Розділ третій

Почувалося дощово й по-осінньому облудно —

У душі цілий день

парикмахер на гітарі бринькав.

 

М. Семенко «Парикмахер»

 

Розмірений стукіт протилежним кінчиком чарівної палички по дерев’яній стільниці приглушено відлунював кабінетом. Драко задумливо вдивлявся в зачарований пейзаж у вікні. Крізь легітні сірі хмари настирливо пробивалися сонячні промені. Його колеги голосно про щось перемовлялися і час від часу зривалися на регіт. Під час чергової вибухової хвилі сміху, Драко рефлекторно підняв кутик губ та, з усе ще досить затуманеним поглядом, повернувся до оточуючих обличчям, не випускаючи палички з рук.

Вихідні в колег минули ну дуже бурхливо. Лоскова білявка Сьюзі безупинно заливалася сміхом, пригадуючи все більше деталей їхнього із чоловіком дозвілля. Юнак обабіч, що його штані натягнулися в районі колін та оголювали литки, сидів на столі й ритмічно гойдав ногою, попиваючи каву. Сам же Драко, який учора весь вечір провів за розмовою з Асторією камінною мережею, не міг похвалитися різноманіттям відпочинку на вихідних. Хіба що… Це, звісно, якщо не враховувати дві зустрічі та одну прогулянку до соварні ні з ким іншим, як із його авроратським сумлінням, паничем Гаррі Поттером. За сумісництвом, головним джерелом його проблем. З такими зустрічами ніяке сито спогадів не потрібне, адже реальність тримає в заручниках сильніше за голоси в чаші, але цього разу все склалося навіть більш лякаюче, адже вперше, реальність підштовхує його до дій.

Подумки Драко знову і знову переживав кінець камінної розмови, коли вже зовсім виснажений оголенням власної душі перед іншою людиною, він почув те, що заплутало його лиш дужче:

«…

— Ну спантеличив тебе Поттер своєю поведінкою, то й що? Спантелич його у відповідь! — жінка експресивно ляснула кулачком по розкритій долоні. — Хоча, знаючи тебе, ти саме цим два дні й займався…

Драко насупився та опустив погляд.

— Де той Драко, якого я знаю? — Асторія обережно відвела пасмо обличчя зі свого полум’яного обличчя. — Та ти шию собі за тим Поттером у Великій залі скручував, а зараз він сам до тебе приходить і на пиріг напрошується, а ти що?

— Той Драко змирився, змінився і вмер на війні! — чоловік обійняв сам себе руками та зовсім тихо додав: — Я не знаю, що робити далі Асторіє…

Асторія якийсь час лагідно та невідривно на нього дивилася, а потім промовила:

— Ти правда вже достатньо змінився, щоби жити вільно, любий Драко Мелфою.

…»

Драко вважав це до сміху банальним, але він також вважав, що ця жінка, як ніхто інший, знає, про що вона говорить. Не дарма Асторія і виключно вона була в курсі всього, що творилося в Драко на умі. Вона там головна й відповідальна за каталогізацію.

Та що саме йому зробити, аби ці слова та настанова: відпустити все, розслабитися та дозволити новому життю вести себе, стали дієвими, — Драко відчайдушно не розумів.

Ідилію пліткарства порушила керівниця їхнього підрозділу — Ґрета. Прочинені нею двері голосно гепнули об стіну, вириваючи Драко з думок. Усі присутні миттєво озирнулися на відьму, яка щойно увійшла і всі як один зірвалися та почали імітувати пік зайнятості. Дві жінки схопили свої папки, що на них якраз сидів їхній молодий колега, та, ледь постукуючи підборами, поспішили до своїх робочих місць. Драко провів їх пильним поглядом і саме наштовхнувся на оцінюючі гострі очі Ґрети, що дивилася прямо на нього з-понад оправи вузьких окулярів, які робили її схожою на сувору наглядачку.

— Пане Мелфою, наполегливо прошу вас перестати стукати паличкою, — від її колючого тону, першачки були б нажахані аж до тремтячих колін. І те, що вона не обрала собі професію в педагогічній сфері — або загальномагічна перемога, або найбільша її втрата.

