– Не-е-енс, спиш?
Вілер вперто мовчить і не повертається. В цій кімнаті їй не подобається абсолютно все: і сморід диму, бо димар трохи дірявий; і пліснява попід стелею; і жорсткі, ніби кам’яні, подушки з матрацом, крізь тканину якого стирчать колючі пружини і колють в сідниці та спину.
І, звичайно, балакуча Робін попід боком теж Ненсі не подобається. Хоча до цього вона погодилася позичити одну зі своїх теплих кофт з приємним запахом кондиціонера для білизни. Цікаво, що б це могло значити…
– Ненс?
З одного боку дівчині цікаво, як довго протримається Баклі і як скоро допетрає, що та не хоче розмовляти, бо вона, власне, спить. Тільки одне «але» заважає довести експеримент до кінця: терпіння – далеко не головна перевага зазвичай запальної Ненсі.
– Чого тобі? – кучерява макітра ледве-ледве висовується з-під ковдри, від якої смердить не то дохлими, не то вологими кошенятами, а може й все разом. Може в цій ковдрі взагалі втопили кошенят, хто зна. Дівчата відмовилися б від цього «задоволення», та тільки надворі – листопад із вогкою мрякою, крижаними вітрами, багном та калюжами.
Ненсі очікує чого завгодно. Фрази «я знайшла підказку до нашого вбивства і послання на стіні» чи «я хотіла побажати тобі доброї ночі». Може навіть «я хотіла переконатися, що ти в порядку, бо хвилююсь і ти мені небайдужа». Стоп, коли Ненс взагалі почала про таке думати?
Відповідь вона отримує мало не відразу:
– Ходи попісяй замість мене, га?
Робін не бачить обличчя Ненсі, але буквально відчуває на собі цей фірмовий «ти-що-дурна?»-погляд. Здається, Вілер обурена настільки, що навіть сказати нічого не може кілька секунд поспіль. За вікном з загрозливим і моторошним скреготом гойдається пташина годівниця.
– Ти… Це зараз серйозно? – глухим голосом нарешті шепоче Ненсі і поволі підіймається з ліжка, – Ти можеш сама це зробити.
– О так, самій піти до нужника посеред лісу – гарна ідея, просто най-чу-до-ві-ша, – з видом дипломованої експерти киває Робін і шарить рукою в пошуках ліхтаря, – Особливо, з урахуванням того, що ми в цьому лісі не самі, а зараз на годиннику десь друга ночі. А ще ми шукаємо підказки до потворного випердиша з того альтернативного виміру, якого востаннє…
– Коли ти казала «не бери з собою Стіва та Джонатана» – тебе не хвилював той факт, що ми їдемо до будинка, який дуже схожий на оселю маньяка! – зі злобою обриває балачки Ненсі і виймає з-за дивану довгий дрючок.
Насправді, в неї немає бажання кудись йти зараз, але залишити Робін наодинці – все одно, що дати п’ятимісячному Майку ядерну електростанцію. Щоправда, внутрішній голос все ж переконує Ненс в тому, що краще бути поряд з дівчиною. Вона просто не пробачить собі зникнення ще однієї людини, навіть якщо вона здається не настільки близькою, як колись була Барб. Можливо, варто було б взяти пістолет, та тільки через Баклі він тепер навіки загублений в місцевому ярові, а може його і зовсім з’їла чудернацька потвора, про яку ламаною англійською з домішкою іспанської розповів місцевий випивоха. Власне, через його дзвінок до поліції та небажання копів розбиратися з ситуацією Ненсі зараз тремтить від холоду і ляскає по боках руками, як пінгвінятко крилами, намагаючись зігрітися. Матеріалу їй хотілося…
Десь далеко виють вовки. Дахом стукають глухо маленькі яблука-дички. А Ненсі шурхотить листям, нарізає кола біля невеликої нахиленої вбік споруди з трухлявої деревини, яка завалиться від легенького дмухання в її бік. І Робін не чути, хоча зазвичай вона галаслива. Ненсі це починає напружувати. Чи не сталося чогось жахливого?
– Гей, Баклі? – вона стукає в прогнилі дверцята і гмикає, – Ти там потонула чи шо?
– Буль-буль-буль, тягни рятувальне коло!
– Дуже смішно.
Якби обуренням Ненсі можна було б замінити один з альтернативних джерел енергії – точно вистачило б на освітлення всього штату, а може і на кілька сусідніх. Втім, є щось в Робін таке, що змушує усміхатися самими лише куточками губ. Наприклад, прямолінійність та невимушеність. І виняткова щирість.
