Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вони оселилися в невеликій круглій печері, на верхівці прямовисної скелі. Місце було тихе й безвітряне, вхід ховався за широкими густими ліанами. У віддаленому кінці печери було неглибоке озеро з чистою водою. Учитель немов знав наперед про це місце, він привів сюди Ло Бінхе, щойно вони опинилися в Безодні.
Наставник захопив у дорогу все: від невеликих фаянсових чашок для чаю до запасного вбрання та постелі. У торбинці цянькунь Учителя навіть знайшлася їжа, хоч Безсмертний міг обійтися без задоволення цієї потреби.
Після відпочинку наставник роз’яснив, яким буде їхнє життя надалі. Він мав намір передати Ло Бінхе знання про демонів та прокляття, допомогти юнаку вижити, побороти противників та піднятися, наче фенікс із попелу.
— Мені шкода, — вкотре просив пробачення Ло Бінхе.
Він тишком торкався до вбрання Учителя, нового, чистого й білосніжного. І на собі хлопець мав одяг без зелених елементів, традиційних для вершини Цінцзін. Він розумів, що демонічне походження позбавило його звання учня їхньої школи. Також мав гірке усвідомлення: Учитель із власної волі покинув посаду Володаря вершини. Ло Бінхе ненавидів себе. Він був таким жадібним і таким боягузом, він дав змогу наставнику супроводжувати його в пекло.
— Немає потреби в жалю, — витончена долоня потягнулася до його голови, скуйовдила волосся. — Бінхе не винен у своєму походженні. Не провина Бінхе, що людський світ не бажає його прийняти через кров Священного демона. Бінхе треба здобути могутність, і ніхто не посміє йому нашкодити.
— Учитель втратив своє ім’я. Заплямував репутацію через цього нікчемного…
Наставник схвильовано обірвав його, навіть почав казати на себе «я»:
— Я так вирішив. Я готувався, і знав, що доведеться вирушити до світу демонів. Я залишив вказівки для Юе Цін’юаня, із вершиною Цінцзін усе буде добре… Бінхе не має відчувати провину, — Учитель усміхнувся, забрав руку з волосся юнака.
Наставник знав. Усі приготування останніми роками, пошуки цінних артефактів, тривога й напруга були заради дня, що вже минув. Учитель досі не відновив сили, але став спокійним, ніби тяжке майбутнє більше не нависало над ними.
Ло Бінхе кивнув, відпустив білий шовк вбрання, схилив голову й замість вибачень прошепотів:
— Дякую, Учителю. Я запам’ятаю, я збережу… цю вдячність у своєму серці.
***
Багаття блищало на тілі Безсмертного, теплими відблисками облизувало ніжну шкіру. Над ключицями та у ямці над грудиною зібралися краплини води. Учитель мав на собі лише вільні штани, мокре волосся чорнильними ріками обліпило струнке тіло. Ло Бінхе відвів погляд, стиснув і розтиснув кулаки. Коли до нього повернулася воля, хлопець обережно поцікавився:
— Учитель не бажає вдягнутися?
Безсмертний розплющив очі, його обличчя спершу зблідло, потім стало червоним. Учитель духовною енергією збурив потік вітру, миттю висушив вологу зі шкіри та волосся й накинув на себе білосніжне вбрання.
— Бінхе повернувся, — у голосі наставника чулося й полегшення, і радість, і легкий докір.
Вдосконалення Ло Бінхе розвивалося неймовірними темпами. Він уже міг приховати свою присутність навіть від Величного Безсмертного.
Ло Бінхе мав підозру, що його наставник не є тим Шень Цінцьов, якому хлопець віддав учнівську присягу. Те відоме спотворення Ці змінило особистість Учителя надто сильно. Після одного з виснажливих протистоянь Ло Бінхе мав глибокий сон, у який затягнув наставника. І канва кошмару була розведена мареннями Учителя. У страшному світі, з металевими демонами на землі й у небесах, з химерними скляними будинками, не було духовної енергії. Там до Учителя зверталися «Шень Юань».
Ло Бінхе не смів розпитувати наставника. Той кошмар підтвердив здогадки юнака. Нарешті Ло Бінхе міг відпустити біль, завданий йому холодним жорстоким Володарем вершини Цінцзін, а своє вціліле серце без жодних пересторог вручити Шень Юаню. Щойно стане сильнішим, щойно здобуде владу, він зможе освідчитися. Однак новий страх оселився в душі Ло Бінхе. Якщо Шень не-Цінцьов, Шень Юань, прийшов з іншого світу, невже одного дня… він зникне, як з’явився? Людина, яку Ло Бінхе бажав берегти, бажав ощасливити, бажав…
Ло Бінхе шанобливо простягнув до Учителя обидві руки. Той подав свою, вражену Незціленною отрутою. Юнак обережно вливав духовну енергію в тіло свого найдорожчого Шень Юаня.
