Спогади про наше «разом» гріють душу вже довгі роки.
З тої миті, як ми зустрілися я належу тобі. Був, є і буду, доки нам обом не набридне. Нумо горіти у полум’ї почуттів разом? Спогади про наше «разом» гріють душу вже довгі роки.
Все сталося тої осені, і я, як герой роману Джейн Остін бовтався по вулицях сірого мегаполісу в пошуках чогось.
Проспекти типово сліпили світлодіодами, а я йшов і йшов, здається, ніби це було вчора. Сидів у парку на околиці в компанії качок, оголених крон дерев та голубів. Так і мріяв укутатися в ковдру і поласувати чашечкою-двома чаю з бергамотом, але судьба була зі мною такою лярвою. Не мав я ані чаю, ані ковдри, ані бісового дому. Сміх який, всі неприємності завдяки любові до… всього світу, щоб він сказився.
Мої бажання наївними, а ти змушував в них повірити, казав, що все вийде, що я гідний кохання, ти турбувався тим, як один зможеш дати мені всі почуття за коротке людське життя, але тоді я не наважувався тобі сказати що мені стало забагато тієї миті, в парку, коли спитав чи я не замерз.
Сталося ще багато зустрічей, мабуть з десять чи двадцять, усі на лавці в парку. Головна відбулася в університеті, я був на музичному, а ти на архітектурі, тому і не бачилися раніше, але судьба начебто перестала бути тією ще лярвою. Минуло
вже шість років і вона просто гарнюня. А того зламаного Те без царя в голові більше немає, є тільки чоловік, що збирав себе по уламках, і є Чонґук, який на рани від битого скла дув і цілував, щоб не так боліло.
^^^
- Те, йди подивися, - Чонґук тільки повернувся, з порогу намагаючись здивувати свого молодого чоловіка обновкою. - Що думаєш, мені таки личить?
-Гук, Ти прекрасний, знаєш же. Вона добре поєднується з рештою татуювань, мені подобається, може чаю? - Техьон підхоплює хлопця за вільну руку, і цілуючи
у вилицю, направляє того вимити руки, а сам йде заварювати чай і гріє їм місце на м’якому молочного відтінку дивані.
Вечір проводять у невимовній млісті вечора п’ятниці, а потім замість хропіння за переглядом старих мюзиклів вони вирушають на нічну прогулянку, що на думку Чонґука дуже романтично, а Техьон хоче подихати повітрям і придивитися пейзаж для нової картини, це його нове хобі. Творчі люди талановиті в усьому, ось і саксофоністу Техьону на місці не сиділося, а Чон ось захопився татуюванням і пірсингом. Ще Техьон дуже любить їх балкон, в особливо сумні дні його так і тягне посидіти на софі з барахолки і затягнутись димом цигарок. Якщо погода дозволяє, то немає нічого кращого за парк.
Гук розуміє цю його слабкість, не засуджує, не кривиться від запаху тютюну, хоча сам не палить– спортсмен. Вони дорослі люди, а сигарети – це не найстрашніше у житті людини. У їхньому житті вже точно.
І ось так все просто, ходять алеями, зупиняються подивитися на перший сніг, Чонґук кладе долоню Техона собі в кишеню і трохи сповільнює крок, коли хлопець починає співати своїм глибоким голосом щось із Крозбі, слухає з легкою усмішкою.