Луз збирає квітки на полі.
Це не дивно ні в якому разу – вона дуже часто таким займалась. Цікаво те, що збирає вона їх не для себе. І навіть не для букету. Вона їх хоче засушити для Еміті. Сама дівчина (відьма, якщо так завгодно) про такі людські хитрощі та звичаї не знає; та і це не перша річ, яку їй мала пояснювати Луз.
Взагалі почалось все з того, що вона захотіла подарувати блокнот. Блайт вже давно скаржилась, що її минулий закінчився, і сторінки доводилось приклеювати самостійно. Носеда винесла дві речі – треба купити новий і прикрасити його по-особливому. Саме цим вона і вирішила зайнятися в цей прекрасний день в невідомому лісі з надією, що ця сама квітка не відкусить їй голову. Такий результат прояву її кохання вилізе боком усім; а ще Іда полетіла до Рейн, тому Луз буде лежати тут сама-самісінька і покриватися шаром пилу …
Дівчина трясе головою, відриває квітку та кладе її до себе в сумку. Такого не станеться, ніхто не садив би нічого небезпечного поряд з місцем життя людей (їх же так можна назвати, правда?). Саме через те, що жителів цих країв назвати людьми не можна, то і ці рослини можуть і будуть небезпечними. Треба було хоча б Віллов взяти із собою чи шо.
А так поряд бігає Король, який, ймовірніше, і принесе їм більше бід цього дня. До речі, про Короля …
– А що ти робиш?
Він, виглядаючи з-за спини дівчини, ледь не залазить їй на плечі та зиркає на торбу. Вона повна трави.
– Збираю квітки.
Раз – і ще одна відправляється до сумки. Носеда чекає на вбивчий крик чи потік комах, але нічого не відбувається. Пронесло на цей раз.
– А навіщо?
– Хочу засушити та подарувати Еміті, — на її щоках грає непомітний рум’янець, який Король знаходить доволі милим.
– А-а-а, зрозуміло.
Він остаточно злазить з дівчини та йде шукати пригоди на свою п’яту точку далі. Дівчина тільки сподівається, що він дійсно не влипне в якісь неприємності, бо зараз вона не має часу, або їх вирішувати.
Коли Луз зриває стебло, то враз розуміє, що саме на це і чекала ця трава – поки вона втратить пильність. Їй на обличчя стріляє речовина, яка має всі шанси бути отруйною. І вона кричить:
– А! Король! Королю! Допоможи! Я зараз помру! Благаю!
Король бігає за метеликом, тому Носеда, втративши єдиного спостерігача, протирає обличчя рукою, яку пізніше витирає якимсь листочком. Ці квіти не підходять. Абсолютно точно.
Саме тому дівчина їх викидає подалі та засмучено сідає посеред поля. Невже вона так і не зможе зробити подарунок своїй дівчині? Але ж вона дійсно найкраща і заслуговує на найкраще!
– Ти чого? — Король, очевидно награвшись з комашкою (він, здається, її з’їв), сідає поряд та кладе маленьку ручку на Луз.
Вона змучено посміхається.
– Не можу квітки для Еміті знайти. Здається, я погана дівчина.
Замість слів Король заразить на неї та обіймає за шию, змушуючи дівчину охопити його теж. Ось так вони і сидять з надіями, що якась голодна трава не захоче прокинутися та з’їсти їх. Так, це дійсно було б дуже навіть непогано, якби вони вижили.
– Я бачив поле ось там, — показує в якийсь бік за спиною дівчини, — там були квіти.
В одну мить обличчя Луз світлішає, і вона навіть підривається з Королем на руках, щоб кілька разів його підкинути догори. Від того, як він на це пищить та впивається пальцями в плечі Носеди каже, що він не дуже зацінив такий рух. Але настрій вже злетів догори.
– Веди мене!
//
Король, який так і випромінює радість від того, що виявився корисним, бере дівчину за руку та веде через якісь ліси та стежки в ньому, які час від часу губляться серед кущів та іншої трави. Один раз гігантський комар хотів їх з’їсти, і тільки які-ніякі відьомські здібності Луз не дали комахі то зробити. Проте Король навіть оком не повів.
Коли ж вони таки виходять на те поле, то дівчина на мить затамовує подих. Адже місцина, куди її привів друг, не нагадує нічого того, що вона бачила до того; воно повністю усіяне дрібними квіточками. Причому знайти там можна різноманітні види, і Носеда бачить одні гарного жовтого кольору, які вона не зустрічала до того.
– Це … прекрасно, Королю, — каже дівчина, цьомкає його в голову та йде поміж квітів.
Проте не ці дивовижні та навіть не агресивні трави запановують її увагою – вона бачить сухоцвіт. Людські квіти. Який шанс, що інша людина в цих краях принесла частинку свого дому, аби не так сумувати пізніми ночами? В будь-якому випадку, Луз її розуміє, адже сама була б не проти посадити маленьку клумбу з улюбленими квітами мами. Просто, щоб пам’ятати.
Квітки з тонким листям немов дивляться на неї, закликаючи зірвати трохи для букету. Вона навіть відкидає ідею засушити їх, щоб прикрасити блокнот – їй так і хочеться зробити цей подарунок зараз.
– Король знає свої території! — він гордо розправляє плечі, але дівчина в цей час вже нахилилась, щоб зірвати трохи квіточок.
Здається, ніхто їх не буде знаходити мертвими від дій якихось вбивчих трав чи комах. А ще Луз треба трохи перестати так думати про всі комахи в цій місцині.
Букетик вона збирає невеликий, щоб в руку гарно лягав, на що вона широко і задоволено посміхається. Ось так буде файно. У неї немає стількох матеріалів для пакування квітів, як у реальному світі, тому доводиться імпровізувати.
