Розділ четвертий

У перший вечір після вимушеного, але все ще обмеженого маґлівською спільнотою, виходу у світ, Драко закляк перед пейзажем у власній вітальні.

Накопичують енергію впродовж світлового дня. Накопичують енергію, а потім світяться в темряві. Не просто в темряві, а вночі . О Мерліне… Купуючи свій будинок відразу з декором, Драко отримав у власність або щось дуже цікаве, або щось абсолютно пропаще. Він сумнівався, що ця картина могла бути написаною сві́тними фарбами, адже в стилі легко вбачалися магічні канони та і світилася вона не щоночі, а лиш у точний день, коли повний місяць за вікном полонив небо.

За вечерею він усе ще продовжував сидіти навпроти пейзажу та гіпнотизувати його скляним поглядом. За минулу годину він запам’ятав вигин кожної гілочки, зафіксованої у вічності осіннього лісу, краще, ніж за місяці проживання в цьому будинку. Вслухаючись у монолог художника в перукарні, він і на мить не міг припустити, що обговорюване зможе торкнутися його напряму.

Аби товаришем його роздумам після такого насиченого дня стала не лише самота, Драко відкоркував собі пляшку вина, хай сьогодні й лиш вечір понеділка. Рубінова рідина заповнила ледь половину келиха, як Драко вирівняв руку, зупиняючи її. Усе ж, він мав намір лишити французькі запаси для подальших авантюрних вечорів. Засвітивши Лумос , як ніби він допоможе розгледіти щось небачене досі, Драко підійшов до картини з келихом у руці.

Відставивши його на кришку фортепіано поруч, чарівник обережним дотиком провів пучками пальців по шарам фарби. Ніби нічого незвичного… А чи має із цією картиною взагалі хоч щось бути не так? Він уже й сам не знає. Драко вкотре обвів намальоване гілля, але цього разу не поглядом, а долонею. Це відчувалося нав’язливою ідеєю, але щось всередині аж горіло під важкістю нерозкритих та непоставлених досі питань.

З одного боку, це може не значити абсолютно нічого і Драко лиш дізнається щось більше про свій придбаний спадок. Наприклад, як те, що чарівники вкотре приборкали одну з технологій, раніше за маґлів, най і своїм, магічним способом. З іншого боку, щось нечисто як і із цією картиною, так і з усією історією про викрадення загалом.

Сьогодні він побачив лиш Ера й той його завзято уникає. З Поттером. Драко протягнув ноги перед собою і втомлено потер чоло. З Поттером вони ніяким чином не перетиналися, тож і ніяких свіжих подробиць він не має. Слава Мерліну, ні свідком, ні жертвою нового викрадення він сам не став.

Поки.

Можливо, варто йти на випередження.

Вогник на кінчику палички обережно окреслив межі картини. Рамка виглядала ошатно та пробиралася гострими кутиками в лісовий сюжет. Її однозначно підбирав або сам автор, або людина зі смаком. Поміж різблення, шарами осів пил, який, як би ти не старався, та вже більше не виведеш. Не те щоб у цьому взагалі була потреба, адже такі дрібниці й творять благородну старість.

Що ж до старості, то за відсутності автографа безпосередньо на самій картині, Драко надіявся, що всі таємниці авторства та часу написання йому розвіє тильний бік полотна.

Пригубивши напою, чоловік відчув на язиці кислуватий із гірчинкою, смак сухого вина, який потім плавно перейшов у благородну терпкість. Тепло гарячою хвилею приємно розлилося тілом, навіть задерев’янілі кінчики пальців нарешті знову відчули під собою пружність чарівної палички. Чарівник загасив Лумос та плавним помахом кисті змусив петлі відірватися від гвіздків. Картина піддалася не відразу, певно, її ніхто й не рушив ніколи. Покинувши марні спроби, перевертати її Драко вже вирішив вручну. На вид вона не була не настільки важкою, якою виявилася насправді.

По закінченню Драко очікував ще один неприємний сюрприз. На протилежній стороні його зустріла лиш всепоглинаюча темінь. Ні тобі рамки від натягнутого полотна, ні відомостей про автора, лиш зафарбований чорною фарбою прямокутник. Драко вдивлявся в нього так пильно, ніби на місці пустоти мало матеріалізуватися дзеркало. Чоловік осушив келих до дна. Спробувавши знайти хоч цяточку незафарбованого краю або хоч чогось, що стало причиною, аби зафарбувати весь задник, Драко зрозумів, що не знає жодного заклинання, яке допомогло б йому потрапити крізь шари фарби до самої суті й не зіпсувало під час цього сам витвір мистецтва. Чи то в нього після втраченої юності руки свербіли до пригод, чи це алкоголь замість заспокійливого ефекту, огорнув його збудженням, та він поставив перед собою за ціль дізналися, що ж не так із цією картиною і нащо, тому, хто це зробив, було щось приховувати.

