(2) Очі з мікрокосмосом

Приємного читання💜

 

 

Яким би не був Юджин, лекція вийшла доволі цікавою. Сьогоднішньою темою був Вінсент ван Гог та його картина «Зоряна ніч над Роною». Вона не така популярна як «Зоряна ніч», але все ж таки теж дуже красива. Вінсент - один із улюблених художників Гука. Він один із тих ким молодший у свою чергу колись надихався.
Хоч хлопець і намагався уважно слухати викладача, його не залишала одна думка: Якого біса ця принцеса сіла поряд з ним?. Він частенько відволікався і витріщався на нього потай. За дві години пари Чонгук дуже добре вивчив обличчя свого сусіда. Очі хлопця так блищали, ніби в них відбивався весь всесвіт. У нього досить виразні риси обличчя: гарна смугла шкіра, густі чорні брови і такі ж густі та довгі вії. Він мав тонкі вишневі губи, темне волосся, яке трохи підзавите на кінцях. Він наче витвір мистецтва. Ще одна деталь зовнішності хлопця, яка сподобалася Чону - маленька родинка на носі, яка аж занадто виділялася на його смаглявому лиці.
Не встиг Гук насолодитись виглядом, як пара пролетіла ніби за лічені секунди. Коли він прийшов до тями цей загадковий хлопець Техьон зник ніби його ніколи й не існувало. Озирнувшись Чонгук побачив його про щось розмовляючим з Юджином.
Він міг би просто не зациклюватися на цьому і не звертати уваги, але все ж таки його турбувала думка про те, що той сів поруч із ним. Чон узяв свою сумку і почав повільно спускатися до виходу. Його не залишали сумніви, чи варто йому завести розмову про це з тим Техьоном? Як той відреагує? А що, якщо буде точно як тоді, коли Чонгук тільки-но поступивши хотів з кимось подружитися і мало не зарядив в обличчя одному придурку, який якраз таки дав Гуку той ярлик - «простолюдин»…

 

🌌

 

— Над чим так задумався? — Юнгі був стурбований станом молодшого.

Коли він тільки забрав Гука з універу, той якось дивно поводився. Постійно дивився кудись крізь реальність і про щось захоплено думав, поки вони їхали до тату студії. Навіть зараз, коли Юнгі набивав йому останню частину малюнку, Чонгук не корчився від болю, як робив це завжди, кажучи: «Хьон, про що ти, мені не боляче правда! Ай!..».

—Чонгукі, з тобою все гаразд? Ти не хочеш мені чогось розповісти?
Молодший, не припиняючи витріщатися в порожнечу, ніби не чув його.
— Чонгук!!!
— Блін, ти чого так кричиш? Вуха в’януть!
— Це я кричу?! Ти чому ніяк не реагуєш?
У відповідь тиша.
— Гуккі, що з тобою, що сталося?

Справді дещо трапилось, тільки як це пояснити Чонгук не знав. Він ще не зустрічав таких людей як Те: простодушних і безневинних, як промінчик світла в цьому світі, що прогнив. Його огортали дивні почуття, природу яких він не розумів.

 

🌌<flashback>🌌

 

Чорт Чон Чонгук що з тобою?! Ведеш себе, як сталкер … Ну а що я можу вдіяти, мені потрібні відповіді! Що зі мною?…

Гук стояв біля входу в кабінет чекаючи коли вийде цей Техьон, який оселився в його думках. Йому було дуже соромно усвідомлювати те, що його так зачепив хтось, хто тільки й змушує робити навіжені речі.
Довгоочікуваний скрип дверей і він нарешті вийшов у коридор. Чонгук весь знітився, заціпенівши не знаючи, що робити далі. Він боявся, боявся втратити того, хто… вперше виявив до нього таку доброту? Її не можна порівнювати ні з добротою, яку дарують йому його близькі, ні з добротою з якою дарує йому свою усмішку найкращий друг. Так що це? Що це за почуття? Що то за доброта?

