Земля була тепла, після жаркого дня, тим часом як вітерець ніс з собою приємну прохолоду. Саме тому було так приємно лежати, навіть без пледу, на м‘якій траві. Повітря пахло літом, ніс пестили запахи квітів та тепла, що спліталися в одне ціле. Все це приємно доповнював холодний аромат хлопця, що лежав в нього на грудях.
Кадзуха уважно вдивлявся в вечірнє, поки що не стемніле, небо. Хмарки поволі пливли за вітром, утворюючи різні химерні форми. Десь поруч дзижчали бджоли, повертаючись до своїх вуликів.
Пальці Кадзухи неспішно пестили волосся Скарамуша, перебираючи пасмо за пасмом. Шовкові дотики змушували постійно напруженого хлопця розлабитися, та потонути в цій турботі. Дихання було спокійним та тихим, погляд спрямований до ряду дерев неподалеку. Він звик завжди чекати на небезпеку й бути готовим до бійки, але зараз тут, в обіймах коханого, снаги на це не було. Обом хотілося, щоб цей момент тривав нескінченно.
Скарамуш з насолодою прислухався до ритму сердцебиття Кадзухи, згадуючи нещодавній тривожний сон. Після пробудження, тому ще довго довелося заспокоювати його та впевнювати, що він поруч. Той кошмар відчувався таким реальним, що повністю оговтатися було досі важко. Кожного разу, коли Кадзуха йшов, Скарамушу здавалося, що він не повернеться.
Він нервово заплющив очі. Дихання пришвидшилося. Відчувши це, Кадзуха стурбовано подивився на нього, відірвавши голову від землі.
— Щось сталося? - спитав він, інстинктивно озираючись по сторонам. Навколо панувала та сама вечірня тиша, тому він знову перевів погляд на потилицю хлопця.
— Все добре, - різко відказав Скарамуш, стискаючи в руці сорочку Каедехари. Спробував заспокоїтися та вирівняти дихання, щоб не поширювати марних тривог. Але тільки но згаданий сон, ніяк не хотів його покидати.
Кадзуха спокійно видихнув, підбираючи слова. Та, вирівшивши відкласти це на потім, легко підвівся на лікті й склонився, щоб лишити м‘який поцілунок на потилиці коханого, на що той неочікувано зойкнув. Лігши назад, знов запустив пальці в шовкове волосся хлопця.
Скарамуш, розтиснувши руку, перевернувся на живіт, все ще лежачи на Кадзусі. Тепер він і сам пильно вдивлявся в його очі, склавши руки на його грудях та вмостивши поверх власне підборіддя.
— То розповіси, що тебе турбує? - знов спитав Каедехара, продовжуючи ніжно масажувати голову хлопця. Іншу руку він підклав собі під голову, щоб було зручніше дивитися на іншого.
Скарамуш, зітхнувши, відвів погляд, втупившись кудись в візерунки на сорочці. Йому тяжко було говорити про почуття, як і в принципі говорити. Те що його справді слухають, було чимось дивним та незвичайним. Він знову видихнув, нарешті наважуючись:
— Мене все турбує той сон, пам‘ятаєш? - невпевнено прокачав Скарамуш. - Я тобі вже розповідав, не буду повторюватись добре? - Кадзуха кивнув, знову пропускаючи волосся хлопця крізь пальці. Він сподівався, що це допоможе йому заспокоїтись та хоч якось підтримає.
— Ці картинки повстають в мене в голові, я… - голос зазвичай спокійного Провісника здригнувся. Він судомно проковтнув комок в горлі. Лише згадувати це було боляче, а промовляти це вслух… Здавалося, ніби якщо він знов озвучить це, то воно може стати реальністю. - Ні, я не можу, - швидко закінчив він і сховав обличчя в свої руки.
Кадзуха перекрутив їх нещодавню розмову, про цей самий кошмар. Його турбувало, що Скарамушу могло таке наснитися. Він міг уявити себе на його місці й зрозуміти, що той відчуває.
— Серденько, я все розумію, - почав він, намагаючись зробити голос максимально м‘яким. - Я нікуди не заподінусь, і ти ж знаєш, я можу себе захистити. І ти завжди поруч, щоб допомогти мені. Ти ж не поїдеш кудись далеко, так?
Скарамуш стверджувально хитнув головою, але, подумавши, що цього недостатньо, проказав:
— Я швидше помру, ніж залишу тебе, - він вимкнувся обличчям в сорочку хлопця, прибравши руки та знов стиснувши в одній тканину.
Кадзуха ледь здригнувся, почувши це, але, швидко опанувавши себе, ніжно заперечив.
— Ні-ні, цього нам точно не треба, - він витяг руку з-під голови й охопив долонями обличчя Скарамуша, за щоки, і знов поглянув прямо йому в очі. - Але я теж нікуди від тебе не піду, присягаюся.
На обличчі Кадзухи розквітла тепла посмішка. Скарамуш уважно вивчав калинові очі, шукаючи там хоча б якийсь сумнів. Так нічого й не знайшовши, він переклав руки на плечі хлопцю, та обережно потягнуся до нього. Вуста зустрілись в п‘янкому поцілунку. Скарамуш з насолодою цілував кохану посмішку, а Кадзуха з задоволенням відповідав на його раптовий потяг. Шовкові дотики пестили неспішно, смакуючи кожен момент. Нарешті відірвавшись один від одного, Кадзуха знов подарував хлопцю посмішку. Скарамуш поклав голову на груди коханому, а той повернув руку в його волосся, тихо їх перебираючи раз по разу. Згодом дихання обох вгамувалося та вирівнилося, дарований свобою спокій повертався.
І захід сонця, і світанок спостерігали, як два коханця засинають і прокидаються в обіймах вітру, промінчиків, та один одного.
Відгуки