Зморений, він заснув як тільки його голова торкнулася подушки. На ранок його збудив ледь відчутний біль у голові, але склянка води до сніданку враз поставила його на ноги. Приємне вино, і з побічними ефектами боротися легко. Як Драко й підозрював, весь наступний день на роботі знову був присвячений дослідженню складу гумки. На щастя горе-торговця, причиною зубопаду стала помилка в рецептурі. Це мала б бути звичайна солодка жувальна цукерка, якби не надлишок підсолоджувача, який виявився продуктом маґлівської фабрики. І щоб це дізнатися, Драко був вимушений розкласти пластинки на купу наддрібних складників, аж поки він не дійшов до хімічного сліду, який і вказав на не чарівне походження одного з інгредієнтів. Та перша думка Драко теж виявилася правдивою, адже проблема, у тому числі заключалася й у натуральному складнику — магічній рослині, що мала тягучі властивості. Вона була, та є, абсолютно безпечною до вживання, але при взаємодії з хімічним порошком, утворився досить несподіваний ефект. Усі, хто осмілилися поласувати жуйкою – поплатилися за неї зубами. З усією цією справою та попередженнями про можливу перевірку, тут, у їхньому відділі, Драко покинув Міністерство вже зовсім пізно.

Будинок його зустрів мороком, серед якого було досить важко розгледіти приставлену лицьовою стороною до стіни картину, яка зазвичай прикрашала собою кімнату та задавала настрій усьому простору. У довідниках, які містили стелажі кабінету Майстрів по зіллю, ніщо не допомогло натрапили йому на слід потрібного закляття, тож копирсання в темряві знову відкладалося на невизначений термін. Не те щоб Драко це хоч якимось чином засмутило, та все ж він сподівався, що покінчить з усім цим трохи швидше.

Чергова вечеря потонула в роздумах. Принаймні, це допомогало не зациклюватись на чомусь комусь іншому. Драко прикликав лист пергаменту. Зліва вписав те число, яке було в п’ятницю, знизу зазначив прізвище Емберсів і ті крихти інформації, що були йому відомі. Справа він вчинив точно так само щодо Браунів. Це допомогло дещо структурувати гармидер у голові, проте ніяких нових думок це йому не подарувало. Ай, трьох упирів їм у печінку!

Відкинувши перо, він узяв до рук кухонного ножа й з обережністю реставратора почав зішкрябувати темну фарбу. На пальцях осідав темний порошок, але загальна картина ніяк не змінилася. Драко дозволив собі посилити тиск на руків’я, але, ніби знущаючись, шари фарби перестали сходити взагалі. Роздратувавшись, Драко відклав ножа й зарився п’ятірнею у волосся. Знесилено вклавши голову на стіл, він так і задрімав, провівши всю ніч у незручній, сидячій, позі.

Весь наступний ранок минув як у тумані. Плечі настільки саднило, що він був вимушений розтерти скам’янілі м’язи розігріваючими мазями, кожен рух супроводжувався здавленим стогоном. Це виявилося надзвичайно складною справою. За вікном нещадно била злива. Більш-менш зліпивши із себе людину, Драко потягнувся в Міністерство.

У Відділі Таємниць із кімнати в кімнату все ще тривожно бігали секретарки, а один із десятка паперових літачків, аварійно зіштовхнувся зі скронею Драко. Поки чоловік потирав потерпілий бік свого обличчя, повз нього пронеслася розкуйовджена Емілі, яка й на секунду не подарувала чоловікові свого взору. Драко не вважав себе через це найгіршою людиною, але його дуже порадувало те, що нарешті щось захопило увагу Емілі настільки, що вона навіть не помітила чоловіка перед собою.

Поки Драко стояв та всміхався посеред коридору, його, з документами в руках, перехопила пані Ґрета. Мелфою дуже не пощастило трапитися їй на шляху, адже наганяй за весь їхній підрозділ після перевірки, отримав він один. Наприкінець Ґрета окинула вміст його рук ненависним поглядом і гаркнула про те, що в міжвідділовиків зараз завал і якщо він хоче, щоб його документацію прийняли, а справа як можна швидше отримала статус закінченої — доведеться віддавати доповідь із рук у руки. Драко зовсім не планував на сьогодні прогулянки в аврорське крило, але покінчити зі справою хотілося вже, тож оминаючи літачки, він розвернувся в напрямку ліфтів.

