Розділ другий

Від чогось, заповнення документів та звітів вдома, займало достобіса часу. Усі вихідні на них пішли. Хоч Драко й витратив учора повноцінний вечір виключно на особисту документацію, це його не врятувало від вагомого стосу папірців для відділу на робочому столі сьогодні зранку.

Ще й ця ніч видалася важкою, Драко ледь зміг заснути десь під третю годину ранку. До голови постійно лізли думки щодо нещодавнього викрадення.

Цієї ночі, Драко вперше так відчайдушно шкодував, що він зараз один у домі. Ні тобі домовика, ні матері, лиш він, захисні закляття та чарівна паличка проти всього світу. За всі роки одиночного способу життя, єдиною причиною щемкого смутку був переважно брак фізичного контакту. Іноді руки починало поколювало від однієї думки про те, щоб обійняти людину, покласти голову їй на плече, вкласти її руку у свою.

І слухати, слухати, слухати.

Звісно, Драко й самому було, що сказати, але говорити він міг і на конференціях або взагалі в пустоту, а от щоби говорили до нього . Це сприймалося абсолютно інакше. Як же часом кортіло вислухати, як у когось пройшов день, щоби ділилися думками, нісенітницями, жартували. І сміялися . Щоби від одного лиш сміху вже день ставав світлішим, а цей момент не закінчувався ніколи. Хотілося жити й щоби власні губи були заціловані іншими та люблячими. Щоби не на одну ніч, а віддано. Так, як до цього ще не було ні разу в житті. Драко ніяк не міг назвати жодні свої стосунки, різноманітні за тривалістю та статтю партнерів, вдалими. Та хай там як, поки він лежить у своєму холодному ліжку.

Сам.

У голові рій думок і всі такі гіркі, що аж серце болісно стискається. Так, він успішний у своїй професії і зумів вийти на порівняно стабільний рівень життя, що не може не тішити, особливо після всього пережитого. Проте, наскільки ж він добровільно самотній. Мабуть, усе ж іноді необхідно дозволяти собі такі хвилини (години) слабкості, щоби потім зранку знову натягнути свою маску та жити на ґлянц. Як батько заповідав. Кожен Мелфой мусить вміти контролювати своє тіло та поведінку, справляти враження і це те основне, що тримало родину на плаву останні століття. В очах батька, Драко завжди робив у цьому житті недостатньо. З одного боку, Луціус його більше не бачить, а з іншого це те єдине, що йому від Мелфоїв лишилося. Ні тобі Маєтку, ні шляхетності в прізвищі, лиш боягузтво, патерналізм та клята Темна мітка.

Волдеморт помер, а шрами лишися.

Череп на його передпліччі, у прямому сенсі, вздовж контуру вкривали хаотичні шрами, від магічних і не тільки порізів, були там і опіки від зіллів, які гарантували цілковите зведення магічних чорнил. Та цю заразу було нічим не вивести. Драко старався, мучився, терпів біль, але ніщо не могло заглушити біль у серці. Він мав рухатися від цього й жити своє життя далі, неможливо вічно бути тим маленьким хлопчиком, який вихвалявся своєю міткою перед батьковими друзями, а потім тремтів у кімнаті від страху, бо розумів, що нічого не дається просто так і за прихильність Лорду доведеться платити. І він до цього не був готовий.

Тепер це все минуле, Драко вправно дистанціювався від нього, але платою за це також стало таке ж дистанційоване від усіх теперішнє. Від цього нікому й не було гірше, а всі свої особисті потреби Драко час від часу задовольняв абиде. Як, наприклад, повнолітній, вільний чоловік, яким він і був, усі свої фізіологічні потреби в сексі міг увольнити, якщо не сам, то за допомогою випадкових знайомств.

Сміялася б в очі йому молодша копія самого себе, але Драко й не збирався перед нею сповідатися, тому вважав для себе нормою, використовувати для пошуків таких контактів саме маґлівські бари Великої Британії. Чимало дівчат відвідувало їх із такою ж метою і Драко не бачив у цьому нічого поганого чи неправильного. Слава Мерліну, вродою він вдався, тому проблем із цим абсолютно не було. Лише одна ніч. Хоч і варто зазначити, що щастя провести ніч із хлопцями він теж мав, але їх уже було легше зустріти між магів. Якось так склалося, що вихідці з магічних сімей мають менше упереджень щодо тієї ж статі у своїх світлих головах.

