2020 рік
Розтяжка. Випад. Вниз, до упору. Він надто старий для цього лайна…
Ногу в бік. Опорна нога аж тремтить від напруги, м’язи натягнуті, як струна, але щиколотка надійно зафіксована, а біль… Переживемо. З мрією про лідокаїновий пластир.
Схоже, слід було розім’ятися…
Та до біса, цей лось на голову вищий і на сотню фунтів важчий. І майже невразливий.
Велика шафа голосно падає…
Клінт не ідіот і реально оцінює шанси. Вирубити цього бугая монеткою не вийде. Розім’явся би він чи ні — неважливо, сьогодні саме ним гратимуть в бейсбол.
Але «Джет» на підльоті, Кеп — на підході, і десь за горизонтом гримить грім. Він тут не один. Він тут не один… Бляха…
Здоровило дістає ножа, що більше схожий на цвайхандер.
Давай, Клінт, протримайся хвилин п’ятнадцять, ти можеш. Тільки не дозволяй йому торкнутися тебе.
Удар…
Мозок вимикається, інстинкти беруть кермо…
Лезо проходить в сантиметрі від горла. Іди до біса, спина все ще гнеться, і рухи — стрімкі. Можливо, не такі граційні, як колись… Можливо, він вже не потанцює на канаті під захоплені вигуки натовпу? Але він вийде звідси живим.
Невідомий бугай в масці перетворюється в смертоносне торнадо, що наїжачилося тисячами лез. І кожне мітить Клінтові в горло.
— Чуєш, блендер, де вчився битись на мечах?
Він лише раз бачив подібну майстерність. Та майстер мертвий років з двадцять. Він про це потурбувався особисто…
Це схоже на танець. Стрімкий і небезпечний. Клінт танцював його давно. До того, як почав зливатися з натовпом. Задовго до того, як навчився вбивати. Він танцював його під куполом цирку, балансуючи на канаті…
Легкий, стрімкий, граційний і щасливий…
Лише двоє людей знали цей танець. Він і той, інший…
Клінт боїться, що вже лежить з перерізаними горлом. Що все це — марення помираючого мозку. Що він збожеволів. Що його знову піймав якийсь фокусник.
Та найбільше він боїться, що це все — насправді…
Але раз-по-раз виходить з-під удару і веде далі.
Клінт робить вигляд, що не відчуває порізів на руках. Що то не його тіло раз-по-раз дістає ніжем бугай. Що це не його кров просякнула сорочку і юшить під жилетом. Він рахує хвилини, доки здоровило повільно ріже його на шмаття. Він має стояти тут — і стоятиме. Скільки потрібно.
Бугай знущається. Клінт знає, що він практично вже мертвий. Він не вийде живим з цього приміщення. Кожен удар може стати останнім, але його противник — садист, він вбиває повільно, жорстоко і довго. Це добре. Це значить, що Кеп встигне.
Зламаний лук лежить десь в стороні…
— Клінт!
Червоно-синій диск щита вривається в останній танець Клінта. Між ним і лезом, петлею чітко під долоню.
Ще потанцюємо, сволото!
Тріск зламаної кістки…
Як добре, що я — лівша…
Щит до біса важкий, та ця вага рятівна. Пістолет за підкладкою?
Дякую, Кеп…
Постріл…
Бугай знає, бугай відходить вліво, всією вагою навалюється зверху.
Клінт захлинається повітрям, коли лезо полосує стегно, не закрите щитом. Та дотягується, зриває маску, і…
— Ну, привіт, братику!
— Барні?
Кеп відкидає його кудись в бік. Шквальний вогонь, гуркіт, дим…
— Витягніть його звідти!
— Тримайся!
Клінт хоче сказати, що вийде звідси сам, але язик не слухається. Хтось підсуває руку під його спину. Холодне наруків’я… Тор?
— Скажіть доку, хай заряджає контейнер, я буду скоро. — точно, Тор.
В шию впивається голка, а повіки стають важкими.
Останнє, що пам’ятає Клінт — сильний вітер в обличчя і запах озону, який буває після грози. І відчуття польоту…
А потім з глибини темряви знов виринає Бернард Бартон зі стрілою в грудях.
Стрілою, яка влучила в серце.
Стрілою, випущеною його власною, Клінтовою, рукою…