Розділ перший 

Після гамірних та дратівливих буднів, Драко фізично відчував, наскільки сильно він потребує спокійного вихідного, під час якого він не матиме жодної потреби контактувати із зовнішнім світом. Сьогоднішній день важко було з ходу назвати ідеальним, у першу чергу саме через похмуру та вологу погоду, якась частина його навіть бажала провести весь день у ліжку. Проте спільними зусиллями Драко, його відповідальності та крихт бажання зробити сьогодні щось корисне в домі, який і так більшість часу переважно пустує, він виплутався з теплої ковдри. Весь свій вільний час він проводив у цьому будинку сам, і компаньйоном йому була лиш тиша.

Через порівняно ранній, але звичний для Драко підйом, ще досі відчувалася ранкова прохолода, а все тіло приємно ломило від вчорашніх навантажень. Драко неквапливо натягнув на себе халат, відразу ж відчуваючи як його проймають дрижаки. Поки він самостійно намагався адаптуватися до нещадного холоду осіннього ранку, рука сама собою ковзнула до тумбочки поруч із ліжком та відшукала там чарівну паличку, завдяки якій Драко поспіхом та не задумуючись наклав зігрівальні чари на тканину. Шкільні ранки в підземеллях однозначно лишили по собі корисні машинальні навички.

Тепло приємно розтеклося тілом, від чого Драко самовільно усміхнувся та опісля потягнувся, ховаючи паличку до кишені й відчуваючи себе в цей момент дуже спокійно, а від того й щасливо. У цій атмосфері безмежного спокою і тиші, Драко, спустившись на перший поверх, одержав ранкову пошту та розплатився за неї із совою, яка окрім монетки отримала також від чоловіка підготовані заздалегідь ласощі. Цей незмінний поштовий ритуал пробуджував щось щемливо ніжне в його душі, беззаперечним бонусом ставали ще й задобрені сови, які чарівника просто обожнювали.

Через прочинене вікно в кімнату увірвався вітерець і розгойдав нічим не обтяжені алхімічні ваги, Драко зупинив їх рукою. Кілька чітких, зважених і спокійних рухів паличкою і турка з кухонного ящичка опиняється на плиті, а кавові зерна перемелюються в кам’яних жорнах на стільниці й насичують своїм ароматом всю кухню. Секундна стрілка великого годинника у вітальні вимальовувала коло з характерним голосним звуком, наповнюючи імітацією буття весь дім.

Драко вдихнув у себе приємний аромат готового напою та під мугикання якоїсь веселої пісеньки, що він почув по чарорадіо на роботі, піднявся назад до спальної кімнати, щоби натягнути на себе тепліші речі та білий в’язаний жилет, адже день проведений у халаті грозиться стати найбільш лінивим днем і це не те, чого чоловік наразі потребував. Повністю привівши себе до ладу та під супровід усе тієї ж прилипливої пісеньки, Драко розмістився у вітальні й поринув у щоденні турботи.

Раптовий стукіт у двері змусив Драко виринути зі своїх думок та стрепенутися, на довгу секунду навіть видалося, що стук йому причувся. Драко роздратовано згорнув та відклав свою свіжу копію щотижневого вісника для зіллєварів. Окинувши поглядом годинник, він підмітив, що минуло вже півтори години. На журнальному столику обабіч стояла майже охолола філіжанка міцної кави.

 Молодшого Мелфоя мало хто навідує без попередження, навіть матінка, а ті нечисленні гості, які приходять, і зовсім надають перевагу мережі камінів, адже саме на такому способі комунікації наполягає і сам Драко. Чоловік запитально вигнув брову в німому жесті й прикипів очима до вхідних дверей, очікуючи чи повториться стукіт. І хто б не жадав зараз побачити власника будинку, він саме це і зробив. Цей стукіт уже видався більш вимогливим, Драко звівся на ноги й витягнув свою чарівну паличку, тримаючи її міцно та напоготові. Він підійшов зовсім близько до дверей та притулився до них. Хриплим від довгого мовчання голосом, Драко гучно сказав: «Хто це?».

