями за те, що тим доводилося підлаштовуватись під нього.  

- Гей! Не мели таких дурниць! Що ж ми без тебе робитимемо? Він такий нудний, ну справді! Не залишай мене з ним наодинці, Те-Те, він немов старий дід, серйозно!-Чімін миттєво обліпив Техьона своїми кінцівками й почав термосити його.  

- Ха-ха, добре, я згоден, якщо ти так кажеш.  

З часом Те став потроху звикати до таких дій Чіміна. Він почувався затишно в цих міцних обіймах.  

- Мені, взагалі-то, образливо, - Чонгук одразу надув губи та схрестив руки, всім своїм виглядом демонструючи образу.  

- Знову старий дідок бурмоче. Ти щось чув, Те-Те? Він так прохрипів, що аж нічогісінько не розібрати! - Паку тільки в задоволення кепкувати з Чона, тож він не зволікає в цьому ні на мить.  

- Ну не треба так, Чім-Чім, ха-ха… - Техьон не хотів дражнити Гука, навіть якщо його реакція була дуже милою.  

- Те-Те, Чім-Чім, ви взагалі про мене забули, - ще більше обурившись, Чонгук повернув голову в іншу сторону в знак протесту.  

- Не знаю “Чон-Чон” або “Гук-Гук” не звучить. У нашій з Те-Те спільноті милих прізвиськ тобі немає місця, Чонгука.  

Чімін і справді над цим замислився, тому коли свідомість підкидала перші можливі варіанти Чонгукового прізвиська, він вирішив відмовитися брати його в їхнє “товариство”.  

- Не сумуй, це всього лиш прізвиська, - Те старався якось пом’якшити ситуацію, аби Чонгук не був таким ображеним.  

- Все гаразд, Техьона, це не твоя провина… А цього капосного карлика!   

Чонгук знав, що Чімінова слабкість - зріст, тож не знехтував помстою за прізвисько «дід».   

- А ось це вже кінець! Це війна, Чон Чонгук! Пак злісно накинувся на Чона. Вони разом почали катулятися туди-сюди по піску, хапаючи один одного то за волосся, то за одяг.  

— Будь ласка, перестаньте, ну не сваріться, прошу! — розгублено тараторив Техьон над ними. Він збагнути не міг, як йому дати ради, щоб ці двоє нарешті втихомирилися.  

   

Наближалась сьома година, потроху сутеніло. Пак і Чон ішли по різні боки Техьона й, неначе малі кошенята, грізно дивилися з-під лоба один на одного. Техьон був неймовірно злий на них. Він ледве зумів заспокоїти їх, добряче давши кожному по чолу. Чесно кажучи, від ніжного, як раніше могло здаватися, Техьона, ніхто такого не очікував. Та ніхто не розчарувався. Вони навпаки ще більше ним захопились. Особливо Чонгук. У цей момент Чімін одразу помітив приторні вкраплення закоханості в повітрі. Та провина перед Техьоном була більшою, аніж якесь там захоплення. Вони повели себе як діти. І от всі троє нарешті дійшли до зупинки й сіли чекати. Над ними нависла бридка тиша, яку хотілось розвіяти, тому перше, що засіло в голові Чіміна - вибачитись.  

- Вибач нам, будь ласка! - пролунало з обох сторін поруч з Техьоном. Одночасно з ним самим.  

- Вам не боляче?  

Здається, та сама бридка тиша була в голові й у Техьона також, тому в них з Чіміном, як би це смішно не звучало, проявлявся ментальний зв’язок. Друзі, зрозумівши це, вмить дзвінко розсміялися.  

- Ні, все добре, не хвилюйся і вибач нам, - почав заспокоювати друга Пак, - До того ж, звідки в тебе стільки сили? Я захоплююсь тобою все більше й більше, Те-Те! - видав всі думки Чімін, обійнявши Техьона.  

Чонгук ревниво зиркнув у сторону Чіміна, пригрозивши своїм сердитим поглядом, у відповідь на що отримав висунутий язик та середній палець. Незабаром під’їхав автобус. Наче склеєне, «товариство милих прізвиськ» швидко в нього чкурнуло. Напару з обуреним каченям.   

Настав час прощатись. Вони стояли за декілька метрів від будинку Техьона. Чімін ніяк не хотів відпускати нового друга, та й сам Техьон теж. А Чонгук ледве розліпив їх, попідруки тримаючи Чіміна. Попрощавшись ще кілька разів, Техьон нарешті попрямував до будівлі, а Чонгук поплентався в іншу сторону, несучи заплаканого Чіміна. Було дивно бачити, як Пак так легко розревівся. Той рідко плаче.  

 

- Гей! Чон Чонгук, тільки наважся його образити, ти мене зрозумів?! Він таке невинне янголя! — згодом промовив Чімін.  

— Так, звісно. Я захищу його, — без жартів відповів Чон.  

— Ти спочатку зізнайся йому, охоронець! — прореготав Пак.   

— Айщ, ну серйозно!    

Чонгук вмить запашів.   