Як і Асторія Ґрінґрас, яка стала справжньою відрадою для Драко. Десь там, де його батько не скорився в’язничним стінам і вони обидва з матінкою щасливо проживаються в родинному маєтку, там Драко вклав із нею шлюб і теж раює із жінкою, що підтримує його цілком і повністю, та розділяє всі його інтереси.

Проте в цій реальності, це все та сама Асторія, його найближча товаришка, єдина подруга та споріднена душа. Хоч вони бачаться порівняно рідко, але їхня дружба міцна і вона саме та людина, яка час від часу дарує Драко найміцніші обійми, про які він так марить у моменти слабкості. Асторія щаслива партнерка в шлюбі, що звів разом дві абсолютно протилежні магічні родини. У її обранця, обидва батьки були сквибами, через що така дивна пара поза очі сприймалася юродивими вигнанцями. Та Метью, чоловікові Асторії, пощастило народитися повнокровним чарівником, він вступив на Гафелпаф в один рік із Драко й покорив серце Асторії відразу після закінчення війни. Драко й уявити собі не міг, що можна любити так винятково, чесно і віддано. Сам же він не мав на це часу. Жалюгідно.

Чоловік повернувся на бік, підібгавши ноги, та втупився пустим розмитими поглядом у стіну, насунувши ковдру аж до носа. Через те, що ніч сьогодні видалася хмарною, місяця зовсім не було видно, й атмосфера, яка й без цього видавалася моторошною, сутінками гнітила ще більше. Драко боязко прислухався до тиші.

Може й до нього доберуться? Він не має ніяких цінних витворів мистецтва в цьому домі. Усі нажиті родинні скарби зберігаються в домівці матінки, яка зараз проживає сама у Франції. Ті ж нечисленні картини, що в нього є, зовсім не мають шляхетного родоводу: одна, і найбільша з усіх, йшла відразу з домом, вона досі прикрашає вітальню й, як Драко самостійно підмітив, залежно від фази місяця, світиться зсередини в темряві. У кабінеті в Драко міститься малюнок, який намалював він сам, а тут, у спальній, висить картина, прикрашена сантиментами. Чарівник купив її на місцевому ярмарку, коли до нього вперше прилетіла мати на гостини. Картина не була статичною, вночі на гілці розлогого дерева прилітала сидіти сова, а вдень можна було помітити зграю птахів, що неспокійно кружляли над лісом. Від чогось, Драко її абсолютно обожнював і, якщо так задуматись, то якби зникла саме вона, він теж викликав би аворів, щоби ті повернули її, як можна швидше.

Цікаво, чи йому б теж для вирішення цієї недолугої справи прислали б саме аврора Поттера?

Це ж треба таке, де б вони ще могли вперше за всі роки зустрітися, ніж оце на порозі його будинку задля теревенів про сусідів. Ця думка була останньою тверезою в голові Драко й після неї чарівник миттєво провалився в тривожний сон.

Прокинувся він від гучного грому. Блакитні шпалери давили на сонну свідомість. У такі моменти він постійно ловив себе на думці, що варто було б їх замінити, бо надто вже його кімната нагадувала одинарні палати в Мунґо з дитинства. Дорогі та просякнуті самотністю. Виявилося, що п’ять годин сну — катастрофічно замало, тому почувався він не мертвим, ні живим і на особисту думку щойно розбудженого Драко, було б ліпше, аби й цілковито ненародженим. Навіть його ранкова кава ніяк не вдавалася, адже через розсіяність, Драко випадково змолов зерна до стану настільки мілкого порошку, що той, ледь не нагадував пил. Плюнувши на все, Драко обмежився трав’яним чаєм та попивав його, уважно вдивляючись у кухонне вікно.

Може, на душі так тоскно через дощ?

