Ода прокинувся від ритмічного гортанного звуку, що долинав звідкілясь… згори?
Минула мить, перш ніж він згадав, де знаходиться: він саме спав на дивані у вітальні Дадзая.
Того вечора друзі засиділись допізна. Попереду в обидвох був вихідний, тож Ода вирішив, що прийняти запрошення залишитися на ніч - не така вже й погана ідея.
Диван був великий і зручний, мав дві широкі обшиті м’якою тканиною частини, складені буквою «Г», і спати на ньому було б дуже солодко, якби не одне «але»…
На іншій половині гучно хропів Дадзай.
Взагалі-то гостинний хазяїн збирався лягати спати у себе на футоні. Та вже через кілька хвилин по тому, як вони побажали одне одному «на добраніч», той прискакав, скиглячи, що йому самотньо.
Це був перший вихідний за минулі тижні два і, можливо, останній на наступні. Змарнувати такий унікальний шанс виспатися?! Оді страшно не хотілося будити Дадзая, але з цією проблемкою треба було щось робити. Можна було поштурхати його легенько, і тоді він, імовірно, сам повернувся би на бік. Але біда була в тому, що з їхньою профдеформацією… Хто зна, як він зреагує. Для будь-кого иншого потривожити сон Керівника було рівнозначно самогубству. Та навіть якщо Ода не боявся отримати кулю в чоло, Дадзай, переполохавшись, навряд чи зможе потім знову заснути, і така перспектива тривожила гостя значно сильніше.
Насправді то було диво, що з таким чутливим сном Осаму досі не прокинувся від власних динозаврячих звуків.
Раптом на думку спала ідея. Що, як до ранку лишилося зовсім трохи? Ода намацав під подушкою телефон. «2:34» - байдуже повідомив екран, і мужчина ледь не зітхнув уголос. Значить, перетерпіти - не варіянт.
Виходу не було. Отже, треба зробити все швидко, делікатно і з першої спроби. Просто чергова місія.
Безшумно відкинувши ковдру, Ода опустив ноги на пухнастий килим. Холодне нічне повітря трохи кололося, відганяючи сонливість. Хотілося якнайскоріше залізти назад в тепленький кокон, тож не слід було гаяти більше й миті. Оцінивши траєкторію, яку доведеться подолати, він трохи подався вперед й відважно протягнув руку до чужого плеча. Лишався якийсь сантиметр до дотику, коли ціль раптом заворушилася і затихла. Ода завмер. Не розтуляючи очей, Дадзай перевернувся на бік. Його тепле дихання залоскотало пальці. Тепле… і тихе.
Все розв’язалося так легко! Ода вже був готовий зі спокійною душею відступати, коли помітив, що ковдра геть з’їхала з чужих пліч. Він обережно поправив її, навіть не підозрюючи, що робить найбільшу тактичну помилку за всю місію.
Двійко спритних рук вигулькнули з засади й невинно обхопили його долоню. Дадзаєві очі були заплющені і спокійні, а дихання рівне, наче він і справді спав. Ода спробував легенько вивільнитися, але руку тільки притягли ближче до себе… і вляглись на неї, наче на подушку.
Це була справжня хитромудра пастка в стилі Дадзая. Йому було самотньо спати, так?… Наївно було припускати, що все так просто закінчиться. Ода зрозумів, що до ранку йому не звільнитися.
Намагаючись не дьоргати рукою, яку так холоднокровно взяли в заручники, він обережно ліг на живіт і спробував накритися покривалом. Спати в такому положенні було незвично, але втома швидко взяла своє.
Важкі повіки опустилися на очі, й Ода піддався. Майже все перестало мати значення. Світ зменшився до відчуття м’якої теплої щоки на його долоні й ледь чутного звуку чужого сопіння.
