У темряві коридорів старого сімейного маєтку може статися багато дивних та незрозумілих речей. У безпросвітній темряві образи зливалися в щось єдине, а тіло й розум, мов димкою, огортав страх. Скрізь і всюди відчувалася прихована загроза. Вона розбурхувала, міцно впивалася іклами в свідомість.
Блукати коридорами цього маєтку здавалося небезпечним.
Раптом у темряві майнув ледь помітний тонкий силует. Нічний гість рухався дуже впевнено у певному, йому лише відомому, напрямку. Тінь рухалася швидко та рвучко, постійно озиралася. Прислухаючись вона шукала когось у темряві. Сповільнилась лише біля закрученої спіралі сходів. Треба бути обачніше, обережніше. В небезпечній близькості вона ковзнула вздовж вікна. Неяскраве місячне світло сочилося через майстерно зроблений вітраж. В останню секунду гість різко відхитнувся від тьмяного сяйва і лише яскраве золотисте пасмо, що вибилося з-під темного каптура, видало в фігурі дівчину. Метушливо сховавши локон, наче піймана на гарячому, вона злодійкувато озирнулася. А раптом хтось все ж чатує на неї? Назад не можна – тільки вперед. Вона ринула до величезних дерев’яних дверей, які знаходилися за рогом.
Якомога тихіше зачинила за собою дубові двері. Дівчина вкотре застигла, щільно притиснувшись до неї спиною, прислухаючись. Сплинула хвилина чи дві, і врешті, щось собі вирішивши, вона видихнула і стягла з голови щільний каптур. Світле волосся розкуйовдженими пасмами опустилося на вузькі дівочі плечі. Обернувшись, гостя зачинила двері на важкий засув. Одного помаху блідою рукою у бік канделябру вистачило, щоб запалити кілька теплих вогників. Щоправда, сяяла ледь-ледь вистачило, аби освітити п’ятак приміщення старої бібліотеки. Дивна невпевненість упереміш зі страхом потроху схлинула - в очах білявки майнув недобрий вогник. От тепер вона спокійно попливла, розтинаючи темряву. Пройшла за далекий стелаж, надійно прихований від очей сторонніх. Погляд крижаних очей забігав по полицях у пошуках потрібної книги. Тіні від танцюючих вогників ще більше загострили і без того різкі риси обличчя.
Вона не повинна була так чинити. Здоровий глузд болісно кричав їй про те, що це безглуздо: самостійно використовувати закляття на рівень куди вище її власних сил, яке вона виудила з якоїсь книги. Якщо точніше, то з «Посібнику з темних ритуалів». Так, це було неправильно. Та ображати її було ще неправильніше.
Боляче. Як це боляче, коли твої почуття бачать усі, крім нього. Так безглуздо було сподіватися, що цей ідіот хоч щось зрозуміє чи помітить. Що ж із нею не так? Чим вона гірша?
Ох та розмова в камінній залі. Він питав її про дівчину. У пам’ять врізалися усі, навіть найдрібніші подробиці: як вони сидять порожній у кімнаті після дурнуватих занять; на його руці виблискує кільце-провідник зі смарагдом – він такий крутий; вона тихо перегортає сторінки старого фоліанта, швидко пробігаючи очима вже давно пожовклими рядками; як він довго дивиться в одну точку, а його золоте волосся спадає на один бік, як такі любі янтарні очі переливаються в теплоті свічок; як він шумно видихає і, повертаючись до неї, дивиться в її світлі очі.
— Лотті … - так ніжно і м’яко він це вимовляє, що серце дівчини на мить завмирає, — а я, здається, закохався …
І це погляд. Він дивиться прямо на неї і з вуст блондинки вже готове зірватися зізнання. Ті заповітних три слова, які вона зберігала, вичікуючи відповідного моменту! Але вона чомусь завмирає у нерішучості і не зводить з юнака очей. Вони знайомі не так давно, проте хлопець наче зачарував її з першої миті спілкування.