Невдоволеним і в одному лиш халаті, накинутому на піжаму, Драко поплентався до кабінету розбирати звіти. Засидівся він із ними аж до пізнього ланчу. Коли роздратованість від ранкових невдач, нарешті, минула, Драко зрозумів, що від такої малої кількості сну та великої кількості документації, його долає головний біль, який через зайнятість, не відчувався до цього так критично. І поки на плиті відстоювалася вівсянка, потираючи втомлене обличчя, чоловік пішов до ванної кімнати за зіллям, що мало полегшити біль, але на місці його не виявилося. Знайшлася лише підбадьорлива настоянка і з таким же успіхом, Драко міг просто залити в себе три філіжанки особливо міцної кави. Скривившись він поклав фіал на місце.

Не було потрібного зілля і на приліжковому столику. Уже на виході зі спальної кімнати, Драко зловив свій погляд у дзеркалі у весь зріст і здивувався. Це був точно не той Мелфой, яким Драко хотів видаватися в суспільстві. Очі червоні, вигляд замучений та й волосся вже відросло. Останнім часом стригла його Асторія за особистим проханням самого Драко й дата найближчої подібної здибанки була дуже розмитою, адже його майстриня тимчасово перебувала не в країні. Вони із чоловіком поїхали у відрядження, Метью зараз має підвищений науковий інтерес до магічної живності Східної Європи. Драко ще кілька разів посмикав себе за пасма волосся, спробував його перекласти на інший бік, але із жахом усвідомив, що виходить усе ще гірше, тому він енергійно скуйовдив своє волосся та відвернувся.

Ще більш засмучений, ніж до того, Драко швиденько забіг на кухню, щоби кинути чари підтримання тепла на каструлю з уже готовим сніданком, а сам вирішив, що раз він не в змозі навіть сам себе забезпечити необхідним зіллям, то ліпше взагалі не намагатися робити чогось серйозного зі своєю зовнішністю, натомість гарячий душ виправить усе сам. У наступну хвилину, зіщулившись під важкими гарячими краплями душу, Драко вже сидів на споді ванної. Підгорнувши коліна чоловік задумливо водив пальцем темними, чорнильним впалими очницями на своїй руці. Клятий Поттер, запустив рефлексію на рівному місці, оце тільки повернення в стан подібний до того, що був після смерті батька не вистачало. Раптом він стрепенувся та підняв голову, підставляючи обличчя краплям. Драко, можливо, тільки жити почав, аж тут з’являється він і самою своєю присутністю затягує Драко в темні страшні місця, з яких чарівник самотужки вибирався довгі роки.

Бачила б його зараз мати, вона точно сказала б, що проблема виключно в тому, що Драко досі не снідав та й відіспатися йому добряче не завадило б.

Нащо ж ти, синку, робиш собі гірше, сам же знаєш, то ж тобі треба до людей, а не в самому собі замикатися.

Стукіт води заглушив і без того тихий та гіркий сміх Драко. О так, була б тут його мати, вона б якраз і виписала б йому рецепт на спілкування з кимось подібним до Поттера, для відновлення душевної рівноваги та підтримання життєдайності. Як не крути, а він його старий знайомий, тому точно підходить під усі критерії співрозмовника, якого мати всі останні місяці в Лондоні радила йому завести.

Може, вона має рацію. І Поттер теж має рацію, на це все дійсно більше ніхто не звертає уваги і Драко даремно загнав себе в цей глибокий кут. Відкидаючи думки, чоловік намилив усе тіло повільними коловими рухами й почав так завзято терти шкіру, ніби він і не бруд відтирав, а щось інше. Щось, що засіло зовсім глибоко.

Всю кімнату затягнуло важкою гарячою парою.

Драко ступив лиш крок за поріг ванної кімнати й бідолашного аж перетрусило від контрастності задухи, у порівнянні з холодним коридором. Чоловік натягнув на голову каптур від банного халата, щоби хоч трохи врятуватися від сирого повітря. Уже в спальній кімнаті, Драко витягнув із гардеробу свою утеплену мантію, пару рукавичок та взуття дещо тепліше. На вулиці, не припиняючи, лила злива, а йому ще до соварні треба.