Драко похапцем вирівняв спину та сховав паличку в нагрудну кишеню мантії. Кінчики його вух відчутно запалали. Виявляється, він сам досі нічим не краще за капосного школяра. Пані Ґрета награно плавно ковзнула пальцем по своєму переніссі, поправляючи окуляри, що вже ледь трималися на кінчику носа, та скривила вуста в посмішці. У її руках був цілий оберемок папок, що утворювали собою загрозливу за розміром вежу, яка височіла аж до підборіддя жінки. Як їй тільки вдавалося утримувати їх лише однією рукою — одному Мерліну відомо.

Відьма пройшлася між рядів і почала по черзі левітувати тоненькі теки на столи всіх присутніх. Чоловікові, чий стіл був сусіднім до столу Драко, дісталася пухкенька папка, яка ледь трималася в купі, й опинившись перед власником, вона миттєво розкрутилася. Пачка списаних паперів випурхнула з неї та завалила всю робочу поверхню. Одна з їхніх колег тихенько пирскнула, відразу прикриваючи рот долонею.

— Повернено. Приведіть до ладу свою минулу документацію, — губи пані Ґрети недобре здригнулися в самовдоволеній посмішці.

Драко закотив очі. Яка ж вона гарпія. Сусід беззвучно застогнав, схиляючись над паперами в спробі їх хоч якось зорганізувати. Наступна тека призначалася Драко, вона м’яко опустилася обабіч його долонь. Ґрета навіть не глянула на нього та подріботіла повз, дзвінко цокаючи своїми мілкими та масивними підборами, чоловік окинув її ходу байдужим поглядом. Йому ж від того краще.

Драко розгорнув титульну сторінку справи, яка прийшла до нього з іншого відділу. Вгорі друкованими літерами зазначалося: «Авроратський звіт № 1346/10», а нижче була прикріплена рукописна примітка зі словами «дослідити склад», що були обведені в коло. Драко зашурхотів листками, у папці їх містилося лиш два. Багатообіцяюче. Колеги, які, як і Драко, закрили свої минулі проєкти та отримали зараз нові завдання, почали завзято перешіптуватися, обмінюючись деталями. Вчувши уривки окремих, особливо цікавих, фраз, чоловік хмикнув собі під ніс та продовжив ознайомлення зі своєю справою далі. «При арешті стихійного торговця на алеї Діаґон, було вилучено блок незареєстрованої їстівної кондитерської продукції в кількості 148 упаковок жувальної гумки «Жуйка-плюйка», по 10 пластинок у кожній. Пакування не містить жодних описів продукту, його складу або інформації про виробника…»

Чоловік запустив руку у своє біляве волосся та несподівано для себе натрапив на шар гелю і відсмикнув руку. Дідько, перукар, аби про нього не забути.

«Потерпілі скаржаться на випадіння зубів.»

Драко стиха цокнув язиком. Як не цікаво… Гамір навколо ставав усе гучнішими, що могло вказувати виключно на те, що пані Ґрета люб’язно покинула кабінет їхнього підрозділу. Драко зручно відкинувся на стілець та поринув у детальне вивчення документів перед собою.

«Товар визнано небезпечним через схожість із маґлівською продукцією, що сприяє його поширенню серед маґлів та, як наслідок, збільшенню випадків магічного впливу на осіб маґлівського роду, продукції, яка є нетиповою для них за способом дії та, потенційно, може наражати на не умисну шкоду своєму здоров’ю.» Бла-бла-бла, піксі носа зломить у їхніх описах, Драко швидко пробігся очима по сторінках, вишукуючи щось справді суттєве. «Усі опитані потерпілі особи, які відчули на собі вплив вищезазначеної продукції, наголошують, що під кінець жування, зачарована жувальна гумка має яскраво виражений, ні на що не схожий, трав’янистий смак.» Драко прищурив очі, а це вже може бути вартим уваги.

У голові в чарівника відразу виникли варіанти можливих реагентів, які допомогли б йому впевнитися в тому, що один з інгредієнтів неможливо було замаскувати за підсолоджувачами. Мелфой якийсь час сидів, втупившись в одну точку, постукуючи кінчиками пальців по стільниці та розмірковуючи, а потім різко підхопив свою теку та відправився в сусідній кабінет, куди вже мали доставити кілька зразків забороненої жуйки, щоби ту можна було розкласти на складники й виконати прохання аврора…

Драко швиденько глянув на правий верхній кут титульної сторінки. Прохання аврора Ніколаса.

Ніхто не звернув уваги, на чоловіка, що так раптово підскочив з-за свого робочого місця та, акуратно прикривши важкі двері, які майже не видали при цьому жодного звуку, зник.