— Подруго, ти ж знайома з Ланою? Вона неймовірна, чи не так? – серце впало у п’яти, а хлопець, широко посміхнувшись, мрійливо відкинувся на спинку крісла. —Завжди поряд і готова допомогти, така…
Далі дівчина навіть не слухала. Ах подруга. То он воно що. Вона просто хороша подруга, яка може допомогти і щось порадити. По вуха закохана найкраща подруга, яка має його зрозуміти. Дурненька жертовна овечка.
Хлопець знову дивиться на неї і в його очах виблискують вогники радості та безглуздого щастя. Йому весело, а ось їй ні. Її нутрощі пожирає образа. Та ні, то ліпше за-а-аздрість. Блондинка різко схоплюється на ноги і обличчя хлопця спотворюється нерозумінням.
— Дуже мило. Рада за тебе, мій любий друже, — останнє слово вона спеціально виділяє, кидаючи на нього колючий погляд. Крижані очі наче блищать від люті, що переповнює дівчину. — Добре, що ти поділився зі мною своїми переживаннями. Так і роблять справжні друзі.
Поринувши у спогади, дівчина наче остовпіла, але вже наступної секунди гнів огорнув її з новою силою, змушуючи згадати про дивний ритуал. Шарлотта тепер готова піти на все, щоб стати сильнішою.
— Чи не це ти шукаєш, сонце? — гучне відлуння у майже безлюдному приміщенні змусило дівчину здригнутися. Тієї ж миті вона обернулася до його власника. - Вирішила почитати на ніч? Тебе не вчили не пхати свого милого носика куди не треба, га?
«О ні. Тільки не він.»
Хлопець говорив з іронією, а в його голосі, крім отрути, що сочилася, були чутні нотки загрози. Високий і худорлявий, з пишною копицею темного волосся. Погляд темно-карих очей прискіпливо оглядав. Г’юго ніби дійсно з цікавістю дивився на реакцію дівчини. Він тримав у тонких пальцях майже докурену сигарету, що повільно тліла. Що тут сказати - зразковий юнак із родини Ключівських. Світловолоса на мить розгубилася, але метнувши погляд на книгу, яку хлопець стискав у другій руці, злегка видихнула. Не вгадав.
— Майже. Та от біда - нічні посиденьки з тобою в мої плани аж ніяк не входять, — дівчина розпливлася в підступній усмішці і повільно почала підходити до хлопця. — Поверни те, що мені потрібно, і ми розійдемося. Як тобі така ідейка?
— Таке собі. Я чекав тебе тут близько години не для того, щоб ми просто «розійшлися», — він зобразив лапки в повітрі, що було не так і просто з сигаретою в руках, — а книжечка мені вже ні до чого. Лови.
Він ліниво, ніби розтягуючи час, підкинув фоліант у повітря. Спіймавши, дівчина оглянула книгу, а потім звернула погляд на старшого з німим запитанням в очах. Втрачати час було небезпечно, але ще небезпечніше було недооцінювати цю бісове створіння.
— То що тобі треба від мене? Ти з ближнього кола, до чого тобі я? — зі щирим подивом у голосі спитала молодша. Хлопець ліниво підвівся з величезного дерев’яного столу на якому сидів до цього і, навіть не розім’явши ноги, за кілька кроків підійшов до неї. Тепер, коли він порівнявся з нею і гордо дивився на неї зверху вниз, особливо явно відчувалося, хто володіє ситуацією. Відчуття ці були до болю знайомі. Рухи, жести - та кого ж він нагадував!
— А чому б не банальний інтерес, — він ступив ближче до студентки, та його очі все ж пильно спостерігали за найменшим помахом її рук.
«Розважливий гад».
— Чого б це ти вирішила порушити правила маєтку? І не просто проігнорувати комендантську годину, — він цокнув, лукаво засуджуючи таку поведінку, — а й прогулятися до бібліотеки, де з ймовірністю з величезною ймовірністю наробити справ. Може ти ще й якесь миле брязкальце притарабанила, м?
