Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Тиждень промайнув зі швидкістю світла, навіть було трохи несподівано знову повертатися до роботи, хоча і надзвичайно кортілось, щоб це сталося якомога швидше. Просто Джеймсу було складно занудьгувати, коли кожен день поряд був хтось з команди, а варіантів того, чим можна було б зайняти час, з кожним днем ставало все більше і більше, оскільки тепер Барнс не почувався так погано. Звісно, Рамлоу бурчав на всіх, казав, що Джеймсу потрібно відпочивати, проте все одно здавався, бо ніяк не міг контролювати те, що вовчата, або сам Барнс, ініціювали прогулянки до парку, а з Мей та Марком вони взагалі примудрилися поїхати до океанаріума на Коні Айленд. Останнє, звісно, змусило Брока бухтіти собі під носа ще більше, навіть по поверненні додому, хоча яблука у карамелі з парку атракціонів на Коні Аленді та іграшковий вовк з тиру, якого Джеймс сучив йому у руки майже одразу, трохи зам’яли гнів Рамлоу, змусивши майже одразу пробачити Барнсу будь-що, аби він так і продовжував посміхатись та тулитись йому під бік ввечері.
Відверто кажучи, Брок не був прихильником ідеї витягати Джеймса на роботу вже через тиждень після травм, бо хвилювання за кохану людину ніколи не відпускає. Лікарі клятьбу давали, що з Барнсом вже все добре і Рамлоу просто не може тримати його у заручниках вдома, та й тренування краще проводити у повному складі. Хоча головним питанням залишається — Роджерс, бо Ф’юрі так і не дав ніякої інформації або коментаря про те, що за лайно вдарило в голову Стівена, а це було вагомою причиною для хвилювань, бо ніхто навіть не міг спрогнозувати, що можна очікувати.
Повернутися спокійно Барнс аж ніяк не міг, просто тому, що ще при вході до тренувальної зали усі зграйні як за командою відволікаються від своїх справ та дивляться так, наче пів року не бачили. Звісно, Джеймс отримує просто неймовірно тісні та міцні обійми від усіх і одразу, сміється і не падає лише тому, що його з усіх боків буквально обліплюють та міцно тримають. Брок лише очі закочує догори та шуткуючи ричить на зграйних, змушуючи всіх відчепитися від Джеймса, якого він одразу тягне собі до обіймів та цілує над воротом футболки, знову залишаючи мітку свого запаху, бо хоче він того, чи ні, а від природи вовка нікуди не втечеш і нутрощі буквально потребують залишити на своїй людині мітку, показати, що Барнс лише його і ніхто не може претендувати на нього.
— Так, Брок, досить. Всі й так знають, що я з тобою, — сміється Джеймс, м’яко викручуючись з обіймів, бо так можна й увесь день простояти, а повертатися до роботи потрібно.
— Це не заважає мені ще раз продемонструвати всім, що ти мій, — всміхається Рамлоу, відпускаючи Барнса від себе та головою трясе, щоб все-таки перемкнути увагу на роботу.
Особливістю їх стосунків можна було вважати те, що вони обидва чудово відчували кордон між особистими відносинами та робочими моментами. Ніяких послаблень на тренуваннях, такі самі вимоги один до одного, як і для кожного з команди, де кожен повинен відпрацьовувати кожне тренування на сто відсотків, щоб у критичний момент кожен міг покластися один на одного. Ось і сьогодні Рамлоу ганяє Джеймса, так само як і всіх, так само викладається на тренуванні і він сам, змушуючи кожного працювати на межі можливостей, поки не з’являється бажання просто впасти на купу м’яких матів у кутку тренувальної зали. Звісно, саме так вони тренування і завершують, просто завалюючись в одну купу в намаганні відновити дихання, що виходить дуже погано, бо вовчики так і продовжують нагадувати один одному за лажі, що відбулись під час тренування, а просто не сміятися з цього неможливо.