Чорна темінь коридору дарувала не притаманний цьому місцю комфорт. Свічки з блакитним полум’ям кидали бліді тіні на обличчя Драко, який неспішно крокував уперед. Він щиро любив це місце. Воно все функціонувало саме на тому рівні недомовленості, якого він так відчайдушно потребував на цьому етапі свого життя, усе відчувалося нереальним, але при цьому надійним. Не даремно Відділ Таємниць славився своєю відданістю та ретельністю стосовно досліджень, незалежно від підрозділу. Ідеальні умови роботи для скрупульозного Драко.

Він оминув чергові гладенькі чорні двері, які, як і всі в цьому коридорі, не мали на собі жодних розпізнавальних знаків. Мало хто поза їхнім відділом знає, але насправді ж вони не були настільки недружелюбними, як здається на перший погляд. Щойно до дверей підступав чарівник, який безпосередньо працює на Відділ Таємниць, на них виникали срібні таблички, що повідомляли про призначення кабінету. Чари, що їх підтримувала клятва прихованості, реагували на присутність магії працівників, обмежених нею, що Розсійчари на чарівниках.

Драко зупинився перед восьмими дверима справа. Табличка зі срібним переливом матеріалізувалася прямо на очах, повідомляючи, що цей кабінет належав підрозділу Міжвідділової комунікації і що Драко цілком реальний та осяжний, як мінімум для магічного темного дерева. Самовільно знову пригадалася та кинута на останок фраза Поттера.

Чоловік обережно штовхнув двері й ті прочинилися, випускаючи в коридор жахливий важкий аромат, який супроводжував застояний клуб тютюнового диму. Увійшовши в цю затуманену кімнатку, яка за розміром була втричі меншою за їхній кабінет Майстрів по зіллю, Драко відразу направився до тендітної відьмочки в синьому кардигані, що була ледь за нього старше й сиділа в протилежному кутку кімнати. Тільки забачивши, хто саме йде в її бік, вона підняла на Драко свої великі темні очиська та почала невідривно за ним слідкувати якимось безмежно відчайдушним поглядом, що раз у раз викликав у Драко досить неоднозначні відчуття. Але чоловік боровся з ними дуже дієво; як і з усім у своєму житті. Він просто уникав джерело проблем та відводив погляд швидше, ніж можна було розвинути думку.

Мелфой обперся об стіл, чіпляючись міцною хваткою за його край. Його пальці ледь торкалися дерев’яної таблички, яка вказувала на те, що говорити він зараз буде зі «Старшою секретаркою Емілі Бланк». Важко прокашлявшись, аби відігнати дим, що здавалося б, заполонив усі його нутрощі, чарівник простягнув знайомій працівниці теку та прохрипів своїм діловим тоном:

— Доброго ранку, я хочу запросити у вас вилучені матеріали по справі № 1346/10, код А.

— Доброго ранку, паничу Мелфою, — Емілі всміхнулася, та ніби силоміць відірвала свій цупкий погляд від побілілих кісточок пальців Драко на своєму столі й перевела його на папери перед собою, звіряючись, — очікуйте, уже обробляємо ваше прохання.

Драко тим часом обернувся на головне джерело смороду та диму в цьому камерному приміщенні. Джон, русалки б його побрали, Крейг, сидів, закинувши худі ноги на стіл та смалив свою трубку, вчитуючись у Щоденний віщун. Усі присутні, у тому числі й Емілі, мали навколо себе етерний повітряний батискаф, який можна було помітити лиш за коливанням повітря навколо їхньої голови, коли ті рухалися. На думку самого Драко (про яку він завжди шкодував), зусилля, витрачені на створення купола із чистим повітрям, не були варті двохвилинного перебування в цьому злощасному кабінеті. Натомість він завжди обирав викашлювати собі легені опісля.

Секретарка спрямувала свою паличку на малі дверцята за спиною Драко. На її кінчику загорівся зелений вогник і почувся звук механізму. З другого рівня, малим вантажним ліфтом до них поволі спускалася конфіската від аврорів, яка, як Драко сам сподівався, займе його голову на найближчі кілька годин до обіду. Скрегіт ланцюгів ляскотливо гомонів на всю кімнату, від чого всі присутні непомітно раз у раз зиркали на малесенькі дверцята кабінетного підйомника. Навіть Джон відклав газету зі своїх зморщених старечих рук та випустив у повітря особливо велику хмару сизого диму. Драко завчасно затулив носа рукавом своєї робочої мантії.

