Сині очі пропалюють дірки в тілі Ендрю. Він дивиться в них в спробі побачити Ніла, проте все перемішується та перетворюється на хвору посмішку Натана. Його тіло повністю порізане – він на це заливчасто сміється, лежачи на підлозі. Ніл не пробує встати, не пробує відмахнутися та сказати, що все гаразд, – він тільки лежить та сміється, показуючи червоні від крові зуби. Навколо нього кров розливається у формі крил – демон у тілі янгола. Ендрю все пробує викинути цю картину з голови, закрити очі на тіло перед собою, але очі не закриваються – і він гірко дивиться на те, що колись було Нілом Джостеном; на те, що було Натаніелем Веснінскі. Адже зараз там тільки оболонка тіла, та й годі.
І він нічого не може зробити; кров все витікає з тіла та не зупиняється навіть на мить. Ендрю просто дивиться, як життя тікає з очей Ніла, а паніка впевнено затоплює його очі. Ніл більше не посміхається, показуючи свої червоні зуби, – Ніл тільки дивиться поперед себе, не розуміючи нічого з побаченого.
В його очах страх – і Ендрю точно може сказати, що це найгірший вираз на цьому обличчі. Ендрю бачив різного Ніла, вбираючи його сторони собі в пам’ять, аби ніколи точно не забути. Ендрю міг себе вважати майстром з Ніла Абрама Джостена. Проте навіть він ніколи не бачив щирий жах, який паралізує все тіло. Паралізує настільки, що Ніл, який завжди бігає, лежить нерухомо. Навіть уві сні Ніл рухається бодай трохи – проте зараз він лежить, майже як мертвий, і це лякає самого Ендрю.
Але Ендрю не може крикнути йому бодай щось, адже в клятому горлі немов щось застрягло, і всі спроби викликають сльози безпорадності. Ендрю не плаче, але в цей момент він надзвичайно близький до цього.
– Ендрю …
А в Ендрю серце завмирає, адже Ніл – гучний Ніл, який своїми словами роздирає пресу та опонентів – звучить настільки зломлено та тихо, що спочатку і не чутно. Він не має так звучати – Ніл має кричати та бути помітним, не розливатися кров’ю на асфальті. Ендрю має допомогти, але слова знов не вилітають з горла – Ендрю тільки дивиться на фігуру хлопця, залитого кров’ю, та подумки вмирає разом з ним.
Ніл не має помирати – Ендрю тільки отримав його назад, над ними немає нічого, окрім Моріями, то чому Ніл вмирає? Так не має бути.
Чому Ніл вмирає? Чому Ендрю безпорадно дивиться на кров та не кричить? Чому Ендрю мовчить? Невже так важко відкрити рота та сказати бодай щось? Невже так важко притиснути руки до рани та врятувати клятого Джостена? Важко, адже він повністю обливається кров’ю; немає ні одного живого місця – точніше, є забагато місць, куди треба було б тиснути.
– Ендрю, – голос, до хворого слабкий та тихий, став ще слабшим, – я не хочу вмирати.
Так не вмирай, бовдуре.
Так живи, Джостене, живи, як ти й обіцяв. Ти ж обіцяв, що лишишся!
А Джостен тільки дивиться синіми, майже червоними від крові очима, та заливається страхом. І цей страх живий, настільки помітний, що його можна рукою торкнутися. Його можна торкнутися, але Ендрю не може поворухнути й пальцем. Його тіло оповите криком про допомогу – його тіло наповнене розпачем. Ендрю не вміє рятувати – він тільки руйнує.
– Не хочу вмирати, – шепоче, як секрет, Ніл, – я не готовий.
А Ендрю не готовий відчувати, як розбивається його серце.
Пальці стискаються на кофті, залитій кров’ю. Міньярд відчуває, як вона стікає його пальцями – Міньярд не думає про те, що це кров Ніла.
– Я не хочу вмирати, Ендрю. Я не хочу вмирати. Не хочу. Чому я знов вмираю? Чому знов так боляче? Не дай мені вмерти, Ендрю!
