Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Я почав готуватись вже сьогодні. Ходив по кімнаті та наспівув текст пісні, тим самим вчивши її, перед дзеркалом намагався показати різні емоції, різні вирази облич, вчив рухи танців. У мене, на диво, непогано виходило. Від тренувань та нервів я був весь мокрий, треба було провітритись, тому я вирішив сходити в магазин. Я не став переодягатися, навіщо це? Просто взяв гроші і вийшов з дому. Всю дорогу я знову думав. Нарешті я з’їду від батьків, я буду жити в гуртожитку! Насправді це викликало в мене купу емоцій. Нові знайомі, нове життя, і нові проблеми.. Цікаво чи знайду я людину, яка буде мене розуміти та підтримувати? Мені так не вистачає простих обіймів.. Я настільки занурився в думки, що врізався в когось.
— О боже, – мовив я, падаючи. Тепер я лежав посеред вулиці. Купа людей оминало мене. Стало соромно, а це навіть не на сцені. Хоча ніхто з людей не зупинився. Нікому не було діла. Чи варто було боятись думки людей, які навіть не знають твого імені, і вже через 5 хвилин не будуть пам’ятати і обличчя? Мені протягнули руку. Коли тінь помічника закрила мене від променів, які світили мені прямо в очі, я побачив його. Переді мною був Мінхо. Хто б міг подумати, що наступного разу я зустріну його лежачи на бруківці. Та я взагалі не думав, що ми колись ще раз зустрінемось. Що він тут робить?
— Довго ти ще валятись будеш? Ти заважаєш людям пройти. – Мінхо взагалі не здивувався мені. Знову він занадто спокійний. Він завжди такий байдужий до всього? Я встав без його допомоги. Не вистачало ще знову з ним зв’язатись. Хто знає, що на цей раз він мені підготує.
На відмову від допомоги він двинув плечима. Мовби говорячи: «як хочеш, твій вибір». Я б вибрав взагалі його більше ніколи не бачити. Через нього я втратив подругу. Все через нього, звідки він на мою голову взявся?
Ніхто з нас не йшов далі, ми просто мовчки стояли один напроти одного. У нас було багато запитань.
— Ти цей.. Поговорити не хочеш? – протираючи потилицю сказав хлопець. Ніхто з нас насправді не хотів говорити, але це було потрібно. Того літа ми розійшлися, а я так і не встиг дізнатись правду. Спогади знову накрили мене з головою. Перед моїм лицем тепер був не Мінхо та вулиця, а дім та кімната Дохі.
****
Я сидів на ліжку з ногами та думав над словами Дохі, над її догадками. В інтернет потрапило відео з тієї вечірки, з тієї самої закритої кімнати. Виявилось, на нас світив не ліхтарик, а спалах від зйомки. Моя подруга збирала речі. Вони з її батьками збирались покинути це місто.
— Ти справді думаєш, що це справа рук Мінхо? – я не розумів хід її думок. Вони з Мінхо познайомились тоді вперше, та і він весь час був на виду, підозрілих людей на вечірці не було, всі були з нашою школи. Я одразу помітив їх неприязнь. Коли вони зустрічались поглядами, то відчувалась відраза. Але чому?
— Так! Ти ж сам говорив, він був занадто спокійним, не хвилювався, не тікав! Його люди вчинили це зі мною, я в цьому впевнена. А ще через нього тебе вважають геєм, не забувай про це, весь клас тебе ображає та цькує через нього. Він не той за кого себе видає. Це він у всьому винен. – дівчина говорила з паузами, неначе даючи собі час додумати ще хоча б одну причину чому Мінхо мудак. Сьогодні я бачу її в останнє. Завтра вона уже буде в іншому місті, або країні, або взагалі на іншому континенті. Мені було сумно. Я втратив подругу через нього.
****
—То поговоримо чи так і будеш стояти посеред дороги? - переді мною знову був Мінхо. Все в його лиці показувало, що це остання пропозиція. Хто знає, скільки він стоїть та чекає моєї відповіді. Сьогодні я повинен дізнатись все.
— Добре. – я кивнув в знак одобрення. І ми вирішили піти до якогось затишного закладу, де можно було б перекусити та поговорити. Все ж, після тренувань я був голодним.
Ми йшли шумними вулицями поодаль один від одного. Я йшов спереду, оглядаючи тісно розташовані будівлі. Між ними не було ні одного провулку. Починало припікати сонце. В спину пекло найсильніше, але по іншому. Я обернувся. Він весь час дивився на мене? Очі Мінхо були напрямлені прямо в мої. Він не зупинявся, його не спантеличило те, що я помітив його спостерігання. Він зупинився прямо переді мною. Він був дуже близько, але зоровий контакт все ще тримав. Мені стало ніяково. Сонце почало ще більше пекти, на обличчі виступив піт. Тільки я хотів відкрити рот, щоб запитати якого біса ми ось так стоїмо, і чому він на мене палить, як Мінхо розвернув мене руками вперед і показав на якісь скляні, дерев’яні двері.