— Аврори. Маємо до вас деякі питання, відчиніть, будь ласка.

Драко голосно фиркнув і змахнув паличкою, відмикаючи двері, а сам притулився до дверного косяка, очікуючи. На порозі стояли дві постаті в червоногарячих мантіях. Яскраве сонце засліплювало очі, Драко рефлекторно зіщулився, намагаючись хоч трохи роздивитися своїх гостей. Ближче до самого Драко стояв низенький, опасистий хлопчина з русим волоссям. Руки він тримав за спиною.

— Доброго ранку, — Драко у відповідь скривив невдоволено губи, — ми опитуємо всіх чаклунів, що проживають у цьому районі через випадок, що стався напередодні з вашими сусідами…

Та не встиг цей молодик доказати свою фразу, до кінця, як його перервав супутник, що стояв обабіч нього спиною та оглядав територію. Зелені очі зустрілися із широко розчахнутими очима Драко, який уже встиг зловити себе на думці, що його хтось прокляв, бо цей день стрімко ставав усе гіршим із кожною його хвилиною.

Драко востаннє бачив обличчя Поттера так близько ще на судових засіданнях по закінченню війни. Він та його друзі відстояли право Драко та його матері на життя поза межами Азкабану. Батька ж ув’язнили одним із перших, без можливості звільнення. Якийсь час Драко навідував Луціуса, але той у в’язниці марнів на очах і помер у її холодних стінах менш ніж за пів року, раніше ніж будь-хто з колишніх прибічників Волдеморта. Мати була вбита горем, а для Драко зруйнувався весь знайомий колись світ. Щось безповоротно надломилося ще в ту секунду, коли Драко не видав Поттера в маєтку, коли подав йому паличку для останньої дуелі. Коли засумнівався у своєму боці, своїх життєвих переконаннях, але батьки стали останньою краплею. До школи він не повернувся, єдиним навчання, яке наповнювало його будні, були приватні розмови з травниками в магічних поселеннях Франції, куди Драко та Нарциса Мелфої перебралися після смерті Луціуса. Далі були курси зіллєварів, ексклюзивні магічні форуми. Перші роки, з разу в раз усе проходило за однаковим сценарієм: у якій частині світу він би не був, однаково його хтось впізнавав, знов і знов Драко ловив на собі цей косий погляд, швидке перешіптування. Та він цього не терпів.

Тому постійно тікав, щоразу все більш оминаючи можливості виходу у світ. Замикався в собі та йшов із головою в роботу.

Й ось у віці двадцяти п’яти років, на радість матері, яку лякали новоспечені та часом дещо соціофобні схильності сина, Драко, як молодий експерт із вузькопрофільного зіллєваріння, був запрошений на посаду у Відділ Таємниць. Він повернувся до рідної Британії, викупив собі маленьку ділянку землі у віддаленому магічному поселенні на півдні Англії, про яке до цього навіть ніколи не чув, і просто намагається жити далі своє маленьке непримітне життя, де всі встигли про нього забути.

Та минуле звалилося на нього прямо на поріг, одного погляду в ці виразні зелені очі, які за роки встигли обрамитися ледь помітними стібками зморщок, вистачило, щоби Драко з головою затягнуло в старий занедбаний басейн зі спогадами, що затягло килимом із прогнившого від надмірної вологи листя.

— Мелфою! — тон Гаррі Поттера, яким було промовлено цю фразу звучав достатньо голосно, щоби Драко в душі захотілося закричати, але протяжність та веселість у голосі, спричиняли досить змішані відчуття.

Проте, він був готовий поставити 10 галеонів на те, що й на його обличчі, і в душі зараз панувало виключно роздратування та небажання тут перебувати.

Супутник аврора Поттера й зовсім ніби побачив того, з ким до цього вітався, у геть іншому світлі, тому дивився тепер на нього з-під лоба, нажаханими та виряченими очима. У цю хвилину Драко був би дуже навіть не проти знову повернутися до тиші свого дому, свого маленького світу, де про нього нікому невідомо, а на роботі жоден не заводить та не тримається знайомств.