Під тиском домашніх справ стало відчутно ліпше, улюблені парфуми огорнули запахом хвої, а сніданок таки дочекався його гарячим. Потоком гарячого повітря з палички він досушив своє напіввологе волосся і, уже повністю одягнувшись, стояв і дуже прискіпливо себе розглядав. До голови прийшла абсолютно жахлива думка. Десь у нього має бути гель для волосся. І щоби потренуватися перед завтрашнім приходом на роботу, він міг би спробувати вкласти таким способом волосся вже сьогодні. Драко ні на хвилину не сумнівався, що це звучить як найгірше рішення в його житті.

Заповітна баночка стояла поруч із нечисленними прикрасами, а відразу біля неї лежала фамільна печатка Мелфоїв. Імпровізована поличка спогадів. Набравши в руку достатню кількість прозорого густого гелю, Драко спочатку розтер його в пальцях, а потім поступово наніс на скроні та маківку. Самовільно згадувалися ранки в Гоґвортсі на перших курсах, коли він вставав раніше від усіх у кімнаті і старанно, ледь не висолопивши язика, вкладав свою біляву фризуру. Та повертатися до такого типу рутини йому зовсім не хотілося, тому зараз це був ймовірніше вимушений та тимчасовий крок.

Драко окинув себе поглядом. Виглядав він пристойно . Хоча, можливо, лиш можливо , занадто пафосно навіть за його особистими мірками. Йому б зараз до театру, а не до сов, у такому вигляді. Драко покрутився перед дзеркалом у різні боки, оглядаючи волосся, і тяжко зітхнув. Два дні, йому потерпіти лиш два дні, а потім він відвідає перший ліпший салон і все на тому.

На першому поверсі було в рази тепліше та солодко пахло травами. Безліч текстилю та диван із кушеткою робили цю місцину гарною та затишною. Драко мало що змінив в оформленні після покупки дому. Проте кімнатних рослинок стало відчутно більше й ледь не всі такі, що мають потенціал бути використаними для приготування настоянок та зіллів.

Великі, скляні, маленькі та геометрично різноманітні горщики містили в собі ростини як травоподібні, розложисті, різноколірні, так і напівпрозорі, з колючими листочками. У домі Драко можна було побачити все. І найбільшою гордістю чарівника було те, що він виростив усе своє багатство сам. Як і все в оранжереї та саду. На правду, садові рослини вже не так вражали різноманіттям, як кімнатні, але Драко виплекав кожну з особливою ніжністю та увагою.

***

Підхопивши на виході парасольку та натягнувши рукавички, Драко та його перев’язаний стос документів, рушили до центру. Минаючи дім Емберсів, Драко звернув увагу на зашторену кімнату на другому поверсі. Від чого ж зашторену? Зараз лиш обідня пора. Дивно це все, та ця родина ніколи не видавалася гостинною.

Внутрішній голос підказував, що сам собою, Драко теж не те щоби найгостинніший, але от, наприклад, із шановною пані Трейсі він чаював, і не раз! Вона сама навіть кілька разів до нього навідувалася та за розмовою цупила листочки його кімнатних рослин, поки думала, що Драко не бачить. Драко ж це лиш забавляло, бо навіть якщо хоч один вид із тих рослини, що пані Трейсі собі нарвала, приживеться за допомогою живцювання — це вже буде несказана радість.

Крокуючи з розлогою парасолькою в руці та весь у своїх думках, Драко зовсім пропустив момент, коли закінчилося стежкове бездоріжжя та почалася бруківка, а це означало, що ще трохи й він опиниться біля свого улюбленого шпилястого собору і від нього вийде на головний майдан, а там і до соварні недалечко. Дощ тарабанив по натягнутій тканині, а рукавички захищали від сильного вітру. Драко зловив себе на думці, що якби він не закріпив своє волосся гелем, то воно точно стирчало б зараз навсібіч.

Драко підняв свій погляд і привітався із собором, великий циферблат, під одним із вікон вежі, волого виблискував під важкими краплями дощу. Провівши поглядом трохи нижче, очі натрапили на настобурчене темне волосся.

Згадав на свою біду.