Бідолашна Емілі мала такий вигляд, ніби то вона особисто винна в усьому, що відбувається в цьому кабінеті, тому дивилася на Драко зі скривленими в благальній усмішці вустами. Мелфой лиш важко прикрив очі, вслухаючись до безкінечного ляскоту ланцюгів та уникаючи допитливих поглядів навколо. Він відчув як Емілі пройшла повз нього. Вона користувалася досить важкими парфумами, що лишали по собі приторно-солодкий слід. У поєднанні із загальною атмосферою в приміщенні, — мікс пахощів виходив вбивчим.

Механізм врешті зупинився. Борючись із нудотою, Драко розплющив очі та потягнувся за чималою картонною коробкою в руках секретарки. Емілі провела його аж до самих дверей, попутно просячи вибачення за їхнього Джона. Драко вже настільки звик до подібного, що поки оглядав вміст коробки, ледь не впустив момент, коли було б варто й самому увічливо щось відказати Емілі.

Тож він почав заспокоювати її у відповідь: мов, що все розуміє і нічого страшного не сталося (як і завжди). Уже стоячи на порозі, він кинув останній погляд на Крейга в димовому зашморзі посеред кімнати, що його обрис ледь можна було розрізнити поміж курева. Сам Джон казав про себе, що він почав працювати в Міністерстві за часів, коли Ґріндельвальд уперше з’явився на теренах Англії. Усі вірили його словам і боялися, що як тільки він впустить трубку з вуст, то колодою впаде замертво. Не переривати його тютюнові сеанси вважалося за правило, яке всі сприймали щоденною тимчасовою незручністю, не більше. Хоч самого Джона за це таємно зневажали, але от його старість поважали всі. Він нібито зрісся зі стінами Міністерства і сприймався як ще одна проблемна таємниця Відділу Таємниць. Двері поволі зачинилися, повертаючи Драко в реальність.

Примарний запах тютюну лишався йому за компаньйона, аж поки він не дійшов до власного робочого місця, де зміг нарешті відкласти коробку та застосувати до себе закляття Смердозникс, яке він люб’язно відточив до ідеалу після частих візитів до міжвідділовиків. Колеги, які сиділи ближче до входу, невдоволено скривилися, відразу зачувши дух Джона. Паличка втягнула в себе залишки диму, позбавляючи Драко від його відчутної присутності на собі.

Цікаво, а Поттера теж так само псує жахливий запах його маґлівських папіросів?…

Робота дійсно захопила його увагу цілковито й повністю, жодна з буденних проблем за межами кабінету не стала на заваді його досліджень. Процес плинув досить повільно, тому Драко час від часу чіплявся поглядом за годинникову стрілку. Скоріш за все, цей проєкт затягнеться ще як мінімум на один день і то за умови, якщо потрібний йому складник не виявиться чимось незнайомим для Драко.

Вкотре відірвавши очі в захисних окулярах від столу, Драко з радістю помітив, що всі навколо досить жваво метушаться: двері не встигали зачинитися, як їх уже зупиняла інша наполеглива долоня. Уже не розбереш, чи її власник покидав, чи заходив у приміщення. Його засмучений сусід повернувся з кафетерію з двома пластянками кави та важко плюхнувся на стілець, продовжуючи розбирати свою паперову вежу й раз у раз картинно зітхаючи. Драко стало його щиро шкода, але сам він не міг цілковито розділити його страждань, адже нарешті настала обідня перерва. І Драко мав на неї грандіозні плани.

Чоловік неквапливо стягнув окуляри та підвівся з-за робочого столу в напрямку єдиних осіб, з якими він підтримував відносно товариські стосунки і які досі знаходилися тут у кабінеті. Сьюзі та Кетрін стояли біля своїх робочих місць і поки Кетрін поправляла макіяж, її білява подруга щось тихо з нею обговорювала. Як тільки Драко підійшов достатньо близько, розмова моментально стихла й на обличчі Сьюзі з’явилася неприродньо дружелюбна, хижа маска, Драко був дуже добре знайомим із подібним виразом обличчя ще із часів батьківських прийомів. Жінка осмикнула свою коротку темну спідницю та підійшла до нього впритул, розглядаючи при цьому з усіх боків. Ніби це не вони провели кілька годин в одному приміщенні.

