Гарбузовий сік

Драко Малфой, який спостерігав за всім дійством із презирливою посмішкою, промовив досить голосно, щоб його почула більшість:

— Напевно, тобі більше до вподоби компанія блазнів.

— Схоже, деяким потрібна увага будь-якою ціною, — пирхнула Пансі Паркінсон, кидаючи Ілайзі зневажливий погляд.

Але Ілайза залишалася незворушною, хоча всередині відчула легкий спалах злості. Вона злегка посміхнулася і обережно опустила руку під стіл, щоб намацати в кишені чарівну паличку. Ніби випадково змахнувши нею, вона сконцентрувалася на келиху з гарбузовим соком, що стояв перед Пансі. І раптом, без жодного попередження, соковитий вибух бризнув угору, обливаючи Паркінсон. Липкі краплі миттєво розтеклися по її мантії.

Дівчина зойкнула від несподіванки, намагаючись витерти сік із обличчя, а Драко розширив очі від шоку, явно не очікуючи такої реакції.

Ілайза спокійно піднесла тістечко до губ і з усмішкою промовила:

— Дивно чути це від гарбузової людини.

Навколо слизеринського столу почувся приглушений сміх. Навіть Теодор Нотт ледь стримав усмішку, прикриваючи рот рукою. Асторія майже задихнулася від спроби не розсміятися.

Драко був змушений відсісти від Паркінсон, щоб залишитися сухим. Його губи скривилися в гримасі огиди, ніби він щойно побачив щось гірше за брудну мітлу.

Пансі обурено зиркнула на Ілайзу, її очі палали гнівом, але вона нічого не відповіла, стискаючи губи в тонку лінію. Здавалося, вона зважувала, чи варта суперечка того, щоб виглядати ще більш приниженою. Замість слів — лише сердитий погляд і роздратовані рухи, коли вона намагалася витерти мантію купою серветок.

Ілайза відчула, як хвиля тріумфу прокотилася її грудьми. Вона виграла цю маленьку битву — і це було лише початком.

Тим часом Дамблдор уже піднявся на трибуну, постукуючи ложкою об бокал, аби привернути увагу. Голоси поступово стихали, але в Ілайзи все ще вистачало сміливості поглянути на Фреда.

Фред помітив це. Його усмішка стала ширшою, і він підморгнув їй. Це було так швидко й невимушено, що ніхто інший, здається, навіть не звернув на це уваги. Але для Ілайзи цей короткий жест став моментом, який змусив її серце пропустити кілька ударів. Її внутрішня рівновага, так старанно збережена, похитнулася, мов під напором невидимого закляття.

— Друзі мої, — почав Дамблдор, його голос був теплим і спокійним, як завжди. — Цей рік обіцяє бути особливим, і я переконаний, що кожен із вас запам’ятає його на все життя.

Учні всіх столів з цікавістю слухали. Кілька перешіптувань все ще лунало, але навіть найбільші порушники тиші поступово затихали.

— Гоґвортс матиме честь приймати Тичаклунський турнир! — оголосив Дамблдор, і зала вибухнула вигуками й аплодисментами.

Ілайза відчула, як хвилювання миттєво розлилося залою. Навіть холодні й стримані слизеринці не могли приховати зацікавленості. Вона помітила, як Драко нахилився до Забіні, швидко шепочучи щось із самовдоволеною посмішкою. Але її увагу знову вкрали учні іншого факультету. Ілайза не могла не помітити, як у цей момент Фред нахилився до Джорджа, щось шепочучи йому, і обидва брати хитро усміхалися. Їхні плани точно почнуть діяти найближчим часом.

Поки Дамблдор продовжував пояснювати правила, умови й небезпеки турніру, Ілайза вже обмірковувала, як зробити так, щоб залишитися частиною цієї пригоди з Фредом, не викликаючи підозр у своїх однокурсників.

Підняти погляд від тарілки вона змогла лише тоді, коли до Великої зали почали заходити представники інших шкіл, і подумки визнала, що трохи заздрить ученицям Бобатону. Її серце стиснулося від дивного почуття — щось між ревнощами і тривогою. Дівчина ще раз поглянула на Фреда, щоб побачити його реакцію.

Учениці Бобатону, одягнені в елегантні світло-блакитні мантії, впевнено продефілювали повз столи. Хлопці з усіх факультетів, здається, перестали дихати. Їхня хода була витонченою, аура — майже магнетичною. Дівчата зібрали безліч захоплених поглядів, і, звісно, увага не оминула ґрифіндорський стіл.

