Сьогодні мої спроби знайти когось знову даремні. Я бачу у цих жінках лише Її. Правду Вона казала, коли називала це прокляттям. Може Вона сама на мене його наклала? Треба буде спитати. У будь-якому випадку, я знову перед дверима цього будинку. Великий старий дім на околиці міста, про який ходять плітки. Ніби тут живе привид. Ха-ха, ну що за вигадки. Хоча Вона справді інколи схожа на привида, і це лякає. Але я знаю що Вона справжня. Це мене тішить.
Якби ж тільки у мене були гроші.. Але я не маю іншого виходу, як подзвонити у двері і дочекатись поки Вона їх відкриє. Дзвін колокола на вході моторошний і гучний. Увесь час задаюсь питанням - чи не прокидаються від нього сусіди? Точно. Сусіди давно звідси поїхали.
Злива не вщухає. Стояти тут без будь-якої змоги накритись чимось.. Це так соромно. І мені соромно перед Нею. Я завжди прошу її давати лише те, що потрібно людині для життя, і не більше. Прошу зовсім небагато, але отримую багато чого.. Дуже дорогого. Коли я дивлюсь на Неї, у мене стискається серце. Така худа.. Мені так хочеться це все виправити. Якби у мене були гроші, я б відправила її до якоїсь лікарні біля моря. У дитинстві вона так туди хотіла. А зараз вона відмовляється від будь-якої допомоги. Чим це викликано? З кожним днем вона все більше схожа на привида. Здається що я можу провести рукою наскрізь.
Двері мені відчинили. Вона знову посміхається. Вона посміхається кожен раз коли я знову повертаюсь. Я знаю як це виглядає зі сторони. Нікчемна бідолаха не може знайти собі ні роботи, ні партнера, тому завжди повертається до своєї коханки.
— Я справді жалюгідна, так? Ти теж так думаєш коли дивишся на мене?
У відповідь тиша. Вона лише посміхається.
З Нею я почуваюсь комфортно. Я знаю що вона завжди мене підтримає і завжди прийме назад. Я відчуваю себе мерзенною дівкою, яка зовсім не цінує того, що їй дають. Мені так сумно кожен раз її полишати. Але я знаю, що це все не є здоровим. Я хочу втекти.
Вона погладила покривало на своїх колінах. Таким жестом вона запрошує мене до себе. Я звісно що не можу відмовити, тому лягаю як кіт. Поряд з Нею я відчуваю себе захищеною.
Сидимо і дивимось на вогонь. Чекаю поки Вона покличе мене до своєї кімнати щоб вдовольнити її бажання. Я ніколи не була проти цього, навіть за, але коли я дивлюсь на таке її тіло.. Моє серце болить.
Скільки часу пройшло? Хоча це не має сенсу. Вона знову читає. Завжди коли Вона сама - читає. Як вона читає при світлі від каміна? Я навіть назву книги не можу прочитати. Вона гладить мене по спині.
Вона відклала книгу і подивилась на мене. Це означає що нам треба піти до кімнати. Інколи у цих моментах я боюсь її. Ми пішли в кінець квартири до Її кімнати.
Сам процес, звісно, збуджував мене, але мені було лячно. Вона часто стає дивною. Я ніколи не питаю про це, бо знаю чого це може мені коштувати. Хоч обіду, хоч життя. Для Неї це не буде великою проблемою.
Вона цілувала мене. Кусала мою шию, настільки сильно, що в мене пішла кров. Вона злизувала її, а я плакала. Я люблю Її, і люблю все те, що Вона зі мною робить. Наші відносини, якщо можна так сказати, вільні, але вони не мають кінця.
Мені боляче. Але не кажу про це. Боюсь отримати ляпаса, чи чогось гіршого. Вона залишає багато подряпин. Кішка. Так її називали мої батьки колись давно. Вони були близькі до відповіді. Кішка не така жорстока. А от пантера, чи хтось схожий..
І знову все повторюється. Вона почала душити мене, а я не маю змоги й поворухнутись. Я задихаюсь, намагаюсь сказати що так Вона мене вб’є, але мене не чують. Єдине що я бачу в цей момент - те як Вона кусає моє тіло. По всьому тілу жахливий біль. Не можу ні дихати ні бачити. Я безсило падаю на ліжко, і заплющую очі. Вона мене відпустила. Чую Її шепіт, але не можу розібрати.
Не впевнена, що саме це вона сказала, але я чую лише це. “Я не можу вбити її. Я не маю так робити. Краще вб’ю себе, ніж так зашкоджу їй.„ Не можу нічого відповісти, тому лише опускаю Її на ліжко, і намагаюсь заспокоїти. Наскільки б приємно Їй не було, Вона не відчуває спокою. І я це бачу. Але нічого не можу вдіяти. Витираю свої сльози. А може і Її. Я не можу розібрати. Усе тіло болить, здається ніби зараз помру.
Через якийсь час Вона заснула. Я не люблю подібні ситуації, бо якщо я лягу не там, де Вона хоче - я можу отримати ляпаса або вона може мене ґвалтувати. Якщо по правді, я не маю нічого проти цього, але це так страшно.. „
Вона виглядає такою втомленою. Такою сумною. Я не знаю як змусити її розповісти мені більше. Подивимось що буде на ранок. Я лягаю поруч, і доволі швидко засинаю.
На ранок я не побачила Її поруч. Не знаю як на це реагувати, бо кожен раз вона поводить себе по-різному. Я боюсь Її засудження, боюсь Її в цілому. Один раз коли на ніч я не повернулась, а прийшла лише на наступний день, вона мене майже задушила. Тоді це було жахливо. Я втратила свідомість.
А сьогодні мені наснився страшний сон. Відчуваю себе покинутою. Цей сон повернув мене до дитинства.
Я пам’ятаю Її відношення до мене і моїх батьків. Вона відносилась до нас погано, але мала до батьків повагу. Вона завжди захищала мене, хоча інколи приходила до моєї кімнати і залишала на моєму тілі багато подряпин. Батьки завжди про них питали, а я брехала що це кішка з двору, з якою я граю. Вони, напевне, знали що ніякої кішки не було, тому й назвали Її Кішкою. Ще Вона роздирала шпалери у своїй кімнаті та вітальні. Мені не хотілося щоб хтось це побачив і побив Її, тому я намагалась сховати це все за картинами. Але і вони згодом ставали роздертими.
Прийшла Вона до нас коли Їй було 13 років, а мені лише 6. Вона стояла на порозі. Це був дощовий день. Її тіло було до жаху холодне, тому мій батько навіть спочатку подумав, що з’їхав з глузду. Мати подумала що Вона ходячий труп. Вони хотіли залишити Її лише на одну ніч, але згодом вирішили інакше. Я завжди їм казала що хотіла б мати сестру, або подругу. Вони не давали мені гуляти з однолітками, тому я була самотня. Через мої прохання вони Її залишили.
Я погано пам’ятаю день коли вони Її вигнали. Здається, вона знищила якусь дорогу картину, портрет прадідуся, чи когось іншого. Мої батьки не витримали, нагримали на Неї, і виставили за двері. Мені було так Її шкода, що я винесла Їй їжі та частину свого одягу. Після того я й знати не знала де Вона. Я Її забула.
