Рагу з кімчі

 

Від прибирання Юнґі відволік телефонний дзвінок.

–Алло, так?

–Я побачив оголошення, що ти шукаєш няню для Лілі,– швидко говорив Пак.

–Так, знаєш когось?

–Хочу подати свою кандидатуру.

–Кандидати без знань французької не розглядаються,–промовив Мін.

–Це була відмова?

–Можна і так сказати. 

–Я можу з нею посидіти, коли тобі треба. Нащо тобі няня?

–Щоб ходити з тобою на побачення. 

–Нащо? 

–Дорослі люди, які одне одного люблять ходять на побачення,– пояснював Юнґі, немов своїй дитині. 

Чімін трохи зволікав, перед відповіддю.

–А ми дорослі люди?

–Принаймні по паспорту.

–Хочеш сказати, що запрошуєш мене на перше побачення?

–На двісті двадцять третє, я рахував. Тільки треба няню для Лілі знайти. 

–У мене є подруга, француженка корейського походження. Можу в неї попросити посидіти з нею. 

–Даси їй мій номер? 

–Добре, то ти в п’ятницю хочеш, так?

–Так. 

–Гаразд.

 

***

 

–Лілі, знайомся, це Одрі, вона з тобою побуде, поки татка не буде,– Юнґі проводив няню у кімнату доньки.

–Куди ти йдеш?

–У мене справи, квіточко, я потім тобі все розповім. Будеш слухняною дівчинкою, добре? Одрі вкладе тебе спати. 

–Ти ж повернешся, правда? Не полишиш мене як мама? 

–Донечко…– Мін взяв дівчинку на руки. – Я повернусь рівно о 10 вечора. Якщо щось трапиться, Одрі подзвонить мені і я приїду, добре? 

Лілі кивнула. 

–Люблю тебе, татку. 

–І я тебе дуже люблю,– Юнґі поцілував доньку в чоло і опустив на землю. 

–Лілі вечеряє десь о восьмій йогуртом з чіа і фруктами, він у холодильнику. Якщо вона попросить ще чогось, то можете дати їй трохи печива, що стоїть на столі. У разі чого, мій номер у вас є. 

–Не хвилюйтеся, певний досвід в мене є. 

–Ще раз дякую, що погодилися. 

 

Тривога поглинала Юнґі. Він все думав про те, чи не надто Лілі страшно, чи Одрі буде такою ж лагідною до неї. Він фактично не покидав доньку більше, ніж на пів години. У Кореї дівчинка узагалі вперше залишилась без нього. Почуття кипіли у голові Міна, допоки Пак не поцілував його при зустрічі. 

–Їй точно можна довіряти?– перше, що запитав Чіміна чоловік. 

–Точно, я знайомий з Одрі вже кілька років. 

–Наступного разу треба вигадати щось інше. Я не можу більше ні про що думати, ніж те, що моя дитина вперше без жодного з батьків поруч. 

–Ти мені довіряєш?

–Так. 

–А я довіряю Одрі. І все. У нас побачення. 

–Поцілуй мене ще раз тоді,– попрохав Мін. 

Пак із радістю погодився. 

 

Їх найлюбленіше, після обійм один одного, в Сеулі місце – набережна річки Хан. 

–Знаєш що?- почав Пак.

–Ще ні. 

–Я б хотів, щоб у нас була вічність.

–Зроблю все, щоб це сталося. 

Жодного разу Юнґі не приходив до річки з колишньою дружиною. Цей краєвид був лише його і Чіміна. 

–Можна я в тебе залишусь на ніч? 

–Там трохи безлад,– від незручності Юнґі чухав потилицю. 

–Нічого.

 

Вони тихо зайшли всередину за чверть десята. Тьмяне світло горіло лише у кімнаті Лілі. –Одрі, ми вже повернулися, надзвичайно вам вдячний,– вклонився їй Юнґі й протягунув невеликий конверт із зарплатнею дівчини. 

–Ну що ви, Лілі – просто диво. З нею було зовсім не важко. 

–Радий це чути.

–Ой, Чімін і ти теж тут!– Одрі звернула увагу на хлопця, що залишився стояти у проході, спершись на дверну коробку.  

–Так, привітики. 

–Давно не бачилися. Треба буде сходити на каву.  

–Обов’язково. 

–Обовнязково~,– кривлявся Юнґі, щойно за Одрі зачинилися двері.

–Ти ревнуєш?

Чімін закинув руки навколо шиї хлопця.

–Ні. 

–Ревнуєш!

–Ну вона теж французькі казки тобі розповідати може…

–Сонечко, мені крім тебе більш ніхто таких не розкаже,– Чімін залишив поцілунок на вустах Юнґі. 

Не відриваючись один від одного, вони зайшли у спальню Міна. Повільно з них спадали речі, доки залишившись в білизні Юнґі не зупинився. 

–Зажди, я так не можу,– чоловік натякнув на доньку, що спала у сусідній кімнаті. 

–А у ванній?

–Там буде ще гучніше…

–Дідько… Нічого, наступного разу підемо до мене. 

–Домовилися. 

Юнґі продовжив цілувати тіло Пака. Коли вони вперше почали зустрічатися, то кілька місяців побоювалися торкнутися й резинки боксерів. І лиш ось так виціловували обличчя, шиї, груди, торси, руки. 

–Коли у тебе востаннє був секс?– запитав Пак. 

Мін трохи роздумував..

–Приблизно два з половиною роки тому. 

–Плачевно…– тихо засміявся Пак і поцілував чоловіка за вухом. 

Юнґі клацнув язиком. Йому було ніколи. Та й зраджувати тодішній дружині він собі дозволити не міг. 

 

***

 

–Божечки, я не вірю своїм очам!– вигукнув Юнґі, побачивши Пака здаля. 

