Пролог
- Якщо це жарт, то анітрохи не смішно.
Герміона Ґрейнджер не могла повірити власним вухам.
- Ти єдина, хто може це зробити. Якщо не ти, то ніхто.
Кінґслі, свинота, знав, на що тиснути.
- Значить, ніхто, - твердо сказала вона, розуміючи, втім, що не вистоїть. - І взагалі, хто сказав, що мені небайдуже?
Кінґслі Шеклболт, щойно обраний Міністр магії, відкинувся в міністерському кріслі, яке пасувало його поважній фігурі, і поглянув на Герміону своїми уважними карими очима, і вона, вперше за останні роки, знову відчула себе школяркою перед учителем.
- Тобі небайдуже.
- Нехай, - Герміона опустилася в крісло для відвідувачів, - але ти не можеш розраховувати, що я за це візьмусь. Це жорстоко.
Її голос зламався на останньому слові. Обличчя Кінґслі не здригнулось.
- Програма реінтеграції смертажерів?! Кінґслі здурів чи що?!
Рон Візлі обурювався так голосно, що люди за сусідніми столиками почали озиратись. Ніби їм без цього мало уваги.
- Припини, Роне, - Герміона стомлено відкинулась на стільці, - всі смертажери давно в Азкабані.
Вони зустрілися в одному з маґлівських пабів неподалік від центра. Рон та Гаррі припленталися після аврорських курсів, Герміона, вичавлена наче лимон, ледве притягла ноги після зустрічей в міністерстві. Славетна трійця полюбила «Сирну юшку» за приємну домашню кухню, ненав’язливу музику та повну відсутність колег та інших магічних знайомих - після поразки Волдеморта минуло вже два роки, а вони досі опинялись в центрі уваги всюди, де б не з’явились.
- Він не може вимагати цього. Не від тебе, - Гаррі підсунув до себе чергову чашку кави - принаймні шосту за сьогодні.
- Він не вимагав. Але він правий - хто ще за це візьметься? - і Герміона не помітила, як почала цитувати міністра. - Смертажерів запроторили до Азкабану, але в них лишились сім’ї, діти, які ніяких злочинів не коїли. Є ще звичайні слизеринці - що з ними робити? Чи ви пропонуєте здихатись чверті населення, бо колись вони зробили неправильний вибір?
- Вони допомагали ворогові! - лютував Рон.
- Або ні. Або були надто залякані, щоб протестувати. Або наслухались волдемортівської пропаганди і схаменулись лише коли було пізно - зараз ми цього не вияснимо. Але вони частина нашого суспільства і з ними потрібно щось робити.
- Висилати, щоб більше не повертались!
- Зажди, Роне, - Гаррі підняв руку, спиняючи потік слів, які от-от мали зірватись з Ронових вуст, - в її словах є резон. Навіть серед тих, хто завжди підтримував Дамблдора, не всі були готові до боротьби. Слизеринці, члени родин смертажерів - вони не загарбники, що прийшли звідкись вбивати нас. Вони - одні з нас. І це правда - нам потрібно щось із ними робити.
- Знати б тільки, що, - тихо промовила Герміона.
Кінґслі мав певні ідеї для їхнього проекту, однак відкрито зізнався Герміоні, що їм фактично потрібно буде самим розібратись, що робити. І тепер «найрозумніша відьма свого покоління» ламала голову, не маючи зеленого поняття, як до цього всього підступитись.
- Але це не всі новини.
- Ти долучишся до цієї бісової програми, Драко Мелфою, і це не обговорюється.
Мати давно не говорила із ним в такому тоні - власне ніколи, якщо не враховувати тих часів,коли він відмовлявся йти спати, гасаючи маєтком на своїй дитячій мітлі.
- Ти не можеш говорити серйозно, мамо. Ти не можеш вимагати від мене йти до цих нікчем, принижуватись перед цією…
- Припни язика, Драко! І слідкуй за словами. Подобається тобі чи ні, старому світові кінець, і нам потрібно вчитися жити в новому.
