(5) Закоханість?

Приємного читання💜

 

 

Ранок здавався в’язким, неначе мед. 

  

- Пане, прокидайтесь на навчання. - пані Со сиділа на краю ліжка й легенько хитала Те, щоб той прокинувся. 

- Ммм.. Тітонько Со… - Техьон мило потягнувся, як котик, і сонно прокліпав очима, приходячи в себе після солодкого й глибокого сну. 

- Ваші батьки чекають на вас, щоб поснідати. Швиденько умивайтесь і переодягайтеся, я приготувала для вас вбрання. - старенька поклала на ліжко біля Техьона купку одягу, а сама попрямувала до виходу. 

  

Порожнина рота була неприємно пересушеною, а від вчорашніх сліз жахливо набрякли очі. В голові була лише одна думка - втамувати цю нещадну, кошмарну спрагу, яка не давала спокою. Робити нічого не хотілось, тим більше йти кудись, а тим більше вниз, до сповнених ненавистю й корисливістю людей. 

Техьон сів на ліжко зручніше й намагався прокинутись, сонце нав’язливо світило в очі, які він примружив, стараючись уникнути світла. Ледве вставши, хлопець поплентався тяжкою ходою до ванної кімнати, умився холодною водою і тільки тоді начебто отямився. Він швиденько привів себе в порядок і спустився до їдальні. За столом сиділи його батьки й вели досить типову розмову про компанію та її активи. Те сів на своє місце - справа від батька, який сидів з короткої сторони столу, навпроти сиділа мати. Всі замовкли на мить. Витримавши коротку паузу, Юджин заговорив першим. 

  

- Як справи із сином сім’ї Ім? - старший Кім не ходив довкола й казав те, що думає. 

- Все добре… - Те не любив брехати, але якби не брехня, що затягнулась аж на місяць, він би не міг зараз спілкуватись з Чонгуком. 

- Добре? А я чув інше! Кажуть, ти був не достатньо привітним до нього, на тебе скаржаться! - Юджин раптово підвівся й гримнув кулаками по столу, від чого Те аж здригнувся. 

- Я можу хоча б колись спокійно поснідати? - пані Кім підвелася, вийшла з-за столу і попрямувала геть. Кімнату заповнив неприємний брязкіт приборів, що зіткнулись з тарілкою. 

- Це все ти винен! Ти завжди все псуєш! Було б краще, якби ти не народжувався! - старший Кім нервово засунув стілець й теж пішов геть. 

  

Техьон ж ледве стримував сльози. Він не хотів знову плакати, але з кожним словом, з кожною фразою у ньому все більше й більше накопичувались ці неприємні почуття, від яких перехоплювало подих. Але хлопець, як завжди, проковтує цей ком у горлі, інакше, якщо він заплаче, його ще більше будуть сварити, а цього Те вже не зможе витримати. 

  

🌌 

  

- О, привіт, Те! Я аж боявся, що ти не прийдеш. - Чонгук був щасливий бачити друга, настільки, що навіть біль у носі не могла затьмарити це почуття. 

- Ой! А що це з тобою? Невже тебе хтось побив? - Техьон не на жарт перелякався, підбіг, схопився за Гукове лице й стурбовано оглянув пластир. 

- Ні-ні, все в порядку. Це я просто впав лицем на підлогу, коли з ліжка вставав. - Чонгук зніяковів від абсурдності ситуації, а згодом легенько торкнувся ніжних пальців хлопця і взяв їх у свої долоні, опустивши руку. 

- Емм, ну тоді підемо? - Техьон вмить зашарівся, одразу забравши свої руки від Гукових. 

- Так, до речі, я тебе пізніше з деким познайомлю, ти ж не проти? - щоб розвіяти зніяковілість, Гук перейшов на одну з важливих тем, які його хвилювали не більш, як сам погляд Техьона на це. 

- Звісно ні, а з ким? - Те, не приховуючи захвату, зацікавився цією новою, поки невідомою йому, персоною. Це буде хтось, з ким він зможе подружитись й балакати? Та й цей хтось ще й знайомий з Гуком! Техьон впевнений, вони обов’язково знайдуть спільну мову! 