– Давай швидше, я вже втомилася і змерзла стояти та чекати тебе, – буркоче Ненсі і хлопає себе по щоках. Спокійно, Вілер! Зараз не до зайвих думок!
На кілька довгих хвилин Робін знову замовкає і чимось шурхотить. Ненсі ж втомлено спирається на стінку вуличного туалету, напружено прислухаючись до довкілля.
Десь крапає вода в відро. Крап-крап. Що ж такого ще є в Робін, що притягнуло до себе Ненсі і не відпускає аж дотепер? Манера вдягатися? Типова для всіх «бунтівників». Тільки чомусь щоразу як Вілер бачить Робін – так і мліє: надто вже пасують дівчині штані з сорочками, піджаками і іншим одягом, який чомусь вважається чоловічим. Куди до неї Джонатану, який з костюмами на «ви», а вже тим паче Стіву. До зустрічі з Баклі Ненс взагалі й не могла подумати, наскільки жінкам може пасувати подібний стиль із шлейками і портупеями…
Крап-крап. Зовнішність ж далеко не єдиний параметр, який може подобатися, так? Ненсі перебирає подумки моменти, до яких тільки може дотягнутися пам’ять. Робін балакуча, а іноді настільки, що вуха в’януть і згортаються в трубочки. Та навіть зараз от вона проявляє свою суцільну недбалість, висмикуючи Ненс з відносно теплого ліжечка.
І все таки наскільки Робін віддається будь-якій справі, якщо вона стосується її подруг. Наскільки багато в цій кучерявій голові інтригуючих ідей, часом сповнених хаосу, але однозначно не зла. Про Баклі можна говорити без кінця, але Вілер здається, ніби і усієї Вічності буде замало, аби розказати все.
– Ненс, я тут таке знайшла! – нарешті озивається Баклі і, дякувати богу, перериває хід думок Ненс.
– Га?
Виходить Робін з невеличким довідником в руках. Той настільки малий та старий, що аж розсипається в руках. Ненсі з невимовною підозрою і недовірою в очах дивиться на книжку.
– Серйозно, тебе дивує читанка в туалеті? – скептично запитує дівчина.
– Якщо поглянути на обкладинку то так, це звичайна читанка, але…Справа геть не в розташуванні, диви.
Ненсі напружується, почув в голосі Баклі той самий тон, який передати вона не в змозі, але охарактеризувати – запросто. Ця торопкувата манера в чомусь нагадує Вілер золотистого ретривера, який приносить хазяїну дрючок чи м’яч і очікує на похвалу. І дівчина зараз абсолютно така ж сама, як і цей тон. Нервує, збивається, але наполегливо тицяє Ненсі книжку в руки і та згодом все ж бере її.
Під світлом ліхтарика Робін гортає сторінки довідника лікарських рослин Східної Європи. Мерехтять в блідому промінці світла незнайомі дівчатам рослини та букви, хоча книжка перекладена англійською. «Мабуть, ці другі написи – назви рослин мовою країн, де ті ростуть» – здогадується Ненс. Деяка зелень обведена в необережні кола, під деякими – креслення. Ненсі замислюється.
– Чекай… Хочеш сказати, ті цифри та букви, які ми бачили… – шепоче вона, але Робін швидко затуляє Вілер рота і киває кудись за спину. Позаду чується старече і роздратоване кахикання, – То-о-обто…
– Це ж шосе, де розташовується заправка, як я могла забути! – Робін похапцем ховає книжку під кофту, – До неї звідси три кілометри!
– Ви точно не хочте залишитись та перепочити? – з обережністю запитує дідуган. Робін відчуває, як Ненсі буквально впивається в дрючок і непомітно торкається її плеча: заспокоює.
– Дякуємо, пане Хуліо, та нам треба до ранку дістатися міста, щойно з редакції подзвонили і сказали, що є матеріяльчик покраще, – невимушено бреше Баклі просто в зморшкувате обличчя, – Ми цінуємо вашу турботу та таке інше, от.
– Як так то добре. Бережіть себе там.
Дівчата кивають і похапцем біжать за речами в хатинку, після чого буквально влітають до на абияк заправленої залишками чужого бензину машини. Ненсі нервово втискає педаль газу в підлогу, на що автівка озивається обуреним гуркотом.
