Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— То була погана ідея, — голос, що долинув з-під укривала, не належав дорослому чоловіку.
— Духовна енергія Учителя циркулює правильно, — заспокійливо повторив Ло Бінхе. — Плід Куща Семи Неправд допоміг із Незціленною. Не біда, якщо Учитель дещо… змінився. Це лише на сім діб.
Рука, що свого часу була вражена та отруєна, то єдине, що міг бачити Ло Бінхе. Учитель вперто ховався під укривалом. Долоня Шень Юаня, яку юнак тримав у своїй руці, була дрібніша, тонша, ніж у наставника. Очевидно, той зараз у чотирнадцяти-п’ятнадцятирічному тілі. Не біда, адже це тимчасово та на рівень вдосконалення не впливало.
Ло Бінхе навіть тішився. Йому кортіло глянути на Учителя в підлітковому віці. То була не побічна дія, а чисте благословення! Шень Юань тихо зітхнув, забрав долоню з рук Ло Бінхе та розгорнув укривало так, що показалася голова зі сплутаним чорним волоссям. Юнак дбайливо пригладив та забрав з обличчя Шень Юаня пасма, і завмер.
Вік не змінився. Змінилася стать.
— Мовчи, — ясні очі неприязно звузилися, рум’яні щоки стали ще червонішими, а губи дівчини сердито насупилися. — Жодного слова.
Ло Бінхе кивнув, піднявся з колін та відступив на два метри.
— У нас немає на це часу, — Шень Юань змахнула рукою, Сюй негайно підлетів до неї. Дівчина кивнула. — Духовна енергія циркулює правильно.
Шень Юань підпоясалася ретельніше, відсікла задовгі поли вбрання, зібрала волосся у високий хвіст. Вийняла із торбинки цянькунь щось темне, подала юнаку, що досі мовчки спостерігав.
— Бінхе може перевдягнутися. Темне вбрання… доцільніше на землях демонів.
Хлопець одягнув багатошарове вбрання із чорних та червоних шовків. Поки він перебрався, Шень Юань також накинула на білий одяг темно-зелену мантію, вкоротила і її.
Не розглядати, не коментувати. Ло Бінхе труснув непокірним волоссям, зібрав його у хвіст, як у Шень Юань. Коли юнак нарешті глянув у бік Учителя, очі дівчини блищали, немов від… захоплення.
— Учителю подобається, який це має вигляд? — Ло Бінхе розвів руки, запропонував розглянути краще. Обличчя дівчини знову почервоніло.
— Це має добрий вигляд. Цей Учитель змушений приховати свою особу. Бінхе може називати мене…
— Юань, — вихопилося у юнака. Дівчина здригнулася, її брови злетіли вгору. — Цей учень чув ім’я «Юань» уві сні. Якщо Учитель не заперечує, цьому учню буде зручно й легко так звертатися.
— Що то був за сон?
— Таємничий голос сказав, що Юань буде найважливішою людиною в житті цього учня, — Ло Бінхе безсоромно брехав, але сподівався, що ці слова стануть правдою. — Що Юань не зрадить, не покине й не зробить боляче. Я беззастережно довіряю Учителю, тож я можу…
— Якщо цей учень так вирішив, то Юань годиться. Досить порожніх балачок, — дівчина розгорнула віяло, прикрила половину обличчя. — Отже, щодо Мобей Дзюня…
***
Учитель вкотре все передбачив. Мобей Дзюнь підкорився і став підлеглим Ло Бінхе, поступився юнаку своїм палацом та присягнув у вірності. Вони спільно з Учителем опрацювали плани щодо впорядкування влади на землях демонів, щоб об’єднати всіх під керівництвом Ло Бінхе. Юнак звично прислухався до думки Шень Юаня.
Коли сім діб завершилися, Ло Бінхе з великим полегшенням міг знову спостерігати за своїм Учителем. Шень Юань повернув собі звичне тіло чоловіка. Хоч Незціленний знову обмежив можливості безсмертного, Мобей відкрив Ло Бінхе спосіб, який неодмінно врятує Учителя. Якщо була бодай одна перевага в тому, що він роду Священного демона, то це можливість врятувати Шень Юаня через подвійне вдосконалення.
Ло Бінхе бажав зробити все правильно. Спершу він забезпечив Шень Юаню найкращі покої та слуг. Власноруч готував для Учителя його улюблені страви. Шукав незвичайні демонічні артефакти, цікавих тварин, яких не знайти у світі людей, а ще книги, багато книг.
Шень Юань із радістю приймав подарунки, щасливо всміхався, читав про вигадані та справжні пригоди, поки Ло Бінхе крок за кроком виконував їхні спільні плани. Так збігло чотири місяці напружених перемовин і нечастих битв, у яких перемога, звичайно, була на боці Ло Бінхе та Мобея.
