- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Історія про те, як до нього повертаються іскри в очах
Він був офісним планктоном, таким як усі, звичайним; але кожного четверга брав у руки фотоапарат і повністю змінювався. Та й справді! Йому було всього 27, але його борода та втомлений погляд додавали йому років. Проте в цей довгожданний четвер… З похмурого та забитого чоловіка він перетворювався на юнака, повного сил та енергії для нових звершень.
Його хобі з’явилося не так і давно: місяці зо два тому він вирішив придивитися собі новий комп’ютер для роботи. Зайшов у магазин і… його погляд притягнула яскрава вітрина з великим професійним фотоапаратом. Він слухав розповідь консультанта про можливості відеокарти та процессора, але крадькома все одно позирав на ту полицю. Вийшов з пустими руками. Знову пішов на роботу і, як завжди, працював на автоматі. Він не жив - він існував. Одного разу, повертаючись з роботи, в його голову прийшло гірке розуміння: він лише безцільно тратить час, найдорожчу валюту на землі. Він не знав чого насправді хотів, бо вже давно забув усі свої дитячі мрії, а з бажань залишилися тільки їсти і спати, та й усе. Хлопець однозначно вирішив, що так жити далі не можна, але наступного ранку чомусь знову поринув у рутину. Наступного разу він згадав це дивне бажання змінитися, коли побачив маленьку дівчинку, яка, заливаючись сміхом, каталась на гойдалці. Здавалося б ось: схопи цю ідею і не відпускай, почни жити нею! Але перевернути свій світ, вийти із зони комфорту не так просто, як йому здавалося перше. Тепер, коли він думав про зміни, рутина не здавалася йому такою вже обтяжуючою.
Він захворів на пневмонію. Довго не відпускало, а поруч не було нікого, хто міг би допомогти - лише начальник, який з нетерпінням очікував його повернення в буденне виконання обов’язків. Коли йому стало трохи краще, він одразу купив фотоапарат. Але що робити тепер? До цього він не мав ніякого досвіду, навіть на телефон не фотографував нічого, окрім необхідних документів. У четвер в його компанії був скорочений день, тому він ідеально підходив для хобі. Він розвивався, завів окрему сторінку в соцмережі, де у нього знайшлися фани, деякі навіть хотіли замовити фотосесію, але він твердо відмовлявся, продовжуючи насолоджуватись знімками пейзажів.
Цього осіннього четверга він знову ожив. Прийшов з роботи, недбало кинув речі, натягнув на себе сірий шарф і захопив у руку улюблену річ, вірного друга. Вечоріло. Лагідні, теплі осінні промені надавали його темному волоссю рудого відтінку, роблячи його єдиним цілим з природою. Пішов у міський парк. Там зараз таке розмаїття кольорів! Забрів у саму гущу, де не було сімей з дітлахами, парочок та депресивних одинаків, туди, де пейзажі були найкращі. Як завжди захопився й не помітив плину часу, уже останні промені сонця зігрівали деревця, коли в об’єктив потрапила дівчина, яку він випадково встиг сфотографувати, та коли відірвався від фотоапарату особи ніби й не було. Він почав роздивлятися її фото на фоні природи. Червоноволоса, дивилася з посмішкою прямо на нього через об’єктив. Її зовнішність вабила. Хотів би він зустріти її ще раз…
О восьмій ранку вона пішла на роботу. Гарно вдягнена і охайна, з посмішкою на обличчі та ентузіазмом в очах. Ввечері її кинув хлопець, розізлився і ударив за те, що минулого вечора вона не сказала йому, що йде в парк. Від несправедливості вона вирішила зайти не в кав’ярню, як завжди це робила, а в супермаркет за пивом.
О восьмій тридцять пішов на роботу він, забувши вчорашній ентузіазм і знову перетворившись на зомбі.
Вона напилась і відключилась, забула про все. А на ранок помітила, що запізнюється на роботу, й не встигла причепуритися. Вибігла з під’їзду о восьмій тридцять і… збила його з ніг. Поспіхом вибачилась і шугнула далі.
Її звільнили.
Він одразу ж впізнав це волосся і йому стало цікаво, що сталося з її зовнішнім виглядом. Зрадів, що живуть поруч.
Він не бачив її мабуть зо два місяці. А одного разу зустрілися в ліфті, пішли на одну зупинку, стояли поруч в транспорті й вийшли разом. Пішли в один і той самий офіс. Але ніхто не сказав ні слова. Виявляється, що вона влаштувалась на роботу в його офісі. Але вона відрізнялась від нього. В її очах і досі палав вогник.
Довго працювали разом. Так і не заговорили. Він захоплювався нею: завжди наповнена іноваційними ідеями, готова до роботи, готова до справжнього цілісного життя. Він же - з ясною головою, всі доручення виконував чітко, швидко і без помилок - цим і сподобався їй.
В черговий четвер він, як колись, пішов у міський парк, тепер уже зимовий. Пішов на те ж місце, де вперше зустрів її. Як давно його тут не було! Налаштував фотоапарат і побачив її. Точно так само, як і тоді. Серце у обох пропустило удар. Він сфотографував її, а коли прибрав об’єктив, вона нікуди не зникла.