Присмак невдачі

— Ми збираємося брати участь у Турнірі, тож така дрібничка нас точно не налякає, — впевнено промовив Джордж, витягуючи мапу з кишені.

— Якщо завтра все пройде гладко, ми обов’язково це відсвяткуємо. А якщо не пройде, то принаймні знатимемо, що це була найкраща ніч у Гоґвортсі.

Він усміхнувся, а потім штовхнув брата в бік, показуючи йому шляхи на мапі.

— Гаразд, ми вже й так затрималися. Ще трохи — і нас точно спіймають.

Фред трохи нахилив голову до Ілайзи, кинувши останній швидкий, теплий погляд.

— Побачимось завтра, Ілайзо. І пам’ятай: ми ніколи не здаємо своїх.

Вони розвернулися й рушили вперед, крокуючи впевнено навіть у темряві замку. Їхні кроки ставали дедалі тихішими, поки вони не зникли за поворотом.

Ілайза залишилася одна на перехресті коридорів, відчуваючи, як її серце все ще калатає від усвідомлення того, що вона щойно пережила. До вітальні було недалеко, а раз брати не дали їй жодних настанов, потрібно було швидше повертатися.

Серце Ілайзи все ще тримало той шалений ритм, заданий нічною пригодою: напруга, коли вони прокрадалися коридорами, адреналін від ризику бути спійманими, і, звісно, той випадковий дотик пальців із Фредом, що запалив щось нове й несподіване всередині. Його теплий погляд надовго залишиться в її пам’яті.

Асторія сиділа на ліжку, її книга лежала відкритою на колінах, хоча вона давно перестала читати. Як тільки Ілайза увійшла, подруга підняла погляд, що промовляв: «Ну, і де ти була?»

Ілайза коротко зітхнула, знімаючи мантію та кидаючи її на спинку стільця.

— Ти… — почала Асторія, але зупинилася, уважно оглянувши подругу. — Ти пахнеш димом. І… травами?

— Це довга історія, — відмахнулася Фрост, намагаючись не видавати свого хвилювання.

Але Асторія не відступала, її цікавість тільки зросла.

— І все ж… довга історія зазвичай означає щось цікаве, — сказала вона, прищурившись і не приховуючи лукавої усмішки.

Ілайза кинула короткий погляд на сусідок, переконуючись, що вони міцно сплять.

— Я тобі завтра розповім.

У вітальні Ґрифіндору Лі Джордан сидів у кріслі біля каміна. Він нервово крутив у руках перо й час від часу трусив ногою. Інші учні вже давно пішли спати, і навколо запанувала тиша. Коли прохід до вітальні нарешті відчинився і з’явилися Фред і Джордж, Лі підхопився з місця.

— Ну нарешті! — вигукнув він, намагаючись говорити пошепки, але емоції явно його переповнювали. — Чому так довго? Я вже думав, що вас спіймав Філч!

Фред і Джордж обмінялися швидкими поглядами, ледве стримуючи усмішки.

— Спокійно, Лі, ми живі, — відповів Джордж, плюхнувшись у крісло. — І бали нашого факультету в порядку.

— Двох факультетів, — додав Фред, сідаючи поруч із братом. Він витягнув флакон із кишені й крутив його в руках, ніби хизуючись трофеєм.

— Але куди ви зникли? — Лі нахилився ближче, явно прагнучи відповіді. — І… зачекайте, — він зупинився, примруживши очі, — слизеринка була з вами?

— Так, Ілайза прийшла. І не тільки прийшла, але ще й варила для нас зілля, — Фред підкинув флакон у руці.

Лі здивовано підняв брови.

— Зілля? Ви серйозно? І де ви це робили?

Джордж із удаваною легкістю відмахнувся, але в його очах блищала насмішка.

— Та де. На кухні, з ельфами, певна річ. Вони якраз були незайняті й люб’язно допомагали стругати полин у глечик.

— Серйозно? — брови Лі поповзли вгору від здивування, але коли брати вибухнули гучним сміхом, на обличчі Лі відбилася ціла гама емоцій — від шоку до щирого захоплення.

— У класі зілляваріння?! Ви збожеволіли! Як вам вдалося туди пробратися?

Фред усміхнувся, спершись на спинку крісла.

— Ми просто талановиті, Лі. І, між іншим, Ілайза — профі. Дві порції, ідеальна робота. Завтра за сніданком перевіримо, чи спрацює.

Лі все ще виглядав приголомшеним.

