— Барб, їдь додому, — сказала Ненсі.
— Ні. Ти брала мене з собою, щоб я завадила тобі накоїти дурниць. І, на мою думку, зараз ти саме і робиш дурницю.
Ненсі подивилася на неї з докором, як у дитинстві, коли Барбара намагалася сказати, що не можна пробиратися до кінотеатру без квитка і що їх спіймають. Їх насправді спіймали і подзвонили батькам, проте докір Ненсі був неприємнішим.
— Барб, — повторила Ненсі.
Стів стояв на верхівці сходів і спостерігав за ними. Томмі і Керол вже зникли на другому поверсі, тільки їх сміх і було чутно. А Ненсі, в мокрому одязі і з мокрим волоссям — ці дурні зіштовхнули її в басейн — була ще тут, унизу. Але хотіла підвестися, піти зі Стівом до його кімнати, та всі розуміли, що це означатиме.
Барбара похитала головою.
— Ні, — сказала вона, — ненавидь мене скільки влізе, проте зараз ми йдемо.
Ненсі подивилася на Стіва, шукаючи підтримки.
— Не треба було тягти її сюди, — сказав він так, ніби Барбари поряд не було, — піднімайся до мене.
— Ні, ми йдемо, — сказала Барбара і, взявши її за руку, потягла від сходів.
— Почекай, — Ненсі смикнула руку. — Не тягни мене.
Барбара відпустила, вона боялася, що зараз Ненсі все одно піде нагору, але та тільки витерла волосся та кинула рушник на диван. І сказала Стіву щось про те, якою класною була вечірка.
Потім вони мовчки сиділи в машині, і Барбара не наважувалася повернути ключ у замку запалювання.
— Поїдемо до тебе? — запитала Ненсі.
— Ні, — похитала головою Барбара, — я сказала мамі, що заночую в тебе.
— А… добре.
Ліхтарі вздовж вулиці замиготіли. Звідкись пролунав дивний звук, чи то скрегіт, чи то гарчання. Але він був далеко. Ненсі підвела голову, прислухаючись.
— Собаки, мабуть, — сказала Барбара.
— Так. Звичайно, — відповіла Ненсі.
Вони обидві знали — навіть тоді — це не собаки.
***
Місіс Вілер влаштувала допит. Запитувала, чому ні Барбара, ні Ненсі не подзвонили, і чому Ненсі мокра, як миша, що впала в діжку з водою.
Вони щось їй набрехали. Навряд чи Місіс Вілер повірила і навряд чи не почула запаху алкоголю, але длишила їх у спокої.
А потім Ненсі розстелила на підлозі спальник для Барбари, а сама переодягнулась у суху одежу і залізла під ковдру.
— Барб, ти спиш? — спитала вона в темряві за кілька хвилин.
— Ще ні, — відповіла Барбара. — Ти… щось хотіла?
— Я не знаю. Дякую, — сказала Ненсі. — Напевно. Я справді мало не скоїла дурість.
Барбара зітхнула. Краще було притримати їдкі коментарі до зручнішого випадку.
— Мені просто… ну знаєш, хотілося зайнятися сексом, — раптово зізналася Ненсі, — я сказала собі: «Цього вечора ти втратиш цноту, Ненсі Вілер».
Барбара сумно посміхнулась у темряві.
— Ти вважаєш, що це безглуздо? — запитала Ненсі. — Барб?
— Я вважаю, що сексом треба займатися з кимось, хто тобі справді важливий, а не з хлопцем, який зробив тобі пару компліментів і цілував у підсобці, — відповіла Барбара, — ну так, я старомодна зануда.
Ненсі мовчала. Барбара чула її тяжке дихання.
— Барб, а в тебе є така людина? Ну, хто тобі правда важливий? І з ким би ти зайнялася сексом?
— Так, — відповіла Барбара.
Вона чекала, що Ненсі спитає, хто це. І тоді буде вибір: сказати правду чи збрехати. І обидва варіанти виглядали поганенько. Тому що, якщо чесно сказати: «Так, це ти», то їхній дружбі настане кінець. А якщо збрехати і назвати якогось хлопця, то Ненсі не відстане від Барбари, поки та не запросить його на Сніжний Бал, і буде найвірнішою фанаткою їхніх стосунків.
