Сон пройшов повз полиці з новорічними іграшками. Він не відзначав новий рік, сенсу не було. Свято не таке вже й давнє, а він після неприємного знайомства з праскою до нового відносився з побоюваннями. Це ж треба було йому простояти камінчиков років так з п’ятсот. Ну хоча б брат за цей час встиг стільки раз змінити свою думку, що їх відносини просто залишилися непоганими не зламавшись. Він не намагався вбити його, не лютував, але й більшого, ніж перевірки чи взгалі він живий, чекати не треба було. Напевно совість мучила, чи спогади. Але все одно Сну кортіло познайомитися з цим святом ближче. Так, зустрічати бій курантів він буде на самоті, але все одно настрій підніме. Так?
Про що він взагалі мріїть? Після інцинденту можна було забути про таку штуку, як емоції. Не було негативного фону, без котрого позитив завжди був слабким та фальшивим. На відміну від його брата, який завдяки усьому тому негативу відчував емоції близькі до позитиву набагато краще, глибше та яскравіше. Стрільцю залишалося лише спробувати зжитись з цим, як можна скоріше.
Він думав прикрасити квартиру було б непогано, можливо зорі встануть у ряд і він також зможе відчути цей дух свята, та суцільного щастя. У кошику вже лежали мішура та пара гірлянд. Місця все одно небагато, та й ялинку тягти він не зважився, хоч це і був головний атрибут свята. Як йому здавалося і цей невеликий набір зможе впоратися, з головною метою усіх цих приготувань.
Звати брата за компанію він не став. І так добрих і чудових слів на роки вперед наслухався. Достатньо.
З їжею теж морочитися не став. Готував він не дуже добре, та й марнувати дарма продукти, які можуть дістатися вміючим рукам, бажання не мав. Можливо чай, чи гарна кава зможуть компенсувати порожній стіл. З того часу, як монстри налагодили тісні зв’язки із людством, змінилася не тільки політика, а ще й ринок. Виявилося, що багато людей не втратили магічних здібностей хоча й слабких, у порівнянні зі створіннями, які у прямому сенсі зтворені з неї. Але призначення своїм здібностям вони знаходили цікаві.
Це була не зброя(на щастя). Було цікаво споглядати, як люди створюють гірлянди, які мерхтіли у темряві набагато цікавіше скляних ламп. Як за допомогою магії з’являлися нові пристрої та їжа. Вони вдихнули нове життя у старі приказки, про відьм та знахарок.
Доволі часто на прилавках малих крамниць можна було знайти зілля, що люди навчилися готувати. Тут було все. Від здібностей у пробірках, до обману під симпатичною етикеткою. А хто казав що люди не знайдуть спосіб поживитися і тут?
Нажаль на відміну від монстрів, що ніколи не нехтували якістю, люди змогли розігнати ринок до величезних маштабів. Бізнес Грілбі, чи лавка Кролиці від цього мало постраждали. Для людей це була новинка, а для монстрів перевіреним місцем, де не стануть тягнути кошти за дешеве сміття. Тільки от зіллями та варивами ніхто не займався, то ж ця частина ринку досі залишалася людським колесом Фортуни.
- Ти впевнена, що ось це дійсно працює?
-Так! Моя знайома казала, що це єдина реально діюче вариво на прилавках. - Cон перевів погляд на двох незнайомок, що перебирали пляшечки кидаючи багато різних у кошик.
- Може ну його? Візьмем як у той раз гострий соус, содову та уксус. Було весело і так вгадувати.
- Ні! Ми це з березня плануємо, з того моменту як вони у продажі з’явилися! - дівчина потягла подругу далі, продовжуючи бесіду, а ось Сон пішов поглянути на полицю з настійками.
Різнобарвні пляшечки з написами «Випий мене!» і дрібним текстом на бірці. Дивно, такого йому ще не траплялось. Це було щось накштал флаконів з емоціями. Було все основне: задоволення, подив, смуток, злість, відраза, зневага, страх. Як їм це взагалі вдалося?