Поттер, як шанований гість, був обдарованим міцним прощальним рукостисканням. Драко тяжко ковтнув, у роті ніби пересохло. За весь цей час він не ступив ні кроку натомість, заклявши, стояв на місці та гіпнозував міцну статуру в червоній мантії, яка знову виглядала достобіса контрастно для похмурого дощового дня, ще й посеред такого старого та похмурого кам’яного поселення, як це. У голові миттєво виник образ першого уроку польотів із мадам Гуч. Кам’яні стіни, осінь та Поттер, що незмінно притягує до себе погляди.

Побачивши, що за ним невідривно слідкує білява тінь, Гаррі енергійно помахав йому рукою, а потім ще раз простившись із настоятелем собору, закрокував у напряму Драко. Віражно оминаючи надгробки на своєму шляху, Гаррі швидко прямував широким кроком. Від такого різкого розгортання подій Драко почав не на жарт панікувати і вже подумував над тим, щоби зухвало роз’явитися прямо в Поттера перед носом. Та одна лиш думка про те, як сильно Гаррі буде насміхатися над Драко, який ще вчора голосніше від усіх просторікував про етикет, а вже сьогодні ганебно тікає, змусила його ноги прирости до землі.

Гаррі із задоволеним виглядом зупинився рівно біля Драко. Від того, що собор стояв на гірці, видавалося, ніби Поттер був вище, що насправді аж ніяк не відповідало дійсності. Мелфой перегнав його в зрості ще за шкільні роки й поступатися в цих вигаданих перегонах він не збирався навіть зараз. Та все ж, у цій ситуації Поттер дивився на нього згори вниз, через що Драко довелося задерти парасольку, аби краще бачити свого співрозмовника.

— Оце так зустріч! — очі Гаррі горіли так живо, ніби він не із собору вийшов, а виграв у магічну лотерею, не менше.

Як ти можеш, лиш під час другої, за такий довгий час, зустрічі, дивитися на мене так відкрито та радісно, ще й після того, як пів дня не йшов мені з голови.

Драко намагався триматися як можна більш відсторонено, хоча його й дуже цікавила причина такого хорошого настрою.

— Поттере, я тут буквально живу, — встановивши зоровий контакт та не без вагань, Драко додав. — Від чого стільки радості?

Поттер всміхнувся та перевів погляд на своє взуття.

— Люблю коли в справі йде прогрес. У тобі щось змінилося від вчорашнього дня. Виглядаєш, — Гаррі прикусив губу, явно намагаючись підібрати більш вдале слово, Драко, примружившись, за цим спостерігав. — Виглядаєш ностальгічно.

Драко почервонів, надіючись, що все його обличчя не вкрилося тими жахливими червоними плямами.

Ностальгічно.

Мерліне, та хто так взагалі говорить?

Гаррі дивився на нього уважно, ніби очікуючи чогось у відповідь. Драко зам’явся. Уже вдруге. Чому ж у компанії Поттера йому завжди так складно тримати обличчя?

Так, треба і йому щось сказати…

Він ковзнув поглядом до комірця мантії, що цього разу був застібнутий під горло. Губи в Поттера були сухими та потрісканими. Драко квапливо відвів від них погляд. Окуляри, як і одяг були під водовідштовхувальними чарами.

Яскраві очі, обрамлені густими бровами й абсолютна катастрофа на голові. Від чогось, голову свою Гаррі від нещадного дощу вирішив зовсім не берегти, тому його звичайний густий темний ураган зараз виглядав чорнильним, мокрим хаосом. У своїй формі Поттер виглядав ну дуже показно, під натягнутою тканиною виднілися сильні руки, його тяжкий погляд пробирав до кісток, а загалом, нема чого брехати, виглядав він привабливо . Ох і не пішли Драко на користь роздуми минулої ночі, от тільки Поттером захопитися йому не вистачало. Уриваючи свої думки, він несвідомо й досить голосно цокнув язиком та фокусуючись врешті-решт на волоссі, випалив:

— А ти виглядаєш як мокра собака.

Гаррі запитально вигнув брову, а Драко витягнув та спрямував свою паличку на Поттера, той у відповідь на це спантеличено застиг, але більше не поворухнувся, лиш кліпнув.

