Broken Heart of Gold

Короткі дні. Холодні ночі. Дощить вже тиждень. Не таку осінь люди люблять. Дерева не купаються в яскравих кольорах — вони голі і беззахисні на вологому вітрі. Листя не шарудить під ногами – воно липне до взуття разом із брудом. Перехожих зовсім мало, але парасолі все одно стукаються одна об одну. 
Хан рідко дивиться на людей. Але сьогодні це навіть цікаво. Вони так незграбно перестрибують через калюжі, кутаються в свої шарфи і сильніше натягують капюшони. Та вітер все одно прокрадається під одяг, болото бризкає аж до колін. Чому ніхто не посміхається? Цей чоловік на зупинці злиться через мокрий одяг чи свою «улюблену» роботу в магазині суботнім вечором? А ця компанія дівчат-підлітків — вони просто змерзли, чи їхні фото вийшли недостатньо інстаграмними? 
Хан теж не посміхається. Тут немає ні камер, ні знайомих – нікого не треба веселити. Тут можна просто бути… собою? Мороз пробіг шкірою. Мабуть, це все осінь. 
Ноги самі несуть до улюбленої місцини в парку. Нічого особливого: проста лава з облізлою фарбою і  старий крислатий клен. Туристи сюди не доходять — тут немає на що дивитись. Здавалось, навіть місцеві забули про цей куточок. Єдиний гість — білка. Без жартів. Хан дійсно бачить її вже не вперше, і така компанія його цілком влаштовує. 
Хлопець легким рухом струшує краплі води з потрісканих досок і сідає на лаву, не сильно турбуючись про сухість одягу. Просто спертись спиною на міцний стовбур, закрити очі і поринути в думки. Він робить так не вперше. Сьогодні у його рюкзаку лежить новий блокнот, бо в трьох попередніх вже не лишилось жодного чистого аркуша. Сьогодні могла б народитись чергова пісня. Але блокнот досі лежить у рюкзаку. Який сенс в тому, щоб переносити слова на папір? Ці тексти ніколи не стануть піснею. Він більше не намагатиметься: не змушуватиме Чана підбирати слова для відмови, не чекатиме позитивної реакції в очах Мінхо, не підставлятиме хлопців своїм «неформатом». Стей очікують іншого — він мусить їм це дати. 
Різкий біль пронизує палець. Це лусочка старої фарби глибоко під нігтем. Виявляється, хлопець весь цей час здирав її. Тепер він бачить, що раніше колір був іншим. Тоді червоний був у тренді, тоді тут було більше перехожих? Хан з неочікуваною цікавістю починає оглядати все навколо. Ці доски з легкістю витримають ще один шар фарби — щось нове і сучасне. Цей клен виглядає таким старим — він міг би бути частиною якоїсь романтичної історії. Чи навіть трагічної. Головне її красиво розказати, людям таке сподобається. Зараз це місце нікому не здалося, але його можна переробити в популярне. Хан точно знає, що можна переробити… Знову цей дивний холод. Мабуть, це все вітер.
Дощ припинився. Тепер занадто тихо. Але думки кричать, складаються у рими і вириваються під біт його пульсу. Хан знає ліки: навушники у вуха, звук на максимум. Барабан замість звуку серця. Гітара проти сотні слів. І голос як концентрована свобода.
Tired soul
Dying hope
I guess I’m running out of road
I guess I’ve got nowhere (One OK Rock - Broken Heart of Gold)