Учитель пророчив Ло Бінхе щасливе, яскраве, величне майбутнє. Такими вечорами юнак тихо перепитував, чи буде Учитель і тоді супроводжувати його. Він слізно дивився на Шень Юаня, поки той не присягався, що неодмінно залишиться на боці Ло Бінхе, що б не сталося. Учитель спустився з вершини в пекло заради нього, але жадібність юнака не знала меж, він і сам це розумів. Він мріяв стати таким сильним, таким могутнім, аби навіть боги не зуміли вкрасти в нього Шень Юаня.
***
Ло Бінхе не завжди слухався Учителя. Були особливі питання, у яких хлопець покладався на власний розсуд. Шень Юань був добре обізнаний у отрутах, рослинах та тваринах демонічного світу, однак не бажав навіть розмовляти про зцілення від Незціленної. За кожної згадки про цю отруту наставник замислювався, відчайдушно червонів, і гнівався чи дратувався. Ло Бінхе перестав його турбувати, та не полишав надії знайти спосіб зцілити Учителя.
Хлопець обережно зірвав яскраво-червоний плід Куща Семи Неправд. Ло Бінхе добряче покатував одного демона, і той вибовкав, що плід може обдурити тіло. Демони використовували його, аби на сім днів та ночей позбутися якоїсь хвороби. Навіть смертельні рани тимчасово зникали в тих, хто з’їдав цілющу рослину. На жаль, ефект не був довготривалим, однак це вже щось. Ло Бінхе заховав плід у внутрішню кишеню вбрання, над своїм серцем, спустився з невисокої скелі. І земля задвигтіла.
Він з’явився, наче грім серед ясного неба. Безладна духовна енергія розкришила на пісок каміння, яке потрапило під ноги Бога Війни. Льов Цінґе мав трохи божевільний вигляд, може, через зелені плями крові, що щедро оросили його вбрання, — та належала демонам-крокодилам, що траплялися в болотистих місцях неподалік. Або через те, що тримав у лівій руці свій меч, а в правій — віяло. Володар вершини Байджань стиснув руків’я Ченлуаня, спрямував лезо на Ло Бінхе.
— Де він?
Юнак стиснув руки в кулаки. Льов Цінґе. Навіть тут, у пеклі, він не дасть їм спокою? Ло Бінхе відповів на палючий, сповнений ненависті та презирства погляд, ґречним поклоном:
— Володар вершини Байджань шукає Учителя?
— Не смій називати його Учителем, брудний демоне. Я не Юе Цін’юань, лист-підробка мене не обдурить!
Намір убивства став густим, Бог Війни бажав пригнітити Ло Бінхе. Юнак стримано всміхнувся. Здавалося, із кожним убитим демоном, із кожною знищеною проклятою душею, з кожного поєдинку він здобував нові вміння та силу. Безодня гартувала Ло Бінхе, а завдяки повчанню Шень Юаня в кожен бій юнак йшов підготований. Поєдинок із Богом Війни також зробить його сильнішим.
Ло Бінхе вийняв меч із піхов. Льов Цінґе трохи приборкав безладну енергію, але мечам не судилося схреститися, бо обидва почули тихий голос:
— Шіді Льов?
Їдка зелена духовна енергія розсіялася, Бог Війни опустив меч і озирнувся. Ло Бінхе стримав інстинкт, що вимагав атакувати і знищити. Учитель казав, природно бити в спину сильного ворога, головне — подбати про себе. Однак… таке засмутить Шень Юаня. Ло Бінхе повернув меч у піхви, простежив, чи має добрий вигляд його вбрання, встав поряд з Учителем.
Льов Цінґе мовчки витріщався. Він двічі розтуляв рот, але не сказав жодного слова. Врешті Ло Бінхе запропонував:
— Учень може заварити чаю?
— Дуже добре, — Шень Юань поплескав хлопця по голові.
Володар вершини Байджань кинув на Ло Бінхе спопеляючий погляд. Вони вирушили до прихистку на горі.
Наставники сиділи один навпроти одного. Обома руками Бог Війни передав віяло Шень Юаню, той прийняв річ, розгорнув і прикрив усмішку. Ло Бінхе не сумнівався в наставнику. Той підтримував його, лише його, допомагав йому, лише йому. Але від погляду на Льов Цінґе юнаку було кисло й недобре. Ще за життя на вершині Цінцзін Бог Війни часто навідував Учителя, мовби для допомоги із Незціленним. Ло Бінхе з тяжким серцем терпів того чоловіка поруч зі своїм наставником.
— Шіді Льов був люб’язний і подбав про віяло цього Шеня. Чи буде шіді Льов такий ласкавий та розкаже, як справи на хребті Цанцюн?
Володар вершини Байджань скрипнув зубами.
— Отже, це правда. Він, — Льов Цінґе зневажливо скривив губи, вказав пальцем на Ло Бінхе. — Із роду демонів, а ти… пішов із ним із власного бажання.
Учитель строго звів брови й ляснув віялом руку, якою Бог Війни вказував на Ло Бінхе.
— Шіді Льов не придбав манер за час моєї відсутності. Півтора року минуло, а…
— Дев’ятнадцять місяців і чотири дні! Поки я домігся зрозумілого пояснення від Юе Цін’юаня, знайшов на кого залишити вершину, поки зумів відшукати вас у цьому проклятому місці…
— Стільки клопотів заради того, щоби передати віяло, — розгублено протягнув Учитель.
