Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пісня для розділу: pumped up kicks // foster the people Приємного читання💜
Є така легенда, коли художник помирає перед своєю смертю бог дає йому можливість розмалювати небосхил, тому кожне вечірнє небо яке ми бачимо – робота якогось художника. Але що якщо…
– Якщо що, пане?
– Якщо я попрошу розмалювати не небо…
А створити людину…
*******
– Чонгук, прокидайся! Тобі в універ пора, а то такими темпами проспиш пару – брат був не в настрої. Він стягнув з молодшого ковдру і вилив на нього склянку холодної води.
– Блін, Хосок!
– Піднімайся! І швидко!
– Не хочу я йти в цей набитий павичами курник! Краще б працював удома, аніж так марно витрачав час! – Чонгук сів на ліжку і ображено надув губи.
В той момент йому не вистачало тільки смішної шапки у вигляді каченятка, тоді Хобі точно дзвінко засміявся, так, що відлуння пройшлося б по всій квартирі. Хоч брат і був чудацьким, Гук любив його. Після аварії, яка відібрала життя у їхніх батьків, сімнадцятирічному Хосоку довелося самому виховувати тринадцятирічного хлопчика, який навіть плиту не міг самостійно включити. Але Чонгук, навіть у такому ранньому віці, розумів як це братові, тому намагався щосили допомагати йому. Брати весь цей час трималися разом, і далі підтримуватимуть одне одного. Що б не трапилося, вони з усім упораються! Не зважаючи на психологічну травму Хосока, підтримка брата швидко поставила його на ноги. Він покинув університет і пішов заробляти на життя, влаштувавшись звичайним робітником. Касир, доставник, прибиральник, вантажник… Хобі довелося поєднувати все це, щоб хоч якось назбирати на оплату житла, їжу та підняття малого з колін. За цей час Хосок перепробував купу всього, але єдине, що допомогло йому вибратися з дірки під назвою «життя» це підпільний бізнес друга.
Мін Юнгі добра людина, після того як він дізнався про трагедію, не відвернувся від Хосока, як це зробили інші. Юнгі допоміг практично з усім: знайшов хорошу квартиру, заплатив перший внесок, потім ще й одягнув Чонгука до нового навчального року, і навіть вирішив питання з його вступом до престижного, дорогого університету в майбутньому. Але навіть це не врятувало Чона від глузування, через те, що він не з багатої сім’ї. Цькування з боку багатих однокласників не змусило себе довго чекати. Чонгук не був слабодухим і міг зламати ніс кільком кривдникам, тільки правила навчального закладу бійки забороняли і його могли просто відрахувати. В цілому, так і вийшло б, якби не єдиний друг Чонгука – Пак Чімін, який вчасно зупинив його, коли молодший ледь не заїхав одному вискочці по морді. Чім теж не з багатіїв, але незважаючи на це, самотужки поступив на бюджет, цим Гук і захоплювався у другові.
– Чонгук, я розумію, ти почуваєшся білою вороною серед цих багатих виродків. Вибач, що не можу дати тобі всього, що мають вони… – на сумному видиху тихо промовив Хосок.
– Що?! Про що ти! Ти дав мені кращу річ, ніж гроші! Твоя турбота і підтримка – це все, що мені потрібне. Ти справжній, люблячий старший брат!
– Чонгук…
– Я більше не бажаю чути таку маячню від тебе!
– Окей! Чого ти так завівся… Краще збиратися йди, а не балакай даремно.
– Айщ! – Чонгук упав на подушки, не бажаючи злазити з ліжка.
– Не бурчи мені тут!
Хоч старший цього і не показував, все ж таки йому приємно було чути ці слова від свого улюбленого братика. Що б не говорили інші, вони завжди будуть триматися пліч-о-пліч і битися один за одного, що б не сталося. Неохоче Гук все ж поплентався у ванну і нашвидкуруч почистив зуби. Зависнувши на кілька хвилин, дивлячись у своє відображення, він все не міг зрозуміти, чому людям такий важливий статус. Яка різниця народився ти у багатому оточенні, або у батьків алкоголіків, наприклад. Все залежить від того, якою людиною ти виростеш, все залежить від тебе самого. Так же ж?