— Ви двоє — абсолютні божевільні. Ви справді їй довіряєте?

Джордж кивнув, а Фред додав:

— Знаєш, Лі, іноді люди дивують.

Лі покачав головою, але усмішка не сходила з його обличчя.

— Ну що ж, тоді побачимо, що з цього вийде.

Вони ще трохи поговорили, перш ніж Лі пішов спати. Світло було приглушене, й навколо панувала тиша, але брати ще не хотіли лягати. Вони відчували, як адреналін від нещодавньої пригоди все ще поколює в кінчиках пальців.

— Ну, що скажеш, Фред?

Фред, граючи з флаконом, який усе ще тримав у руках, усміхнувся сам до себе.

— Не думав, що слизеринка захоче ризикувати заради наших витівок.

Джордж повернувся до брата, і його усмішка стала хитрою.

— А ти не думав, що вона, можливо… ну, трохи закохалася?

Фред перестав грати з флаконом і глянув на Джорджа, звівши брову.

— Закохалася? Ти серйозно? Вона просто…

— Просто захотіла тусуватися з нами, пробралася до кабінету Снейпа й витратила час на зілля, яке навіть не для неї? — перебив його Джордж, явно насолоджуючись ситуацією. — Фред, це навіть більше, ніж «просто».

Фред задумався на мить.

— Хм, Джордже, це нічого не змінює. Вона крута, і ми з нею добре спрацювалися. Можливо, це просто її спосіб показати, що ми їй подобаємося… як друзі.

Джордж просто похитав головою.

— Як скажеш, Фред.

Фред закотив очі, але не зміг втримати усмішку. Він відкинувся на подушку, дивлячись у стелю.

— Гаразд, Джордже, побачимо завтра. Але, що б не сталося, я радий, що ми запросили її в цю авантюру.

Джордж підхопив:

— А хто знає, може, це тільки початок.

Фред лише зітхнув, але його усмішка залишилася на обличчі. Вони обоє пішли до спальні, готуючись до того, що принесе новий день.

Перш, ніж заснути, він повернув флакон у руках, дозволяючи сріблястій рідині грати відблисками в тьмяному світлі. Його погляд затуманився, ніби він бачив не скляну пляшечку, а той момент у класі зілляваріння, коли їхні пальці випадково торкнулися. Легкий дотик, ледь помітний, але достатній, щоб залишити теплий слід у пам’яті.

«Закохалася?» — подумки повторив він слова Джорджа. Це звучало смішно. Адже вони майже не знали Ілайзу. Вона завжди трималася осторонь, трохи відлюдькувата, але водночас… цікава. Її сухі жарти, впертий характер і те, як вона невимушено влилася в їхню авантюру, не боячись ризикувати. Це все чомусь чіпляло.

Фред перевернув флакон ще раз і тихо хмикнув сам до себе: «Та ні, це якийсь жарт. Ми всі іноді потребуємо трохи адреналіну.»

Велика зала вже була заповнена учнями, що насолоджувалися сніданком. Аромат гарячих тостів, гарбузового соку та інших страв наповнював повітря, створюючи затишну атмосферу. Сонячне світло пробивалося крізь високі вікна, але Ілайза ледве це помічала. Вона була сонна, бо Асторія не розбудила її. Мабуть, недомовленість, що залишилася між ними вчора, зачепила подругу. На ходу заплітаючи волосся в косичку, Ілайза сіла на своє звичне місце.

— Асторіє, я просто хочу розповісти тобі після того, як ти все побачиш, — тихо промовила дівчина й кивнула в бік Візлі, але замість відповіді подруги почула глузливий голос Пансі:— Ну що, як твої плани стосовно того, щоб позбавити ґрифіндор балів?

Ілайза опустила погляд на серветку, ретельно обдумуючи відповідь. Здавалося, її мовчання сприйняли як поразку, і за столом уже лунало декілька отруйних насмішок у її бік.

Фред і Джордж сиділи на звичному місці біля Гаррі, Рона та Лі Джордана. Обидва брати виглядали бадьорими й розважали друзів черговими жартами.

Лі, який сидів поруч, обережно відставив свій келих, щоб не пролити напій, і злегка нахмурився.

— Гаразд, хлопці, а тепер серйозно. Ви справді збираєтеся це зробити?

Фред витягнув флакон із кишені, тримаючи його перед собою.
— Звісно. Це ж наше зілля успіху. Завдяки ньому ми потрапимо до Кубка.