Ого, невже настільки довіряє?

Драко вирішив не вигадувати нічого нового, тому теплий потік повітря, що линув напряму з кінчика палички, повторив свій трюк та миттєво висушив волосся, яке з мокрого чорного стало звичним каштановим. Гаррі потряс головою. Ну ось, він досі виглядає як собака, але тепер хоч як благородний кучерявий пудель, а не як бездомний мокрий пес. Драко вжахнувся від такого порівняння, але вирішив залишити думки щодо цього до кращих часів. Ступивши крок уперед, Драко сховав Поттера собі під парасольку, щоб уже там накласти на волосся чари, що відштовхуватимуть вологу. Гаррі невідривно за ним слідкував. Закінчивши, Драко сховав паличку та відкашлявся, неохоче перериваючи й без того недовгий зоровий контакт. Коли Гаррі заговорив, голос його був хриплим та дурманливим, від чого на шкірі Драко виступили сироти.

— Дякую, але воно все одно довго не протримається.

— Ти просто погано володієш цим закляттям, я ще під час квідичу в школі це помітив, — вуха в Драко горіли нещадно і він просто не вірив, що від уваги Гаррі це минуло. Відчайдушно хотілося сховати кудись обличчя.

— Так, ти був на висоті навіть у зливу.

Драко натурально не знав, що робити із цією колекцією компліментів. У голову почала закрадатися жахлива думка, що Поттер на свої наряди виходить п’яним. Ну, не фліртує ж він із ним. Драко відійшов у бік, випускаючи Поттера з-під парасольки. Дощ уже майже припинився.

Драко потряс своїм пакунком у повітрі та сказав, що йому треба в центр. Поттер викликався його провести і Драко навіть не намагався відмовити, бо від чогось відчував, що йому це однаково не вдасться. Вони разом рушили в напрямку центру, Драко вів, а поруч йшов Гаррі, заклавши руки за спину.

Чоловік кивнув головою в бік собору, що лишився за їхніми спинами.

— Що, Поттере, ходив гріхи замолювати?

Гаррі схвально хмикнув, ніби оцінюючи хороший жарт.

— Ознайомлювався з магічною метричною книгою. Виявилося, що картина в тому домі з’явилася задовго до того, як перше покоління сім’ї Емберсів туди заїхало

— І що, вони самі не могли тобі сказати, хто ж до них там проживав?

— Це завжди тримала в голові мати Емберса та вона померла.

— Як давно?…

— А я бачу, ти дуже тісно зі своїми сусідами спілкуєшся.

Драко зробив задумливий вираз обличчя дивлячись кудись прямо на дорогу. Під одним із парканів вмивався чорний кіт. Коли чарівники проходили повз, він глянув у їхній бік байдужим поглядом. Тим часом у голові Драко нарешті все стало на місце. Зашторені були вікна саме в кімнаті старої пані Емберс, ото вже невістка покійної нарешті заживе.

— І нащо тобі до місцевої соварні? — вів далі Поттер.

— Я не тримаю в себе ні домового, ні сови, а мені треба надіслати важливого листа.

— Тобто, ти і справді ні з ким не спілкуєшся?

Драко окинув його злим поглядом.

— Ну, а тобі часом не буває самотньо? — зловивши холод сірих очей, Поттер прокашлявся і додав. — Без сови, я маю на увазі. Ну там, хоч поговорити є з ким, розрадити душу.

Драко зашпортнувся на рівному місці й відповів не настільки рівним тоном, як йому б те хотілося.

— Ні. Не буває.

Дорогу, що лишилася вони пройшли в цілковитій тиші. Дощ уже остаточно закінчився, тому Драко склав свою парасольку, використовуючи її тепер як тростину. Поттер раз у раз кидав погляд то на байдуже обличчя самого Драко, то на кінчик парасольки, що дзенькотів поміж бруківки.

Соварня не йшла ні в яке порівняння з тією, що була в них у Гоґвортсі. Вікна так само були відсутні, а долівка встелена соломою, але розміром вона була з малу вітальню і містила в собі з десяток сов більш-менш подібних між собою порід та видів.