   

🌌

   

Дорога до такого звичного для Техьона місця завжди була жахливою. Він ніколи не вважав його своїм домом. Хотілось втекти звідти в будь-яку хвилину. Було нестерпно навіть знаходитись там. Та зараз шлях туди був не таким вже й емоційно важким. Після їхньої невеличкої подорожі на душі трохи полегшало. Техьон хоча б зараз розуміє те, що в нього є люди, які люблять його. Яким він потрібен. Прямуючи додому, Те все продовжував обдумувати різні варіанти того, що його може чекати. Чи буде хтось сварити, чи батько вже готується його побити. У будь-якому разі, краще б це була пані Со — вона сварить, але ніколи не б’є. Та зараз уже однаково. Техьон витримає це, бо має причину для життя.  

Його кімната знаходилась на першому поверсі їхнього двоповерхового будинку, що було зручно для самого Техьона. Перебравшись через вичурний металевий паркан, він миттєво заскочив у звичне для нього вікно й опинився у власній кімнаті.  

Де на нього вже дехто чекав. І це навіть не здивувало.   

- Тітонько Со… - не сказати, що Техьон був у захваті когось побачити, та добре, що то всього-на-всього Со Манволь.  

- Молодий пане, нам потрібно поговорити, - Манволь, з першого погляду, була злою, та насправді дуже переживала за Техьона.   

- Добре, - він невпевнено присів на своє ліжко до пані Со.  

- Молодий пане, спочатку я хочу вибачитися перед вами за ті жахливі слова, що я сказала тоді. Я була неправа, заставляючи вас забути про свої справжні почуття, - Манволь ніжно взяла руки Техьона у свої власні. Вираз її обличчя справді був щирим.  

- В-все гаразд, я знаю, ти хотіла якнайкраще, тітонько, - у відповідь Те легенько стиснув її руку.  

- Молодий пане, я дуже хвилююся за вас. Чому ви так пізно прийшли? Господар розпитував де ви, а я йому збрехала. Сказала, що ви вчитеся в своїй кімнаті. Мені було так страшно, але добре, що він не пішов перевіряти. Та нехай я, а що він з вами зробив би? І думати не хочу! Моє серце не витримає, - пані Со ледь стримувала сльози. Вона не може дивитися на ті знущання, а тим паче не може витримати те, що ніяк не може допомогти йому.  

- Вибачте мені, тітонько! Вибачте, що заставляю вас хвилюватись. Все буде добре, я вам обіцяю, - Техьон сам ледве пересилює себе, аби не заплакати. Со Манволь його нянечка ще з пелюшок. Вона замінила йому матір, тож з нею Те має неабиякий тісний зв’язок. Він не хоче, щоб люди, яких він любить, страждали.  

- Техьоне, скажи мені, хто для тебе той хлопчик? Ти ночами деколи не спиш, а говориш з ним по телефону. Так пізно приходиш теж через нього? Невже ти зв’язався з поганою компанією?! - Манволь зі всієї сили обійняла Те, наче від того залежали їхні життя.  

- Ні, все не так! Він хороший, дуже! І Чімін… Він теж хороший, він мій друг! - Техьону не хотілося, щоб пані Со думала щось погане про них. Він прагнув розвіяти всі непорозуміння.  

- Чімін? А це хто такий?  

Здавалось, пані Со захвилювалась ще більше.  

- Чімін - мій новий друг, з архітектурного. Він дуже працьовитий і старанний, я чув, що він своїми силами пробрався на державне. Чімін веселий, добрий, він з турботою відноситься до мене! Він справді хороший, дуже хороший! - Техьон впевнено дивився в очі Манволь, одним поглядом кажучи, що переживати немає сенсу.  

- А той інший хлопчик? Хто він? Я навіть імені його не знаю.  

Це подіяло. Манволь стало трішки легше.  

- Й-його звуть Чонгук. Він надзвичайно талановитий! Якби в мене було фото мого портрету, який він самотужки написав… Тоді був урок, де потрібно було поділитися на пари «модель-художник». О, точно! Сьогодні ми зробили спільне фото, - Техьон швиденько витягнув свій телефон і знайшов фотографію, яку вони зробили під час поїздки в автобусі, - Ось, зліва - Чімін, а з правого боку - Чонгук.  

- Вони вельми красиві. Особливо той Чонгук, - пані Со поглянула на фото. Вона була приємно вражена й водночас спокійна за Те.  

- А, н-ну так, так, він красивий! Ще й який, так… - Техьон вмить почервонів настільки, що й нормально сказати нічого не зміг, лише пробурмотівши щось під ніс.   

- Молодий пане! У вас все добре? Температури немає? Ви такий червоний, ой лишенько! Я негайно принесу ліки й термометр! - Манволь вже мала намір вибігти з кімнати, але раптом її зупинили.  

- Ні, все добре! Я думаю, тут просто спекотно, та й до того ж я трохи втомився, напевне, мені слід поспати, - Техьон якнайшвидше хотів здихатись цього стану, щоб пані Со ще більше не хвилювалась.   

- Тоді я підготую для вас змінний одяг, - вона швидесенько кинулася до дверей. За мить її вже не було в кімнаті.   

Чорт би тебе побрав, Кім Техьоне! Що зі мною не так?.. Невже Чімін має рацію? 

Я закохався?..