Повернутись до головної сторінки фанфіку: Палкі серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Драблік до прекрасного відео @broweasley у https://vm.tiktok.com/ZMFNuEJjc/

 

 

— Це нічого. Одразу ніколи не виходить.

— Не заспокоюй мене. Так ще гірше.

— Ти блокуєш гарні спогади. Давай! Мусить бути щось таке, щоб ти відчув щастя. Таке, щоб серце прискорилося.

— Це не так вже й просто.

Мелфой зосередився і навіть випростав руку із паличкою. Та раптом підозріло глянув на Гаррі.

— Щоб серце прискорилося? Ти казав, що теж не міг. Але потім щось згадав, — Мелфой опустив паличку й наближався тією своєю ходою, граючи бровами, що взагалі-то нічого доброго не передвіщало, тому Гаррі несвідомо зробив крок назад. — Що ж ти там згадав, Поттере?

 

Гаррі розплився в посмішці, та тільки-но це усвідомив, як одразу ж зібрав губи до купи, від чого стало чомусь ще смішніше.

Мелфой аж підняв брови. Що це за таємниці?

— Ти ж мені скажеш?

Гаррі затулив рота долонею, ховаючи неслухняну посмішку. І тільки хитав головою.

— Скажеш, — Мелфой різко вхопив Гаррі за боки, натискаючи на найлоскотніші місця на ребрах. Гаррі зойкнув і залився гучним сміхом, щосили намагаючись вирватися з чіпких рук.

— Розказуй, Поттере! Чого я не знаю? Це якась дівка? — Мелфой припер Гаррі до стінки й заліз під мантію, очевидячки, вважаючи, що тому просто недостатньо лоскотно. — Я тобі друг чи хто?

Сміх замовк, задзвеніла тиша. Бо ось воно, неправильне питання. 

Гаррі застиг, притис чужі, холодні руки-мучительки до своїх ребер. Помовчав, пронизливо дивлячись в очі навпроти. 

— Ти мені скажи…

Драко розгубився, опускаючи погляд на свої руки, в які просто крізь ребра билося відважне серце. І зрозумів, що не знає відповіді. Все відчувалося так дивно. Дивний Поттер, і щось таке в його погляді, і так тепло рукам. Хіба можна бути в чомусь упевненим?

— Я не знаю…

Поттер важко задихав, в очах заблищала надія.

— А коли взнаєш? — Гаррі відсторонив від себе його руки, підносячи одну з них до своїх губ. Повільно, кожної миті очікуючи опору. Та Драко немов заворожили. І серце його зайшлося від гарячого торкання просто в перетин ліній на долоні.

— Що ти…

— Мій найщасливіший спогад — це ти і та прекрасна ніч у лікарняному крилі.

— Вона була жахлива, в тебе все боліло.

— Вона була прекрасна.

— Ти отримав травми…

— Я ніколи не отримував нічого краще… Не віриш?

Гаррі підняв паличку і чітко промовив:

— Експекто Патронум!

Кімнату на вимогу огорнуло срібним сяйвом, Драко задивився на прекрасного примарного оленя і, все ще подумки знаходячись в тій самій миті й відчуваючи тепло посередині долоні, змахнув паличкою і твердо повторив слідом за Гаррі заклинання.

Щось тепле та потужне ковзнуло крізь руку просто з серця, виблискнуло срібним променем і обернулося примарним вовком. Той озирнувся й підозріло обнюхав оленя, що гордо відбивав копитами невагому чечітку. 

— І що ж це було? — чуже дихання лоскотало потилицю. Хіба так можна зосередитись?

— Мм?

— Про що ти подумав?

— Ти ніколи не взнаєш…

 

    Ставлення автора до критики: Обережне