Фред, схоже, дивився на дівчат із цікавістю, але без того зачарованого вигляду, який був у багатьох інших хлопців. Він перекинувся кількома жартами з Джорджем, ліниво посміхаючись, і, хоча іноді зиркав на представниць Бобатону, виглядав так, ніби спостерігав за виставою, а не за чимось захоплюючим.

Це трохи полегшило напругу в серці Ілайзи, і вона майже посміхнулася сама собі, коли Фред раптом повернув голову й зустрівся з її поглядом. Це була не просто випадковість — він помітив її, затримавши увагу на мить довше, ніж було потрібно. Його усмішка сяяла, у куточках губ з’явилася ледь помітна тінь задоволення, ніби він упіймав її на гарячому.

Вона злегка зітхнула, намагаючись повернути собі байдужий вигляд, хоча щоки зрадницьки почервоніли.

За столом Слизерину теж не бракувало реакцій. Драко Малфой із самовдоволеною посмішкою спостерігав за дівчатами з Бобатону, періодично коментуючи їхній вигляд:

— О, дивіться, справжні лебеді в мантіях. Напевно, вони тут тільки для того, щоб зібрати якомога більше захоплених поглядів, — саркастично кинув він, отримавши кілька схвальних кивків від Теодора Нотта і Забіні.

Пансі Паркінсон, підозріло зиркаючи на дівчат, пробурмотіла з холодною зневагою:

— Ну, принаймні я не виглядаю так, ніби щойно втекла з театральної постановки.

— Бери вище, ти виглядаєш, неначе втекла з гарбузової бочки, — саркастично промовила Ілайза, але лише для своєї подруги.

Асторія лише злегка закотила очі, але, трохи поміркувавши, теж тихенько прошепотіла до Ілайзи:

— Як думаєш, скільки часу потрібно Малфою, щоб почати хвалитися своїм аристократичним походженням перед ними?

Ілайза ледь стримала сміх. Її напруга розчинилася в цій маленькій іронічній репліці подруги.

Тим часом представники Дурмстрнґу з Віктором Крумом попереду увійшли до зали. Їхня поява спричинила нову хвилю перешіптувань і цікавості. Але Ілайза вже не могла зосередитися на них. Її думки залишалися з Фредом, його усмішкою та тим, як цей погляд змусив її щоки потеплішати.

Астрід Селвін сиділа навпроти Фрост. Вона, одна з небагатьох дівчат на Слизерині, хто мав легкий характер і не надто переймалася статусом чи упередженнями факультету, ділила кімнату з Асторією та Ілайзою. Її темне волосся було зібране в акуратний хвіст, а на обличчі грало ледь помітне задоволення. Вона нахилилася ближче до Ілайзи, ніби збираючись обговорити щось зовсім буденне, але її очі блищали від прихованого сміху.

— Ілайзо, — прошепотіла вона так тихо, щоб ніхто інший не почув, — ще трохи, і Малфой тебе помітить. А якщо помітить, що ти так дивишся на Фреда Візлі, буде скандал. Не переживай, я нікому не скажу, — додала вона вже добрим тоном. — Але колись ти будеш мені винна.

Її очі блищали не осудом, а радше інтересом, ніби вона щойно дізналася захопливий секрет, який планує зберегти тільки для себе. Вона взяла яблуко з тарілки, легким помахом чарівної палички зняла з нього шкірку, змушуючи її падати рівними спіралеподібними смужками. Здавалося, вона робила це, щоб дати Ілайзі час обміркувати її слова.

— Астрід має рацію, — прошепотіла Асторія. — Знаєш, краще робити це менш… помітно. Всі тут такі спостережливі.

Ілайза відчула, як усередині щось стиснулося. Вона різко взяла келих із гарбузовим соком.

— Мені просто цікаво, що вони задумали, — відповіла вона, намагаючись приховати зніяковіння. Її голос звучав упевнено, але трохи сухо.

Астрід підняла брову, ховаючи усмішку, і знову зосередилася на своєму яблуці, ніби сказане більше не мало значення. Але Асторія не змогла втриматися від ще одного коментаря:

— Звісно, цікаво. Але, знаєш, якщо ти почнеш «цікавитися» ще більше, я можу подумати, що справа не тільки в їхніх витівках.

Вона тихенько засміялася, ховаючи усмішку за серветкою, щоб ніхто інший за столом не помітив її веселощів.

— Ти знаєш, що багато слизеринців не пробачать, якщо ти будеш надто відкрито спілкуватися з ґрифіндорцями. Особливо з ними, — тихо додала Астрід, кидаючи короткий погляд на Драко, який саме щось жваво обговорював із Забіні.

Її голос був спокійним, навіть теплим, але під ним ховалося щире попередження. Вона не засуджувала Ілайзу — радше нагадувала про тонку межу, яка завжди існувала між факультетами, і про те, як легко цю межу можна було переступити.

