Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
День 4. Карти.
1920-і.
Хідана покликали — вже вдруге. Він примружився і ще раз ковзнув поглядом по танцмайданчику.
— Хідане!
Хідан нарешті розвернувся і глянув на чоловіків. Вони презирливо його оглядали, особливо бармен.
— Твій хід, йолопе.
Точно. Вони ж грали в карти. Хідан кілька разів кліпнув і підняв поле федори, аби краще роздивитися, що лежало на столі. Перекотив в роті сигарету. Він вже не міг зосередитись, як раніше; увагу раз у раз займала дівчина в смарагдовій сукні. Здавалося, навіть співачка під неї підлаштовувалася. Проте гру варто було закінчити.
— Багато сьогодні народу, еге ж? — запитав Хідан, аби відвести від себе погляди.
— Як і зазвичай, — відгукнувся бармен, поклавши карти під стійку.
В роті він тримав зубочистку. Складалося враження, що якщо хтось не заплатить, він цією зубочисткою ту людину і прикінчить. Щастя, що з Хіданом його пов’язував борг.
Пісня закінчилась, і люд зааплодував. Хідан кинув погляд через плече: дівчина в смарагдовій сукні вибила низький уклін і попрямувала до стійки. Піт тік з неї, як з коваля червневим понеділком. Вона підморгнула Хідановій компанії, коли стала поруч.
— Налий як завжди, будь ласка, — махнула вона бармену. Її голос майже не було чутно. Той мугикнув.
Дівчина сперлась спиною на стійку. Вона голосно дихала і мазюкала серветкою по лицю, та розкошланий вигляд однаково не міг затьмарити її бісову красу. Хідану так здавалося. Всі слова стали йому грудкою в горлі.
А ще вона пила. До дідька швидко. Щойно коктейль в її стакані скінчився, вона знову попрямувала до танцмайданчика.
Хідан розвернувся до бармена.
— Це хто така? — Він з усмішкою махнув головою назад.
Бармен невдоволено прослідкував за Хіданом. Крутнув зубочистку язиком.
— Знати не знаю. Вона з’явилася з місяць тому і запропонувала допомогти принадити більше клієнтів за невисоку плату, — бармен знову взяв карти до рук, — от я і погодився. Танцює тут годинами, зваблює різноробів. Добре, що ще не влаштувала бордель.
— То як же її звати?
Бармен знайшов палючі очі Хідана і хитнув головою.
— Навіть не сподівайся. Вона нікому не дається.
Один чолов’яга з компанії не витримав і голосно загарчав, що та собака: Хідан постійно переривав гру, коли забував про свій хід. Врешті-решт, терпець урвався у всіх.
— То йди вже сам спробуй! — махнув бармен рукою. — Баламут бісовий! Сам нервовий, ще й інших нервує.
Він завжди був таким — голосним і похмурим. Хідан знав, що на нього не злилися, навіть коли отак кричали. Тож він послабив краватку, вийняв з рота сигарету і закинув свою федору бармену на голову, як на кілок. У відповідь той усміхнувся.
Пісні йшли одна за одною. Репертуар у підпіллі зазвичай був незмінним і швидко набридав, та сьогоднішню співачку Хідан не знав. Пісень її він, відповідно, теж не знав, однак попередня мелодія затихла, а за нею одразу ж почалася нова. Цю Хідан знав. Дівчина в смарагдовій сукні розвернулася, її плаття скакнуло у повітрі. Вона криво всміхнулася, тупнула ногою і потягнула її на себе, немов запрошуючи до танцю. Гріх було відмовитися від пропозиції.
Вже за кілька хвилин одне від одного їх було не відірвати. Навряд чи Хідан танцював так само невимушено, що і дівчина; він радше назвав би це поривом. Він танцював не за правилами, десь імпровізував, десь відмовлявся від рухів. Але йому подобалось — і їй, схоже, теж. Вона була дивом в усіх сенсах цього слова. Відвертіша, запальніша, з азартним вогником в темних очах. Було в ній щось до біса схоже на самого Хідана. І це приваблювало ще більше.
