- Увага бійцям Арени, - механічний жіночий голос заповнив просторе напівтемне приміщення, де ревла юрба і раз-у-раз спалахували софіти. - Наступний лицарський бій відбудеться через 15 хвилин. Прошу надягти обладунки і зайняти місця на подіумах.
Немезія різкими рухами поправляла наручі з легких сплавів пластику. Закріпила пластикові пояси зі спеціальними чіпами, котрі створювали на Арені 3Д голограму її лицарки. Нинішні обладунки складалися з купи пластикових поясів і ніяк не нагадували ті блискучі металеві деталі, що їх бачила жінка в книгах Цитаделі. Руки Немезії були худими і вправними. Вона швидко закріпила пояси, наручі й наколінники, бо не вперше брала участь у лицарських турнірах. Тим більше, на Арені змагалися голограми, а люди рухалися на віддалених подіумах. Турнір був легким способом заробити гроші, яких на нижніх рівнях міста постійно не вистачало.
Немезія була абсолютною чемпіонкою Арени нижніх рівнів. Жінка з рудим волоссям, вибритим зліва, гострим обличчям і косими темними очима майже не мала суперників і мріяла брати участь у турнірах вищих рівнів Цитаделі.
Але для цього треба знайти впливового наставника. А на рівнях бідняків такі люди не спускаються. Всі вони - нагорі.
Немезія підняла голову. Але мармурових хмарочосів з колонами й масивними скульптурами, якими постійно милувалася на голографічних рекламних щитах, не побачила. Тільки масивні брили бетонного, потрісканого від часу куполу Арени. Кажуть, замість Арен на верхніх рівнях справжні Колізеї - багатоступінчасті споруди, де може вміститися мільйон глядачів. Там величезні екрани, які дозволяють бачити бої абсолютно всім. І якщо виграєш - стаєш почесною лицаркою імператорської гвардії. Хіба ж це не мрія?..
Старий голографічний годинник показував, що до бою лишилося десять хвилин. Немезія досі не бачила свого суперника. Та й чи зважиться хтось вийти проти неї?
На подіум навпроти зійшла кремезна жінка. Немезія ніколи її не бачила. Довга світла коса з сивиною, перекинута через плече. Вибриті скроні з татуюваннями. Незворушне квадратне обличчя з безліччю шрамів і зморщок. Вона кинула на Немезію швидкий погляд, і та ледь не охнула. Відчувалося, що незнайомка - профі у лицарських боях. Немезія вишкірилася - радісно і задоволено. Нарешті достойна суперниця! Нарешті не буде нудно і можна викластися наповну. Сестри Долі подарували молодій лицарці привід для істинного щастя.
Між тим незнайомка стала надягати власні обладунки. Немезія завмерла, бо її пояси були масивні й металеві. Сяйнули чудові наручі зі старовинним гравіюванням. Високий лоб жінки прикрасив срібний обідок. Широкий пояс на талії. Справжній нагрудник майстерно закріплений на плечах. А замість атрибуту - зазвичай, це був пластиковий жезл, котрий на Арені перетворювався в зброю - справжній меч, довгий, з кривим лезом, легкий і сяючий. Немезія довго дивилася на цю красу, спостерігаючи, як жінка обережно проводить долонею по лезу, ніби меч - це найбільша її цінність. Хоча, певно, так і було.
Хто ця жінка така? Що вона забула на нижніх рівнях з таким обладунком? Багато хто навіть на верхніх рівнях не має металевих обладунків, бо залізо в Цитаделі - один з найдорожчих металів. Тільки імператор, його оточення і деякі лицарі гвардії мають речі з заліза.
Тим часом механічний жіночий голос назвав ім’я суперниці Немезії - Гефестія. Ім’я їй дуже личило й нагадувало удари молота об розпечене залізо, коли у давні часи ковалі власноруч створювали холодну зброю.
Азарт захопив Немезію. Вона надягла 3Д окуляри, аби бачити свою лицарку й увімкнула обладунок через комп’ютеризований годинник. На Арені повільно виникла її лицарка, закована у легкі обладунки світлого кольору. Швидкість - от що було головне для Немезії. Вона вбивала суперників на першій же хвилині, тому не робила броню важкою. Атрибут у руці став мечем - не дуже довгим, зі зручним руків’ям і збалансованим лезом. Немезія сама малювала кожну деталь, сама вдосконалювала у голографічних майстернях. Тому була впевнена, що переможе.
Лицарка Гефестії виявилася колоритною. На ній була кольчуга - добре промальована й деталізована. Шолом не суцільний. Він ховав лише верхню частину обличчя й не мав ніяких прикрас. Металеві деталі на руках і ногах. А ще - і це було найбільш цікавим - короткий бордовий плащ із вишитим соколом, перекинутий через плече. Її меч був таким же кривим, як і в реальності. В іншій руці суперниця тримала щит, чого до неї не робив ніхто.
Якщо чесно, Немезія готова була впасти перед величною жінкою і попросити взяти в учениці. Розуміння, що ця лицарка більш досвідчена, приходило з кожною секундою, котра лічила час до початку поєдинку. Немезія постаралася заспокоїтись. Якщо не переможе, то бодай достойно програє.
Та й програти цій жінці не так вже й погано.
- Бій розпочався, - почулося над Ареною. Трибуни заревли. Немезія кинулася в бій, намагаючись одним ударом поцілити в шию Гефестії.