Сон квапливо поглянув на свій кошик. Мішура, гірлянда, вівсяне печиво і чай з кардамоном. Скелет з побоюванням розглядав густу, тягучу рідину з негативними емоціями. Вона спокусливо переливалися, брудним градієнтом, підбадьорюючи збовтати.
Він багато років жив не відчуваючи нічого. Напевно невелика доза негатива йому не нашкодить. Його тут не так багато, але емоційний спектр розхитає. Та й хто на нього буде лаятись, за бажання до яких нікому діла нема?
У проміжку між іншими товарами з’явилися п’ять нових пляшечок і він рушив до каси.
Сон точно не знав з жалю чи з доброти, але люди виділили йому невелику квартирку, як хранителю позитиву та захиснику від негативу. Їх з Кошмаром дерево, точніше те, що від нього залишилось розвалилося на друзки від часу. Йому нічого не залишалося окрім, як прийняти цей подарунок і рухатися далі шукаючи нові стежки і методи реалізації. Там ніколи не було гарно. Ні, він не був лінивим і міг привести оселю до ладу, але порожнечу, та майже нежилий вид, нічим не виправиш. З речей у нього був лише плащ, кинутий на дерев’яний старий стілець і час від часу з’являлися продукти.
На дворі давно сутиніло. Веселі крики заполонили вулицю не збираючись затихати. Уже десята година. Самотня лампа дивилася на кухонний стіл, створюючі трохи мерехтливе коло світла. Чай неприємно гірчив і цей смак навіть печиво не перебивало. По середині столу були складені речі, що він купив пару годин тому.
Руки невпевнено потягнулися до гірлянди, очі вціпилися у карніз. Може й правда настрій підніме? Позитивний з трепітом клопотав над прикрасами розміщаючи їх на нові місця. Пальці обережно підчіплювали кільця на яких висіла штора. Дощик був розкладений по верхівках, залишалося лише знайти найближчу розетку.
Момент істини. Гірлянда спалахнула різними кольорами, дощик підхоплював світло розфарбовуючи стелю у гарний візерунок віддзеркалень. Та от душа у Сна чомусь не йокнула, анітрохи. Згадалися переливи на горизонті, що складало сонце по вечорах п’ятсот років тому, яскраві ночі усиплені зірками і яблука, що так гарно виблисківали у останніх променях. Там не було пилу на шторах, брязкоту техніки та гамору з сусідніх квартир. Лише спокій, майже абсолютний та такий казковий. Він мріяв знову поринути у цю ідилію і не виринати, потонути у тих блаженних відчуттях що тоді були такими яскравими.
Очі знов зупинилися на пляшках. Він щось фиркнув собі під ніс і відкупорив їх. Чашка швидко була вимита та поставлена на стіл. Сон швидко пройшовся по інструкції. Рекомендували розводити чаєм, чи соком, для менш стійкої дії, бо щось там. Плюнувши на всі ці нюанси він просто налив усе у кружку до останньої краплі. Речовина не заіскрилася, не спалахнула, а лише тихо зашипіла змінивши свій болотно синій відтінок, на чорно фіолетовий. Сон трохи повертів чашку у руках, вдивляючись у таких привабливий колір. Він притягнув її трохи ближче, збираючись вже спробувати на смак цей напій, але двері з гуркотом відчинилися.
- Тобі не казали, що двері треба зачиняти на замок? - знайомий бас вдарив по вухах. Тягітлива та напружена атмосфера тепер вціпилася у позитивного, сдавлюючи усе всередині. Ні, не негатив, просто відчуження. Знайома куртка була у свіжому снігу, зажди незадоволений погляд зустрівся з його жовтуватими зінницями. Він стояв у коридорі дивлячись на молодшодшого. - І що це за дебош? - дивлячись на неохайний стіл та дурні прикраси спитав він.
- Новий рік. - двома словами відповів йому Сон.
- Ти ж його не святкуєш. - здаєтся він не чекав запрошення, а просто зачинив двері, кажучи, що збираєтся залишитися. Позитивний похапцем сховав чашку у комод.
- Вирішив спробувати. Тобі щось треба? - не витримавши спитав він. Жах поглянув на збентеженного брата.