Життя Ніла Джостена тікає з рук Ендрю. І Ендрю відчуває холодний липкий страх. Ніл – ніщо, мрець на руках Ендрю.
Ендрю ненавидить Ніла.
– Абрам.
Абрам не відповідає.
Він відкриває очі настільки різко, що спочатку нічого не бачить. Ендрю не бачить і не чує – але, що найжахливіше, Ендрю не дихає. Подихи настільки різкі та нерівні, що в один момент Міньярд має просто впасти без духу від удушення.
Дихати; головне, бляха, дихати.
Невже він все ще в тому сраному підвалі?
Господи, та де ж знайти це сране повітря? Вдих-видих. Вдих-видих. Вдих-видих. Ендрю не дихає, але він так само і не рухається – тільки дивиться кудись над собою. Чому він взагалі спить на спині?
Якби він зараз торкнувся очей, то вони точно були б вологими. Ендрю не торкається очей, адже його руки мокрі від крові, і ця кров точно замазує одяг, і він, прекрасно знаючи, настільки важко вимивати цю срану кров з тканини, тільки стискає пальці сильніше.
Над головою світяться зірки – вони ледве помітно літають над головою в дивній послідовності, що не складаються ні в одне сузір’я.
Зірки не складаються в сузір’я.
Срані зірки над головою не складаються в сузір’я.
( – зірки повинні складатися в сузір’я, абраме.
– мої зірки нічого нікому не повинні.)
Абрам.
Срані наліпки зірок Ніла, які він приліпив над ліжком Ендрю, не складаються в сузір’я. Бо вони й не мають складатися – це зірки Абрама, які він виграв в якомусь конкурсі з Метом на парі. Міньярд не може згадати, що це був за конкурс, але ось зірки він може згадати точно.
(як і малопомітну посмішку на обличчі ніла, коли він плюхнувся на ліжко поряд з ендрю.
– зірки, – тільки й сказав хлопець. – думки?
ендрю навіть очей не відірвав від книги.
– як небесне тіло чи п’яне тіло? – припіднята брова ніла показувала, що жарт про кевіна він не оцінив (не те щоб ендрю це хвилювало).
і тоді на книгу ендрю впав набір наліпок у формі зірок.
– вони світяться.
ну звісно ж, вони світились.)
Ніл не світився, коли закінчив вішати срані наліпки – проте його очі трохи переливались від легкої радості дитини, якій батьки нарешті дозволити наліпити якусь дурню на ліжко.
Наліпки-зірки – то, звісно, дурня цілковита. Ендрю про це не забув Джостену нагадати між поцілунками (принаймні Ендрю сподівається, що нагадав, а Ніл почув) (Ендрю ні на що не сподівається, звісно ж).
Наліпки й дійсно світились, хоч і слабко.
Ендрю не в сраному підвалі – він в гуртожитку. Ендрю у своєму ліжку, і над ним світяться дурні зірки Джостена. Ендрю у своєму ліжку, але чому його руки мокрі від крові? Чого його очі мокрі від сліз? Чому його серце вмирає в грудях?
Де, бляха, Ніл? Він має бути у своєму ліжку якраз поряд з Ендрю.
(пізній вечір, сміх ніла, який відбивається від губ ендрю.
– мені лоскотно, – ендрю так і не посунув руки від ребер ніла.
а ніл тільки світився яскравіше за ті срані зірки над ними.
– спи, бовдуре.
ніл і заснув.
в ліжку ендрю.
з його рукою на пошрамованих грудях.)
Ліжко було порожнім та холодним.
Ліжко не має бути порожнім і холодним. А на руках Ендрю не має бути відчуття крові Ніла. В голові Ендрю не має бути картинок Ніла з кровавими крилами. В голові не має бути відгомону хриплого та зломленого голосу Ніла. Ендрю не має пам’ятати всі нотки страху в синіх очах.
Ендрю не має пам’ятати лякливе «я не хочу вмирати».
Чому Ніла немає поряд? Чомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучомучому …
Ендрю плює на руки, замазані в кров – вони не можуть бути в крові. Ендрю в гуртожитку, а Ніл просто переліг вночі на своє ліжко. Можливо, він відчув жахіття Ендрю і без слів переліг на своє ліжко. Ніл так завжди робив – іноді Ендрю не треба було казати, щоб він пішов, як Ніл вже збирався. Бо він розумів. Бо він знав. Бо він був Нілом, бляха, Джостеном.