— Нам туди, – показуючи пальцем сказав хлопець, – тобі напевно жарко, там повинен бути кондиціонер.
Після цього він просто взяв і пішов туди не оглядаючись. Серйозно? І що це взагалі було? Він такий нестерпний! Ми тільки зустрілись, а він мене уже бісить.
Ми зайшли в той заклад. Відвідувачів майже не було. Грала затишна музика і ледь-ледь до вух долітав звук заглушених розмов. Люди відпочивали. Насолоджувались проведенням часу один з одним, вони створювали собі спогади, жартували, фотографувались. Але що забули тут ми? Дивлячись на щасливих, рідко розкиданих по столиках, людей відчувалось, що ми тут зайві. У нас не було щасливих спогадів. У нас з початку знайомства пішло все по жопі, що там говорити про подальше спілкування. Його, до речі, також не було. Після того як всі підозри в відділенні з мене зняли, ми з Мінхо не бачились. Але він відвідував відділення ще довго, цікаво, чому його все ж відпустили?
Мій компаньйон на сьогоднішній обід вмостився за столом. Він обрав найбезлюднішу частину приміщення. Вочевидь, щоб нам ніхто не заважав. Чим же він хотів поділитись зі мною? Чи він буде очікувати питань від мене? На вид розумний хлопець, невже це правда він виклав те відео? Але навіщо це йому?
— Будете щось замовляти? – голос офіціанта пролунав так неочікувано, що я аж підстрибнув. Я весь цей час, проведений у своїх роздумах, витріщався на Мінхо? Боже, соромно то як. На мене тепер дивилось два обличчя, мої очі бігали то на офіціанта, то на знайомого. Мінхо помітив, що я спантеличений.
— Нам рис, кімчі та курку, дві порції, і колу, – офіціант з посмішкою кивнув.
— Добре, очікуйте, замовлення буде через 10 хвилин, – поклонившись він пішов на кухню, передати записане.
— Що з тобою таке? Другий раз за останні пів години червонієш, – Мінхо запитав це з роздратуванням.
— Замислився я, і де я взагалі червонів, – я був впевнений, що нічого такого не було, та як тільки приклав руки до щік, я відчув жар, – це від сонця, – вже тихіше мовив я. Ну не від Мінхо ж мене в жар кидає, правда ж? Мінхо кивнув.
— Я чув, тебе там ображали через мене, слухи якісь ходили чи що? – він так просто, ні з чого починає цей діалог. Без попередження. Такий прямолінійний та спокійний. Бісить. Можливо він дратував мене через те, що я теж хотів би бути спокійним та без емоційним, але не міг. Я занадто емоційний. Після його спокійного тону мені хотілося йому врізати.
— Так, слухи, – це все, що я видав, зціпивши зуби, – це через те, що нас з тобою закрили тоді в кімнаті. Надумали собі забагато лишнього. Це ж треба таке придумати, щоб я, та ще й з тобою, – я нервово засміявся. А ось Мінхо, вигнувши брову, вже відкрив рота, щоб мені відповісти. Було видно, що йому не сподобалась ця відповідь, але офіціант приніс їжу, і той не став нічого говорити.
— Ваше замовлення, – ставлячи їжу на стіл, сказав хлопець, – Смачного!
— Дякую, вам теж! – відповів я, якому вже запаморочив голову запах курочки. Офіціант з посмішкою покинув нас. І вперше за наше знайомство з Мінхо, я побачив його посмішку. Та що там посмішку, він стримував сміх.
— Що? Чому ти смієшся? – з курочкою в руці запитав я.
— Ти взагалі чув, що ти сказав? – стримуючи сміх запитав той. Я прокрутив останній діалог в голові. Чорт. Знову я відчув жар на щоках. Вже в третє я заливався рум’янцем, від чого той засміявся ще дужче.
Дивно, я думав він завжди серйозний, але він не приховував своїх почуттів. Я думаю, що він може бути щирим. Посмішка у нього звісно гарна, але чи гарна він людина? Як тільки він закінчить сміятися, я обов’язково почну задавати йому питання. А поки, подивлюсь на нього таким. Це, напевно, рідке видовище. І приємне. Коли чути його сміх, хочеться сміятись самому. На хвилину я подумав, якби не та тупа вечірка, то ми могли б стати гарними друзями.