– Чон Чонгук, якого милого ти так довго копаєшся?! На тебе Юнгі вже давно внизу чекає!
– Тільки не кажи мені, що він мене відвезе до універу! Навіщо? Він знову мені мозок виноситиме щодо важливості освіти!
– Я теж тобі цим мозок виношу! Тобто просто кажу, пояснюю, як це важливо… Бля, Гуккі, якщо я не можу нормально жити, то нехай хоч у тебе буде шанс пробитися в люди і жити нормальним життям!
Молодший уже хотів щось заперечити, але Хобі його перервав і відразу додав:
– Законним життям!
– Чорт, та зрозумів я, зрозумів!!! – випалив Чонгук.
– Я йду. Бувай.
Гук швидко зібрався і прихопивши з собою свою дорожню сумку, вибіг із квартири, грюкнувши дверима та не дослухавши підбадьорення і побажання удачі від Хосока.
– Хорошого дня! – крикнув Хобі, відчинивши двері і висунувши голову на сходову клітку.
🌌
– Привіт, малий. Як настрій? – Юнгі, як завжди, був в образі босса, хоча його легкість та простий стиль одягу було не відібрати. На ньому була біла футболка, фіолетова сорочка в клітинку та світло-сині, порвані джинси. На ногах, як завжди, були виснажені життям кросівки. Чого не можна сказати про мотоцикл. Мін довго про нього мріяв, поки нарешті не купив його. Це було два роки тому. З того дня нічого не змінилося, залізний друг як був, так і залишився в ідеальному стані – Юн з нього пил здуває.
– Як завжди бісишся з приводу мажорів? – Юнгі показав свою коронну усмі’шку і підніс брову вгору.
– А ти як думаєш?
– Пфф. Заскакуй!
Дісталися вони швидко, навіть раніше за призначений час. На подив, Юнгі нічого не говорив про універ дорогою. Навпаки, сказав, що після пар забере та доб’є йому тату.
Так, крім наркобізнесу Мін захоплювався тату-мистецтвом. Саме тому у малого вся права рука в чорнилі. Все-таки вже вісімнадцять, як не як. Нехай викладачі до цього ставляться негативно, а їм те, що. Якщо малий хоче, то нехай що завгодно робить, це його тіло. Гук дуже вдячний такій позиції своїх рідних.
– Хорошого дня, Гукі! – наостанок гукнув Мін, і з риком двигуна помчав за лічені секунди, перш ніж Чонгук встиг щось сказати.
Ну що ж, новий навчальний рік, нові звершення, так? Чи ні? Гук без поняття, що на нього чекає цього року, але впевнений в одному – нервуючі однокласники нікуди не поділися.
-Привіт Гукі! З днем народження!!! – Чім так раптово накинувся на Чона, що останній ледь від страху не помер.
– Пак Чімін! Якого біса! – швидко скинувши з себе друга, почав обурюватися той. – Я ледве інфаркт не зловив! Ти що, скажений?
– Я ж від щирого серця! Навіть поїсти тобі купив на честь твого дорослішання! Або старіння… – пробурмотівши останнє, засміявся Чім.
– Ей, не забувай, що я колись займався боксом! – Давши підзатильник другу, Гук вихопив з його рук пакет з їжею і почав їсти смажену картоплю дорогою до будівлі.
– Пф, теж мені! Юнгі Хьон крутіший!
– Так скажи йому це в очі, ахахах! – Чонгук голосно засміявся, підштовхуючи друга.
– Ти що, я ж з сорому згорю. Та й я не знаю, як він ставиться до геїв.
– Блін, не переживай ти так … Нууу, хочеш, я можу розпитати його.? – Чон не встиг домовити, як Чімін знову повис на його шиї.
– Спасибі, дякую, дякую!!! Гукі, ти найкращий друг на світі! – прокричав Чім, лізучи цілуватися.
– Ні, стій! Ти що, собака, щоб мене облизувати? Відчепись негайно!!!