— Поттере, — відчеканив Мелфой.

Його починає дратувати ця затягнута тиша і брак ясності в причині цього дивного візиту. Саме тому, у цю коротку фразу він вклав усі свої сподівання на швидке розуміння, що, Мерлін босий, тут відбувається.

Поттер ніби й зовсім не помічав дратівливості Драко, а натомість уважно дивився за його спину, так, ніби прямісінько з кухні Драко в цю секунду має вийти магічний серійний вбивця кухонним начинням, не менше.

Мелфой демонстративно прокашлявся.

Гаррі перевів погляд прямо на нього, від чого скельця його окулярів зблиснули на сонці. Ніби щось для себе вирішивши, врешті-решт, аврор заговорив, проте звернувся він до свого колеги:

— Ере, дозволь мені з паном Мелфоєм провести приватну розмову.

«Ер» складав враження молодого зеленого стажиста й на прохання Поттера він лиш кивнув та попрощався жестом із Драко, уникаючи його погляду. Сам же Драко натомість уважно прослідкував за ним, аж поки той не вийшов за огорожу будинку. Сфокусувавши свою увагу назад на Гаррі, Драко, більше не стримуючись, випалив із викликом у голосі:

— Що з твоїм помічником, невже вперше живого смертежера побачив?

У відповідь Гаррі подивився на Драко з легкою недовірою та докором.

— Він новенький у нашому блоці, — Поттер сховав свої руки до кишень мантії і додав більш тихо — Пройшло достатньо часу, щоби люди перестали на це реагувати.

Драко не вірячи підняв погляд на цього неможливого чоловіка. Вітер куйовдив його темне густе волосся. Воно мало інакший вигляд, ніж у їхню останню зустріч, але охайнішим точно не стало, а шрам, який нібито мав стати менш виразним із часом, виглядав усе таким же яскравим, як у їхні одинадцять. Драко відвів погляд та зіщулився ніби від холоду:

— Я дуже радий, що сам Герой Магічної Великобританії вирішив мене сьогодні навідати та ще й надати свій вичерпний коментар щодо сучасного ставлення до Смертежерів у магічній спільноті. Та все ж не думаю, що наші післявоєнні досвіди доречно порівнювати.

— Звісно не доречно, ти на відміну від мене мав змогу втекти від людських очей і жити без постійної уваги все тієї ж самої магічної спільноти, — вуст Гаррі торкнулася ледь помітна гірка усмішка.

— Я не називав би це привілеєм. І все ж, ви не мої теоретичні наміри воскресити Темного Лорда заявилися сюди перевіряти, чи не так?

У відповідь на цю фразу, Гаррі криво посміхнувся та кивнув головою в напрямку двору.

— Хочу зазначити, що ти обрав для життя дуже цікаве магічне поселення.

Драко нахмурив брови, не до кінця розуміючи, куди ж він веде й чому це раптом оминає прямої відповіді на запитання.

— Дякую, за такий вигадливий комплімент. У цьому місці живуть переважно старі чарівники, що ховаються від своєї минулої слави, більшість із них дослідники та науковці. Хоча ходять чутки, що раніше це місце слугувало прихистком для всіх, хто ставав на шляху панівної магічної верхівки, — швидко перелічив Драко, задерши підборіддя.

В очах Гаррі заграли бісики, він очевидно мав, що додати, але Драко був дуже вдячний йому за те, що він усе ж вирішив змовчати зі своїм очевидним жартом.

— Ну що ж, можу навіть сказати, що знайти місце твого проживання — ціле досягнення, я запишу його до своїх особистих здобутків.

Уперше від появи непрошених гостей на порозі, щось разюче змінилося і Драко все більше починав відчуввати себе господарем ситуації.

— Це велика перевага від посади у Відділі Таємниць, — нахиливши голову й хитрим поглядом глянувши з-під лоба, Драко продовжив. — Мене не існує ні на роботі, ні поза нею.