Він є Нілом Джостеном. Є і буде.
Ліжко зверху порожнє. Воно не було навіть розстелене цієї ночі; простирадла, так само заправлені, немов насміхаються над Ендрю і його дурні спроби вхопити останні частинки здорового ґлузду. Ніл не міг зникнути, але відчуття крові на руках все ще змушує пальці неприємно ковзати на ліжку.
Але ж руки не в крові – вони спітнілі до жахливого. Руки не червоні. Руки не в крові. Руки не в крові. Руки не в крові, але Ніла все ще немає. Ніла немає, і ірраціональна паніка піднімається в грудях Ендрю. Паніка нагадує про Балтимор, і від цього повітря наповнюється чимось таким, що змушує легені стиснутися та відмовитися набирати повітря.
Це так жалюгідно.
– Ендрю?
А Ендрю розвертається на голос настільки швидко, що в голові трохи паморочиться. Навіть через запаморочення він бачить Ніла в м’якому світлі кімнати, і легені стискає ще раз. Срані легені відмовляються набирати повітря, і Ендрю подумки хмуриться, адже ось Ніл стоїть перед ним – живий і здоровий – то для чого всі ці дурні ігри з повітрям.
– Ендрю, ти чуєш мене?
Ендрю киває, адже, господь сраний, він його чує. Ендрю чує Ніла, Ендрю бачить Ніла.
– Ендрю, ти маєш дихати, гаразд? – не гаразд, адже Ніл стоїть як примара коло ліжка (коли він встиг сісти на ліжко?). – Повторюй за мною. Вдих-видих. Вдих-видих.
Ендрю дивиться на обличчя Ніла – без страху, проте повне хвилювання – і йому щось б’є в голову. Ніл сидить біля ліжка на колінах та дихає занадто награно, сильно підіймаючи груди. Немов сподівається, що Ендрю це допоможе. Пошрамовані пальці лежать на відстані від його ноги (завжди такий уважний, Ніл бляха Джостен).
Ендрю вдихає це сране повітря – і Джостен вже не дивиться занадто схвильовано. Його рука – яка була так близько до його ноги, що Ендрю міг би її торкнутися і повірити, що Ніл дійсно був тут – зникає від нього. Сам Ніл тільки робить маленький крок назад, аби точно не змушувати Ендрю відчути нову паніку.
– Мені піти?
А Ендрю хоче вдарити його тільки за таку дурну ідею. Йому Ніла треба ближчеближчеближчеближчеближчеближче. Настільки ближче, аби заховати від усього сраного світу, аби ніхто точно йому не зашкодив. Міньярд розуміє, що це неможливо. Міньярд розуміє, що йому вже ніхто не загрожує. Але та сама частинка, яка зламалась на «я не хочу вмирати», кричить та б’ється в грудях на кожний сантиметр відстані.
– Лишитися?
У відповідь тільки кивок – не може казати нічого в голос.
Я хочу тебе захистити від усього світу, я хочу нічого.
– Лишись, – і Ендрю рухається до стіни, аби Ніл зрозумів його прохання, аби зрозумів, що Ендрю треба Ніл якомога ближче.
Але Ніл на якусь мить вагається, обережно присідаючи на край ліжка. В очах нема страху чи жаху, як уві сні, – так тільки подив та хвилювання. Подив – це не страх до паралічу. З подивом Ендрю може працювати.
Ніл сидить та чекає на пряме прохання – ніколи не робити поспішних висновків.
Ендрю ненавидить цього Ніла Джостена.
– Лишись тут. Зі мною, – Ендрю лягає під ковдру, залишаючи край для одного бовдура, який не ховає свого спантеличення. – Так чи ні?
Ніл фиркає:
– Так, – Ендрю на це тільки закочує очі. Тільки тому, що так треба (і зовсім не думає про те, як в животі щось скручується від полегшення).
