Нова ціль

— Дуже добре, що ти в гарному настрої, Джеймс, проте мені зараз зовсім не до жартів, — Ф’юрі дійсно виглядає занепокоєно і це суттєво напружує Барнса, бо зазвичай обличчя Ніколаса залишається нейтральним, навіть якщо за вікном катастрофа всесвітнього масштабу. Джеймс підбирається увесь за секунду, а і без того вимучена посмішка зникає з обличчя, залишаючи по собі лише пряму лінію міцно стиснутих вуст.

 

— Тільки не кажіть, що в результаті, я чи хтось зі Страйку винен у цій бійці. Якщо на цього недосимволу нації не можна накласти будь-які звинувачення, то це не означає, що ви маєте право навішувати на когось з нас чужу провину, — голос в Барнса змінюється за один момент, стає тихшим та погрозливим, якщо прислухатись, то можна вловити навіть відтінок гарчання. Це нормальна реакція від Джеймса, як з вовками жити, то і звичок собі нагребеш повну торбу, ось і гарчання з’являється у моменти, коли Барнс вважає, що хоч щось може загрожувати найдорожчим для нього людям. Навіть думка про можливу несправедливість вже розхитує той крихкий лід спокою в голові Джеймса, змушуючи одразу обрати стратегію нападу, щоб не випадково не пропустити чужу атаку у свою сторону.

 

— Заспокойся, Джеймс. Я навіть нічого сказати не встиг, а ти вже оголосив мене всесвітнім злом,  — Ф’юрі виглядає стомлено і хитає головою, що змушує Барнса трохи пошкодувати про те, що він одразу почав агресувати, а не вислухав хоча б початок. — Справа зовсім в іншому, хоча ти маєш рацію щодо «недосимволу».

 

— Тепер я нічого не розумію. І не зможу, якщо не почую нормального пояснення, — каже Джеймс, почуваючи себе некомфортно через нестачу інформації, яка викликала таке явне хвилювання в Ніка. Навіть атмосфера у кабінеті неприємна, наче тисне на усе тіло, викликаючи бажання займати ще менше місця в кімнаті.

 

— Терпіння. Спочатку я хочу, щоб ти усвідомив, що ніхто окрім тебе та Страйку цього знати не повинен, якщо це вийде за межі вашого загону, то ми усі будемо в лайні по самі вуха, — Ф’юрі виглядає максимально серйозно і все, що може зробити Барнс це мугикнути й важко сковтнути слину, яка наче в один момент стала надто в’язкою та гіркою, щоб нормально ковтати. — Отже, під час допиту Роджерса, коли ми намагалися зрозуміти чому сталась та бійка, він сам того не помітивши обмовився, у своєму гніві ляпнув зайве. Він сказав те, чого просто не міг знати, бо цього немає ні в одному з наявних зараз протоколів та досьє, — навіть від такого початку в Джеймса холонуть подушечки пальців на руці, а мозок намагається хоча б зробити підбірку можливої інформації, про яку зараз може йти мова. — Ти можливо цього не пам’ятаєш, або не знаєш дрібниць. Одного разу після завдання для Гідри ти був сильно поранений і тобі терміново робили переливання крові. Проте у Гідри не було запасу крові для тебе, оскільки вони навіть не думали, що ти можеш отримати такі поранення, тому кров в терміновому порядку відбирали у Брока і Карла, щоб зробити тобі переливання, — продовжує Ніколас, а Барнс не може згадати саме таких деталей, на межі спогадів лише проковзує якась розмита картинка того, як пакет крові висить на штативі та фантомне відчуття болю від того, як рани шиють на живе. Йому стільки разів просмажували мізки, що він цього навіть спам’ятати не може хоч трохи чіткіше, не кажучи про те, що у тому стані Джеймс теж навряд чи знав чию кров йому переливали у той момент. — Мені про цей випадок повідомив Рамлоу, одразу, як зміг, проте я вирішив, що то недостатньо важливий момент для протоколу, оскільки сироватка все одно не зреагувала на кров перевертнів, тому у документі від того числа написано лише про те, що тобі робили переливання. Документи Гідри згоріли у попелищі разом з тією лабораторією, тому про особливе переливання знає лише Страйк і я. Починаєш розуміти до чого я веду? — Ф’юрі очевидно не потребує підтвердження розуміння від Барнса, бо вираз його обличчя каже куди більше, ніж потрібно, це скоріш спроба повернути увагу назад, щоб Джеймс почув і усвідомив останню, але найважливішу інформацію. — Роджерс не знав про те, що Страйк перевертні, проте знала Гідра. Розумієш, Джеймс, під час допиту Стівен сказав «це все через ту споганену псячу кров у ньому», як відповідь на питання про те, чому на його думку ти маєш такі близькі стосунки з Рамлоу та родинні з загоном.