Гаррі зловив погляд Драко і знову якийсь час просто дивився на нього, а потім опустив очі та заклав руки за спину. Драко здалося, чи він його щойно аналізував?

У цій своїй позі, Поттер нагадував Драко типового аврора, з якими він мав нещастя стикатися, коли закінчилися постійні судові засідання, після яких у нього хоч і лишилося ім’я, проте від постійних Відстежувальних чарів, зникли будь-які відчуття свободи та самого себе. І поки Драко сканував Поттера з ніг до голови, Гаррі, прокашлявшись, повністю змінився як у поставі, так і в голосі й, нарешті, перейшов до справи:

— За три доми від твого, у родини Емберсів, сьогодні вночі сталося викрадення.

Хоч Драко й намагався виглядати максимально байдужим, проте він не міг приховати своєї стурбованості після цих слів. Зловивши у відповідь погляд сірих очей, Поттер, ніби то розгледівши все, що йому було потрібно, поправив на своєму переніссі окуляри та монотонним низьким голосом почав вести далі:

— Відсутні будь-які сліди проникнення. Зі зниклого лише картина, — напружені плечі Драко помітно опустилися. — Моє питання до тебе наступне: чи чув ти щось цієї ночі та чи не помічав нічого незвичного на вулиці останні дні?

Під уважним аврорським поглядом Драко стало трохи ніяково, він відчув себе ніби в школі на шостому курсі й не розуміючи, що саме він робить, почав бездумно заламувати руки, обмірковуючи те нечисельне сказане Поттером.

— Я… Учора я повернувся додому вже пізно, — почав Драко, задумливо. — Явився на центральну площу десь о… Я думаю, десь о 21 годині. Не треба на мене так дивитися, я просто люблю прогулюватися селищем, а не являтися відразу на поріг.

Та Гаррі продовжував глядіти на нього тим поглядом, який неймовірно бентежив, тому Драко вирішив перервати свою оповідь і вдруге запитав у Поттера, що ж саме його так зацікавило в розповіді.

— Ти мені просто дещо нагадав звички одного досить відомого чарівника, — відповів Гаррі та гойднувся з п’ятки на носок, дещо по-дитячому зам’явшись.

Драко насупився, але відразу знайшов що тому відповісти.

— Це елементарні правила етикету, Поттере.

Гаррі підняв руки догори в захисному жесті й розсміявся. Якимось чином, атмосфера навколо знову перестала відчуватися натягнутою, а Драко, несвідомо, від одного лиш звуку сміху стало спокійніше. Ніби нагадування, що міністерство тут не за його душею.

— Добре-добре, я приймаю те, що ти маєш наді мною привілеї щодо знання магічного суспільства. Тепер я точно знатиму, що всі ці роки заявлявся в гості до людей як останній невіглас.

Врешті-решт Драко не стримався і криво усміхнувся.

— Хоч щось у цьому світі незмінне, Поттере.

Гаррі усміхнувся у відповідь.

— Продовжуй.

— Ох, великодушно дякую за дозвіл, бо мені справді є що тобі розказати: коли я йшов вздовж вулицею, лише у вікнах будинку Емберсів не горіло світло, не сказав би що це типово для них о такій годині.

Гаррі хмикнув і задумливо потер підборіддя.

— Це дещо не сходиться з версією самих Емберсів, але дякую, я візьму це до уваги під час опитування інших сусідів.

Драко був цілковито задоволений собою, але більше не мав чого додати щодо справи, а завершувати розмову зараз чомусь відчайдушно не хотілося. Йому подобалася ця увага, тому він сказав перше, що трапилося на думку.

— Ти вже спілкувався з пані Трейсі?

Поттер радо підхопив запропоновану тему і Драко був йому від цього вдячний, хоч він у цьому не зізнається нікому, навіть самому собі.

— О вона просто неймовірна леді в літах! Не відповіла на жодне наше питання і дуже наполегливо запрошувала нас на чай. Ер уже майже погодився, я його ледь звідти відтягнув.