— Стривай!
— Так? — хлопець стиха відповів, трохи повернувшись корпусом до свого раптового співрозмовника.
— Емм… Я хотів запитати… — ледве примусивши себе хоч щось вимовити, промимрив Гук.
- Що саме? — спитав усе ще здивований Те.
— Чому… Чому ти сів саме поряд зі мною? - Чонгуку вже не було куди діватись, він боявся наслідків своєї сміливості, але цікавість таки взяла гору.
- Чому? - хлопець мило схиливши голову набік незрозуміло дивився на Гука, міміметр якого просто зашкалював у цей момент.
— Так. Хіба ти не знаєш хто я? — очі Чонгука округлилися через дивну реакцію хлопця на його запитання.
- Тобто? — знову дико мило примруживши очі, знову запитав Те.
—Я… — Чон голосно видихнув. Він не міг підібрати потрібних слів, тому просто вирішив сказати прямо. — «Простолюдин», як кажуть деякі особистості. Чесно, я думав ти сядеш до подібного собі… Тобто до когось крутого, багатого. Але все ніяк не розумію, чому я?
— Ти не можеш знати, який я насправді тільки один раз глянувши на мене. - Те похмурнів, здавалося, що він навіть розлютився, або розчарувався.
— Пробач… — Гук подумки вдарив себе по лобі: Чон Чонгук ти казкове дурбецало!
— Я сів поруч із тобою, бо мені здалося, що ти хороший от і все. — Техьон злегка посміхнувся, дивлячись в Чонгукові очі, що останньому здалося, ніби в цю секунду не існує нічого крім їх двох, що так і має бути.
— Якщо ти не хочеш сидіти разом, то…
- Ні ні! — раптово, навіть для себе, вигукнув Чон подумки ще раз відваживши собі по лобі. — Тобто ні, я не проти сидіти з тобою, я навіть за… — цього разу вже спокійнішим тоном промовив Гук.
- Тоді добре. Ну я піду? — хлопець ніяково усміхнувся.
— Так, хоча почекай! Чи можеш дати мені свій номер? — дуже впевнено запитав Гук, але під пильним поглядом співрозмовника швидко знітився і зніяковіло продовжив: — Не зрозумій неправильно, я просто подумав, ми могли б більше спілкуватися в майбутньому.
Гук тримав телефон у руках, чекаючи на відповідь. Здавалося ніби ці кілька секунд перетворилися на вічність.
- Звичайно. —Те мило посміхнувся і дістав свій телефон. Чогук ніколи не забуде його широку і гарну усмішку, він збереже цей епізод у своєму серці і згадуватиме, коли стане сумно.
- Спасибі! — хлопець помахав на прощання і втік геть, щоб позбавити Техьона свого збентеження.

 

🌌<end of flashback>🌌

 

—Чонгук?
— Все гаразд, хьон, просто дещо сталося… — Гук глибоко видихнув і продовжив, — Я не можу поки що розповісти тобі. Для початку я мушу сам розібратися.
— Пообіцяй, що з тобою все буде гаразд. Я хвилююся, ти сам не свій… — Юнгі був стривожений. Він не розумів, що з молодшим і це його дуже турбувало.
- Так звичайно.

Обидва сиділи в тиші. Гук думав про свої почуття, а Юнгі — про природу поведінки молодшого. Вони так і залишались занурившись у свої роздуми. Закінчивши роботу, Мін повіз молодшого додому, де всі разом зібралися відзначити його день народження. Сьогодні всесвіт подарував Чонгуку великий подарунок, про розмір якого той ще навіть не підозрював.

 

🌌

 

— Привіт, імениннику! Як справи? —Джин з порога обійняв молодшого.
Кім Сок Джин — партнер Мін Юнгі з бізнесу, Гук познайомився з ним приблизно в той же час, що і з Юнгі, коли тільки-но оговтався після втрати батьків. Від Сокджина приємно пахло свіжістю, цей аромат дуже схожий на запах матері, адже вона використовувала схожий дресрум. Чонгук досі пам’ятав той перший час коли плакав сумуючи за мамою, тоді Хосок просив Джина приїжджати час від часу, адже його присутність заспокоювала хлопчика, і той хоч якось засинав і міг спокійно відпочити кілька годин.

— Привіт, хьон. У мене все добре. — обіймаючи у відповідь, відповів Гук.
- От і добре. Ходімо вас уже всі зачекалися.

Джин пропустив молодшого вперед, заводячи розмову з Юнгі. Коли Гук зайшов у вітальню там вже сидів Чімін, залипаючи у свою улюблену телефонну гру і копошився Хосок, розставляючи закуски на невеликий журнальний столик. Побачивши брата, він залишив своє заняття і міцно обійняв Гука, вітаючи з дев’ятнадцятиріччям. Плюхнувшись на диван поруч із Чіміном, Чонгук чекав доки Хосок закінчить із приготуваннями, паралельно залипаючи як друг проходить рівні. Чімін виглядав смішно, коли з разу в раз не міг пройти одне і те ж місце в гонках. Зрештою, вже Чім залипав на майстерну гру Гука, при цьому скрикуючи: «Як ти це робиш?!»