— Ну а як інакше? — відповів Джордж із нахабною усмішкою. — Ми ж не варили це всю ніч просто так.

— Ти просто мив казан, — жартівливо штовхнув брата Фред.

— А якщо воно перетворить вас на щось дивне? — з недовірою запитав Лі.

Джордж засміявся й підняв свій флакон.

— Тоді це буде найкраща історія, яку ми розповідатимемо роками.

Фред підняв один із флаконів, уважно оглядаючи рідину всередині. Після декількох крапель крові вона тепер мала золотавий відтінок. Потім його погляд ковзнув через залу до столу Слизерину. Ілайза сиділа поруч із Асторією та Астрід, намагаючись відбиватися від насмішок Пансі, але її очі все ж ковзнули до ґрифіндорців. Їхні погляди зустрілися на мить, і Фред, майже не думаючи, ледь помітно підморгнув їй.

Ілайза миттєво відвела погляд, але на її обличчі з’явилася легка тінь усмішки, яку вона намагалася приховати за ковтком гарбузового соку.

Фред, намагаючись привернути до себе всю увагу, виголосив:

— Отже, за нас!

— І за нашу геніальну слизеринську спільницю, — додав Джордж, обмінюючись із братом хитрим поглядом і піднімаючи флакон.

Вони залпом випили зілля. Смак був не найприємнішим — гіркий із металевим присмаком, але це їх не зупинило. Минуло кілька секунд, перш ніж вони відчули, як щось змінюється. Тепло розлилося тілом, від пальців до самих кінчиків вух. Вони обмінялися поглядами.

— Відчуваєте щось? — прошепотів Лі, спостерігаючи за ними з широко відкритими очима.

Фред і Джордж кивнули одночасно. Їхні обличчя залишалися звичними, але в очах спалахнула іскра перемоги.

— Гадаю, працює, — промовив Фред, а Джордж додав:

— Пора спробувати щастя з Кубком.

У Великій Залі одразу запанувала цікавість — багато учнів спостерігали за їхніми діями. Ілайза сиділа напружена, і її нервовий стан, здається, передався подругам.

— Ти зробила для них зілля? — не втрималася Астрід. Асторія одразу штовхнула її ногою під столом, але було пізно. Від емоцій її голос прозвучав гучніше, ніж треба, привертаючи до себе увагу.

Ілайза відчула, як усі погляди різко зосередилися на ній. Її серце пропустило удар, і вона швидко спробувала зібратися. Холодний погляд Драко, напівєхидна посмішка Пансі й підозрілива цікавість Забіні змусили її стиснути пальці на краю столу так сильно, що аж побіліли суглоби.

— О, так це ти? — протягнула Пансі, її голос був пронизаний отруйною насмішкою. Вона нахилилася вперед, демонстративно розглядаючи Ілайзу. — Чудово. Ти вариш зілля для ґрифіндорських блазнів. Як мило.

Драко посміхнувся тим своїм типовим зверхнім виразом.
— Я думав, що ти хоча б трохи розумніша, Фрост, — холодно кинув він.

Ілайза відчула, як кров почала вирувати в жилах від обурення. Але її обличчя залишалося спокійним, майже байдужим. Вона повільно підняла погляд на Драко, трохи нахилила голову вбік і ледве помітно усміхнулася.
— Це не допомога. Це експеримент, — відповіла вона рівним тоном.

Ілайза кривила душею, бо не мала вибору. Вона мусила ухилятися та брехати своїм однокурсникам, щоб її не «з’їли» раніше, ніж тости за цим сніданком.

Драко хмикнув, повертаючись до своєї тарілки, хоча було видно, що йому це не сподобалося. Забіні, однак, затримав погляд на Ілайзі трохи довше, вивчаючи її, перш ніж знизати плечима.
— Ну що ж, подивимося, чим це закінчиться, — кинув він, повертаючись до сніданку.

Фред і Джордж підходили до Кубка Вогню. Усі погляди знову перемістилися на них. Ілайза відчула, як напруга трохи спала. Вона краєм ока помітила, що Асторія, хоч і злегка зітхнула, кинула їй короткий співчутливий погляд.

Візлі одночасно кинули свої імена в Кубок Вогню. Їхні рухи були впевненими, навіть дещо театральними. Ілайза забула, як дихати, спостерігаючи за ними.