До них приєдналася й Ша Хуалін. Ло Бінхе не бажав цього, адже в отруєнні Учителя провина демониці також була. Однак Шень Юань наполягав, що Ша Хуалін стане важливим важелем впливу на південь земель демонів. Ло Бінхе підкорився. Однаково час, коли Учитель звільниться від Незціленної отрути, наближався.
Хлопець питав у Мобея, як привабити когось до подвійного вдосконалення. Здобув безліч порад, а саме: вполювати величезного звіра й доставити на поріг обранця, вбити ворога й кинути до ніг обранця, залякати обранця та продемонструвати фізичну перевагу через незначне побиття, й інші ідеї. Методи Мобея не лише не були дієві, він анітрохи не здавався близьким із власним об’єктом бажання, зрадником Шан Цінхва.
Ло Бінхе діяв відповідно до порад, які почерпнув із кількох книг. Коли бажаєш із кимось стати супутниками на шляху вдосконалення, необхідно піклуватися про партнера, дарувати йому увагу й цікаві речі, говорити приємні слова, супроводжувати й підтримувати… Усе це було добре знайоме Ло Бінхе, адже наставник так само поводився із ним. Звичайно, хлопець розумів, що причини вчинків Шень Юаня були інші.
Учитель захоплено вивчав мапу, розгорнуту на його широкому столі. Поруч був скляний резервуар із м’ясоїдною квіткою, та немов прилипла до стінки, що була найближче до Шень Юаня. Напівпрозорі пелюстки часом неприємно пульсували й поблискували блакитним. Ло Бінхе вважав цю демонічну квітку виключно огидною. Та вона зацікавила Учителя.
Хлопець поставив чай із власноруч приготованими тістечками на інший стіл, приліжковий. У покоях Шень Юаня було тепліше, ніж у решті палацу, це забезпечували артефакти, розміщені біля стін приміщення. Ло Бінхе глянув на дві книги, що лежали на столику.
— Чи були ці історії цікаві Учителю?
Шень Юань відірвав погляд від мапи. Відповів Учитель строго та гідно:
— Пригоди цього демона у світі безсмертних дійсно вражають.
Ша Хуалін знайшла ці книги, і стверджувала, що стосунки героїв дуже схожі на взаємини Ло Бінхе з Учителем. В історіях мовилося про демона й безсмертного, які пліч-о-пліч боролися із неправедними культиваторами, з огидними чудовиськами, а наприкінці другого тому вони стали партнерами за вдосконаленням.
— Герої… добре взаємодіють один з одним. Цей учень вражений жертовністю безсмертного, який без роздумів кинувся боронити демона, коли проти нього повстали могутні школи культиваторів.
— Хм, — Шень Юань розгорнув віяло, змахнув кілька разів. — Безсмертний лише віддав борг за порятунок у Долині Мечів. Природно, він мав боронити свого рятівника.
— Вони захищали одне одного, бо мали у своїх серцях… почуття, сильніші від вдячності.
— Бінхе неправильно витлумачує вчинки героїв, — рухи віяла стали різкими. — У книзі нічого не мовилося про почуття. Демон і безсмертний — добрі товариші, вони підтримують один одного, але це не має спільного із тим, про що каже Бінхе.
Хлопець зітхнув, потягнувся за другим томом і подав Шень Юаню.
— Сьогодні цей учень вирушає в дорогу. Повернеться через дванадцять-п’ятнадцять днів. Сподіваюся, Юань прочитає продовження пригод демона й безсмертного, і ми порозмовляємо про це ґрунтовно.
Учитель міцно стиснув губи і взяв книгу. Ло Бінхе торкнувся руки Шень Юаня, спрямував духовну енергію в тіло наставника. Вони деякий час сиділи мовчки. Хлопець відчував, що Учитель у дивному настрої, його серце билося швидше, ніж раніше.
***
Із поваги Ло Бінхе не поїв Шень Юаня своєю кров’ю, ні явно, ні таємно. Із великої довіри він не встановив жодних обмежень, не прикріпив жодного артефакту для стеження. Учитель давно не міг приховати свою присутність від Ло Бінхе в палаці, тож хлопець мав звичку відшукати духовну енергію наставника, як найдорожчий скарб, не торкаючись, спостерігаючи.
Після тяжких перемовин і нелегкого поєдинку, після двотижневого походу, Ло Бінхе потребував спокійної присутності цієї цілющої духовної енергії, але натрапив на пустку. Теплі покої не змінилися. Книги й мапи, вбрання Учителя, усі предмети стояли, де годиться, навіть скляний резервуар. Тільки останній був порожній. Палац також, адже Шень Юань зник.
Ло Бінхе не знав, скільки він простояв у болісному заціпенінні. Боги забрали в нього все. Не було більше сенсу в тому, що робив Ло Бінхе, не було для кого здобувати силу і владу. Боги забрали його Шень Юаня.