— Його що, справді звати Ером?

— Ні, це наш локальний жарт у блоці. Так то він Річард, але всі свої особисті речі в нього позначені каліграфічною рукописною літерою «Р». Ба більше, він навіть усі свої звіти нею підписує. Тут уже нічого не вдієш, воно якось само собою до нього причепилося.

Драко сам не помітив, як задивився на Поттера, поки той переказував якісь особисті жарти з того світу, з яким Драко так давно не перетинався. Де в тебе є друзі й вам не однаково один на одного й де, можливо, їдучи в різні країни ви все ще перекидаєтеся листівками, чарографіями та листами, а не припиняєте будь-яке спілкування на 7 років без подальшого відновлення контактів. Цікаво, а чи досі Поттер підтримує близькі стосунки з Ґрейнджер та Візлі? Якщо вірити «Щоденному віщуну», один із примірників якого потрапив Драко до рук на роботі, самітно залишений кимось на столику, під час обідньої перерви, ці герої війни живуть щасливе сімейне життя разом, а Герміона вагітна, щоправда, уже раз третій, як мінімум, попередні дві були спричинені чутками та журналістською фантазією.

Драко розсіяно торкнувся свого лівого передпліччя і Гаррі уважно прослідкував за його рухами, підмітивши, що Мелфой загубився у власних думках.

Не довго думаючи, Поттер простягнув відкриту долоню в напрямку Драко. Знітившись, Мелфой досить невпевнено простягнув свою долоню у відповідь, гарячі пальці Гаррі зімкнулися на ледь теплих пальцях Драко й аврор потиснув йому руку. Це все відбулося досить швидко, але для Драко, за відчуттями, минули хвилини й він першим, хоч і не без долі розчарування, висмикнув руку.

— Дякую за співпрацю, боюся, що найближчим часом ще побачимось, тому не прощаюся.

Відсалютувавши, Гаррі круто розвернувся на п’ятках, від чого його мантія ефектно взялася хвилями на вітрі. Драко ледь стримав позив закотити очі. Коли Поттер уже вийшов за огорожу, Драко й собі збирався повернутися назад у дім, аж раптом його окликнули.

— І Мелфою!

Драко застиг на пів кроку.

— Ніколи не кажи, що тебе не існує, — Гаррі всміхнувся. — Був радий зустрітися.

Драко розгублено стояв, проводжаючи поглядом темну маківку, поки Поттер цілковито не зник із виду. Нарешті закривши за собою двері, Драко спрямував закляття замикання на замок, але промахнувшись, випадково заблокував натомість дверну ручку. Закляття вдалося лиш із другої спроби. У вухах дзвеніло від незвично довгої та активної розмови, забагато вражень і думок наповнювало йому голову. Його щоки пашіли, хоч за весь цей час проведений на повітрі, холодно йому не було, а права рука досі відчувала фантомний потиск.

І чому зі всього сказаного за сьогодні, він зачепився саме за цю фразу?

Перед очима досі стояв Поттер із його неможливими зеленими очима та дурною червоною мантією, яка ще дужче нагадувала про старі часи і про те, що Поттер усе той самий ґрифіндорець, хоч і з більш міцною статурою та кращим вмінням триматися в розмові. Згадуючи все, що щойно відбулося, Драко зачепився поглядом за пейзаж, що висів у нього у вітальні та зрозумів, що навіть не поцікавився, що саме за картина зникла в Емберсів.

Драко почувався дуже дивно, він досі не зробив нічого корисного, але відчував приємну втому та якусь гармонію, ніби все нарешті стало так, як має бути. У компанії цього дивного почуття, Драко прикликав закляттям Самописне перо й поки сам він нарізав овочі на суп, бульйон до якого вже давно встиг закипіти, перо під чітким керівництвом чарівника заповняло всю ту документацію, яка встигла назбиратися.

Вдруге в житті Драко відчув, що щось у ньому змінилося. І вибухозадий скрут би його побрав, але свідок цьому знову Поттер!