Кубок Вогню спалахнув блакитним полум’ям, поглинувши їхні імена. Усі завмерли. На кілька секунд здавалося, що все пройшло ідеально. Але раптом полум’я змінило колір на яскраво-червоний, випустивши іскри вгору. Наступної миті їх підкинуло в повітря, ніби невидима сила виштовхнула їх геть.

Близнюки з гуркотом приземлилися на підлогу посеред зали: у них виросли густі й довгі сиві бороди, що спадали аж до ніг.

 Ґрифіндорці реготали до сліз, Рон заліг на стіл від сміху, а Гаррі, навіть намагаючись зберегти серйозність, не зміг стримати усмішку.

Професорка Макґонеґел поспішила до них, її обличчя було сповнене суворості, але очі виказували ледь помітне захоплення від їхньої безглуздої сміливості.
— Ну, це було… не зовсім за планом, — промовив Фред, відкашлюючись і намагаючись піднятися, водночас відкидаючи бороду з обличчя.
— Але точно ефектно, — додав Джордж, хапаючись за бік.

Велика Зала вибухнула ще гучнішим сміхом, і навіть кілька професорів, зокрема Дамблдор, виглядали розваженими.

Забіні спостерігав за всім із ледь прихованою насмішкою. Побачивши, як Ілайза сидить із серйозним обличчям, він гучно промовив:
— Фрост, це майстерно. Я й не знав, що ти здатна так посміятися з цих ґрифіндорців. Вони виглядають жалюгідно.

Ілайза ледь не здригнулася від його слів, але втрималася, намагаючись зберігати байдужий вираз обличчя. Їй було зовсім не весело, адже, насправді, вона хвилювалася за Фреда й Джорджа: вони могли отримати серйозний удар або отруєння. Вона все робила за рецептом і навіть не думала їх підставити. У чому була помилка?

Малфой, помітивши її мовчання, посміхнувся сам до себе.
— Ти вирішила підставити їх для власного задоволення? Це навіть цікавіше, ніж я уявляв.
З цими словами він відкинувся назад, явно задоволений своїм спостереженням, у той час як Ілайза ледве могла змусити себе з’їсти хоча б шматочок хліба. Її думки все ще крутилися навколо того, чи справді все гаразд із братами Візлі, і як їй довести, що її наміри були щирими.

— Ілайзо… Що ти туди підсипала? — нахмурилась Асторія.

Ілайза глибоко вдихнула, стримуючи хвилю обурення. Вона знала, що будь-яка емоційна реакція лише підживить їхню цікавість. Ще хвилину тому вона не знала, як викрутитися із незручної ситуації, а зараз доля прямо в руки вкладала карти, якими гріх не заграти.
— Асторіє, все під контролем, — тихо відповіла вона, неначе це була зовсім дрібниця. — Просто невеличкий експеримент.

Асторія звузила очі, ніби підозрюючи тут брехню, але вирішила промовчати.

Драко Малфой, який почув частину розмови, різко обернувся на них із хижим блиском у сірих очах. Він підвів брову, його усмішка була гострою, як лезо.
— Ти, мабуть, хочеш тримати все це в секреті, щоб Снейп не дізнався про вторгнення та твої нічні пригоди. Хитра гра, Фрост. Дуже слизеринська.

Асторія повернулася до нього, злегка нахмурившись.
— Якщо ти так добре розбираєшся в слизеринських хитрощах, Малфой, то мав би зрозуміти, що такі речі не обговорюють у Великій Залі, — злегка вколола вона, не підвищуючи голосу, але тон був точний і різкий.

Драко на мить прикусив язика, потім відвів погляд, явно не бажаючи вступати в суперечку з Асторією, яка рідко висловлювала свою думку, але завжди робила це влучно.

Ілайза ж тим часом спокійно підняла келих із гарбузовим соком і ковтнула, вдаючи, що їй абсолютно байдуже, що думають інші.

Професорка Макґонеґел відчитувала близнюків, виводячи їх із зали.
— Вас попереджали, що віковий бар’єр — це не жарт! І тепер ви маєте те, що заслужили! Принаймні у вас є час до обіду, щоб обміркувати свій вчинок та сходити до мадам Помфрі.
— Джордже, схоже, ми стали старшими й мудрішими буквально за хвилину! — не вгамовувався Фред, поправляючи свою бороду.

Учні інших шкіл реагували по-різному. Бобатонці з легким сміхом перешіптувалися між собою, захоплено поглядаючи на братів Візлі.

Всі учні Дурмстранґу виглядали більш стримано і серйозно слухали слова свого директора, який пояснював щось про захисні бар’єри.