Можливо, він збожеволів. Бо коли отямився, покої були зруйновані, на мармуровій підлозі з’явилися тріщини, а крізь діру в стіні можна було розгледіти Мобея, що щитом із льоду стримував чорні та багряні хвилі демонічної енергії, які виривалися з тіла хлопця.
Ло Бінхе хотів знищити цей світ. Можливо, хотів, щоби світ знищив його. Усі, що зараз у палаці, занадто слабкі, вони не зможуть його побороти.
На льоду, яким прикривався Мобей, були тріщини. Позаду демона хтось стояв. Ло Бінхе бачив, як невеликі руки хапаються за плече Мобея, як тріпоче плащ людини. Шан Цінхва.
У серці зажевріла надія.
Шень Юань іноді розмовляв із Володарем вершини Аньдін. Вони використовували дивні імена й незвичайні слова. Якось Ло Бінхе навіть дістав віялом по голові, бо повторив за Шан Цінхва слово, що виявилося лайкою невідомою мовою.
Пориви вітру й демонічної енергії стихли, кілька секунд чувся хрускіт стін і предметів, потім палац огорнула тиша. Ло Бінхе переступив через діру в стіні. Мобей і далі тримався насторожі, постать за ним стискала руками мантію демона.
— Шан. Цінхва.
— М-мій, мій король врятує цього слугу? — Володар вершини Аньдін жалюгідно тремтів.
— Де Учитель?
Шан Цінхва зойкнув, опустився на коліна, Мобей і далі затуляв його своїм тілом, наче намагався боронити від Ло Бінхе.
— Відповідай. Хто викрав Учителя? Як мені його знайти?
— Він не знає, — Мобей смикнув Шан Цінхва за комір мантії, поставив на ноги. — Я щойно забрав його з вершини Аньдін. Твоєї людини тут уже не було.
— Шан Цінхва. Мобей не врятує тебе від мене. Ти знаєш справжнє ім’я Учителя? Знаєш, де його шукати?
Володар вершини Аньдін недоладно то кивав, то хитав головою. Врешті він вигукнув:
— Я не можу про це говорити! А якщо вона мене анігілює? Це небезпечно, я нізащо…
— Він Шень Юань?
Шан Цінхва застиг на місці, кілька секунд він дивився перед собою, ніби розглядав щось у повітрі, тоді з полегшенням кивнув.
— Ти з того світу, що й він?
Безсмертний знову закивав. Мобей повільно обернувся до Шан Цінхва. Ло Бінхе спитав останнє, найстрашніше:
— Боги… забрали його?
— Які ще боги? — перепитав Володар вершини Аньдін. — Я впевнений, що цей невдячний лиходій втік! Я просив його бути мудрим, обійняти золоте стегно протагоніста, а він злякався! Він мав заступництво вродливого суперсильного демона, як можна відмовитися від цього? Дурість! На місці Шень Юаня, я би…
Обличчя Мобея потемніло. Він міцно схопив Шан Цінхва за обличчя, велика рука затулила рот безсмертного.
— Хочеш служити Ло Бінхе?.. Мені однаково, чого ти хочеш. Мені однаково, з яких ти світів. Якщо ти посмієш зникнути, покинути службу, навіть якщо тебе заберуть якісь боги, я тебе знайду й покараю.
Ло Бінхе почувався виснаженим, боліла голова. Він проаналізував слова Шан Цінхва і спитав:
— Чого злякався Шень Юань?
Мобей забрав руку від обличчя Шан Цінхва. Безсмертний нервово посмикав себе за мантію, потер чоло долонею і приречено зітхнув.
— Як цей слуга зрозумів з останньої бесіди… Ваш Учитель почувався незатишно. Його непокоїла дуже… хм, палка увага учня. Він міг помилково вирішити, що Їхня Величність Ло Бінхе бажає взяти Учителя у свій гарем. Цей слуга роз’яснював, що в протагоніста не було жодного чоловіка в гаремі, лише жінки, тому такі думки помилкові, але Брат-Огірок усе торочив про Плід Семи Неправд, про Юань і що він заплутав Їхню Величність Ло Бінхе.
Шан Цінхва замовк і сховався за Мобеєм. Демон знову здійняв руку, немов хотів створити ще один щит. Ло Бінхе обернувся до них спиною, увійшов до покоїв Учителя і спробував знайти бодай якусь підказку, куди той подався.
Ло Бінхе все зіпсував. Своєю нестриманістю, своєю нав’язливістю, своєю брехнею. Хлопець побачив на розламаному навпіл ліжку другий том, що повідав про пригоди демона й безсмертного.
У цьому світі чи в іншому, він знайде Шень Юаня. Поверне його до палацу. Якщо той боїться, Ло Бінхе повільно вмовить його, заховає свої ікла й заховає вовчий хвіст.
Він перевдягнувся в біле вбрання, зібрав волосся, розсік Сіньмо тканину реальності й вирушив на хребет Цанцюн. Він вирішив почати пошуки з місця, де вперше зустрів Шень Юаня.