Гаррі залишився стояти у дверях, тим часом Драко підійшов до протилежної стіни та підняв руку із зігнутим вказівним пальцем. Одна із сов миттєво злавірувала в повітрі та приземлилася на імпровізоване сідало. Драко дістав із кишені совине печиво й поки птаха приймала в нього з рук частування, він підв’язав пакунок із листами до лапки. Відштовхнувшись, тá пролетіла прямо обабіч Гаррі, важко махнувши крильми йому перед обличчям, і зникла в сірому небі. Гаррі провів її поглядом і повернувся всім корпусом у бік Мелфоя.

— Твоя улюблениця? Маєте схожі характери.

Драко м’яко усміхнувся, ховаючи своє обличчя від Поттера в тіні соварні й рушив у напрямку виходу. Гаррі вийшов першим і вже обпершись спиною на зовнішню стіну соварні, стояв та намагався підпалити цигарку від ледь жевріючого вогника на кінця палички. Драко вирячився на нього очманілим поглядом.

— Будеш?

Той негативно похитав головою. Поттер потиснув печами й випустив пару диму, відкидаючи голову. Відчувши деяке дежавю до моменту, коли він тільки но побачив Поттера сьогодні, Драко тяжко ковтнув.

Вони певний час так і стояли в тиші: Гаррі смалячи свою цигарку, а Драко обпершись на парасольку. Вони не змовлялися чекати один одного, але й жоден із них не заговорив про те, що час розходитися. Тож Драко просто стояв поруч, так, щоби вітер дув у протилежний від нього бік. Уже роблячи останні затяжки, Гаррі нарешті заговорив.

— Сталося ще одне викрадення, знову вночі, цього разу ближче до центру. Ні слідів проникнення, ні чогось незвичного цього вечору. Нічого.

Спину Драко охопила хвиля моторошної прохолоди.

Цієї ночі, поки він не спав.

Опанувавши себе, Драко приєднався до обговорення.

— Там живуть досить заможні родини. Що зникло цього разу?

Гаррі клацнув язиком та затушив папіросу, від якої лишився лиш жовтуватий фільтр, якого чарівник позбувся коротким Інсендіо. Попіл від залишків фігурно опустився додолу, змішуючись із вологою землею.

— Знову клята картина.

Підсвідомо Драко вже був готовий до подібної відповіді, але це не завадило йому зробити здивований вираз обличчя. Гаррі зробив крок уперед і Драко машинально пішов за ним.

— Що ж такого особливого в тих картинах?

— Я ставив те саме питання всім потерпілим.

Обходячи калюжу на всю вулицю, Драко опинився зовсім поруч до спини Поттера. Притискаючи до себе парасольку, він витягнув шию та стурбовано запитав:

— І як?

— Всі розводять руками. Емберси хоч вдавано наганяли, що картина для них мала цінність, а от Брауни взагалі чхати хотіли на зниклу картину. Вони більше перелякалися за все інше майно та свої власні сраки.

— О, то обікрали Браунів?

— Щось ти надто задоволений, як на подібну новину. Мені варто тебе взяти в коло підозрюваних?

Драко здавлено засміявся.

— А ти з ними взагалі стикався? Старший Браун — мерзенний тип.

Гаррі призадумався, а потім хмикнув, підіймаючи кутик губ у кривій усмішці.

— Фактично, я сплавив його Еру посеред допиту, а сам пішов по метричну книгу.

— Мерліне, Поттере, так підставити свого колегу. До речі, а ти взагалі маєш право ось так ділитися деталями?

— Якщо хочеш, я офіційно подам прохання до Відділу Таємниць, аби тебе приєднати до розслідування

— У цій справі нема нічого такого, що потребувало б мого втручання.

— Не зарікайся, — Гаррі дивився на нього з відкритою широкою посмішкою.

Драко стало до нудоти тепло, ледь не спекотно. Озирнувшись навколо він помітив, що вони вже давно минули собор і дійшли до віддалених будиночків, ще кілька метрів і можна буде побачити огорожу дому Драко. У голові з’явилася запаморочлива ідея.

— Може, зайдеш на чай? — Драко сам не вірив, що питає це зараз.