Він говорив швидко, точно, потрапляючи у саме яблучко її планів. Хлопець знав про її план. Звідки – поки невідомо. Але факт залишався фактом.
— Це стосується тільки мене і нікого більше, — набравшись впевненості, на видиху сказала вона.
— Так-так, Лотті, це ж твоя каблучка. Але назви бодай одну причину, чому я зараз не можу зруйнувати цей фарс, га?
— Ти не зможеш. Усі сплять, ти тут, а охорона зараз у іншому крилі, — блондинка сама вже не вірила у сказані нею слова.
Г’юго щось задумав і вона потрапила на його гачок.
— Мене тут немає, а це, — він м’яко провів рукою по власному тілу і миттєво наблизившись до її вуха прошепотів, — лише моя тінь. Шкода, що ти ще цього не вивчила. Не твій рівень, еге ж? — він посміхнувся дивлячись на почервонілу дівчину, але за мить знову продовжив трохи відсторонившись.
— Для ритуалу тобі потрібна додаткова енергія, адже частина піде на створення захисного поля. Якщо ти, звичайно, не хочеш спалити тут все і всіх до біса, — він іронічно підняв брову, глянувши в очі Лотті. Погляд дійсно був знайомий: — і я міг би тобі з цим допомогти…
— Нащо? — різко вирвалося в дівчини і вона, відсмикнувши себе, лагідніше продовжила: — До чого ці ігри в доброго друга-радника? Адже ти не допоможеш мені створити купол, ти хочеш отримати… — очі Лотти розширилися від усвідомлення плану мага, але вибору у неї не було. Якщо хтось дізнається про ритуал, то їй і поготів не вдасться його провести.
— Мабуть, золотце, я просто поживлюсь твоєю енергією, — він криво посміхнувся і хотів уже викинути недопалок. Дівчина спостерігала, як він плавно підійшов ближче і, покрутивши в руках недопалок, запхнув його в коробку свіжих цигарок.
«Наче знав. Готувався».
— Ти й сама розумієш, що я не ворог. Мені потрібна сила, як і тобі, хоча я не підтримую твоїх методів, але магія на те і магія. Тим паче енергії напевно буде з головою на двох. За можливості потрібно хапатися.
З цими словами він заглянув у світлі очі дівчини, трохи піднявши її підборіддя. Лотті на мить здалося, що в його очах хлюпоче темрява, настільки чорними вони були в тіні без свіч. На мить вона відчула себе беззахисною, роззброєною. Такою, якою вона себе почувала біля нього.
Не довго думаючи, дівчина кивнула і жестом вказала слідувати за нею. Повільно рухаючись до потрібного їй фоліанту, вона усвідомлювала, що її дивний приятель не такий вже й вічний веселун, яким його вже звикли бачити в їхньому оточенні. За маскою веселої натури ховався розважливий і холодний розум, який бачив не лише її, а й усіх наскрізь. Так, частину енергії вона віддасть та воно мабуть того варте. Перетворення сили - це найкраще, хоч і страшенно небезпечне, рішення.
— Так покажи каблучку, – спокійно спитав Г’ю. – Мені не хотілося б за нею вертатися.
«Та звідки він все знає? Звідки, звідки, звідки!»
— Дивись. - Шарлотта, попорпавшись в кармані, витягнула перстень з фіолетовим камінчиком. Роздивившись його Г’ю аж присвиснув. – Піде?
— Пха, більш ніж! Я б і собі такий забрав. Витримаєш цю цяцю?
— Вибору не має. Як ні – забереш.
Підійшовши до потрібної книги, вона злегка висунула її корінець і в ту ж мить у стелажі з’явився темний прохід. Позаду Г’юго, взявши до рук книжку (як Лотта вже помітила - потрібну), порівнявся з молодшою.
— Прошу вперед, пані, — він знову трохи посміхнувся, — я трохи допоможу.