Пісня добігала кінця. Хідан підхопив дівчину під талію; простягнувши руки, вона нахилилася назад, підняла голову і лягла на Хіданове коліно.
І тоді Хідан зрозумів. Він голосно задихав і широко всміхнувся.
— Навіть жінка так прекрасно не станцює, як ти.
Це ж треба. Хлопець. З модною зачіскою, нежіночим розміром шорстких туфель; в акуратній сукні з шаруватою облямівкою. За харизмою і вмілими танцями борлак не одразу й помітно, навіть Хідан повівся.
Він не міг відірвати погляду від зляканих очей. Їм одразу ж почали аплодувати; хлопець коротко вклонився і вибіг з бару. Хідан підійшов до стійки, аби стягнути зі стільчика своє пальто. Бармен нахилився до нього.
— Я ж казав.
— Зубочисткою не вдавись, — кинув Хідан. — Я ще повернуся.
Вулиця, що під нею ховався бар, була темною і безлюдною. Вздовж світив лише один ліхтар, під яким Хідан помітив витончену фігуру. Зараз вже незнайомець зовсім не був схожим на дівчину. Але і на чоловіка він теж не скидався. Хідан не дав би йому і двадцяти п’яти.
Хлопець чимось клацав. Коли Хідан придивився, побачив в його руках несправну запальничку. Той помітив його, і сигарета випала йому з рота. Хлопець повільно зробив крок назад, та ззаду на нього чекав ліхтар. Тоді Хідан обережно виставив руки вперед. В його сьогоднішні плани не входило залякати когось до смерті, — хоча іншим разом він би не відмовився від подібної перспективи.
— Я не здам тебе поліції, не хвилюйся.
Хідан почув тремтячий подих. Він дістав запальничку і відкрив свій залізний портсигар, хлопець обережно витягнув сигарету і закурив. Світло ліхтаря помутніло від диму.
— Як тебе звуть?
Хлопець кинув погляд з-під лоба.
— Шікамару.
— Шікамару… В тебе чудові рухи. — Хідан оцінив поглядом струнке тіло. Ну зовсім не схожий на дівчину. — І пропорції.
— Я не хвойда, містере, якщо ви вважаєте, що мене можна зняти.
Схоже, Шікамару різкий не лише в танці. Хідан вишкірився і закурив слідом.
— І в думках подібного не було, красунчику. Просто ти класно танцюєш — і все.
Шікамару подивився Хідану прямо в очі. Кілька разів перекотив сигарету в руках — Хідан не встиг порахувати — і затягнувся.
— Дякую. Ви теж. — Його голос звучав невпевнено. — Займаєтеся танцями професійно?
— Мої дзиґи-дриги після стакану віскі навряд чи можна назвати заняттями, — всміхнувся Хідан і затягнувся. — А ти? Не просто ж так в жінку переодягнувся.
Погляд Шікамару так і лишався зляканим. Він надовго припав до сигарети, і Хідан навіть встиг помітити на ній слід від помади.
— Я люблю танці, але не чоловічі. Вони не такі запальні й не такі відверті, як жіночі. Тож я… — Шікамару замовк. Зробив ще одну затяжку, потім ще, і кинув недопалок у смітник. — Пробачте, мені потрібно повертатися. Мені не заплатять, якщо я продовжу точити з вами ляси.
Та вже за спиною Хідана той його зупинив.
— За це можеш не хвилюватися.
Він розвернувся, поклав руку йому на талію — прямо як в танці.
— Вип’єш зі мною на честь багатого гонорару? Треба ж якось борги віддавати.
— Я вам щось винен?
Хідан знову вишкірився. Погляд Шікамару впав на його губи.
— Ні. Хоча…
На шиї Шікамару відчув подих, але більше нічого. Навіть рука зникла.
— Ти винен мені ще один танець.