Азирафаїл та Кроулі
Вони були малі та нічого не розуміли. Двоє дітей - вигнанці світу. Вони просто особливі, не такі як усі.
Одного звали Азирафаїлом.
Крамниця антикварних книжок не найкраще місце для дитини, тим паче, що магазин закрити на замок вже не перший рік. Маленький кудлатий хлопчик вмостився у кріслі та читав одну з численних книжок, що покривалися пилом у цьому приміщенні. Наврядчи діти його віку читають таке. Але Зіра завжди був дивним десятилітнім. Він обережно гортав сторінку за сторінкою, із задоволенням поглинаючи кожен рядок. Цілих два поверхи забиті різнобарвною літературою. Усе це належить лише йому. Рай для такої дитини. Він завжди думав, що приходить сюди тайкома, але батько завжди знав про ці походи.
— Азирафаїле, ходи-но сюди! — почулося від дверей, що ведуть до квартири.
Хлопчик обережно поклав закладку на сторінку, де зупинився. Простий білий аркушик завжди стає у пригоді. Малий побіг до дверей, які він завбачливо залишив привідчиненими, безшумно штовхнув їх сідничками, щоб замість сліди свого перебування та так само тихо зайшов до своєї кімнати, а потім вийшов звідти, ніби весь час там і сидів. Дитячий трюк. Азі думав що це завжди спрацьовувало. Насправді його трюк швидко розкусили, але це секрет. Хай малий буде вільний у пересуванні, головне, щоб не втік. Але це цьому доброму та милому хлопчику навіть на думку не спадало. Маленькі ніжки тупотіли невеличким коридором. Звук швидко змінився на відкриття дверей. У світлій, як і уся квартира, кухні сиділо троє дорослих людей. На столі стояв чай із солодощами. До кухні можна було дістатись двома шляхами: відразу як потрапляєш у квартиру та через двері, що ведуть до основної частини домівки, якщо ти вже всередині. Якраз другим способом і скористався Азирафаїл. Двох людей що сиділи на кухні він не знав, а от третім був його прийомний батько. Хлопчик з подивом подивився на незнайомців та всівся поряд з тим, кого вже знав. Жінка з пучком на голові почала розмову:
— Мене звати Анафема, а поряд мій чоловік Ньютон. Ми друзі твого батька.
Хлопчик на це лише кивнув.
— А ще ми принесли домашні млинці спеціально для тебе. Ти ж їх усі з’їж? — подовжив Ньют.
Тут вже очі малого засяяли. Він, випромінюючи енергію щастя, відповів: «Авжеж». Поки Азі був зайнятий смаколиками, відьма продовжила:
— Адаме, тобі дуже пощастило, що Азирафаїл був у Лондоні. В як щодо Кроулі?
— Я не знаю де він, — з безнадією в голосі відповів юний антихрист.
Другого звали Кроулі.
У світі існує багато місць сили. Вони зазвичай заселені усілякими відьмами та чаклунами. Одним із таких місць вважаються Карпати. Неймовірні гори, насичені цілющою силою. Тут з покоління в покоління живуть мольфари. Вони навіть не знаючи людину можуть дізнатись її характер за енергетикою. Однак у всіх них викликав подив один хлопчик. У нього, здавалось, була найчорніша душа, але з кришталево білою краплинкою добра. Назвали хлопчика Кроулі на честь письменника-сатаниста зі схожою аурою. Зараз цій дитині, яку селяни знайшли на схилі Лисої Гори, вже десять років. Це неабиякий бешкетник. Стріляє по худобі з рогатки щодня о 9:30, але якщо хтось вирішить заподіяти шкоди собакам-пастухам, то начувайтесь. Кролі не дасть чужим скривдити своїх. Авжеж хлопцеві багато діставалось за свої бешкети, але сварки його не цікавили.
Зараз малий сидить на корінні одного з найстаріших дерев та вистругує собі нову іграшку. Шматок деревини скоро перетвориться на літачок, який Кроулі планує незабаром запустити комусь у голову. Хлопцю ніби напророковано робити всім зло, але залишатись добрим десь усередині. Малий, під час цього занять, періодично поправляв своє чорне волосся, яке вдень відблискувало так, що здавалось ніби він рудий. Але зараз вже темемнішає. Здається, діти в такий час збираються з прогулянки додому, але тільки не Кроулі. Він взагалі не хоче вертатись. Хлопця охоплюють не притаманні йому думки.
— Кроулі, Кроулі. Якесь дурнувате ім’я, зовсім не українське. Ніби якісь вищі сили наполягли на тому, щоб мене назвали так. Ніби хтось «зверху» дуже хоче, щоб я не зміг влитися в місцевий колорит.
Поки хлопчик бубонів це все собі під ніс, повз проповзло декілька змій. Вони навіть не звернули на Кроулі жодної уваги. Ці істоти вважали його за «свого». Так було завжди. Одного разу хлопчик вирішив погладити думку змію, здалось, що вона йому всміхнулось.
У лісі під зоряним небом мало чого можна було розгледіти, але Кроулі якось вдалося побачити плісняву на сусідньому кущі. Хлопець підвівся, підійшов ближче та почав волати:
—Ви не маєте права пліснявіти! Ростіть ідеальними!!!
