Джюн зітхнув. В грудях відчувалось дивне хвилювання від лагідних жіночих дотиків.
— Ш-ш-ш-ш
Міцукі немов заглушала усі тривожні думки.
Джюн притиснув до себе Міцукі в обійми. Він опустив голову їй на плече.
⟪Вона підозрювана…Я …Я просто тримаю підозрювану ближче до себе…⟫
Чоловік ледь приховав легкий сором на власних щоках. Відчував, наскільки жалюгідні виправдання, навіть подумки.
***
У залі засідання суду тихо. Суддя потер піт з лоба. Хоч на термометрі і було не більше п’яти градусів тепла за цельсієм. Він подивився на обвинувачувану.
Вона сиділа мовчки, виглядала невимушено, немов просто задумалась.
Джюн все засідання сидів тихо і відповідав холодно, лише доведені факти. По спині що разу проходив холодок, як тільки кидав занепокоєний погляд на Мицукі.
⟪Чому?…Чому вона не стала заперечувати…Якщо вона і дійсно вина, то чому вона в один із моментів припинила заплутувати сліди?…Міцукі…Що у тебе в голові…⟫ — думки ураганом проносились в голові Джюна.
***
Джюн провів сумним поглядом Міцукі, коли ту виводили із залу.
Він не міг забути, якої спокійною залишалась жінка, немов це звичайна середа.
Арісава сів на лавку на вулиці і вдохнув прохолодного повітря.
— Тю, я ж казала що з нею щось не так, що вона якась кончена, — прозвучав обуренний голос Міакі.
Джюн байдуже подивився на дівчину, яка розмовляла з кимось по телефону.
⟪Це найгірша розкрита справа…Я думав що детективом бути не просто зі сторони моралі…Завжди…⟫ — Джюн зітхнув.
— Джюн-кун, — вигукнув Тамайо і опустив кремезну руку на плече Арісави.
— Сатомі-сан…Я просто втомився… — тихо відповів Джюн.
Тамайо нахмурив брови.
— Ні, чесно, я просто втомився… — додав Джюн і дістав телефон з кишені пальто.
— Кудись квапишся? — спитав Тамайо і продовжив пильно дивитись на колегу.
Джюн кивнув.
— Гарного вечора… — попрощався тихо Арісава і направився в сторону.
Проходячи повз парк Джюн зажурено зітхнув. Спогади про гарячі дотики м’яких губ, змушували бажати простого.
⟪Я не відчув задоволення вді вдячностей людей, коли встановлюють справедливість…Бо…Бо чому?⟫
***
Вже місяць Джюн користувався повноваженнями і навідувався до Міцукі. Бачив її за склом.
— Ой-ой, пане детектив, користуєтесь посвідченням аби просто побачитись, — іронічно сказала Міцукі. — Яка корупція, як несоромно
Джюн ніжно посміхнувся.
— Так воно є…Посвідчення дало мені більше часу…
***
Джюн сидів за дверима і чекав коли настане його черга.
⟪Асуму-чан, не проте думаєш⟫
⟪Асуму-чан, в іншій реальності я можливо й інша, але не тут⟫
Джюн чув лише схожі фрази, які з вуст Міцукі звучали подібно до кепкування.
Коли нарешті двері відчинились, Джюн побачив високу струнку дівчину з довгим блондинистим волоссям, майже з білим в переход.
— Ви Асуму-сан? — ввічливо спитав Джюн.
Дівчина кивнула.
— Чи можемо ми пізніше з вами поговорити? — питає Джюн діставши посвідчення детектива.
Асуму стомлено зітхнула.
— Ну спробуємо… — дівчина наблизила обличчя до посвідчення і примружила очі. — Арісава-сан…
***
Дівчина додала цукру в каву.
— Так ви, Арісава-сан, кажете, що впевнені що хтось підставив Міцукі-чан? — перепитує Асуму і в її голосі відчутний скепсис.
Джюн кивнув.
— Послідуйте пораді Міцукі-чан і не думайте про це, — сказала та і зробила невеликий ковток ще гарячої кави.
— Що ви кажете? — Джюн підняв брови.
— Що треба.
Твердість в голосі Асуму викликала сильне спантеличення. Він розгублено подивився на дівчину, яка спокійно пила каву.
***
⟪Лампочка…Як вона її тримала в камері. хіба охоронці і спостерігачі не забирають усе небезпечне⟫ — Джюн примружився коли розвернув невеликий і неохайний пакунок.
Знайшовши ключі, ставало складніше приховати здивування.
Робочий стіл вдома Міцукі нагадував суцільний архів, де все складено по хронології.
⟪Пан детектив, ти поц, який не помічав вмістилище відповідей⟫ — сказав Джюн, взявши один із свіжих зошитів і сівши на диван.
⟪Душа починає сяяти отримавши кров. В перший раз при порізі і потраплянні моєї крові я зв’язала себе з Йоккі. Маю право припускати що і з цими чоловіками це працювало так само. Проте, якщо Йоккі мала характерне золоте сяйво, то…⟫
Джюн не зміг дочитати і випустив зошит з рук.
Чим далі він йшов по тексту, тим складніше було вірити в сюр із літер.
⟪Вона це подає як чітку наукову теорію…Навіть робе розрахунки…Але…Це ж антинаучно… — Джюн зітхнув і підняв зошит. — Детектив явно не вірить у слова культу. Хоча якщо брехати за методикою Геббельса, він колись втратить уявлення про концепцію реальності як таку⟫
Джюн озирнувся та підняв голову до полички де були цікаві світильники. Відклавши зошит, підійшов і взяв одну з них. Пильно розглядаючи він помітив що лампочка, яка сяяла тьмяним зеленим не мала кнопок, щоб якось увімкнути чи вимкнути, ніяких з’єднань, просто форма схожа.
⟪Невже…⟫ — зітхнув Джюн і дивився на ту лампочку широко розкривши очі. Він не міг прийняти того, якою стороною повернулась реальність.