Все всередині Драко бунтувало проти такої несправедливості. Після поразки Темного лорда і батькового ув’язнення його життя розлетілось на друзки. Із однієї з найбільш впливових родин магічної Британії вони перетворилися в вигнанців, зневажених та упосліджених. Всі зв’язки, навіть із вчорашніми союзниками, було втрачено - Мелфої опинились в тотальній ізоляції. Кілька перших місяців вони з матір’ю покидали маєток лише щоб з’явитись на судових засіданнях - одне за одним слухання проходили перед його очима, одні знайомі обличчя змінювали інші на лаві підсудних - винний, винний, винний. А ще були нескінченні виклики в аврорат - допити, холодні обличчя аврорів, напівтемні міністерські підземелля зі спертим вогким повітрям. Драко чекав, коли вони заберуть матір, коли нарешті заберуть його. Але за ними так і не прийшли.
Після падіння Волдеморта Нарциса Мелфой, уроджена Блек, неначе прокинулась від сну. Всі переконання її батьків, вся відданість її чоловіка, всі слова Темного лорда нічого не вартували. Вони не вели ні до чого і нічого більше не значили - все її життя, все, що вона знала про світ, все виявилось ілюзією. Всі упередження, вся гординя, все уявлення про власну винятковість не мали тепер жодного значення. І тепер їй потрібно навчитись із цим жити. Заради того, що лишилось від її здорового глузду, і заради Драко.
- Кажи так мало, як можеш, але ніколи не бреши їм.
Люциуса було вже не врятувати - та вона б і не стала. Він занапастив їхнє життя і майбутнє їхнього сина, втратив все, що мав, заради примарної ілюзії світового панування. І тепер вона зробить усе, щоб врятувати те, що ще можна, навіть якщо для цього доведеться поховати заживо в Азкабані половину друзів дитинства. Нарциса не була дурна і чудово розуміла, що саме зараз стоїть на кону. Вона знала достатньо, щоб зацікавити міністерство, і знала, що саме це допоможе їй врятувати Драко. Про себе вона майже не думала - Азкабан то Азкабан - в неї там немало знайомих. Але зрештою їй вдалося врятувати навіть себе - одне слово, одна брехня тому, в кого вона вже не вірила, неочікувано зважили більше, ніж усі її зв’язки та статки. В решті-решт її та її сина врятував Гаррі Поттер - як і їх усіх. Нарциса не знала напевно, але була чудово обізнана про те, як працює її світ - хтось замовив за них слово, тож здогадатись, кому вона завдячує свободою, було не так важко. І вона не втратила цю можливість. Нарциса визнала всі злочини свого чоловіка, своєї сестри та інших родичів і друзів - вона розповіла все, що знала про смертажерів, була готова до будь якого публічного приниження, і десь в глибині душі навіть розкаялась - вони всі зайшли занадто далеко.
І це допомогло, їх залишили в спокої. Неочікувано навіть більшість смертажерських родин лишились на волі - Темний лорд не був би таким щедрим до своїх противників в разі перемоги. Новий міністр відправив до Азкабану лише безпосередніх винуватців, решта ж, нехай зневажені та ігноровані, залишились на свободі. У них ще була надія.
Тож коли Кінґслі Шеклболт викликав її до себе та розповів деталі свого плану, Нарциса, оговтавшись від першого шоку, по достоїнству оцінила можливість, яка випала її синові.
Лишилась кілька дрібниць.
- Ти не можеш, мамо. Не змушуй мене.
Однак Нарциса знала, що він погодиться. Драко був схожий на неї більше, ніж на свого батька, і це зрештою його і врятує.
- Послухай мене, Драко. Ти - Мелфой, і завжди носитимеш клеймо сина смертажера. Але лише від тебе залежить, чи носитимуть його твої діти.
Ця думка, вочевидь, не приходила юнакові в голову.
- Ти походиш із впливової родини з глибокими зв’язками і з давнім минулим - такі речі все ще важать у цьому світі. Одного дня старі роди знову прийдуть до влади, і від тебе залежить, чи буде серед них твій. Тому опануй себе. Попереду ще багато роботи.
- Але, мамо, - голос Драко став тихішим, - це так принизливо.
- Так. І ти переживеш це приниження з гідністю. Ти не завжди перемагатимеш, Драко. Важливо те, як ти переживатимеш поразки. Підніми голову, сину. Тобі час подорослішати і вибороти своїм нащадкам місце у цьому світі.