— Змінив імідж? — Драко не очікував, що вони так одразу перейдуть до потрібної йому теми, тому закляк у збентежені.

— Ем, тимчасово… — не подаючи вигляду, він продовжив: — Я власне до тебе саме із цього питання.

Сьюзі сплеснула в долоні, а Кетрін зацікавлено окинула поглядом поверх свого кишенькового люстерка їх обох.

— Драко, ти за адресою! Моя майстриня так волосся укладає! Ну просто закачаєшся, — Сьюзі накрутила на палець кучерик із копиці свого густого волосся та піднесла близько-близько до очей Драко.

Чоловік виставив долоню вперед, рятуючи свій особистий простір від нахабного втручання, Сьюзі пригальмувала і зніяковіло всміхнулася, випускаючи пасмо волосся з наманікюрених пальців. Драко зробив чергову спробу взяти розмову під контроль:

— У мене більш специфічне питання: ти ж у шлюбі з маґлом?

Жінка скривила обличчя в здивуванні й раптом відкинула всю свою награну дружелюбність та схрестила руки на грудях, насупившись.

— Так, — Сьюзі підняла своє маленьке гостре підборіддя, — а тобі то що?

Кетрін виникла ніби з-під землі та стала посеред них, вкладаючи свою руку на плече Сьюзі.

— Мелфою, чи не перейти тобі одразу до суті, — обидві жінки дивилися на нього вороже, але, усвідомивши, як вони обидві зараз виглядають, Кетрін поспішно додала: — будь ласка.

Драко подумки відрахував до семи, аби не сказати чогось гострого та дати жінкам охолонути. Усе ж, нічого незвичного чи того, до чого Драко не був би готовим, не сталося. Уже на цифрі п’ять Сьюзі почала активно уникати розслабленого погляду Мелфоя з-під повік.

— Мені треба контакти маґлівського перукаря, — спокійним тоном продовжив він. — Тому я хотів би спитати чи ти не маєш такого.

— Ти міг би спитати це в будь-кого маґлонародженого напряму, Мерліне, Мелфою… — Сьюзі похитала головою, ніби сама для себе щось вирішуючи, — хто ж заходить настільки здалеку, я вже й не знала що думати.

Кетрін пригорнула подругу за плечі, поки та полізла до своєї малої сумочки за пухкеньким портмоне, яке судячи з розміру займало з третину цієї сумочки. Сьюзі поспішно почала переглядати візитівки одна за одною, аж поки не зупинилася на звичайному білому шматку картону, який містив логотип, адресу та набір цифр, які побачивши один раз, можна було б легко запам’ятати.

— Ось, суто чоловіча та цілковито маґлівська перукарня, не знаю чому тобі знадобилася саме вона, але будь готовим та краще завчасно обміняй побільше маґлівських грошей, бо вона не з дешевих.

Драко прийняв папірець із рук Сьюзі та хмикнув від уточнення щодо цін на послуги. Подякувавши обидвом жінкам, він обернувся до них спиною і вчитався в назву потрібного йому району Лондона. Приблизно зрозумівши, куди саме йому варто явитися, Драко стягнув із себе робочу мантію та поклав її до своїх особистих речей, натомість уже защіпаючи останні ґудзики на своєму верхньому одязі.

Ледь Драко зайшов до ліфту, золоті ґрати зі скрипом зімкнулися в нього перед носом, він тільки і встиг притулитися спиною до задньої стінки майже пустого ліфта. Усім присутнім, як і йому самому, теж потрібно було на верхній рівень, тож відповідну кнопку люб’язно натиснув заледве знайомий Драко чоловік з одинадцятого поверху. На відміну від брязкоту ланцюгів малого підйомника, звуки, що видавав цей великий механізм Драко навіть заспокоювали. Тож Мелфой дозволив собі розслабитися і задерти голову до тьмяної стелі, де нервово тріпотів бузковий паперовий літачок, якому вже натерпілося наздогнати свого адресата на одному з наступних рівнів.

До Великої зали він ступив останнім та підлаштовуючись під швидкий крок усіх навколо, направився в бік камінів, дивлячись при цьому собі під ноги. Чергова набута звичка, що так дратувала маму. Начищена темна підлога почала відбивати яскраве горішнє світло, це означало, що він саме підійшов до центрального магічного фонтану. За задумами архітекторів, що реконструювали Міністерство Магії, таке освітлення мало на меті змусити кожного, хто тут опинявся, відчути себе особливим. Драко ж від цього почувався занадто відверто.