- Ні. Просто зараз усюди занадто гамірно. Усі, бачте, святкують, готуються. Важлива ж дата. - сердито прошипів він.
Ну не подобалося йому це свято. Приївся, як нудна пісня з реклами. Якщо брати до уваги, що люди живуть не більше ста років, то можливо це й весило, але йому він вже встиг набриднути. Та й останнім часом люди замінили традиції з жертовприношеннями – цивільними посиденьками, тож тут і дивитися немає на що.
- Можливо для створінь, що відчувають час на собі це й справді важливо, - тихо відповів він, прикривши собою стіл.
- А мені яке діло до них?
- Ну хоча б порадіти, за інших. - відповіддю був тихій сміх.
- Як я раніше не здогадався. - відповів той підходячи ближче. Він насупив брови дивлячись то в очі близнюка, то кудись за нього. - І що ми так старанно ховаємо?
- Ти про що? - він штовхнув пляшки в бік, молячись щоб ті не впали і відійшовши в потрібну сторону показав брату лише печиво. Тепер він розпалив азарт у негатива. Що такого його дорогоцінний братець може ховати від нього? Різко потягнувши того на себе, він оглянув стіл. І правда, п’ять порожніх пляшок лежало на столі. - І що це?
- Н.не чіпай! - крикнув він у спробі відібрати пляшечку. Жах лише відмахувався від близнюка, читаючи зміст етикетки… Так, стривайте! Що це в біса таке? Він дивився на стіл, де лежало ще декілька подібних пляшок.
- Що за погань ти купив?!
- Тебе це не стосуєтся! - гучно проговорив він.
- Ти здохнеш від свого «не стосуєтся»! - він знов глянув на етикетки. Та тут же вся негативна гамма зібралась! Що йому взагалі по черепу вдарило? Він був майже впевнений, що Сон не дочитував інструкцію. Погляд перемістився на порожні місткості, картинка зійшлася. Він не планував просидіти сьогоднішню ніч у лікарні. - Ти випив це?
- Яка різни…
- Так чи ні? - Жах був на взводі, він схопив брата за грудки, перехоплюючи чужий погляд. - Сон, якщо тобі так помирати захотілося, то отруєння це дуже болюча штука. - голос був хитким та ледве тримався, між істеричним криком та розпачем. Позитивний здивовано закліпав дивлячись у чуже очі.
- У сенсі?
- Ти хоч іноді склад читай, телепень! Там чорним по білому сказано, що прийом у великих дозах небезпечний для життя! - не сказати, що це налякало позитивного, просто збентежило. Було б неприємно злягти у свято. Хоча куди гірше? Йому тепер весь вечір слухати нотації брата і ще багато ласкавих слів.
- То пив чи ні? - після довгої паузи перепитав він. Сон захитав головою. Ні. - Куди ж тоді дів? - Жах продовжував пропалювати того поглядом.
- У чашці, в тій шафі. - без ентузіазму проговорив він. Негативний швидко мітнувся до шафи і вилил усе в раковину та добре вимиваючи чашку.
- А якщо я б не зайшов? - тихо буркнув він.
- То я би отруївся. - прямо відповів він. Все таки залишивши брудний посуд у спокої він повернувся до брата.
- Навіщо тобі взагалі негатив знадобився? Мене не вистачає? - його трохи нервував порожній погляд співрозмовника.
- Просто.
- Просто що? - з надривом спитав він.
- Просто хотілось відчути щось ліпше. - Мовчання. Воно затягнулося і в якусь мить обірвалося чітким цокітом годинника.
Кошмар щось проговорив та завалив брата на старий диван, що стояв зовсім близько, вціпившись руками у нього.
- Дурко. - тихо проговорив він. Сон просто підтягнувся ближче не бажаючи відпускати негативного.
Вони точно не дочекаются бою курантів, не будуть святкувати чи слухати новорічні оголошення у цьому році. Але світло гірлянд м’яко розлилось по стелі радуючи око, мішура більше не бісила, а гіркота дешевого чаю счезла. Тепер у нього є хоча б один гарний спогад за який він зможе схопитися.