Знизу вона їх перемотує стрічкою фіолетового кольору, яку вона знайшла у хаті Іди. Якщо бути чесним, то «знайшла» – не дуже правильне слово, адже Луз скоріше його забрала з її кімнати, коли хотіла порадувати генеральним прибиранням після її перетворення. Прибирання не сталось, але ось гарну стрічечку, яка нагадувала про Еміті, вона знайшла та безсовісно забрала собі, заперечуючи всі обвинувачення Іди.
Так от, Луз із щасливим обличчям перемотує сухоцвіти своєю знахідкою та вставляє кілька зелених травинок для краси. О так, зараз гарно.
Показує Королю, який на це тільки хмуриться:
– Мітла має бути довшою, — чухає потилицю, — думаєш, це гарний подарунок дівчині?
Дівчина тільки відвертається від нього та знов широко посміхається:
– Сам ти мітла.
//
Ввечері Еміті приходить до неї додому (технічно, то будинок Іди, але вона так і не повернулась від Рейн, хоча ніхто і не сподівався, що вона це зробить так рано, тому дім повністю в розпорядженні Луз). Так от, як тільки дівчина відкриває двері, як Носеда без задньої думки стрибає на неї, міцно обіймаючи. Вони не бачились цілих чотири дні! А це забагато для закоханого серця Луз. За тим, як Блайт притискає її до себе, можна зрозуміти, що ці кілька днів і для неї пройшли не солодко.
Коли дівчата відліплюються одна від одного, то помічають посмішки на обличчям навпроти.
– Ходім, — Луз бере Еміті за руку та веде до себе в кімнату, де і стоїть букетик з блокнотом.
Не те, щоб Еміті вперше приходить до неї додому (Іди, не забуваємо, але зараз Носеда вважаться її названою донькою, тому дім є і її домом) і в кімнату особливо, але так вона отримує можливість потримати свою дівчину за руку, і Луз не може впустити такий шанс.
Еміті, в свою чергу, тільки трохи червоніє в щоках, як то буває часто в присутності Луз, але тримає руку міцно та мовчки йде за нею. Ніхто не проти і всі за.
Як тільки двері за ними закриваються, Луз відпускає руку і відчуває, як її щоки починають горіти. І як вона має віддати ті дарунки? І чому вона не могла подувати про це раніше? Так, вдих-видих. Еміті ніколи не скаже нічого поганого їй, навіть якщо Луз просто кине в неї той букет та втече в невідомому напрямку. Треба просто взяти його в руки і з гарною промовою віддати. От і все.
– Луз, ти … нормально? Ти вся червона.
Еміті з наляканим обличчям підходить до Носеди та торкається її щоки й лоба, перевіряючи на температуру. Минулого разу, коли ця людина звалилась з простудою, Блайт думала, що зійде з розуму швидше, аніж її дівчина одужає, хоч Іда казала не хвилюватися.
Носеда сильно трясе головою.
– Все прекрасно!
Але Еміті бачить, що щось не так, тому тільки легко торкається руки.
– Точно?
Луз щасливо киває та стискає її руку. Як ще їй пощастило з такою дівчиною!
Букет стоїть в її шафі, щоб Король не вирішив використати його як мітлу або Угушко не захотів з’їсти її подарунок.
Якийсь час вони просто лежать і обговорюють всі дрібниці, які стались за ці кілька днів. Так Еміті розказує, як вона з татом робила якийсь проєкт а потім із сестрою ходила купувати смаколики на сімейне свято. Весь час Луз сидить сіпано та неспокійно, але Блайт то просто ігнорує, сподіваючись, що дівчина поділиться причиною з нею. Але Носеда не каже і слова.
– Луз … з тобою дійсно все нормально?
Отже, це час.
– Так. Ні. Невпевнена, — вона згадує дихальну практику та встає до шафи, — у мене є дещо для тебе.
Очі Блайт одразу загоряються, і це дає Луз додаткову силу для наступних дій. Хіба даремно вона так довго шукала ті квіти, щоб зараз ступати назад?
Спочатку вона дістає блокнот, адже квіти ще можуть трохи постояти в шафі.
– Ти казала, що у тебе закінчився щоденник, то я і вирішила, що … от, подарувати тобі.
Щоки шаріються не тільки в Носеди, тому вони обидві взаємно ігнорують це. Відьма нерішуче приймає подарунок та відкриває його, немов думає, що там може бути якийсь павук чи ще щось.
Але коли вона відкриває коробку, що з середини на неї дивиться … блокнот, розмальований в метеликів та різноманітні квітки з реального світу. Вона половину з них не знає, але все одно бігає очами з одної до іншої. Можливо, саме тому, що вона не знає їх, їй навіть цікавіше.
Сам блокнот не виділяється нічим особливим, хіба лише окремими посланнями від Луз, які вона полишала на різних сторінках.
– Ти, Луз, це …
– Зачекай! Це не все.
Повертаючись до дівчини спиною, вона шумно видихає та дістає найголовніший подарунок. Букет. Квіти навіть не встигли засохнути, хоча в реальному світі листочки трохи почали б в’янути.
Коли Луз повертається, що бачить Еміті прямо перед собою, від чого трохи затруджено ковтає.
– Це сухоцвіти, вони у мене перед домом росли. Не знаю, звідки вони тут, але мені вони нагадують про дім, тому я вирішила їх подарувати тобі, адже ти теж мені важлива , і я …
– Луз.
Блайт, ігноруючи всі слова дівчини, тільки торкається її щоки і, коли вона отримує увагу Носеди, трохи посміхається та міцно обіймає її знов.
– Вони мені подобаються.
Зрештою, чи варто було так хвилюватися?