Щит старшої лицарки відкинув ЗД персонажку. Вона ледь не вилетіла за окреслені неоновою фарбою межі кола бою. Немезія зрозуміла, що її звична тактика для бою з Гефестією не підійде, тож цього разу напала обережніше. Щоб вивчити суперницю.
Та виявилася непередбачуваною. Вона била як мечем, так і щитом, що виявилося доволі ефективною тактикою. Гефестія не робила зайвих рухів і не відволікалася. Кривий меч наносив більше поранень, а щит добре захищав від випадів Немезії. Проте ще більший захват викликав незначний жест жінки. Коли персонажка Немезії лишилася без шолома, лицарка Гефестії зняла і свій, чого не робив ні один попередній суперник. Це було благородно і ще більше піднесло жінку в очах молодої лицарки.
Вони билися довго і завзято, бо ні одна не хотіла поступатися. Немезією рухав чистий азарт, Гефестія послуговувалася професіоналізмом і неймовірним вмінням орудувати мечем. Це було видно з того, як рухалася жінка, бо персонажка в колі лише повторює рухи людини завдяки чіпам в обладунку. З цього Немезія зробила висновок, що за плечима жінки не лише бої 3Д персонажів.
Як же хотілося більше дізнатися про суперницю…
Гефестія перемогла, поціливши мечем у серце персонажки Немезії. Та розсипалася голографічними сполохами. Арбітр оголосив переможницю турніру, а Немезія, знявши окуляри, спостерігала за Гефестією, котра байдуже приймала вітання. Її наче й не цікавив виграш. І вона теж не відводила погляду від Немезії.
Дівчина зачекала, коли Гефестія, склавши обладунок у спеціальну валізу, піде до виходу. Проштовхуючись між людьми і розумними створіннями, що населяли Цитадель, Немезія побігла за старшою лицаркою. Наздогнала її на вулиці, де крізь щільний туман пробивалися сполохи неону. Постійно гуділи авіамобілі, швидкісні потяги, авіацикли. Старезні хмарочоси начебто хилилися один до одного, гублячись у вечірній пітьмі. Гефестія повільно крокувала в метро, накинувши каптур потертого плаща.
- Зачекайте, - Немезія підбігла до неї. Жінка зупинилася. Зблизька вона здалася ще кремезнішою. Дівчині стало незручно, коли Гефестія незворушно глянула на неї. - Вітаю з перемогою.
Мовчання. Тоді жінка промовила:
- Ви заради цього мене спинили?
Голос був низьким і гучним. Гефестія говорила стомлено і байдуже. Немезія зніяковіла.
- Ні, я… - все ж додала трохи сміливіше, кидаючи швидкі погляди на міцну фігуру жінки. - У вас чудовий обладунок. Що це за меч? Я ніколи таких не бачила. Станьте моєю наставницею…
Останнє речення вирвалося спонтанно. Немезія не знала, чи захоче лицарка вчити її. Але сама так цього бажала.
- Шабля - так називається мій меч, - озвалася Гефестія, йдучи далі. Немезія поспішила за нею. - Шаблею користувалися мої давні предки, яких називали козаками. Вони колись жили на території Цитаделі і вважалися найхоробрішими воїнами цього світу.
У Немезії мурашки побігли по шкірі. Вона захоплено слухала Гефестію, не помічаючи, куди йде.
- На жаль, таких, як я, все менше, - жінка знизала плечима, - Цитадель забуває минуле. А воно - запорука майбутнього. Навіщо тобі наставниця, юна лицарко? Ви непогано вправляєтеся з мечем.
Вони заплатили за проїзд у метро електронними картками й сіли поруч. Від Гефестії пахло металом, порохом і шкірою. Найбільше Немезії хотілося поспати в обіймах цієї жінки і гладити довгу косу.
- Мені до вас далеко, - чесно сказала Немезія. У потязі було світло, тому дівчина безцеремонно розглядала обличчя Гефестії. Багато зморщок і шрамів. Губи тонкі й ніби вицвілі. Світлі брови нависали над очима, надаючи обличчю суворого виразу. А очі мали сталево-сірий колір, нагадуючи лезо меча, що сяяло на сонці. - Навряд чи я зможу хоча б підняти шаблю. Я ніколи не тримала металевої зброї. На нижніх рівнях не лишилося металів, тільки замінники, бетон і полімери.
- І що ви будете робити, коли я навчу вас? Яка у вас мета? - спитала Гефестія.
- Я хочу стати лицаркою імператорської гвардії, - сказала Немезія. Вираз обличчя співрозмовниця начебто пом’якшився. Гефестія щільніше закуталася в плащ і мовила:
- Колись я була в імператорський гвардії, - Немезія тихо охнула, - насправді потрапити туди неважко. Я допоможу вам, лицарко. Натомість ви допоможете мені дещо зробити.
- Що саме?
- Я маю декому помститися, - байдуже зронила Гефестія, - та сама навряд чи зможу пробратися на верхні рівні Цитаделі й не викликати підозр. А наставників у Цитаделі шанують, тому мені буде простіше.
Немезія не стала роздумувати, кому має помститися Гефестія. Лише сподівалася, що це не імператор, інакше їм обом кінець. А втім, яка їй різниця? Разом з цією жінкою вона потрапить на верхні рівні. А там якось буде.
Немезія знову відчула азарт і передчуття великих пригод. Посміхнулася. Гефестія ніби відчула її настрій, бо одразу потисла руку майбутній учениці. Її долоня була широка, пошрамована й обмотана смужками шкіри. Її дотик викликав у Немезії дивний трепет, коли вона промовила два слова:
- Я згодна.