І з цими словами, він, грайливо підморгнувши, клацнув пальцями. Тунель осяяло яскравим світлом канделябра, що летів попереду, і Шарлотта, втомлено закотивши очі, зробила крок вперед. Погляд випадково мазнув по золотому кільцю зі смарагдом мага. Невже таке схоже? Крихітне приміщення відкрилося погляду відвідувачів, хоча нікого з них це не збентежило, а ось холод, що панував у кімнатці змусив хитко зіщулитися. Всюди був пил і павутиння: це виглядало трохи зловісно, але під атмосферу темного таємного ритуалу підходило просто ідеально.
Відкривши томик на потрібній сторінці, молодша почала про себе повторювати складне закляття латиною. Направити свою силу у магічний камінь було доволі важко навіть з повною концентрацією та підтримкою старших. Проте тільки ця маніпуляція дозволяла відкрити ще незвідані для дівчини вершини магії – маючи провідник працювати було легше. Так кажуть.
В цей же час старший, витягнувши з кишені крейду, почав малювати захисне коло навколо білявки. Краєм ока він помітив, що дівчина з головою поринула в читання. Тої ж миті Г’ю непомітно пробурчав щось та продовжив креслити. По стінах ковзнули тіні.
Коли всі приготування вже закінчилися, він подивився на магічку і з її кивком покинув коло. Лінії спалахнули і хлопець почав читати закляття передачі сили, від чого пентаграма на підлозі засяяла ще яскравіше. Перевіривши, що все дійсно працює і її наповнює сила, дівчина шумно видихнула і, набравши більше повітря в легені, почала говорити на розспів закляття.
В голові зашуміло. І цей ґвалт і не думав затихати, ба навіть навпаки – з кожним словом з шуму вирізнялися окремні голоси. Вони кричали все голосніше: «Зупинись! Тікай! Забирайся!». Ноги не тримали. Вона рухнула на коліна, але продовжила захриплим голосом читати речитатив. Перед очами марились якісь образи: вони виринали і зникали, блимали і миготіли, тремтіли і завмирали. Каблучка захищалася, не бажала нового власника.
За кілька хвилин у маленькому приміщенні спалахнуло яскраво-зелене світло. Шарлотта лежала на холодній підлозі непритомна. Принаймні, хлопець сподівався, що це було так. Тихо підійшовши до неї, Г’ю глянув на Лотту зверху вниз і присівши навпочіпки спробував намацати пульс. Жива.
— Ти диви, ласти не склеїла. - Зібравши волосся в невеликий хвіст, він підхопив на руки її м’яке тіло. — Хороша робота, подруго.
***
За дві години до цього літня пані, із зібраним у витончений пучок мідно-рудим волоссям, пильно дивилася на онука, сидячи у просторому кабінеті. Вона часто викликала когось у свій особистий кабінет, адже це було набагато надійніше.
— Ти добре запам’ятав? — спитала вона крижаним голосом, а її очі пильно дивилися на юного чарівника.
— Абсолютно. Якщо щось піде не так, то я дам сигнал тіням та стримаю енергію до твого прибуття.
— Добре. Ще смертей нам не вистачало. - Бабуся злегка посміхнулася і кивнула хлопцю.
— Даси прикурити?
— Malboro? Краще взагалі кинув би, а не курив таку погань.
—Та з цими ритуалами ні нервів, ні грошей на сигари не напасешся. – Г’юго нарочито сумно зітхнув.
— Та бери вже, негіднику, — пані Аристія протягнула йому портсигар та запальничку. – Диви не налажай. Якби я дізналася, що мене так дурили, то вколошкала б одразу.
— Попрошу. Я - мотиватор, - Г’ю закурив, — мені майже шкода її було: «Люба подруго, мені до лампочки на твої закохані очі. Ти тільки не не плач, ок?».
— От малий паскуда.
— Вчуся у найкращих. Я вибачусь, обіцяю.
