Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ми підемо з наших кімнат, коли всі поснуть.
Люмус — наш поводир, стукіт серця — наш маяк.
В коридорах, на сходах — нікого, хто б упізнав нас. Нікого на нашому шляху до зірок…
Не знаю, що несеться швидше: моє закохане серце чи божевільні ноги.
Нехай годинники зупиняться, й зірки застигнуть холодними свідками…
Бо зараз моя рука буде у твоїй, наше волосся змішає нічний вітер, мої губи відчують шалений пульс на твоїй гарячій шиї, і очі твої бездонні дивитимуться тільки на мене…
Хай ніч сховає нас від світу,
хай пропливають чорнії хмари,
І зимне повітря влітатиме ззовні,
А потім вежа заллється холодним срібним сяйвом…
Тільки б відчути тепло твоїх обіймів, лоскіт поцілунків, тремтячий шепіт: «Чому так довго… Я ледь пережив цей день…»
Тільки б поринути у твої почуття, пити і пити їх, щоб заглушити думки та забути про жахливу реальність, в якій криваві виродки штурмують світ.
Нічого цього нема… Є тільки тут і зараз — велике, безумовне, прекрасне…