– Так, а тепер серйозно, ти в туалеті якогось діда знайшла ключ до шифру, який знайшов Гопер? – Ненсі проговорює це скоріше до себе, аніж до Робін. Іноді розумові здібності Баклі та любов до нестандартного підходу до справ серйозно так лякають дівчину.
В такі моменти Робін їй подобається найбільше.
– Ну, так? Це, насправді, ще запитання чи цей дід саме якийсь. В нас нема гарантії, що він не пов’язан з цим усім, – невимушено погоджується дівчина і знизує плечима, – Буде логічно ще зауважити, що акцент саме на рослинах Східної Європи. Тобто в нас ще є шанс визначити, куди саме спрямовано це послання. Де в тебе фотокартки з місця подій лежать, до речі?
– В бардачку. Цей, а заправка…
– Теж попереду, не переймайся. Я б не стала брехати тобі, хоча це, мабуть, неочевидно, бо ти завжди виглядаєш так, ніби незадоволена моєю присутністю та діями… А ще я дуже перепрошую за те, що витягла тебе з ліжка.
Ненсі немов струмом пронизує. Волошкові очі миттєво округлюються. Робін щойно сказала, що не збреше конкретно їй і вибачилась? Вуха її не обманюють? Може, це чудернацький сон? Але ж ні: Баклі з провиною і бентегою дивиться на Вілер.
– Та ні… Не варто, певне, – бурмоче Ненсі і зупиняється біля заправки поряд з невеличким магазинчиком, – Все в порядку. І так, іноді я дійсно незадоволена, бо ти…
– О-о-о-о, в них є беконовий чітос! – от і не бувало тієї вдумливої та серйозної Робін.
– Робін, ти не слухаєш! – гримає на неї Ненс, після чого зітхає і похмуриться, – Ти ніколи не слухаєш…
– А ти завжди робиш вигляд, що все в порядку, хоча знаєш, що я завжди відкрита для діалогу і можеш сказати, що тобі некомфортно!
Обидві замовкають і відвертаються, та тільки Робін не може довго ображатись. Замість цього вона обережно торкається плеча Ненсі знов. Та самим лише поглядом запитує «чого тобі?».
– Давай… Давай, я зараз піду за снеками, а ти заправиш тачку і ми поговоримо, добре? – пропонує Баклі. Замість відповіді Ненсі тільки киває, – Тобі щось взяти?
Знов без відповіді. Тільки на цей раз тому, що Вілер… соромно. І боляче. Робін ж не бажала їй зла, навіть знайшла вагому зачіпку до більш серйозної справи, ніж той гівнюк з Вивороту. Чому Ненс так жорстка по відношенню до дівчини? І чому так боїться подивитися своїм почуттям в обличчя?
Вона б не сказала, що Робін прямо погана і все таке. Насправді, Баклі навіть симпатизує Ненсі, тільки сказати їй про це якось надто ніяково.
Поки Вілер порається з заправкою, Робін повертається з двома сендвічами, колою та шоколадкою, яка має стати невеличким «вибаченням» перед Ненсі. Вкупі з промовою від усього серця, ясна річ.
– Отже… – Робін відкорковує пляшку і знімає паперову обгортку з сендвіча, – Ти налаштована зараз на розмову?
– Так, мабуть, – невпевнено тягне Ненсі, відчуваючи, як зростає всередині напруга. Вона ще ніколи так не обговорювала свої відчуття не те що з Робін, з собою ж! Хіба знайдеш тут час, коли всі ці загадки та шифри майорять навколо?
Яка ж дешева відмовка, щоб не зазирати в глибинні страхи.
Двигун автівки сито гарчить. Вони знов вирушають, тільки на цей раз просто в місто. Треба ще занести довідник Гоперу, як важливий доказ.
– Почну з простішого, – Робін поки що відкладає сендвічі вбік, – Ти мені довіряєш?
– Що за дурне питання? Ми ж ніби напарниці і все таке, – знизує плечима Ненсі, але помічає прискіпливий погляд Баклі і зітхає. Їй невимовно важко брехати дівчині, хоча здавалося б, скільки разів вона брехала Стіву та Джонатану, – Добре-добре, не ухилятимусь. Я не знаю чи довіряю, чи ні… Певне, ні.
– Можеш пояснити? – тихо просить Робін.
Певний час Ненсі мовчить. Чомусь саме зараз думки захотіли відправитися в шалений вир, облишивши господарку наодинці зі своїм найбільшим страхом – відвертою бесідою.