Судячи з обличчя Гаррі, що виглядав зараз так, ніби йому окропу на мантію налили, не менше, він теж ймовірності подібної пропозиції не розглядав.

— Можу тебе хіба що провести. Я і так Ера напризволяще там кинув, — у районі живота неприємно кольнуло, Драко натягнув чемну посмішку для відповіді.

— Що ж, паничу Поттере, не відмовлю собі у Ваші пропозиції.

Гаррі й сам виглядав досить розчаровано, але аби не надумати собі чогось зайвого, Драко просто відкинув ці думки для гірких самотніх вечорів. Вони рушили далі, багнюка неприємно налипала до взуття, переставляти ноги доводилося із зусиллям. Поттер смішно пихтів собі під ніс від цих потуг.

— Невже досі так сильно поважаєш свій етикет, що щодня готовий продиратися цим болотом до дому?

Драко дуже забавляв такий Поттер, тому він не міг впустити можливості підколоти його у відповідь.

— А що аврорам нема ніякої надбавки за недільні зміни в особливо багатих на дощі поселеннях південної Англії?

Поттер тяжко вдихнув, ніби готуючись до нелегкої відповіді.

— Та намудрили ми з Роном на минулому завданні. І як висновок, нас розділили та зняли нормальних завдань, він зараз десь у лісах Дарему, виглядає незареєстрованих вовкулак, а мені випала честь вести безглузде розслідування, щоби «показати першокласний приклад», — Гаррі окреслив у повітрі невидимі лапки, підкреслюючи безглуздість завдання, — нашій молодій та зеленій заміні. От і борюся я тепер із темною пропажею картин у свої вихідні дні. Загалом, ми обидва на наших завданнях застрягли до повного їхнього вирішення.

Драко піджав губи, стримуючи сміх. Гаррі це помітив і вдавано скривив обличчя в недовірливому жесті.

— Не смійся!

Не стримуючи себе, Драко нарешті тихенько розсміявся в голос, прикриваючи рот згорнутою рукою в рукавичці. Гаррі дивився на нього з усмішкою, а потім і сам почав безглуздо посміюватися.

— Вибач, Поттере, я забув, що аврори насправді той ще дитсадок за викликом, — Драко зупинився перед входом на задній двір, зробив крок у бік, — Що ж, ми якраз прийшли.

Гаррі пройшов уперед та зупинився перед початком городу, де саме достигав найбільший із гарбузів. Присівши, він постукав пальцями по лискучому боку та підняв погляд на Драко.

— Раз я не можу лишитися сьогодні на чай, запросиш на пиріг якось?

Противна голка, що тикнула його в низ живота при відмові, розчинилася без сліду й на її місці розлилося тягуче тепло. Драко усміхнувся та відповів:

— Ти що мене маєш за домашнього ельфа з Гоґвортсу?

— До речі, а чому ти… сам? Без ельфа? — Поттер підвівся.

Драко піджав губи та манірно задер носа.

— Від кого я це чую, а це хіба не твоя подруга має процвітаючу С.С.Е.Ч.У.?

Човгнувши носком чобота по землі, Гаррі пробурмотів:

— Казав же їй Рон змінити цю назву…

— Загалом, там дещо заплутана ситуація, але вважай, що домашні ельфи лишилися там, де й Маєток Мелфоїв.

Гаррі поглянув на нього з-понад окулярів поглядом, що вказував на те, що він навряд заб’є на це питання і не лишить його без чіткої відповіді. Він витягнув свою долоню з кишені та протягнув її Драко. Знявши рукавичку, той потиснув протягнуту руку. Вона була пекуче теплою. Драко рвано вдихнув.

— Маю йти. Дякую, що не відмовив у компанії. Побачимося в Міністерстві, — Поттер зробив два кроки назад.

— Побачимо.

— Побачимося.

Драко запитально підняв брову.

У відповідь Гаррі підморгнув та демонстративно роз’явився на місці. Драко вдихнув на повні груди свіжий землистий запах та задер голову до неба, яке досі було затягнуте хмарами. Йому треба обговорити цей день з Асторією.

Терміново.