Вони спокійно повернулися до своєї вечері, явно не бажаючи більше тиснути на подругу. Але їхні слова залишилися в повітрі, нагадуючи Ілайзі про тонкий баланс між її почуттями й реаліями факультетського суперництва.

Фред і Джордж, як завжди, були захоплені своєю розмовою, і Лі Джордан, як вірний друг, був поруч, беручи активну участь.

— Думаєш, хтось із цих красунь із Бобатону спробує подати своє ім’я в Кубок? — запитав Лі, кидаючи погляд на елегантних учениць, які щойно пройшли повз, залишивши за собою легкий аромат дорогих парфумів.

— Хтось точно спробує, — відповів Фред, злегка нахиляючись до столу, його очі виблискували від захоплення. — Але у нас є дехто цікавіший.

— Саме так, — підхопив Джордж, хитро посміхаючись. — У нас є наш план, Лі. Ми працюємо над тим, як обійти віковий ліміт, і це, мій друже, буде епічно.

— Але це ризиковано, — зауважив Лі, хоча в його очах читалося явне захоплення. — Якщо Дамблдор дізнається…

— Він нічого не дізнається, — з упевненістю відповів Фред, відкидаючись і недбало закинувши руки за голову. — Ну, принаймні не від нас.

Джордж пирхнув від сміху, кидаючи брату змовницький погляд. Потім Фред раптом знизив голос і додав:

— Можливо, ми навіть нову союзницю знайшли. — І, неначе ділився великою таємницею, промовив:
— Слизеринка. Довге волосся, бантики… Зухвала. Любить тістечка. Здається, вона з нами.

— Фрост, здається, її звати? — уточнив Джордж. — І знаєш, Лі, якщо вона дійсно захоче ризикнути, це буде весело.

— Фрост? — перепитав Лі, явно здивований, але водночас розвеселений. — Ну що ж, це справді щось новеньке. Слизеринка в команді Візлі? Світ точно похитнувся.

— Ілайза Фрост, — втрутилася Герміона, яка сиділа поруч і мимоволі підслухала частину розмови. Вона вимовила її ім’я з тією бездоганною точністю, з якою завжди запам’ятовувала інгредієнти для зілля.

Фред лише кивнув, знову поглядаючи в бік слизеринського столу, де сиділа Ілайза. Він усміхнувся, побачивши, як вона, здавалося, намагалася триматися холодно, але її погляд не раз зустрічався з його. Усмішка Фреда стала ще щирішою, і він відчув легкий прилив тріумфу.

— Вона цікава, — підсумував Фред, піднявши брову. — І я, здається, сьогодні непогано виглядаю.

Лі розсміявся так голосно, що декілька учнів із сусідніх столів здивовано обернулися. Джордж із цікавістю глянув на брата-близнюка, наче намагаючись зрозуміти, що саме у Фреда на думці.

— Ти знаєш, що ми тут не для романтичних інтриг, а для великого плану, — пожартував Джордж, але в його погляді було щось майже строге.

— Наш план і є інтрига, — відповів Фред, підморгуючи брату. — Сподіваюся, цього разу він не буде вибуховим у всіх сенсах.

Тим часом Дамблдор завершував свій виступ, і до зали вже вносили Кубок Вогню. Величезна, виблискуюча чаша магічного полум’я, яке переливалося різними кольорами, викликала хвилю захоплення та перешіптувань серед учнів. Ілайза на мить забула про свої думки, дивлячись на Кубок із цікавістю та тривогою водночас.

За столом Ґрифіндору Фред і Джордж, схоже, не могли відвести погляду від Кубка. Їхні очі блищали збудженням, і вони обмінювалися короткими коментарями, обмірковуючи наступні кроки.

Велика зала поступово спорожнювалася, залишаючи після себе лише відлуння розмов і легкий запах смажених страв, що змішувався з ароматом воску від свічок. Учні вишиковувалися в ряди, поспішаючи вийти, але Ілайза залишилася сидіти, вдаючи, що уважно розглядає свої бантики. Її пальці обережно розправляли тканину на мантії, хоча справжньою причиною була інша — вона чекала на близнюків.

Її серце билося швидше, ніж зазвичай, ніби вже відчувало наближення чогось нового і забороненого. Усвідомлення того, що вона справді збирається взяти участь у цьому божевіллі, змішувалося з хвилюванням, викликаним думкою про Фреда. Це була не просто авантюра заради азарту — їй подобалося відчувати себе частиною їхньої компанії. Вона навіть подумала, що буде, якщо Кубок обере її, але швидко заспокоїла себе тим, що, окрім неї, є більш вправні чаклунки. Також Ілайза не знала, як викрутити цю ситуацію, щоб не викликати підозри у слизеринців. Поки що.

