Міцукі розплющила очі. Зрозуміліше хто та таємнича жінка із снів так і не ставало. Здавалось, що якось та пов’язана з Йоккі. Але ж без доказів будь-яке припущення стає марним.
⟪Стільки таємниць… я Хочу всі їх розкрити… І створити нові…⟫, — подумала Міцукі з незвичайним блиском в очах.
***
Сон в день не був її постійною практикою, тільки необхідність при недосипах чи знесиленні. Міцукі зашторила вікна, аби підступні промені сонця не заважали.
⟪Якщо я бачу її у сні, то треба шукати зачіпку там⟫, – розмірковувала Міцукі заплющив очі. На фоні звучали страшні історії від якогось каналу на Youtube.
***
Загадкова жінка сиділа серед мармурових стін. Стеля була настільки високою, що Міцукі сумнівалась що могла її побачити бодай в теорії.
Загадкова красуня сиділа. Її серебристе волосся падало на плечі, поки зробила ковток чогось, що нагадувало чай.
— Хто ви? — тихо питає Міцукі та не відводила зачарованого погляду.
Незнайомка розсміялась.
— Та, хто може запропонувати тобі силу, допитливе дитя, — її голос звучав сповненим влади, одночасно тепло.
— Дати силу? — Міцукі скептично підняла брів. — З чого би Вам мені це пропонувати? — з недовірою питає та.
Незнайомка знову розсміялась.
— Бо ти можеш мати змогу змінити обставини, — незнайомка підморгнула. – Бо тобі цю силу надасть сама Альтаір Арістеріс
Вона знову зірвалась на сміх, який звучав вже більш моторошно.
Міцукі похитала головою. Чи хотілось колись керувати обставинами? Із звичайної людини стати не звичайною?.. Звичайно, таке бажання, виникає.
— В замін на що Ви Дасте мені силу, Арістеріс-сан? — обережно питає Міцукі.
— Звичайно на душу, — крізь сміх відповіла Альтаір та хитро посміхнулась..
Міцукі задумливо вскинула голову. Зробив кілька вдихів.
— Всього лишень душу… В обмін на змогу змінити об’єктивне… — Вона зробила паузу.
Альтаір по-діловому посміхнулась і опустила голову на руку, тане зводила пильного, дещо хижого погляду з Міцукі. Вона вже знала відповідь.