Ковзнувши очима по скульптурі, його погляд раптом вчепився в знайоме кругле обличчя з натовпу. Ер, відчувши, що за ним спостерігають із протилежного кінця зали, першим відвернувся і поспішно загубився серед різноманіття різноколірних робочих мантій. Драко ж тим часом закляк на місці в німому пориві. Він відчув, що йому хотілося б… підійти. Можливо, навіть привітатися з ним та поговорити: дізнатися, як там просувається справа.

Зрозумівши, що він не має на це права, та, тим паче не хотілося б привертати зайвої уваги до своєї особи у всьому цьому дійстві зі зниклими картинами, Драко вже зібрався йти собі далі, аж поки хтось боляче не штурхнув його в плече. Грубо окликнувши незнайомця, чоловік вимушено поновив свій крок. Людей у напрямку виходу зібралося дуже багато, тож не дивно, що непереривний потік тепер самовільно ніс Драко до камінів.

Зазвичай пуста вулиця, виявилася такою ж людною, хоч тепер основною масою були переважно маґлівські робітники, які шукали собі пристанище для обіду. Саме тому Драко звернув у найближчий темний та вітряний провулок, аби непомітно переміститися в один із подібних, але вже неподалік рекомендованої йому перукарні. Панічні думки, що час від часу накривали його після таких інцидентів, як сьогоднішній, розвіялися разом із ним, зриваючи поривом вітру маґлівські старі оголошення зі стін.

Він явився з гучним ляскотом, який змусив кота, що мирно займався своїми незбагненними справами в підворітті, чкурнути під великі сміттєві баки обабіч. Його темна шубка розчинилася в тіні. Поправивши на собі мантію, Драко вийшов на широку вулицю, яка виявилася дуже пустою та приємно чистою в порівнянні із закинутим районом біля Міністерства. Поки чарівник йшов вгору, повз проїхав малолюдний червоний автобус, одразу за ним Драко й помітив потрібний йому заклад на протилежному кінці дороги. Він пізнав його за тим самим графічним логотипом, що й на візитівці.

Будівля була не з нових, вивіска на вході строгим оформленням повідомляла, що перукарня «Дей і Ко», обслуговує своїх клієнтів з 1780-го року. Прочинені двері жалібно дзвякнули старим хриплим дзвіночком і чоловікові відкрилося відповідне суворе приміщення зі стриманим оформленням. Три з можливих місць були зайнятими, тож Драко запропонували зачекати на пухкому дивані під горнятко чаю. На що чарівник радо погодився і продовжив своє ознайомлення з інтер’єром: кремові кахлі та блакитні елементи меблевої фурнітури явно виділялися, скоріш за все їх додали нещодавно. Сьюзі мала рацію, рівень закладу було помітно неозброєним оком.

Попиваючи свій чай, Драко вивчав клієнтів лінивим поглядом. Цупкі пальта на вішаках, портфелі, які щоранку стискають худосочні руки дорогою на роботу й відполіровані шкіряні штиблети під костюм, що був відшитий за міркою власника. Кожен із присутніх, сидячи у вологому теплому рушнику навколо обличчя, видавав із себе більше, ніж він є насправді. Що ж, на правду, Драко всім своїм видом досить непогано вписувався до цього параду напускної шляхетності.

Місце звільнилося досить швидко й молодий майстер жестом запросив Мелфоя в крісло:

— Прошу, сідайте. Ви в нас уперше?.. Пане… — чоловік запитально схилив свою голову, поки Драко вмощувався на високому кріслі, складаючи руки на коліна.

Не повівши і бровою Драко без запинки видав останнє з імен, що було на язиці.

— Ніколас.

— Пане Ніколасе! — майстер защебнув на горлі Драко довгу, приємну на дотик, накидку. — Це ж треба таке, я теж Ніколас. Ніколас Дей, — чоловік зловив зацікавлений погляд Драко в дзеркалі й усміхнувся. — Так-так, нащадок того самого. Як бачите, родинний бізнес.