- Мій найкращий друг, і він мене тероризує з цього приводу, аж надто сильно жадає  познайомитись з тобою. Вже цілий місяць. Це Пак Чімін, він з архітектурного. Досить розумний і вправний, а також дуже балакучий і допитливий, тож якщо він втне якусь дурню, або ж запитає щось дурне, ти не зважай. - Чонгук відверто ніяковів й збентежено спостерігав за реакцією Те. 

- Добре. - доброзичливо посміявся хлопець. - Все гаразд! 

  

Пари йшли довго, Техьон серйозно нудився і не міг дочекатись довгоочікуваної зустрічі з новим другом. Він все гадав, а який він, той Чімін? Красивий? Веселий? Ну, судячи з розповідей Гука, точно веселий. Це повинна була бути остання пара і до її закінчення залишались лічені хвилини. Техьон з цього всього навіть почав рахувати секунди, постійно дивлячись на годинник, а Чонгук просто милувався його схвильованості й вкотре переконувався, наскільки Те милий. І от нарешті закінчення пари. Хлопець, не бажаючи чекати, поки Чонгук нормально збере свої речі, швиденько схопив його за руку і за мить вони вже виходили з корпусу. На вході їх чекав Чімін. І як тільки Те його помітив, то не вагаючись, одразу підлетів до того. 

  

- Привіт, ти Чімін? - Те схопився за руки Чі й так захоплено дивився на нього, що здавалось у його очах можна було розгледіти справжнісінькі іскри. 

- Так! А ти Тете? - Чімін не розгубився, його реакція нічим не відрізнялась від реакції Техьона. 

- Ага! Я дуже радий з тобою познайомитись! 

- Я теж! Ну що, пішли? Я пригледів одне класне кафе, де готують неперевершені млинці з карамеллю. Ви ж не проти? - Чім взяв Те за руку й повів його в потрібну сторону, не звертаючи уваги на Чонгука, про якого обоє на мить успішно забули. 

- З карамеллю?! Я обожнюю її! - Техьон попрямував за Чіміном, заодно взявши Чона за руку і потягнувши його за ними, від чого Чонгук був приємно задоволений, а ревнощі, що вже встигли з’явитися у думках, миттєво зникли. 

- Знаю! Чонгук часто про тебе розповідав, саме тому я і обрав це кафе. - Чімін посміхнувся своєю чудовою й доброю усмішкою, що Техьону від неї стало якось дуже затишно, наче вони вже давно знайомі. 

 

Те косо й зовсім трохи хитро глипнув на Чонгука, а той лише відвів погляд, так що було видно тільки його почервонілі вуха. Чесно кажучи, Чіміну це ставало відверто набридати, що ці двоє ведуть себе як парочка, при цьому не розкриваючи своїх почуттів. Раніше Пак підозрював, що Те також міг мати симпатію до Чонгука, але те, у що перетворилось легке захоплення цих обох, Чі ніяк не міг передбачити. Ці двоє наче вічність знають одне одного. Чімін очікував, що перша закоханість Чонгука пройде швидко: він познайомиться з якоюсь дівчиною, та його невдовзі кине, і все, з кінцями. Та його сподівання обірвались вже на дівчині. Він дійсно хотів би, щоб хлопці зійшлись, але щоб це все сталось без втручань зовнішніх факторів (це він, мабуть, про себе), чекати довелося би ще довго, тож потрібно було брати ініціативу у власні руки. 

  

- Що ж, ось ми і прийшли! - Чімін відкрив перед друзями дверцята, пропускаючи їх, а згодом сам увійшов за ними. 

  

Кафе було невеличке і людей було не так вже й багато, тож це ідеальне місце - досить тихе та спокійне. Вони знайшли собі затишне містечко: присіли на м’які диванчики біля великого панорамного вікна. До них підійшла мила офіціантка й прийняла замовлення. Чімін взяв млинець з морозивом та полуницею, Чонгук - просто каву, а для Техьона цей заклад став гастрономічним раєм, бо тут, окрім обіцяних млинців з карамеллю, був ще й молочний коктейль з таким же топінгом. 