— Мей, наступного разу намагайся не рити носом ринг, наше страхування ринопластику не покриває, — майже задихаючись промовляє Джек, руками тримаючись за живіт, наче це хоч трохи допоможе для відновлення дихання.
— Я тобі дупу надеру наступного разу, телепень. Тобі ще пощастило, що командир нас сьогодні у пару не поставив, бо скиглив би зараз, як йобана росня, — без злості відповідає Мей, підкидаючи руку догори, щоб погрозити кулаком Ролінзу.
Барнс сміється, пригортається ближче до Брока, бо жартівливі сварки та розбори польотів на фоні так і продовжуються, а від цього стає якось неймовірно тепло, бо саме цього хаосу та галасу не вистачало увесь тиждень. Брок лише підгрібає Джеймса ще ближче, торкаючись губами його скроні та усміхається.
— Що? Скучив за цим цирком? — тихо посміюється Рамлоу, бо уривки фраз вовченят все одно долітають до вух, навіть прислухатися не треба.
— Дурниці питаєш, звісно скучив, — відповідає Джеймс, обіймаючи Брока однією рукою, лиш трохи різкувато видихує, бо плече ввідає болем.
— Що болить? І навіть не починай казати, що все добре, я твої травми за кілька верств чую, — Рамлоу напружується, знов переймається, бо якщо це старі травми, які не загоїлись за тиждень, то він вже готовий йти відкручувати голови тим недолікарям, які клялися, що Джей вже в нормі.
— Тихо-тихо. Все нормально. І ви не підслуховуйте, бо вуха відкручу, — сміється Барнс, бо всі члени команди різко замовкли, а Броку лише вартувало сказати, що в Джеймса щось болить. — Та думаю, що плече трохи потягнув у спарингу з тобою, але то дурниці, сам же знаєш, що до кінця дня все загоїться, як на собаці, — посміхається Джей, закочуючи очі, коли вся зграя синхронно видихає з полегшенням, видаючи себе з головою, що вслуховувалися у кожне слово.
— Ми просто не можемо не підслуховувати, ти ж один з нас, — подає голос Таузіг, після чого від усіх чутно підтверджуюче мгикання, начебто Джеймс цього не знав і тепер йому повинно бути зрозуміло якого біса вони завжди підслуховують.
— Все одно, це не пробачає вам того, що ви вуха розвісили на чужі розмови, — всміхається Барнс, після чого ліниво підіймається з матів, бо після тренування перше чого бажає тіло — прохолодний душ та можливість переодягтися у чистий одяг, який не промок наскрізь від поту.
У роздягальні та душовій галасно, як завжди, бо варто позбавитися хоча б від частини одягу, як одразу всі починають травити дурні жарти та мірятися м’язами, наче вони у школі і дитинство цих телепнів ще не відпустило. Звісно, для Рамлоу у роздягальні є додаткова можливість оглянути усі поранення Барнса, щоб пересвідчитися, що все в межах норми і нічого Джею не загрожує.
Всі забираються з роздягальні неймовірно швидко, коли Брок каже, що на сьогодні всі вільні і можуть їхати додому, тому Джеймс навіть не дивується, що вони буквально за кілька хвилин залишаються у приміщенні на самоті. Це можливість для Барнса просто обійняти Брока, трохи розслабитися, бо хоче він того, чи ні, а перший день повернення назад до роботи витягає більше сил, ніж зазвичай, виснажуючи скоріш морально та емоційно, оскільки Джеймс хоч і подолав багато проблем з недовірою до людей та складнощів з повторною соціалізацією, проте після домашнього затишку і тиші було трохи складно знову одразу влитися у бурхливе життя бази.
— Все окей. Пішли, зараз в кабінеті кави вип’ємо, трохи перепочинеш, — Брок, як завжди, розуміє його без слів, м’яко поглаждує по спині і цілує у скроню, змушуючи Барнса кивнути і нарешті відчепитися, щоб натягти футболку. Затриматися у роздягальні доводиться ще на кілька хвилин, бо Джеймс не може впоратися зі своїм волоссям, а Рамлоу лише підтрунює, заважаючи зібратися з думками і таки нормально стягнути всі пасма у маленьку гульку на потилиці, замість цього лише викликає сміх і бажання запустити у Брока гребінцем для волосся.