 

У голові гудить та лязгає, кожне слово Ф’юрі змушує уявну частину кубика Рубіка повернутися та наблизити його ще ближче до вирішення цієї головоломки. Усі сторони нарешті складаються так, як то потрібно, проте замість монотонної грані тої іграшки в голові у Джеймса відразлива емблема з черепом та щупальцями, а до горла підступає нудота, поки начебто всі кості в його тілі роздроблюють з надзвичайною жорстокістю, щоб завдати більше болю.

 

— Він про все це знав, — Джеймс навіть не чує свого голосу, відчуваючи себе занадто зламаним після відкриття такої гіркої істини. Роджерс просто не міг знати про ту «споганену псячу кров», якщо сам не тримав у руках протоколів втручань від медиків, що в той раз не дали йому просто вмерти та не знав, що Страйк перевертні. Барнсу хочеться проблюватися, вивернути до біса усі нутрощі, тільки б позбавитися від цього відчуття, що наче вогнем випалює усе всередині. — Він зробив усе це зі мною.

 

Ф’юрі жалкує, що довелося розповісти про це Джеймсу, адже той виглядає так, наче його тільки звільнили з полону Гідри. Звісно, усі почуття Барнса зрозумілі, проте цю правду потрібно було розповісти.

 

Джеймс кусає внутрішню частину щоки доти, доки на корені язика не відчувається специфічний присмак крові, який допомагає зосередитися і повернутися у реальне життя. Звісно, це короткостроковий метод, він просто не може позбутися такого потрясіння за кілька хвилин, які йому дав на усвідомлення стану речей Нік, проте йому просто необхідно зараз знову сконцентруватися на чомусь реальному, щоб зовсім не з’їхати з глузду.

— Ви ж не просто так це розповіли. Що потрібно робити і чи є якийсь план? — Барнс підіймає пустий погляд на Ф’юрі, бо він розуміє, що ніякі моральні потрясіння не повинні заважати роботі, особливо тоді, коли тепер є розуміння, що не усю Гідру перебили.

 

— Так, я розповів це не просто так. Ти повинен розуміти, що Роджерс тепер ціль спостереження номер один. І я не можу доручити розвідку нікому, окрім тебе та Страйку, оскільки ви єдині на рахунок кого я можу бути впевнений, що ви не чергові посіпаки Гідри, — Ніколас знову перемикається у виключно діловий режим, а Джеймсу вистачає і кількох секунд, щоб скласти в своїй голові усе почуте.

 

— Ми згодні. Проте, в мене є умова: після того, як ми виріжемо усіх цих виблядків, то я хочу мати право без будь-яких наслідків вбити Роджерса, — холод у голосі Барнса настільки відчутний, що навіть Ф’юрі сіпається, що викликає в Джеймса усмішку. Жага крові, що мирно дрімала увесь цей час, тепер кипить всередині, змішуючись з болючим бажанням помсти, яку Барнс перетворить у показову страту, просто довбане шоу, щоб зламати Стіва спочатку морально, а потім вбити власними руками та пазурами Страйку. Джеймс надто давно не відчував цієї жаги крові, через яку будь-яке вбивство перетворюється не на ідеальний напад з мінімумом бруду, а на бісову виставу, шедевр мистецтва вбивств, який тільки і очікує визнання, після якого головна ціль буде молити про свою смерть, щоб вона була швидка та безболісна.

 

— Іншого і не очікував. Це твоє завдання та загону Альфа-Страйк, усе планування та робота віддані на ваш розсуд, усі доповіді лише в усній формі та лише після реалізації чергового етапу, ми не можемо припустити, щоб Гідра продовжила жити й в цей раз, — тепер Ніколас всміхається, бо бачить те, як полум’я палає в очах Барнса, розуміє, що кращого кандидата для цього завдання він і знайти не міг, оскільки тільки людина, яка пережила весь жах звірств Гідри, буде бажати винищити цю швору покидьків більше за всіх, а її близькі, які увесь цей час робили все, щоб повернути Барнса назад до нормального життя точно не будуть шукати обхідних шляхів і допоможуть виконати завдання. — Але ти розумієш, Роджерс не повинен здогадатися про все завчасно.