– Гаразд! – піднявши руки вгору, реготав Чімін. – Спасибі тобі… – заспокоївшись, рівним тоном промовив хлопець.
– Поки ще нема за що.
Незабаром, бурхливо говорячи, вони таки дісталися входу в університет. Так як Гук навчався на факультеті живопису, а Чімін – скульптури, їм довелося розійтися. Попрощавшись, кожен пішов у свій бік. У Гука зараз мала бути теорія мистецтва. Він особливо не любив цей предмет, адже його читав пан Кім Юджин, котрий підлизувався до кожного студента, у якого багаті батьки. І як ви вважаєте, як він ставився до Гука? Звичайно ж постійно намагався якось знизити бали, або дорікнути чимось. Крім цього, щоразу насміхався з його походження. Одним словом, той ще бридкий тип. І відразу ж першого дня нового навчального року перша пара обіцяє зіпсований залишок дня. Гук дійшов до аудиторії, зробив глибокий вдих і промовив:
«Чон Чонгук, все буде добре, не ведися на його провокації… Файтінг!».
– Добридень, професор Кім. Як настрій…? – увійшовши в аудиторію, протараторив Чон і застиг на місці.
Юджин, як завжди, глянув на нього з очевидним невдоволенням. Але це не те, що змусило Гука затриматись. Він сторопів через невеликого за статурою хлопця. Той був настільки крихітним і худим, що Гук спочатку не зрозумів, що вони одного зросту. Трохи повисівши, як старий ноут, на якому ще намагаються грати у відео-ігри, Чонгук все-таки прийшов до тями.
– Доброго дня, пане Чон, сідайте на своє місце. – крізь зуби прошипів Юджин.
Гук, проігнорувавши його тон, спокійно пройшовся по приміщенні і сів за парту. Не відриваючи погляду, він продовжував дивитися на хлопця. Той, певне, зніяковів і опустив голову вниз.
– То що ж, на чому я зупинивися? Ах так, ще раз повторю… – знову недоброзичливо глянувши на Чонгука, професор продовжив… – Це Кім Техьон, мій син. І тепер він буде вчитися разом з ва…
– Що?! – Гук не зміг стримати свого подиву, підвівшись, закричав, продовжуючи витріщатися то на викладача, то на його синочка. Йому й так вистачало одного Кіма, а тут їх буде аж двоє. ТА ВИ ЗНУЩАЄТЕСЬ!
– Чон Чоннгук!!!Сядьте, що за неприпустима поведінка?!!!
Хоч Гуку і було трохи соромно за свою поведінку, все-таки його бавила думка про те, що Юджин весь у нестямі від люті …
– Перепрошую… – присівши на лаву, ледве стримуючи сміх, промимрив хлопець.
– Сподіваюся, ви будете добре спілкуватися і потоваришуйте. Техьон, вибери собі місце. – знову пестливо продовжив викладач.
Це і дратувало найбільше. Як так легко і швидко він міг міняти свій грубий і істеричний тон на гидко-писклявий.
Але тут і з’явилася одна проблемка. Вільних місць було всього два: біля Гука (оскільки він був з «простолюдинів») і біля головного випендрежника універа. Гук був на сто відсотків упевнений, що ця багатенька (красива, хоч Гук і не хотів цього визнавати) принцеса сяде біля подібного собі. Тому він спробував більше не звертати уваги на цю ситуацію та відкрив підручник. Але на загальний подив, все вийшло з точності так навпаки. Перед ним стояла та сама прекрасна принцеса з казок, які колись мама читала йому на ніч.
– Чи можна я присяду біля тебе? – голос хлопця хоч і був тихий, але Гук почув, який він гарний і глибокий.
– Ааа? Т-так, звісно. – забравши сумку з потрібного Техьону сидіння, Чон дав місце загадковому красеню.
Він уже нічого не розумів. Чому Кім сидить поряд? Чонгук був упевнений, що всі хто крутиться в багатих колах – цинічні та підлі (крім його брата та Юнгі хьона, звичайно ж), але тоді якого біса цей хлопець, який точно не з бідних, зараз сидів поряд з ним?