Coffee Shop

Хан Джісон, переїхав в Сеул після вступу в університет, і одразу вирішив, що знайде кав’ярню, в якій стане постійним клієнтом. У нього вже певний час були проблеми з зором, але він переважно ігнорував окуляри і лінзи, бо одні йому не пасують, а інші не зручні. Майже тиждень він ходив околицями дому і університету, і бачив багато кав’ярень, але жодна не привернула його уваги настільки, щоб йому захотілося зайти і випити кави.

Аж тут він помітив яскраву вивіску кафе яка привернула його увагу малюнками на вікнах, тому він вирішив зайти сюди завтра і скуштувати кави, помітивши це місце в своїй голові не майбутнє.

Наступного дня, хлопець вийшов до універу трохи раніше, щоб встигти випити кави. Він швидко дійшов до потрібного йому місця, і увійшов до закладу, підійшов до стійки і зрозумів… Що не бачить які тут є варіанти кави, бо все написано на стіні за баристою,а він не бачить не те що написаного, а навіть обличчя баристи. 
- Доброго ранку, що бажаєте? – з веселою усмішкою (мабуть, ще не всигли зіпсувати настрій) звернувся до Джісона бариста.
- Д-доброго, - почав Соні, йому було трохи ніяково говорити, - вибачте, але я не бачу, що там написано, - він вказав рукою за спину баристі.
- Я б міг прочитати вам всі позиції, але не думаю, що черга буде чекати.
- Так, я розумію, а ви б не могли сфотографувати для мене меню? – Джісон ніяково опустив голову.
- Без проблем, давайте свій телефон, а поки ви будете обирати, я обслужу наступного клієнта, - хлопець, у якого точно був бейдж з ім’ям (яке Джісон, знову ж таки, не бачив) доброзичливо усміхнувся.
Джісон швидко дістав телефон, відкрив камеру і передав його баристі, той швидко зробив кілька фото, та повернув телефон власнику, після чого переключився на іншого клієнта, який за цей час вже встиг визначитись з вибором.

Соні було трохи ніяково, через спричинені незручності, тому він намагався якнайшвидше визначитись із своїм вибором, щоб ще сильніше не затримувати людей. Через деякий час бариста повернувся до нього:
- То ви вже визначились з вибором? – запитав він.
- Так, американо, будь ласка, - Хан назвав найпершу позицію.
- Тут чи з собою? – поцікавився працівник.
- З собою.
- Тоді назвіть своє ім’я, і почекайте, доки я його назву.

Через кілька хвилин кава була готова, і , як і всім іншим відвідувачам бариста сказав Джісону:
- Хорошого дня, приходьте ще!
Джісон знав, що прийде сюди ще не раз, він вирішив ходити в це кафе щодня, і щодня замовляти нову каву, щоб визначитись, що саме сподобається йому найбільше, ну і дізнатися ім’я такого хорошого баристи, і побачити його обличчя, було дуже важливим.

Наступного ранку Хан переборов себе, і таки вдягнув лінзи, і, підійшовши до кафе, дістав з кишені телефон, щоб побачити що далі по списку. Замовив наступну каву, та пішов не навчання. Вже через кілька днів гарненький бариста, якого, як визначив Джісон, звуть Мінхо, запам’ятав ім’я, що писав на стаканчику. Ще через кілька він вже не питав, чого хоче Джісон, а просто робив все що вміє, по черзі. Соні заходив сюди дуже часто, він робив тут завдання по навчанню, іноді заходив з новими знайомими з університету, але каву пив лише зранку, щоб розтягнути задоволення на довше.

Мінхо був власником, і баристою в цьому кафе, він займався тим, що йому подобалося, і заробляв непогані гроші. Його зацікавив цей юнак, який ніяковів так сильно,що аж самому ніяково ставало. Лі було цікао, чи прийде він ще раз. Коли той прийшов знову, а після приходив знову і знову, Мінхо перестав робити вигляд, що не запам’ятав його ім’я, а трохи пізніше, йому стало цікаво, що ж припаде до душі новому клієнту.

Варіантів кави було близько двадцяти,  тому, що різні сиропи також треба було спробувати. І ось по завершенню цих, трохи більше ніж двадцяти, днів, коли все було спробуване, Джісону потрібно було вирішити, що ж йому сподобалося найбільше.

- То що ж ти хочеш сьогодні? – як завжди з усмішкою запитав Мінхо.
- Твій номер, мабуть, - награно самовпевнено сказав Джісон, але його видавали почервонілі вуха.
- Серйозно? Ну нарешті, я вже думав ти не спитаєш, - засміявся Хо, - дозволь я оберу що ти сьогодні питимеш? До речі, в окулярах ти виглядаєш дуже мило.
- Дякую, - щоки Соні вже теж палали.

Мінхо обрав для нього айс лате з апельсиновим соком, ніби знав, що це саме те, що сподобалося Джісону найбільше. Свій номер він написав поряд з ім’ям Соні на стаканчику з кавою.
- Я чекатиму дзвінка з запрошенням на побачення, - Лі підморгнув, і відволікся на іншого клієнта, а Джісон в цей час стояв з безглуздою усмішкою, бо справді? Бариста чекав від нього якихось дій. Він був впевнений, що зателефонує якнайшвидше, а Мінхо розумів, що чекатиме цього дзвінка, а з Джісоном точно нудно не буде.