 

— Ображаєте, він лише на останньому подиху дізнається, що його жалюгідну та криваву імперію знищив я та Страйк, а до цього він буде жити в страху та сподіватися, що його вбивця не знає про причетність національного символу до цієї швори виблядків та смерть його омине, — Джеймс більше не всміхається щасливо та безтурботно, тепер ця посмішка лякає, бо в ній немає нічого хорошого, лише обіцянка усіх можливих жахів, які тільки можуть спіткати. Барнс не милий хлопчик, який після такої зради буде безпорадно сидіти, Джеймс професійний вбивця, який нарешті знає обличчя того, кому можна помститися за усі страждання, хто забрав у нього десятки років нормального життя і продовжує споганювати його зараз, а за таке помста просто не може бути швидкою та простою. — Підпишіть усі папірці, а мені треба йти.

 

Джеймс нарешті відчуває те, що змушувало його жити, коли він був у лапах Гідри, коли він робив усе, щоб зберегти хоч крихти свого розсудку, коли він бився заради хоча б примарного шансу на помсту. Тепер ця кривава жага помсти лише підкріплює його бажання жити, Барнс просто не може залишити хоча б мізерний шанс відібрати його життя зараз, коли тепер він має сім’ю, заради якої він готовий розпатрати горлянку будь-кому. А сам факт того, що усі його страждання були спричинені тим, кого Джеймс вважав своїм другом, на кого він покладався у свій час більше, ніж на будь-кого іншого.

 

Барнс натягає маску безтурботності одразу, як тільки робить крок за межі кабінету Ніколаса, майстерно прикидається наче нічого не відбулося, бо тепер в нього немає ніякого права на помилку, поки вся Гідра не згорить, як чортова російська імперія, поки він сам не затопить кров’ю усе це попелище, не завершить свою шедевральну помсту, де кожен його супротивник буде просто благати про смерть, бо кожна секунда їх існування перетвориться на пекло.

 

— Нам всі папірці узгодили, — Джеймс смикає куточком губ в посмішці та у кілька кроків наближається до Брока, одним плавним рухом сідлаючи чужі стегна. Лише опинившись так близько до Рамлоу він скидає маску безтурботності, бо з Броком не потрібно прикидатися, він все одно відчував усі його емоції через мітку, що одразу читається за занепокоєним виразом обличчя Рамлоу. Джеймс тягне Брока до себе, цілує палко та жадібно, вкладаючи власне відчуття ненависті та жаги помсти в цей поцілунок, бо їм давно вже навіть не треба розмовляти, щоб відчувати один одного так, наче вони одне ціле. Рамлоу притискає ще ближче, що навіть одежа не скрадає жар тіл, який вперто просочується навіть крізь цупку тканину, Брок гарчить у поцілунок, а Барнс всміхається, коли відчуває терпкий присмак крові на язиці, бо заведений Рамлоу зовсім не контролює власні гострі ікла.

 

— Ми вб’ємо кепа, — шепоче Джеймс, дивлячись на Брока з палаючим божевіллям в очах та марно намагається відновити дихання, бо Рамлоу оскалюється в такій самій усмішці та знову цілує так, наче це найбажаніший поцілунок у його житті. Вони ділять це божевілля на двох, Брок і сам заражується цією жагою крові, дозволяючи своїм звірячим інстинктам вирватися назовні, бо поряд з таким Барнсом тримати себе в руках просто неможливо, ніяк не можна залишатися спокійним, коли чуже бажання помсти вогнем горить на його шкірі, пускаючи коріння в груди, бо він готовий хоч весь світ перетворити на попелище, якщо це змусить Джеймса бути щасливим.

 

Відірватися один від одного доводиться лише після того, як в двері стукають і питають дозволу зайти. Барнс без усілякого бажання підводиться на ноги та усміхається, коли чує від Рамлоу невдоволений видих.

— Продовжимо вдома, — мгикає Джеймс, трохи розгладжуючи футболку на собі, після чого у кілька кроків опиняється поряд з дверима, щоб пропустити неочікуваного візитера до кабінету. Звістно, він бачить за дверима одного з новобранців, яких Ф’юрі доручив йому підготувати до реальної роботи та про тренування котрих Барнс зовсім забув.

 

— Сер, увесь підрозділ вже пів години чекає на полігоні, сьогодні буде тренування? — Мартін очевидно нервується, скоріш за все вони методом витягання сірника обирали того, хто піде казати Барнсу про те, що той забувся про тренування у своєму розкладі. Було дуже кумедно спостерігати за тим, як усі новачки дивляться на нього з острахом та захопленням, намагаються показати себе, хоча побоюються підходити надто близько.