Астрід, кинувши останній, трохи несхвальний погляд, узяла Асторію під руку.

— Це безумство, — тихо пробурмотіла вона, відходячи, але в її голосі звучала ледь вловима нотка турботи.

Асторія лише знизала плечима, кивнувши Ілайзі на прощання, мовби казала: «Тримайся, подруго».

Ілайза залишилася сама. І саме в цю мить пролунав голос Драко, наповнений тим знайомим змішанням зневаги й самовдоволення:

— Фрост, сподіваюся, ти ніколи не станеш стилісткою, — фиркнув він, оглянувши її з голови до п’ят із фальшивою посмішкою.

Його «свита» — Креб і Ґойл — засміялися. Драко, задоволений собою, гордо пройшов повз, ніби щойно виграв важливу суперечку.

Ілайза навіть не здригнулася. Вона лише ледь помітно підняла брову й прошепотіла собі під ніс:

— Ну, принаймні, я не виглядаю так, неначе відрижка аристократа.

Ця маленька відповідь допомогла їй зберегти впевненість.

Фред і Джордж, як завжди, виходили із зали голосно і з жартами. Лі Джордан йшов поруч, але, помітивши групу старшокласників із Гафелпафу, відстав, аби щось обговорити з ними.

— Фрост, зачекалася? — гукнув Фред, помітивши Ілайзу, яка затрималася біля столу. Його усмішка була трохи хитрою, але в очах блищало щось добродушне.

Вони зупинилися поруч із нею, оглядаючи її чорні бантики на мантії.

— Гаразд, — сказав Фред, тепер уже тоном серйозним, але все ще з ноткою гумору. — Якщо ти дійсно хочеш ризикнути разом із нами, тоді ми зустрінемося трохи пізніше. Не тут. Нам потрібен спокій. І… — він зробив паузу, обводячи поглядом залу, щоб переконатися, що ніхто їх не слухає, — трохи більше сміливості, ніж просто підкрадатися до нашого столу й красти тістечка.

Джордж засміявся, але швидко додав:

— Ми будемо в коридорі біля старого доспіха — знаєш, там, де завжди скрипить підлога. Зустрінемося через годину. І, будь ласка, не спізнюйся.

Фред схилив голову трохи набік, наче оцінюючи її реакцію, і сказав:

— Подумай добре, Фрост. Турнір — це не тільки заради жартів. Хочеш цього чи ні, але якщо ми придумаємо, як обійти віковий ліміт, це може стати чимось… грандіозним.

Їхній тон був дружній, але погляди давали зрозуміти, що вони серйозно налаштовані.

— Ви можете називати мене Ілайза, — мило промовила дівчина, весь цей час дивлячись на Фреда зачарованим поглядом, неначе зустріла кумира всього свого життя. Можливо, це було зовсім недоречно, і вона могла б сказати щось більш дотепне або хоча б спробувати розпитати їх про план. Вона занадто хвилювалася, тому, про всяк випадок, поспіхом уточнила:
— Через годину, там, де скрипить доспіх, біля підлоги… Йой, навпаки.

Дівчина зашарілася, миттєво втупившись у підлогу, поки брати сміялися.

Фред, заспокоївшись, трохи нахилив голову, явно розважений її зачарованим поглядом. Його усмішка стала теплішою, але він зберігав ту легку, невимушену впевненість, яка завжди його вирізняла.

— Ілайза, значить? Добре, тоді Ілайза, — промовив він її ім’я так, наче пробував його на смак, і в його очах промайнув веселий вогник. — Головне, більше не плутайся.

Джордж тихо пирхнув поруч.

— Ми поставимо тобі таблички з вказівниками.

— Джордж, не лякай дівчину, — удавано насупився Фред, але відразу ж повернувся до Ілайзи. — Ми віримо, що ти впораєшся. Побачимося там, Ілайза.

Він коротко кивнув їй і, зберігаючи ту ж легкість у рухах, разом із Джорджем попрямував до виходу з Великої зали.

Джордж, ідучи поруч із братом, похитав головою, спостерігаючи за ним із хитрою усмішкою.

— Ти знайшов цікаву союзницю. Або свою фанатку.

Фред знизав плечима, але на його обличчі залишалася та сама задоволена усмішка.

Ілайза залишилася сама, відчуваючи, як її серце б’ється трохи швидше. Її хвилювання та захват злилися в одне відчуття. Вона більше не могла дочекатися того моменту, коли зустрінеться з близнюками знову.