Але Ненсі промовчала.
***
Офіцери Каллаґан і Павелл бридко посміхалися і ставили питання про вечірку.
Місіс Вілер сиділа, склавши руки на грудях. Ненсі почервоніла, як рак, видаючи з головою і те, що було, і те, чого не було.
— На що ви натякаєте? — спитала Барбара. — Три людини пропали, а ви нас не слухаєте! Відмінна у нас поліція!
— Потрібно знайти Стіва, — додала Ненсі, — і Томмі з Керол теж. З ними могло статися щось погане.
А потім Барбара чула, як Ненсі свариться зі своєю мамою:
— Господи, та не було нічого, мене кинули в басейн, Барб привезла додому, я спала ніч удома.
— Але ж ти була там! — не заспокоювалася місіс Вілер.
— Та навіть якби я переспала зі Стівом, яка різниця? — крик Ненсі, мабуть, було чути й у трьох сусідніх штатах. — І навіть якби ми влаштували оргію. Вони пропали, мамо! І я там була.
А ще пізніше Ненсі, тремтячи чи то від злості, чи то від страху, сказала:
— Ми повинні їх знайти.
Барбара кивнула і обійняла її.
***
Цей світ був жахливий. Порожній, темний та холодний. Повітря, здавалося, пилом осідало в легенях, а від запаху каламутило. Наче вони вирішили пройтися полем, вистеленим дохлою рибою.
А найгірше було те, що Барбара і Ненсі знайшли в «школі». Або в тій її темній копії, що була тут. Всі зниклі, крім Вілла, лежали в слизьких коконах, їхні тіла та обличчя були вкриті темною тремтячою масою, те, що виднілося з неї, покривали нарости.
— Стів! — покликала Ненсі, помітивши його. — Прокинься!
Вона смикнула за щось на зразок щупальця, що перекривав його рота, потягла його, висмикнула кілька метрів назовні, а потім воно застрягло.
— Барб, допоможи!
Вони потягли разом. На довгу мить здавалося, що вони витягнуть кишечник Стіва назовні, проте щупальце вислизнуло, а сам хлопець закашлявся.
— Хутчіш! Треба його витягти!
Вони ледве встигли зчистити зі Стівашматки кокону, коли за хвилину чи дві почулося скреготіння, воно змусив їх сховатися серед коконів. Монстр увійшов у своє лігво неквапливо. Він помітив зміни в коконі Стіва і розкрив усю верхню частину тіла, як нереальну хижу квітку чи якусь морську гадину. Стів зперся на кокон Томмі та той захитався, що привернуло увагу монстра.
— В сторони! — крикнула Барб. — Він не можете розірватися натроє! І побігли!
Ненсі не була певна, як їм вдалося втекти і як ніхто з них не загинув. Мабуть справа була в тому, що Стів штовхнув на нього кокон Томмі, а мабуть просто пощастило.
***
— Мабуть, він вирішив, що… їжа пропаде, — сказала Ненсі пізніше, коли вони вибралися в нормальний світ і сиділи в її кімнаті. — Ось і схопив кокон Томмі.
— А… так, — Барбара помотала головою, відганяючи думки про монстра.
Коли вони вибралися — Стів не припиняв дякувати їм обом, що не лишили його, хоча й могли. І завіряв, що вони ніяк не могли врятувати Томмі і Керол. Як він сказав: коли «ця штука» схопила їх — Томмі намагався захищатися та монстр відірвав йому ногу. Стів божився, що бачив це на власні очі. Сам він був неушкодженим. Хоча б фізично.
— Я жахлива егоїстка, — продовжила Ненсі, — але я рада, що у той вечір ти змусила мене піти. Бо навряд хтось би пішов рятувати мене, як ми — Стіва.
— Я б обов’язково пішла, — сказала Барбара і взяла її за руку.
Вона не збиралася нічого робити, просто потримати. Але Ненсі сама подалася вперед і поцілувала Барбару.
— В мене теж є дехто важливий, — сказала вона.
Відгуки