— Добре-добре. Тихо, давай я допоможу, Рапунцель, — посміюється Рамлоу, підходячи ближче та відбирає у Джеймса гребінець та резинку для волосся. — Ти і без зачіски гарнюня, тому міг би і не перейматися, — посміхається Брок, обережно збираючи пасма у охайну гульку, бо робив це вже не в перший раз і чудово знає те, як Барнс вміє нервувати через неслухняне волосся, коли не вдається з першого разу зібрати зачіску. — Ось і все, красунчик, — Рамлоу цілує Джеймса у плече, яке трохи відкриває ворот футболки, та посміхається у дзеркало, спостерігаючи за тим, як тривожність зникає з обличчя Барнса.
Джей у котре впевнюється у тому, що Брок має якийсь магічний вплив на нього, бо тривожність через неслухняну зачіску зникає за одну мить, а Рамлоу лише треба поцілувати його і посміхнутися. Та й напруженість цього дня трохи розмивається, а варто лише опинитися в м’якому кріслі в кабінеті Брока, й отримати горнятко кави, після чого вже й не так хочеться перейматися за все інше.
У Барнса є свій власний кабінет, буквально за стіною, проте його вони обидва викорисовують в якості схрону всілякого, щоб не захаращувати кабінет Рамлоу, у якому вони працюють разом, бо майже уся документація потребує підпису від обох.
— Я тут переглянув список на забезпечення Страйку. Тижні два тому Старк надав нову партію бронежилетів, вони повинні бути легше, проте захищають так само, може їх впишемо, а не наші стандартні? Я їх власноруч відстрілював, тому впевнено кажу, що вони працюють, — Джеймс кидає погляд на Брока, якого майже не видно з цього крісла через просто гору документів на його столі. Взагалі, такі завали були чимось дуже типовим для них, бо ніхто не любив паперову роботу, якою їх чомусь просто завалювали час від часу, хоча і очевидно, що вони більше користі можуть принести у польовій роботі.
— Якщо ти впевнений, то пиши. Я ж тільки за те, щоб у наших було найкраще забезпечення, — відгукується Рамлоу та не стримує посмішку, бо Джеймс виглядає надто мило, коли так сидить у своєму кріслі з горнятков кави та претендує на дуже діловий вигляд, коли дивиться у документи.
Папірцями вони займаються ще кілька годин, поки Барнсу не приходить повідомлення від Ф’юрі з проханням навідатися до його кабінету. Звісно, Джеймс не дурний і знає про що піде мова, тому не стримує зітхання та підіймається зі зручного місця.
— Мені до Ніка. Є якісь документи, що треба йому притягти? — питає Барнс, полишаючи свою каву на столику, замість цього згрібаючи список на забезпечення, щоб його підписав сам Ф’юрі і ті придурки у відділі забезпечення не могли морочити йому голову, що вони замовили надто багато для свого підрозділу.
Брок же нагромаджує його ще кількома папками, які треба передати, питається чи потрібно скласти компанію, проте Джеймс відмахується, каже, що вже достатньо дорослий хлопчик і впорається самостійно з тим, щоб пройти кілька коридорів без супроводу. До кабінету Ніка він дістається за десять хвилин, затримуючись лише тому, що зустрічає Сема і без короткої розмови тут не розминешся, особливо, коли в Вілсона відбувся черговий апгрейд костюму і про це він просто обов’язково повинен розповісти усім.
— Радий вас бачити, — максимально нейтрально каже Барнс, бо очевидно, що він не дуже комфортно себе почуває наодинці з Ф’юрі, ще с порогу відчувши, що настрій у начальника не дуже й хороший. Документи Джеймс кладе на стіл, а сам влаштовується на кріслі з іншого боку стола, намагаючись налаштуватися на розмову про Роджерса. — З чого почнемо? Роджерс чи спочатку папірці розберемо?