—Народ, приберіть телефони! Вже все готове. — подав голос Джин, простягаючи їм два келихи шампанського.
Прокашлявшись, першим заговорив Хосок:
— Дорогий наш Чонгукі, вітаю тебе з твоїм дев’ятнадцятиріччям. Ти великий молодець, всі ці роки ти був і є моєю підтримкою дякую тобі братику. Я впевнений, якби мама та тато були тут з нами, вони б точно пишалися тобою. — підносячи келих угору, запрошуючи всіх підтримати тост, він мило посміхнувся.
— за Чонгука! — гучний тост пролунав по всій квартирі.
—Йааа, хлопці ви серйозно?! Дитяче шампанське? —Чонгук пильно, трохи з осудом дивився на старших, не відводячи очей.
Схоже, Джин це відчув і більше не міг стримувати свій сміх.
— Це не я, клянусь, це була ідея Чіміна! — скрізь сміх, не в силах стримуватися, почав захищатися Сокджин.
—Хьон! Навіщо мене здаєш, то була не тільки моя ідея! — Чимин стійко тримав оборону, не дозволяючи себе очорнити перед другом, хоча скоріше просто намагаючись не одержати від нього тумаків.
— Мені однаково, хто це затіяв! Дайте мені нормальний алкоголь! — Гук досі обурювався, йому хотілося відволіктися від довгих роздумів.
— Як шкода Гукі, адже ти так любив дитяче шампанське раніше. Як же швидко ростуть діти, ех… — Юнгі манерно закотив очі, приставляючи тильний бік долоні до чола.
— Так ви дасте мені нормально набухатися у власний день народження, чи ні?
— Дамо, дамо. — заспокоїв брата Хосок, акуратно наливаючи вміст пляшки у порожній келих.
Випивши вже справжнього алкоголю, Гук тільки пропускав крізь себе безліч тостів і чекав, поки друзі добряче нап’ються, щоб утекти тихо. Він тихенько прослизнув на балкон від старших, сподіваючись, що його не помітять. Вигляд був справді прекрасним. Чонгук любив зірки за їхню загадковість і красу. Він мимоволі почав порівнювати їх із очима Техьона. Ті здалися йому такими ж: блискучі, глибокі і… красиві, дуже красиві. Начебто в них міг поміститися невеличкий мікрокосмос. Він довго не міг викинути образ хлопця з голови. Це почуття було схожим на одержимість чи, швидше за все дивну прихильність. Чонгук прив’язаний до Техена та не може це контролювати. Це якось само виходить — безупинку думати про нього. Чонгук не знав що робити. Спробувати забути, чи навпаки пустити все на самотік?
- Привіт.
Гук здригнувся на місці від несподіванки. Коли Чон повернувся, щоб подивитися хто потривожив його уявний монолог, він побачив Чіміна, що підходить і спирається на поручні біля нього.
- Про що задумався? — після невеликої паузи заговорив Чім.
— Як там решту? — Чонгук не хотів ділитися почуттями зараз, тож одразу постарався змінити тему.
— Думаєш про Техьона?
Чон завмер у німому шоці. Звідки? Звідки Чімін знає про Техьона?
— Не дивись на мене так, звичайно я про нього знаю, я ж твій друг. Якщо серйозно, то я просто бачив вас тоді. І бачив твою тупу либу, коли він давав тобі свій номер. — раптом посміхнувся, тим самим трохи підражнюючи Чонгука.
— Про що ти?.. — Гук не здавався і вдавав, що ні про що таке навіть і не знає. Хоча насправді дивувався, невже і справді в нього був такийнедбалий вираз обличчя?
— Чувак, та ти закохався в нього по вуха! — не вгавав Чімін, освітлюючи темну вулицю своєю яскравою посмішкою.
- Що? —Гук був збентежений. Він закоханий? У Техьона? Невже це і є визначення тих почуттів, що він почуває?
— Ти закоханий у Техьона, Гукі! — повторив Чимін, щоб привести друга до тями.

Але це схоже ще більше занурило хлопця у його свідомість. За кілька хвилин Чонгук почав усміхатися так, як не посміхався ще жодного разу після смерті своїх батьків. Він нарешті зрозумів, які почуття його огортали після зустрічі з Кім Техьоном. Гук закохався в нього, як дурний хлопчисько і це справді чудово, але як?