  

-Ну от, дощ почався. Надіюсь він закінчиться до тих пір, як ми поїдемо. – Чімін розчаровано глянув у вікно позаду нього, роздумуючи, що робити, якщо злива не вщухне. 

- Поїдемо? Ми ще кудись поїдемо? А куди? – Техьон запитливо подивився на Пака, паралельно запхавши собі до рота великий кусень смачнючого млинця. 

- Так, це буде сюрприз. Не поспішай ти так, всьому свій час. – Чімін повернувся до друзів та, повторивши за Техьоном, теж почав їсти свою порцію. 

- Сюрприз сюрпризом, але чому це я про нього нічого не знаю? – Чонгук почав більш пильно спостерігати за Чіміном, попиваючи свою запашну каву. 

- Бо це і для тебе сюрприз. Просто розслабтесь і довіртесь мені! – Пак, як ні в чому не бувало, продовжував їсти свою страву, запиваючи її смачний трав’яним чаєм, незважаючи на пильний погляд друга. 

  

Вони довго сиділи там і спілкувались один з одним. Техьон і Чімін більше дізнавались один про одного й розповідали багато дрібниць та жартів, насправді вони швидко здружилися. Чонгук теж не відставав і вільно долучався до розмови тих двох. Техьон, не втримавшись, замовив собі ще одну порцію млинців і карамельного коктейлю, а Чонгук тільки зачаровано споглядав, як Те їсть свою їжу, не соромлячись своєї незграбності й не вдаючи з себе когось іншого. Сьогодні  він просто був самим собою. Коли Техьон закінчив трапезу, хлопці вирушили в невеличку секретну подорож. 

Дощ, на щастя, закінчився. В повітрі витав свіжий запах мокрого асфальту, а з навісу, що над входом у заклад, повільно стікали холодні краплі. 

Пак затягнув їх в автобус, навіть не давши поглянути, куди він прямує. І це було навмисно. Чімін не розкривав свої карти до останнього. Вони мали їхати приблизно сорок хвилин, весь цей час новоспечені друзі не замовкали, все далі продовжуючи так само завзято спілкуватись. Правда Чонгук, здавалось, трохи притих, він все думав, що у Чіміна в голові і куди він їх везе? Хлопець спостерігав за дорогою, а коли нарешті зрозумів, куди вони прямують, зміг видати тільки короткий писк, так як тому зразу прикрили рота і сказали мовчати, щоб не зіпсувати сюрприз ще і Техьону. Те в цей час просто здивовано дивився за Паком і Гуком, не розуміючи, що відбувається. Після їхнього прибуття Чонгук зрозумів, що все ж таки інколи Чімін буває правим. Погляд, який Гук вловлив, подивившись у Техьонові очі, був вартий того. 

  

- Вау… Це неперевершено! Чонгук, поглянь, тут так красиво! - Техьон одразу побіг до берега й почав гратись із хвилями, що припливали і відпливали. 

- Так, бачу! Тільки обережно, не впади! - Гук був невимовно щасливий, бачучи такого Те, його красиву прямокутну усмішку. Він хотів, щоб це продовжувалось вічно. 

- Ну? І як тобі мій сюрприз? - Чімін підійшов до Чона із-за спини з хитрою усмішкою. 

- Жовте море? Серйозно? Пфф так типово. - аналогічно усміхаючись, відповів Чіміну Чон. 

- Теж мені! Його привези, а він ще й невдоволений! Але якщо серйозно… Де моя подяка, га? - легко штурхнувши друга в бік, продовжив Пак. 

- Так, я тобі дуже вдячний. - Чонгук дивився вдалину берега за, граючим з хвилями, Техьоном. 

- Тож, якщо ти вдячний, йди купи чогось перекусити і попити, а ми тебе з Тете почекаєм! - не давши сказати Чонгуку ні слова більше, Чімін підштовхнув його в сторону магазинчика і спустився по східцях до берега, до Техьона. 

 

Те був правий: краєвид і справді був дуже красивим, Чімін давно тут не був, після вступу в університет часу взагалі не вистачало, та він дуже любив це місце, адже тут тихо та затишно, а приємний звук хвиль та свіжість заспокоювали і зігрівали душу, хоч надворі було вже не так і тепло. 