Уважно вислухавши, за яким саме результатом Драко прийшов, Ніколас також кілька разів порадив додати до стрижки чогось сезонного та свіжого, але чарівник був непохитним у своїх бажаннях, тож твердо відхилив усі трендові поради та намагання майстра. Для початку потрібно було нарешті змити гель, сама лиш думка про який щоразу все більше бентежила Драко. Ностальгічно, Мерлін босий, ностальгічно. Приступивши до роботи, майстер навіть уточнив що ж за фірма виробляє продукт із такою незвичною структурою і чи саме вона робить його настільки стійким у використанні впродовж дня, адже Драко досі виглядав так, ніби щойно використав цей засіб, а потім одразу заявився до них на поріг. Драко змовчав, відказавши, що це вже забуті залишки його старого флакону, назви якого він і не згадає. Проте для себе він вкотре відзначив наскільки ж якісна лінійка продукції «Засобів для чарі́вної зачіски від мадам Пріксон-Дрессер», які використовувала для нього матінка ще із часів дитинства.

Коли спритні пальці почали масажувати шкіру голови, Драко блаженно прикрив очі й шумно задихав носом. Ці доторки були прискіпливими та лагідними, Драко відчайдушно не хотів, щоби ця миттєвість закінчувалася, але Ніколас досить швидко закінчив із маніпуляцію, обережно припіднявши його голову, він легенько прибрав зайву вологу з волосся. Чарівник розчаровано розплющив очі, зустрічаючи поглядом із собою в дзеркалі.

У якийсь момент чоловік перед ним відірвався від перекладань гребінцем пасм наперед обличчя Драко й серйозно, глянувши йому у вічі через дзеркало, сказав:

— Ніколасе, ви ніколи не задумувалися над тим, щоби відпустити довге волосся, — справжній Ніколас відтягнув ще одну прядку вниз, ніби підтверджуючи свої слова, — у вас таке точене обличчя, що вашим рисам неодмінно подібне обрамлення б пасувало, м?

Якби Драко досі пив свій чай, він би неодмінно вдавився. Майстер уважно прослідкував за його реакцією з-під лоба і зрозумівши, що в точку він явно не потрапив, обережно відказав:

— В будь-якому випадку, — Ніколас продовжив гратися з пасмами в руках, — якщо наважитеся, то я радо візьму опіку над цим срібним скарбом, — Драко нічого на це не відповів, лиш тільки подумав, що на такий рівень ностальгічності він ніколи не наважиться, адже до зустрічі із цим привидом минулого щодня і з кожної дзеркальної поверхні він абсолютно не готовий і навряд колись буде.

Після цього якийсь час усі працювали в цілковитій тиші, тож коли двері прочинилися і на нещодавно звільнене Драко місце на диванчику прожогом вмостився екстравагантно одягнений юнак, уся увага перейшла йому. Зі всіма привітавшись, він миттєво завів світську бесіду з молодим прибиральником, який методично змітав острижені біляві волосини під стільцем Драко. Цей яскравий юнак мав помітний французький акцент і, як виявилося, був постійним клієнтом цього закладу. На скромну думку самого Драко, він був напрочуд вдалою рекламою «Дей і Ко», адже раз систематичні відвідування місцевих майстрів допомагають підтримувати твою зовнішність на подібному рівні, то Драко жодного разу не шкодує, що він вирішив піддатися пориву і вкотре оминути послуги для чарівників, цього разу надавши перевагу саме цій місцині.

Після нетривалого та неумисного підслуховування Драко вже знав, що юнака звати Поль і що він сучасний митець, який організовує виставки своїх картин у всіх західноєвропейських столицях. Останні роки він проживав в Англії, бо на відміну від Парижу, де стіни промовлять класикою та віддають дань основам, у Лондоні він нарешті отримав можливість на повні груди дихати сучасністю. Драко, будучи чарівником, який ледь не все життя прожив у Великобританії, з великим задоволенням поводив би Поля по всім чарівним місцям Лондону і вдосталь би намилувався його реакцією на «сучасність» такого життя та краплини модерного мистецтва в ньому. Хай на дворі й був початок 2000-х, але в життя та мистецтво магічної спільноти це майже не принесло значних та видимих змін.

— Це буде прорив. Свіжий подих Лондонського культурного життя. Чув про Куїнджі? — Поль звернувся до Ніколаса. — Його «Місячну ніч на Дніпрі»? У буквальному сенсі позаминуле століття! Я планую виставку, яка сколихне народ. Ви лише вдумайтеся: якщо там фарби вигравали так, ніби хтось відщипнув місячного сяйва посеред ночі й розлив його по полотну, то я зроблю так, щоби мої картини світилися в темряві.