Потрапити на другий рівень, після, обтяжливого заклопотаністю, Відділу Таємниць, відчувалося за ковток свіжого повітря. На коридорі самотіла лиш одна пара людей, що активно перемовлялися. Драко помітив його одразу: спочатку вчепився очима за густі пасма, а потім уже, його увагу захопили дужки окулярів, яки ховали за своїми скельцями спокійну зелень. Одного лиш погляду в очі, що не кліпаючи проводжали його ходу, вистачило, аби Драко відчув під ногами твердість та всепоглинаючий спокій. Уже розриваючи зоровий контакт, Драко розсіяно ковзнув очима, слідуючи за розташуванням широких долонь. Поттер тримав під лікоть свою співрозмовницю, у якій Драко не з першого разу, але впізнав молодшу Візлі. А чи Візлі ще? Ті краплини хорошого настрою, які почали зароджуватися, розсіялися моментально. Дикий гострі зуби лишили укус на його шиї, розносячи нудотну отруту жилами.

Він пришвидшив крок та звіряючись із паперами, завернув в 10 блок. Аврор Ніколас був спершу спантеличеним таким візитом, але коли Драко коротко виклав йому результати власних досліджень, то аврор осяяв і навіть запропонував Драко залишитися на чай. Той ввічливо відмовився, але затримався ще на декілька хвилин невимушених розмов, які ледь не всі зводилися до методів досліджень, якими послуговувався у своїй практиці Драко. Та думками зіллєвар був десь далеко не тут. Ніколас також з великим запалом поділився з ним ймовірною подальшою долею підопічного, яким, як уже вийшло, опікувалися вони обидва. Драко відверто тягнув час, адже знову зустрічатися з Поттером та його рудоволосою дівчиною він не мав жодного бажання.

Коли настав час покинути аврорське крило, Драко налаштувався йти не озираючись. Як він і думав, слідом почулися глухі швидкі кроки.

— Мелфою! — чоловік навіть не стишив руху. Перед очима досі стояв той цілком природній інтимний жест між двома… Друзями? Коханцями? Зарученими? Мерліне, потрібно більше уваги приділяти магічній пресі. Як одного разу перестанеш слідкувати за новинами, то й повертатися потім нема жодного бажання. Одне Драко усвідомив точно: вони хоча б не одружені, бо оминути звістку про сімейний союз Героя магічної Великобританії, навіть Драко не зміг би. От він дурень, а ще вагався. Надумав собі всякого. — Та зачекай ти, Др…

Драко круто розвернувся на каблуках і побачив Гаррі, що готовий був уже смикнути його за плече, але так і застиг із простягнутою рукою.

— Чого тобі, Поттере?! — Гаррі ніяково запустив повислу руку собі у волосся, дивлячись при цьому на новеньку зачіску Драко.

— Хотів привітатися?

— Привітався? Не смію затримувати, — Драко прикусив щоку зсередини й опустив очі, уважно роздивляючись червоний ворс килима.

— Мелфою… Чого?.. — Драко все ще удавав, що під ногами відбувається щось занадто цікаве і слова Поттера адресовані не йому. Він боявся знову зустрітися очі в очі й дізнатися про себе щось таке, із чим він більше на самоті не впорається, щось, що пояснить це усе.

— Поттере… — Драко зробив павзу в пошуках вдалого слова. Якось він перегнув із реакцією. Нічого ж не сталося. Ніби Поттер йому щось винний… Так і не дібравши слів, він підвів очі та дивлячись кудись повз, промовив по складах: — Що б ти не задумав, у цей день, останні дні, — Драко окреслив рукою якусь абстрактну замкнену площину, — будь ласка, тримайся від мене подалі. Я не збираюся заплямовувати взірцевість твоєї нової історії своєю присутністю в ній.

Усе таки дозволивши собі один короткий кинутий погляд у бік Поттера, Драко наштовхнувся на насуплені брови. Після хвилини мовчанки Гаррі все ще спантеличений, але видавив із себе пристойну відповідь:

— Мелфою, що б ти собі не надумав . Я дам тобі відповіді на всі запитання, якщо ти даси відповіді на мої, — Драко намагався щось заперечити та Гаррі виставив вказівного пальця перед його губами. — Подаруй мені один спільний обід.

Драко був готовий на будь-яку з реакцій, але явно не очікував чогось подібного. Ледь втримуючи усміх, він уже давно розумів, що відчайдушні очі видали його сповна.

— Я надаю перевагу вечерям після роботи. Більш атмосфера подобається, — Гаррі вдивлявся в його обличчя, прогулюючись усіма заточеними рисами, кілька разів його погляд спіткнувся об пухлі губи, усе так само повертаючись до вимогливої сталі очей і зайвий раз затримуючись на волоссі.

— Тоді сьогодні? — тон Поттера був переповнений надією і в грудях у Драко щось болюче запекло.

— Сьогодні було б непогано.

Цього разу Драко був першим, хто протягнув руку для прощання і Поттер відповів рукостисканням настільки міцним, що воно змило всі думки та переживання щодо випадково побаченої супутниці, ким би вона не була. Тим часом дика тваринка, що зародилася у Драко за коміром, тріумфувала від перенасичення власницькими почуттями, володарем яких, він до сьогодні ніколи не був.