 

— Я саме збирався до вас йти. Начальство затримало, — всміхається Джеймс, після чого обертається до Брока, який все ще виглядає трохи розхристаним. — Маю йти, бос.

 

Під час тренування Барнс думає про Стівена, бо мозок наче намагається захистити його від такого потрясіння, відмовляється сприймати цю новину, проте навіть найлегший аналіз дає зрозуміти, що в поведінці Роджерса було надто багато підозрілих речей. Починаючи від неприязні до Брока та вовченят, бо Стів повинен був бути вдячним їм, бо саме Страйк витягнули його з Гідри, проте якщо ж подумати з новою інформацією, то вовченята зрадили Гідру, обвели навколо пальця і відібрали найкращу зброю, що була в щупальцях. Тепер очевидним є і сенс цих дивних розмов з Роджерсом, після котрих Барнс починав думати, що йому не місце у цьому світі, що нікому не потрібен серійний вбивця і лише Стівен буде приймати його будь-яким. Звісно, набагато легше було б керувати тим, хто впевнений, що нікому не потрібен.

 

Від роздумів Джеймс відволікається через хрускіт гілки позаду, йому вистачає і кількох секунд, щоб вкласти одного з підопічних на лопатки за допомогою лише однієї підсічки.

— Серйозно, Артур, дивися під ноги. Ця гілка видала тебе з головою, — сміється Барнс, допомагаючи новачку піднятися на ноги. — Тепер шуруй далі тренуватися, наступного разу може вдасться, — Джеймсу весело, бо цей хлопець поки що єдиний, хто кожне тренування намагається скористатися шансом, щоб отримати заохочення. Ще на ознайомчому тренуванні Барнс запропонував кожному на будь-якому тренуванні спробувати підкрастися до нього і нанести хоча б один удар, в разі успіху нагородою було б звільнення від наступного тренування, проте ні один з новобранців навіть не спробував, через власний острах перед Джеймсом, за винятком Артура, який кожного разу робив одну спробу підкрастися, та навіть сьогодні не вийшло, хоча Барнс трохи і витав у власних думках.

 

Тренування Джеймс завершує вже тоді, коли усі новобранці ледве ноги переставляють та виглядають так, наче їх мучили цілий день, а не кілька годин.

— До наступного тренування у вас буде час розділитися на три команди. Будете грати в захоплення прапору, тому даю вам час і можливість розподілитися та придумати стратегію, — Барнс хоче побачити на що ці новачки здатні, не в якості бойової одиниці, а як команда та стратеги, оскільки у полі вони навряд чи будуть працювати одні, а стратегії треба іноді придумати і самостійно. Судячи з облич новачків така ідея їм подобається, оскільки тепер в них буде можливість проявити себе та показати свої найкращі сторони. — Нагороду я озвучу перед початком. А на сьогодні всі вільні.

 

Джеймс повертається до кабінету вже трохи заспокоєний, тому що найгостріша фаза — усвідомлення, все ж таки вклалася в голові, хоча варто лише подумати про все це знову, як гнів та жага помсти закипають у крові. Брок, як здається, нарешті завершив з документами і лише чекає його повернення, тому Барнс одразу прямує до Рамлоу, щоб влаштуватися в чужих обіймах хоча б на кілька хвилин перед тим, як їхати додому.

— Навіть не питай. Вдома все розповім, — ледве чутно муркоче Джеймс, залишаючи поцілунок на скроні свого вовка, бо розмовляти про все, що він дізнався сьогодні надто небезпечно в цій будівлі, яка і так переповнена шпигунами.

 

— Як скажеш, кралечко, — урчить Брок, притискаючи до себе Барнса, так міцно, що ще трошечки і ребра затріщать, просто тому, що тут навіть і думати не треба, очевидно, що Джеймс зараз понад усе потребує того, щоб Рамлоу просто був поряд. Такі емоційні перепади не були чимось новеньким для Брока, Джей завжди ставав таким, коли якась новина вибивала ґрунт з-під ніг, коли йому просто потрібен був час, щоб щось усвідомити та заспокоїтись. Судячи ж з того, як сьогодні горіло місце мітки, то потрясіння було просто грандіозне, та й слова про вбивство Роджерса одразу видали причину такого стану.

— Давай, золотко, час підіймати свою дупку та їхати додому. Я, звісно, можу просто понести тебе на руках, проте ти сам уявляєш як на нас будуть дивитися, — Рамлоу шуткує, м’яко поплескуючи Джеймса по стегну, щоб той дав можливість підвестися на ноги та нарешті поїхати додому. — Поки будемо йти до автівки, то подумай чого хочеться на вечерю.