Драко зацікавлено перевів погляд на його відбиття в дзеркалі. Картини, що світилися в темряві? Для світу чарівників це, не те щоби найнезвичніша з речей, але він не думав, що маґли теж так можуть.

— Так, пане Поль, — майстер віражно оминув машинкою вухо Драко, — і як же ви плануєте це втілити?

Поль вдоволено усміхнувся і закинув ногу на ногу.

— Світні́ фарби, любчику. Чули про таке?

Ніколас і прибиральник, що активно вслухалися в розмову, а також Драко, але лише подумки, аби випадково не лишитися вуха (це маґлівське приладдя його відверто лякало), негативно покачали головою.

— Шановні… Ну 2005-й рік за вікном, ну як же ви ще не чули? Але добре! Значить не прогадав я таки з виставкою, ще буде кого вразити, — Поль весь світився від щастя, як ніби ця проблема — найбільше, що його турбувало до сьогоднішнього візиту в перукарню.

— А за яким принципом вони… працюють? — раптом подав голос Драко.

— Як працюють? Що й ти жодного разу не чув? Та я озолочуся із цією ідеєю!

Драко з майстром перезирнулися.

— Значить так, мої милі, не втягнуті в тему хлопчики. Ці фарби містять у собі фосфоресцентний пігмент. Тому сві́тні фарби ще звуть фосфоресцентними, — художник приставив долоню до грудей, театрально переводячи подих. — Фух, язика сточиш. Коротше, їхня особливість у тому, що полотно, оброблене ними, упродовж дня заряджається світлом, а потім, уже вночі (або вже в штучних умовах темряви, як вам буде угодно), власне… Та-да, шари фарби світяться в темряві.

Чоловік, який опікувався зачіскою сусіда Драко по його ліву руку, ствердно хмикнув і підсумував цю мистецьку тираду:

— У мене в доньки таке може робити її пухнаста іграшкова собака, тому чого ж так не може фарба.

Драко переводив зацікавлений погляд то на Поля, то на чоловіка. Картини, собаки, які світяться в темряві. А ці маґли цікавіші, ніж може видатися.

Поль торохкотів про свою виставку, аж поки його не всадили в крісло й не намастили йому щоки густим шаром пінки для бриття. До того часу, із зачіскою Драко якраз уже закінчили. Окинувши своє відображення в дзеркалі вдоволеним поглядом, він коротким жестом розплатився і гаряче пообіцяв Ніколасу хоч раз зазирнути до них ще. Сума за послуги була виправданою до останнього пенні.

Вітер незвично лоскотав потилицю, у спробах зігрітися Мелфой високо підняв комір свого пальта та сховав руки до кишень. Всупереч похмурому осінньому Лондону, його настрій пестив знуджені вулички своїм усміхом. Повернувшись на роботу, чоловік ще довго здригався від однієї думки про те, щоби відростити довге волосся. Тому зараз він особливо сильно тішився від кожного схвального погляду у свій бік.

Як і від несміливого пальця вгору від Сьюзі. Драко їй вдячно кивнув і та нарешті видихнула з полегшенням. Пізніше жінка підійшла до нього особисто, скупо випросивши пробачення за обідній інцидент. Драко не відчував, що їй є за що перед ним перепрошувати, але в глибині душі, йому було приємно, що стосунки між ним та колегою передбачали згладжування гострих кутів.

Можливо, весь цей час Драко помилявся щодо свого нового оточення та людей у ньому. Будуючи своє життя наново, досить тяжко позбутися відомого минулого, але якщо вже навіть у Відділі Таємниць, ти можеш завести знайомство, яке буде виходити з порочної схеми ім’я — посада, якою Драко послуговувався все своє свідоме життя, то що вже казати про всі нові можливості, що готує йому світ поза цими стінами.

Його обличчям для цього світу стане сам «Драко», той ким він є зараз, яким він себе створив за останні роки. А вже тоді хай його сприйматимуть носієм шляхетного прізвища Мелфоїв, спадкоємцем могутньої магічної крові в жилах, яка останні десятиріччя лишала за собою лиш розруху. Єдине він знав точно: аж ніяк у список його характеристик на перших місцях уже більше ніколи не стоятиме «колишній смертежер». Він уже цьому посприяє.