  

- Техьон-а, підійди сюди. - Чімін наблизився до Те так, що між ними залишалось метрів зо два. 

- Добре, а де Гуккі? - Те підійшов до Пака, виглядаючи куди подівся Чон. 

- Я його відправив за їжею. Ти краще присядь, треба про дещо поговорити. - Чімін присів на пісок, розстеливши перед цим свою куртку, та поплескав долонею біля себе, даючи знати Техьону, щоб той теж присів. 

- Про що? -Те зробив, так як йому сказали, та почав нервувати, невже він зробив щось не те? 

- Та не хвилюйся ти так, все в порядку. Я хочу поговорити про твої почуття до Чонгука. - Чімін легенько постукав Тете по плечу з метою підбадьорити. 

- Почуття до Чонгука? А до чого тут це? Ну… він мені друг? - Те був не впевнений, до чого Чімін це питає, він не розумів, які ще у нього можуть бути почуття. 

- Хіба? Розкажи но, що ти відчуваєш по відношенню до нього? - та сама хитра Чімінова усмішка знову з’явилася у хлопця на лиці. 

- Ну… Мені легко, коли я з ним, коли ми спілкуємось, то він наче рідна людина. Ні, я думаю він і є мені як рідний, він дуже важливий для мене. Чонгук справді дуже красивий, коли посміхається і невимовно милий, коли бурчить. Інколи після його буркотіння мені хочеться взяти його за щічки. - Те ніяково заправив своє волосся за вухо, повністю зашарівшись від своїх слів - Він дуже талановитий, я часто не можу відвести погляду, коли він малює. Його руки також дуже красиві, я думаю він весь просто неперевершений. Я ще не зустрічав таких добрих людей, а ще з ним я можу бути самим собою. Я довіряю йому. Ми завжди маємо, про що поговорити, хоч наші смаки не зовсім схожі. Також… - Те запнувся. - Також, коли я його бачу, мені стає по-справжньому тепло і затишно, ніби… 

- Ніби він та людина, яку подарувала тобі доля за твоє нещасне життя. 

- Так… Звідки ти знаєш? – Техьон поклав голову на коліна, уважно спостерігаючи за Чіміном, наче намагаючись не пропустити жодного слова. 

- В мене теж є така людина, та я приховую свої почуття до неї. І це ті ж почуття, що і в тебе до Чонгука, Тете, та це зовсім не дружба, а закоханість,а  в моєму випадку - вже любов. - Чімін сперся назад на дві руки й задумливо вдивлявся в небо, прогортуючи в думках всі сторінки його історії. 

- З-закоханість? Ні, ти, певно, жартуєш! Я, я ніколи навіть не мав друзів, не те щоб закохувався. - Те сховав свою голову в колінах, звідки було видно тільки його ще більш почервонілі вуха. 

- Це нормально, не хвилюйся, все буває вперше. - Пак лагідно приобійняв Техьона за спину, заспокоюючи того. 

- І-і що мені тепер робити? 

- Не бійся, все само собою вирішиться, а я тобі допоможу, тільки не приховуй це надто довго… як я. 

- А скільки ти вже кохаєш ту людину? - Те хотів здихатись цієї зніяковілості, тому вирішив перейти на почуття Чіміна. 

- Чотири роки. - колись, коли Чімін думав про цей великий відрізок часу, йому ставало сумно та хотілось плакати, але зараз начебто вже не важливо нічого, можливо, він просто втомився від цього. Пак не знає, скільки ще протримається, адже його серце давно втомилось кохати. 

- Вибач, я не хотів. - зрозумівши свою помилку, Те ледь не дав собі по голові за таку дурницю, що він втнув. 

- Все в порядку не хвилюйся. - Пак мило потріпав Техьонове волосся, даючи знати, що все справді гаразд. 

 

- Я не знав, що вам взяти тому вибрав навмання… А ви чого так сидите, неначе вас склеїли? Невже настільки здружились? - переглядаючи вміст пакету, неочікувано з’явився Чон, зовсім не второплюючи, що тут діється. 

- Саме так, Чонгук, ми - споріднені душі! - прокричав Пак, заливаючись веселим, голосним сміхом.