Чімін пофарбувався в русий блонд і зробив завивку. Не надто він і змінився за сім років, що вони не бачилися. 

–Тобі подобається?– ледь стримуючи посмішку, спитав хлопець. 

–Надзвичайно,– Мін одразу накрив вуста Чіміна своїми. 

 

Лілі почала ходити у садочок, тому вони домовилися зустрітися днем. Увечері будуть разом дивитися мультики в квартирі Юнґі. 

–Хочеш вина?– запропонував Пак, коли після невеликої прогулянки від зупинки до його дому вони разом зайшли у квартиру. 

–Можна й вина. 

Із холодильника Пак дістав пляшку білого вина, а з шафки поруч два бокали. Їх у нього з рук забирав Юнґі та відніс у вітальню. 

Чімін послідував за ним, захопивши попередньо порізані фрукти і сири. Він завісив тяжкі сірі штори. Джерелом світла в кімнаті слугували ліхтарики на стіні позаду. Хлопець сів поруч з Юнґі на підлозі, підібгав одне коліно до грудей та схилив голову на плече чоловіка.

Юнґі здається, що з кожним доторком Чіміна, він потрохи втрачає здоровий глузд. Хочеться ще, хочеться більшого, хочеться «як колись», надто бездумної пристрасті двох по вуха закоханих без жодного досвіду. 

Пак насолоджується низьким стогоном Юнґі, щоразу коли торкається кінчиком язика вуздечка. 

За два роки стосунків секс з Міном для Чіміна став еталоном. Хай як би це було неправильно, усіх своїх наступних партнерів він подумки порівнював з Юнґі. Один був надто різким, інший піклувався лише про своє задоволення, третій вважав, що чоловікам у ліжку не можна і звуку зронити, четвертий робив дивні коментарі щодо тіла Пака. Таких історій у Чіміна назбиралася б ще дюжина. Зрештою, можливо, єдиною їх проблемою було те, що вони не були Юнґі. За кілька годин, що Пак був знайомий з усіма тими молодиками, у них не було змоги дізнатися про вподобання один одного, очевидно. 

З Юнґі усе було по-іншому. І зараз все було по-іншому. За синці від укусів на шиї наступного дня він не червонітиме перед співробітниками. Не почуватиметься використаним. Не шкодуватиме. Не заливатиме себе алкоголем до забуття. Просто насолоджуватиметься і думатиме про наступний раз. Чімін знав, що Мін молився на його тіло, як би воно не змінювалося, і сам Юнґі був впевнений у тому, що Пак робив те ж у відповідь. Вони знали один одного краще за будь-кого,і краще за себе самих. 

–Юнґі~,–солодко тягнув Пак, коли член ковзав по його простаті. 

–Ти раніше мене не так називав,– муркотів Мін прямо на вухо хлопцеві, повільно надрочуючи йому правою рукою.  

–Господе!– голосно стогнав Пак, кінчаючи за якусь мить. 

–Так, саме так,– продовжував свою гру Юнґі. Від наближення власного оргазму голос був не таким рівним. 

Він зробив ще кілька поштовхів й кінчив у презерватив. Мін знесилено ліг на голе тіло партнера. 

–Тобі не важко?– прошепотів Мін, залишаючи поцілунки на мокрому від поту плечі партнера. 

–Ні, лежи так.  

Пак грався з волоссям на потилиці хлопця, поки той відновлював сили. 

–Принести тобі чогось?– спитав Мін. 

–Ні, не хочу нічого, крім твоїх обіймів. 

Юнґі трохи всміхнувся. Відповідь Чіміна незмінилась за стільки років жодного разу. 

У вітальні задзвонив будильник. Четверта година, Лілі потрібно забрати о шостій. 

–Ходи в душ.

 

Юнґі заглянув у шпарину у дверях до ігрової кімнати садка.

–Лілі, поглянь з ким я сьогодні.

–Дядечко Чімін!– дівча одразу кинулось до Пака в обійми. – У нього таке ж волосся як у мене!

Лілі обережно гладила кучері на голові хлопця, поки той з широкою усмішкою дивився на неї. 

–Моя маленька принцеса,– шелестів їй на вушко Чімін.  

Дівчинка горнулася до чоловіка ближче. Вона була з ним абсолютно згідна. Довга блакитна сукенка з органзи, що була на ній одягнута, найкраще підкреслювала це прізвисько. 

 

Уже прохолодний вітер розвивав волосся чоловіків і лоскотав ніжні щічки дівчинки, що йшла посередині, тримаючи обох за руки.

–Татку, дядечко залишиться у нас на ніч?– щебетало дитя.

Юнґі ствердно мугикнув.

–А що ми їстимемо на вечерю?– незмовкала донька.

–А що б ти хотіла?

Дівчинка трохи роздумувала.

–Рагу з кімчі!

–Любий, як ти дивишся на кімчіджіґе на вечерю?– запитав Юнґі у Пака, що вів Лілі за ліву руку. 

–Це вона попросила?

–Так,– усміхнувся йому Мін.

–Може вона справді схожа на мене?– засміявся Чімін. 

Кімчіджіґе – його найулюбленіша страва, особливо у виконанні Юнґі. Міг їсти це рагу хоч щодня і не набридло би. 

–Схожа-схожа,– підтвердив Мін.  

–Татку, ти любиш дядечка?

–Так, Лілі. Дуже сильно.

–Як мене?

–Ні, трохи по іншому. 

–Як хлопчик любить океан?– дівчинці на думку спала улюблена оповідка, яку  батько часто переказував перед сном. 

–Так,– з усмішкою кивнув їй Юнґі. 

Проте і безкраїй кобальт океану не зміряє їх кохання, ніжнішого за пелюстки лілій, щирішого за золото.