- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Можливо, день мав був початися.
»Я не хочу прокидатися о сьомій, розумієш? Спати дуже хочу.» - повідомлення від абоненту «Рудий кіт» бринькнуло на телефоні Дазая. Він посміхнувся та почав швидко набирати відповідь.
«Вже друга. Чого ж це тебе у сон валить? Рано ще)»
«Та йди ти під три чорти!» - відповідь приходить майже миттєво.
Дазай обожнював злити Чую, особливо коли тому требо було підійматися до університету. Сам він у минулому році закінчив філологічний факультет, але поки що нікуди не поспішав піти працювати, а лише підробляв репетитором. Цього вистачало на його життя.
«Я спати піду. Добраніч.»
«І тобі)»
Спати брюнет не збирався, бо засинати для нього було проблемою. Він краще піде заварить каву, та щось цікавеньке почитае, а вже потім попумае про всій сон.
- Так, сьогодні 24 лютого. Начебто четвер.О третій, та о п’ятій. - він пройшов долонею по волоссю, згадуючи сьогоднішній графік.
Поки він думав про це, кава стрімко вибігала з турки, про яку він звісно забув. Схаменувшись, хлопець швидко вимкнув вогонь, та переставив ії на підставку для горячого, кинув якийсь рушник на піч, та тільки після перелив саму каву до кружки. Тепер він був готов до повного погодження до світу літератури, яка легко відривала його від реальності.
Ноги на столи, спинка крісла майже просить помилування, бо на неї так обиперлися,що вона ось ось та відпаде. Але Дазаю зручно і усе це неважливо.Іін сторінка за сторінкою йде по стежці історіі, все більш захоплюючись сюжетом. Це завжди була його пристрасть. Ще з того моменту, від коли бабця читала йому казки на ніч. У шкільні роки він тікав від світу у літературу. Та зараз,він уявляе як сам проживає моменти разом з героями оповідання.
Винирюючи з нової глави, він зрозумів, що кава закінчилася ще півтори години тому. Треба було зварити ще, бо цей твір він планував дочитати цієї ночі. Хоч спати все ще не хотілося, ще одна чашечка чорної би не заважала. На цей раз на кухні його погляд в пав на банку розчинної кави, бо ж плита все ще була залита ,та наврядчи захотіла б йому щось робить. Він повернув голову,щоб розім’яти шию, та очи побачили настінний годинник. Вже 4:33. Зима чарувала своїм морозним візерунком вікна, вона явно не хотіла відступати, хоча весна вже чекала. Чекала коли її мерзла подруга відступить, щоб вона змогла пробудити природу від довгого затишного сну.
Електричний чайник набрався води, та після підключення до електропостачання, Дазай клацнув кнопку.
Він сидів в очікуванні за столом, коли донеслося щось дуже дивне, несподіване, та далеке. Хлопець майже перестав дихати,прислухаючись. Звуки повторювалися. Все гучніше,та ближче. Все більш дзвенілл скло у вікнах. Але він продовжував сидіти, мов його щось держало на цьому стільці. Ноги наче пустили коріння до сусідів знизу. Стало тихо. Зовсім тихо. Здавалося,що він чую як кров б’є по вухах. Чайник вимикнувся, він підскочив та швиденько залив воду. Ложка стукнулася по дну. Вибух. Гучний, начебто зовсім поряд. Маленька тріщина тепер пронизала візерунок на вікні. Дазай в мить опинився у коридорі, але ж таки з чашкою в долонях.
- Якого біса…- тихо, ніби хтось міг його почути.
Він притулиася спиною до стіни, та повільно сповз по ній на підлогу. Очі його були широко розплющені. Він зробив ковток горячого напою, тв сидів прислухаючись до того,що коїлося.
****
Чуя підскочив на своему ліжку. Нічого не розуміючи, та в тумані від сну він почав повертати голову у різгі стороні,ніби так усе стане зрозуміло.
Усі жителі університетського гуртожитку були у такому же стані,як і рудий хлопець. Прислухалися. Ще один досі гучний вибух. Стало ніби у вулику. Усі загуділи начебто бджоли, перешоптуючись та прямуючи до відходу зі спалень.
- Можливо, це сон? - нервово посміхнувшись сам себе запитав сусід по кімнаті, вже стоючі у дверях.
Як лише глянув на нього з-під лоба, натягуючи на себе штані. Лише в останню мить, він схопив з ліжка телефон.
- Усі до підвалу! Швидше! Не штовхайтеся! - лунало з різних боків.
Кожен був стривожений, та дуже напружений. Ранок почався трохи раніше, та зовсім не так як бажалося. Хтось плакав від страху та несподіваності. Хтось просто йшов, обмірковуючи, як це все-таки могло відбутися. Хотілося назад до ліжка, яке напевно ще навіть не встигло охолонути.
У їх корпусі було не дуже багато студентів, тому усі помістилися. Хтось стояв, хтось сидів, хтось нервово переминався з однієї ноги на іншу. Але стояла напружена тиша, мабуть при бажанні можливо було торкнутись. Лише періодичні вибухи, які навіть тут здавалися занадто гучними, пробивали її.
Трохи зібравшись, хлопець ввімкнув телефон, та почав швидко набирати слова.
«Ти це чуєш? Звісно чуєш»
«В тебе все добре?»
«Відповідай,будь ласка»
«Гей, де ти?»
Хвилювання захоплювало його, але зробити нічого не міг,тому продовжував сидіти.
- Видихни трохи. Ти зараз луснеш від напруги. - хлопець поряд штовхнув Чую легко в плече. Це була глупа фразу у такій ситуації, хоча що ж ще робити тепер. Він лише хотів трохи розрядити ситуацію.
- Лусну й лусну. Нехай так. - начебто виплюнув з себе рудий.