Мить – і Ніл знов лежить в його ліжку. То чому цього не достатньо? Чому серце так і не припиняє битися з такою силою, немов хоче зникнути з тіла? Чому паніка так і не проходить повністю. Чому пазурі сраного жахіття не відпускають, а навпаки змушують ховати обличчя під ковдрою в надії не бачити кровавих крил Ніла.
Поки це саме обличчя цього самого Ніла не заливається новим хвилюванням, Ендрю радже хрипить, аніж каже:
– Розвернись, – і зовсім тихо додає: – Так чи ні?
З таким самим тихим «так» Ніл розвертається. В його тілі немає напруження чи недовіри – і це абсолютно точно не б’є в якесь правильне місце, відповідальне за зібраність думок. І зовсім Ендрю не гріє в душі від думки, що Ніл довіряє йому. Абсолютно і зовсім.
Вдих-видих.
не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю не дай мені вмерти ендрю
Ендрю притискається до спини Ніла, обережно обплітаючи руку навколо його тіла. Долонь падає якраз під футболку на груди, якраз біля серця, якраз там, де треба, і Ендрю видихає трохи повітря. Адже серце сраного Ніла Джостена б’ється. Він живий – не було ніякого кровавого янгола в подобі демона. І демона в подобі янгола теж не було. Друга рука традиційно ховається під подушкою, але цього разу Ніл зовсім поряд. Він тут, він, бляха, живий.
– Добре? – Ендрю бурчить їх в голу шию Ніла, і зовсім не усміхається на мурашки, що з’являються під волоссям.
– Добре, – Ніл зовсім легко торкається руки Ендрю, притискаючи її до свого тіла ще сильніше, і Ендрю зовсім не думає про те, як він вперше розслабляється після пробудження. І Джостен ще має нахабство запитати: – Ти?
На мить Ендрю замислюється – чи добре?
Його руки все ще трусяться від зламаного голосу Ніла, попри всі розумні думки в голові, що кричать «він тут і живий, припини». Його серце б’ється занадто швидко, і Ніл точно відчув це своєю спиною. Дихання Ендрю все ще уривчасте та зовсім не впевнене.
Чи добре Ендрю? Абсолютно так. Його ноги зігнуті під ногами Ніла – між ними два шари одягу. В ногах тепло – Ендрю відчуває, що Ніл все ще тут, а не планує втекти на край світу. Одна руки притискає тіло Ніла до його грудей так сильно, аби захистити від цього світу (і Ніл точно ніколи не почує підтвердження цій думці до кінця своїх днів) (і Ендрю, звісно ж, доведеться провести всі ці дні поряд з Джостеном, аби точно впевнитися, що він не думає собі забагато дурні) (звісно ж тільки через це). Серце під пальцями б’ється – воно б’ється впевнено та чітко; удар за ударом.
Обличчя Ендрю ховане в шиї Ніла – тільки тому, що в Ніла є якийсь дивний кінк на шию. Звісно ж.
То чи добре Ендрю?
– Так, – і ще раз стискає руку на грудях. Для профілактики.
І радше відчуває, аніж бачить, як на обличчі Ніла розквітає посмішка така легка та таємна, що Ендрю зуби зводить. Ця посмішка тільки для Ендрю, і Ендрю точно не має ніяких думок щодо цього.
– Закрийся і спи.
Тіло Ніла зовсім розслабляється, розм’якає в руках і в довірі, що Міньярд нічого не залишається, окрім як подумки ще раз пообіцяти захистити цього бовдура. Звісно, для цього доведеться лишитися біля нього до кінця життя, але Ендрю здається, що він витримає це. Хоч він і не отримає аніскілечки насолоди, адже Ендрю Міньярд нічого не хоче і нічого не любить. Саме так.
І бовдура в своїх руках він абсолютно не хоче (і якщо рука в грудях притискатиме чуже тіло до грудей всю ніч аж до сраного будильника, то нікому, окрім дурного бовдура, про це знати не треба).
І якщо вищезгаданий бовдур вирішить пропустити пробіжку наступного ранку, зовсім ховаючись в руках Ендрю, то нікому, окрім Ендрю, про це знати не треба.
