Коли під час одного із привалів по дорозі до Мондштадту Паймон тикає своїм вказівним пальчиком в живіт Ітера і запитує, чому він носить настільки відкритий одяг, хлопець лише сміється і знизує плечима. А що він може сказати? Вже тисячі років він подорожує у ньому і просто-напросто звик.
Але коли вони прибувають в Мондштадт і небо над ним вкриває сяюча міріадами зірок ковдра ночі, Паймон зникає десь разом з Ембер, що запросила їх на пізню вечерю. Ітер ввічливо відмовляє, навіть коли ці двоє згрупувалися і почали давити на жалість, бо знає — його вже чекають.
Пружини матрасу під вагою двох тіл тихо поскрипують, чутно шурхіт одягу, що падає на підлогу десь збоку від ліжка, і квапливе дихання в перервах між вологими звуками поцілунків. Коли неприкритої нічим талії та живота Ітера торкаються подушечки тонких музичних пальців, котрі вдень зазвичай перебирають струни ліри, він задихається і дрижить, кусаючи губи від нетерпіння. Хлопець зголоднів за цими відчуттями, — бо в Мондштадті був не менше кількох місяців назад, — тому всі дотики і поцілунки доводять його до памороків в голові, Ітер ледве може контролювати своє тіло і навіть просто думати не в змозі.
Тихий сміх, що звучить десь біля вуха, приводить до тями.
Ох. Ох.
Щоки моментально червоніють і хлопець закриває долонями обличчя так, щоб Венті не міг бачити його, і в думках кричить на одній ноті. Такий розпусний, такий непристойний…
— Пристрасний, — шепоче архонт, ледь відчутно торкаючись губами долонь юнака, — Ти дуже пристрасний, Ітере, мені так це подобається в тобі.
Через кілька секунд блондин все ж наважується відкрити обличчя і подивитися у сяючі внутрішнім світлом бірюзові очі партнера. Його партнера, який у свому погляді вміщав всі почуття і кохання до нього. Це гріло серце… і вкрай збуджувало. Бажання насолодитися тілами один одного у них було взаємним і дуже сильним.
— Я поводжу себе надто… — мандрівник відводить погляд і відвертає голову в сторону, так вигідно відкриваючи шию, на якій досі не біло ще жодної мітки — попередні давно зникли, — Надто незвичайно, неначе з розуму сходжу. Мутниться в голові тільки від одної думки про те, як…
— Це показує тільки те, наскільки ти скучив за мною і ночами, які ми проводили разом, — не втримавшись від спокуси, Венті все ж нахиляється до його шиї і залишає там яскраво-червоний — всі тепер будуть бачити, що цей юнак зайнятий, — Так само, як і скучив за цим усім я.
Вранці Паймон, котра випадково заснула на столі вдома у Ембер, вривається в їх з Ітером кімнату в готелі і бачить Венті, який сидить на стільчикові поряд з ліжком і перебирає волосся сплячого безпробудним сном мандрівника. Як тільки маленька фея хоче голосно запитати, що цей бард-бродяжка тут робить, він прикладає палець до губ і дивиться на неї уважним поглядом бірюзових очей, що сяють внутрішнім світлом.
Ніхто не має права порушувати сон Ітера. Ніхто.
Відгуки