Алістер мріяв про тишу. Дівчисько все базікала й базікала, не вмовкаючи ні на секунду, так що він всерйоз подумував про те, щоб придушити її – не до смерті, але так, щоб вона хоч на деякий час втратила змогу говорити.
Мерці виявились справжніми й дуже навіть живими. Настільки живими, що, коли один з них виник з темряви й кинувся до Солони, Алістер ледве встиг зреагувати. За своє довге й повне усілякого лайна життя він багато що встиг побачити, але з таким зіткнувся вперше.