– Що-о-о ж… Насправді мені типу дуже боляче довірятися комусь, – нарешті говорить Вілер. Ще й в горлі від нервів пересохло настільки сильно, що навіть Сахара здається дівчині вологішою і загалом не також ж й пустелею, – Це не через тебе, просто…
– Ти пройшла через обставини, які похитнули твою довіру до оточуючих, так?
Замість відповіді Ненсі знов киває головою, втупившись в дорогу.
– Тобі хтось чи щось в минулому завдавало болю? – продовжує обережно запитувати Робін, аби якось рухати діалог, бо щось глибоко всередині наполегливо радить це робити. Інакше як Ненсі відчує, що Баклі просто хоче підтримати її?
– Хіба що Виворіт, – шепоче Ненс і Робін буквально відчуває напругу разом з безпорадністю в її голосі, – Я н-не можу…
– Якщо ти не готова про це говорити – не примушуй себе.
Ненсі не просто «не готова». Їй соромно, боляче та страшно повертатися до цих спогадів. Шкірою проходяться дрижаки, але наврядчи це через температуру в машині. Це – один з численних відголосків Вивороту, щось нарівні зі звичкою дуже часто мити руки щіткою чи страхом вимикати світло… Вона ще досить значний час бачитиме відголоски Барб, що переслідують її разом з противним виміром-«сусідою» під Гокінсом.
– Так… Мабуть ти права, зараз я поки що не готова, – бурмотить Ненс, – І чому ти так взагалі за мене переймаєшся?
– А хто ще за тебе перейматися буде? Ну, і не тільки перейматися, а ще підтримувати там, не знаю… Кохати? – аж надто просто відповідає Робін і, аби Ненсі в блідому світлі місяця та фар не побачила її обличчя, нахиляється і дістає шоколадку, – Останнє, певне було зайвим типу… Незважай, я просто фігню несу якусь! Чорт, треба було думати, а не патякати а-а-а-а… І ще тримай, це для настрою!
На коліна Ненс лягає плитка молочного шоколаду з горіхами і та ніяковіє, аж потім… заливається щирим сміхом. Робін заклякає на місці, червонюща як томат. А коли автівка гальмує, та навіть в сидіння втискається. От точно зараз Ненсі вижене її до лісу і до кінця життя Баклі ловитиме білок і смажитиме їх на вогнищі, якщо не дістанеться цивілізації.
– Я щось сказала не те чи щось тебе зачепило чи образило, чи змусило почуватися… – починає Робін, аж тут щок обережно торкаються лагідні рученята. Звичайно, лагідність цих рученят лише відносна, бо тримають вони все, починаючи з пера, закінчуючи дробовиком чи гвинтівкою. Ненсі дивиться просто у наполохані та знервовані очі дівчини.
– Ти саме тому попросила не гукати з собою Джонатана та Стіва? – серйозним тоном запитує вона і всім своїм виглядом дає Робін зрозуміти, що від відповіді та не відкрутиться, – Бо хотіла освідчитися?
– Ну як тобі сказати…
– Як є скажи!
– Добре-добре, спокійніше! – Робін піднімає руки вгору, ніби зараз Ненсі на неї пістолета наставила, – Так, хотіла, але зараз не надто слушний час…
Ненсі відпускає щоки Баклі і трошки шоковано дивиться кудись на шосе. Подібна прямолінійність хоча й подобається Ненс, а все ж роззброює не гірше за прийомчики, вивчені в Мюрея. Знов в машині напружена тиша, сповнена ніяковості.
– І все ж таки, знаєш, що найсмішніше? – раптово запитує Ненсі.
– Га?
– Якби ми не пішли до туалету – цієї розмови б не сталося. Ти клята генійка, Роббі.
– О, то тепер я не «та надокучлива противнючка Баклі» а «Роббі»? – з хитрою усмішкою запитує Робін. Ненсі тицяє її ліктем під бік, – То як, моє…освідчення приймається?
– Як же сказати, гм-м-м, – демонстративно тягне Вілер, ніби дражниться, – Це однозначно не «ні», але й не цілковите «так».
– Ну ти й дупця, – ображено буркотить Робін і складає руки на грудях, – Просто щоб ти знала, я не хочу тебе примушувати чи щось таке і…
– Знаю-знаю і дуже це ціную. Я скажу, коли буду готова, добре?
– Так і запишу десь: «Ненс Вілер винна мені кількагодинний діалог про наших внутрішніх демонів».
Ненсі тільки сміється у відповідь і знов тисне на газ. Треба встигнути передати знайдені дані Гоперу до світанку. І запросити Робін на каву, ясна річ.