Льов Цінґе глянув на Шень Юаня, немов питав, «ти серйозно?». Це було схоже на знущання, але Ло Бінхе вже добре знав Учителя, той справді вважав, що Володар вершини Байджань витратив час і зусилля лише щоби принести йому цю річ.
Шень Юань мав глибоку впевненість, що чоловіки не можуть займатися парним удосконаленням, що єдиний варіант майбутнього для Ло Бінхе — із жінками, навіть, зі слів Учителя, з великою кількістю жінок. Хлопець спокійно приймав цю думку, вона означала, що чоловіки на кшталт цього Бога Війни не сколихнуть серце Учителя передчасно. Згодом Ло Бінхе сам усе… роз’яснить і покаже Шень Юаню.
Льов Цінґе випив чай, схопив Учителя за руку й довго перевіряв його меридіани своєю духовною енергією. Ло Бінхе було відомо, що тіло Шень Юаня в такому-ж стані, як на вершині Цінцзін, юнак ретельно дбав про те, щоби допомагати своєю енергією вчасно.
Льов Цінґе висловив невдоволення, що Учитель визвався супроводжувати Ло Бінхе й покинув хребет Цанцюн, що живе в печері, що носить біле вбрання без кольору цін, що ліжка, які зробив юнак, стоять надто близько… Врешті Шень Юань написав невеликий звіт для Юе Цін’юаня, вручив сувій Льов Цінґе й попросив якнайшвидше передати Главі школи. Бог Війни похмуро прийняв звіт і кинув на прощання:
— Цей білоокий вовк ще покаже свої зуби. Якщо він спробує тобі зашкодити, ти… — голос Льов Цінґе перетворився на неясне бурмотіння.
— Шіді Льов може не турбуватися, Ло Бінхе добрий учень, дуже синівський, — наставник поклав руку на плече юнака.
Володар вершини Байджань фиркнув, вистрибнув на меч і поспіхом покинув печеру.
— Чи не здається тобі?.. — Шень Юань замовк, замислився. Його рука покинула плече Ло Бінхе. — Схоже, шіді Льов нудно без мене. Навіть такий красень не знайде друзів, якщо буде грубим і дратівливим. Не бери його за взірець.
— Красень? — Ло Бінхе міцно стиснув руки в кулаки, аж уп’явся нігтями в шкіру долонь. — Учитель… високої думки про Володаря вершини Байджань.
Шень Юань обернувся боком, поплескав свої губи віялом і сказав:
— Невже цей Учитель неправий? Шіді Льов — майже найвродливіший чоловік но… кхм, поміж тих, кого знає твій Учитель.
— О. Цей учень не здогадувався, що Учитель — шанувальник чоловічої вроди. «Майже» означає, що хтось іще тішив очі Учителя?
Ло Бінхе давно приборкав демонічну енергію, але зараз він помітив, як на волоссі Шень Юаня з’явилася знайома червона заграва, — схоже, тавро на чолі знову загорілося, як ліхтарі в небі на новий рік! Юнак розгнівався ще більше.
— Звичайно, щодня тішить. Бінхе — найвродливіший, ніхто не зрівняється, — упевнено, ніби щось очевидне, сказав Шень Юань.
Червона заграва на волоссі зникла. Учитель глянув на юнака, підняв брови й занепокоєно притулив долоню до чола Ло Бінхе.
— Чому ти такий рум’яний? Знову з’їв сливи біля чорного струмка? Я просив не торкатися до них, невже забув?
— Не їв. Не забув. Учителю! — юнак ступив до Шень Юаня, схопив його в міцні обійми. Йому минуло вісімнадцять, він уже став вищим від наставника. — Учителю, я радий.
— Чому радіє Бінхе?.. Що це за запах?
Ло Бінхе неохоче відпустив Шень Юаня, і зрозумів свою помилку. На вбранні Учителя була яскраво-червона пляма, від якої солодко пахло.
— Ох… це… плід Куща Семи Неправд, — з жалем сказав Ло Бінхе. Він неодмінно відшукає ще, цей кущ не надто рідкісний у демонічному світі.
— Це для мого здоров’я? — протягнув Учитель, розглядаючи червону пляму на вбранні Ло Бінхе. Зовсім тихо сказав: — Сім днів та сім ночей, хм… здається, для демонів усе без проблем, а для людей була якась заковика. Дай його мені.
Отже, ця рослина та її властивості відомі наставнику. Шень Юань простягнув долоню. Ло Бінхе витягнув роздушений плід із кишені. Учитель очистив м’якоть, вибрав сім дрібних кісточок. Юнак дивився на замащені червоним руки Шень Юаня. Було красиво.
— Лише кісточки мають цілющі властивості. Коли допоможе, спробуємо зустрітися із Мобей Дзюнем. Цей Учитель буде спокійним, якщо від нього буде більше користі, — Шень Юань висипав кісточки собі до рота і проковтнув.