У подорожах із Доктором, — Пері зрозуміла це швидко, — ніколи не можна було бути впевненою у кінцевій точці. Яких би зусиль він не докладав, ТАРДІС часто збивалася із заданого (чи тільки задуманого?) Доктором курсу, надаючи перевагу місцям більш неочікуваним. Було просто дивом, якщо вони промахувалися на кілька міст чи десятків років — якось їх віднесло на декілька світлових тисячоліть від обраного Доктором місця для відпочинку. Відпочити, звісно, не вийшло, але вийшло зупинити повстання гігантської розумної сарани, успішний результат якого міг би потягнути за собою міжпланетну війну. Озираючись назад і розуміючи, як абсурдно звучали би описи їхніх пригод, здумай вона комусь про них розповісти, Пері ловила себе на думці, що життя із Доктором схоже на малобюджетний серіал із вкрай незадовільними рейтингами.
І все ж таки час від часу вдавалося потрапити у більш спокійні місця. Знову ж таки, завдяки ТАРДІС, а не її пілоту. Наприклад планета Анаґма-7 у сузір’ї Меканойя, — або «невеликий оазис у цих пустельних місцях», як охрестив її Доктор, — цілком підходила для того, аби ненадовго забути про біганину від прибульців («Технічно, це ми для них прибульці, Пері!»). Навіть невдоволене буркотіння Доктора щодо темпераменту ТАРДІС не затьмарювало приємні враження від тих кількох днів, що вони там провели. У той момент Пері навіть пораділа, що її друг — кепський пілот.
Але сьогоднішню пригоду не можна порівнювати ні з першою подією, ні з другою. Вона не була страшною, чи небезпечною, чи, навпаки, приємною завдяки зміні обстановки. Вона просто виявилась… іншою. І це було трохи ніяково.
— Докторе, ти впевнений, що нам слід туди йти?
Доктор, не знижуючи бадьорого темпу, ледь повернув голову.
— Чому ні? Нічого поганого не трапиться. А якщо й так – ми будемо поруч, аби все владнати.
Пері прискорила крок. Встигати за Доктором, коли той спішив, завжди було нелегко. До того ж, вона хвилювалася. Якщо він озиратиметься, то цілком може налетіти на якийсь стовп — і точно почне обурюватися й драматизувати. Звинуватить її у власній необачності, скаже щось на кшталт: «Я через тебе травмуюся, Пері!» — і продовжить тирадою про те, як вона не цінує його турботу.
Було б що цінувати. Інколи їй здавалося, що після регенерації Доктор геть втратив здатність співчувати. Звичайно, це було не так. Але різниця між попереднім та теперішнім його втіленнями виявилася надто помітною та непотрібною, і Пері втямити не могла, чому він не вважав доцільним докласти хоч краплю зусиль і змінити поведінку. Час від часу всім слід задавлювати власні почуття, аби не засмучувати інших. Але із них двох це розуміла лише Пері.
Пері наздогнала його і вкотре окинула поглядом околиці. Не можна сказати, що їй не було цікаво — в решті решт будь-яка прогулянка у компанії цього чоловіка обов’язково перетворювалася на пригоду, і вгадувати, що відбудеться наступного разу, виявлялося цікавим, хоча наблизитися до істини вдавалося дуже зрідка. Сьогодні навіть розмірковувати було марно: шум натовпу та буяння кольорів ставали все ближчими, а Доктор — все більш захопленим.
Про прайди вона, звісно, знала. Так само як і про те, що у майбутньому вони зникнуть через відсутність необхідності їх проведення. Подорожі у часі й просторі сприяли отриманню нової і часто несподіваної інформації про долю людства, до того ж Доктор кілька разів про щось таке згадував. Але брати участь у параді гордості вона не наважилася б. До цього самого моменту, виходить. Так уже склалося: якщо Доктор вирішив кудись піти, у Пері вибору не залишалося.
У повітря піднявся гігантський яскравий змій. Дракон, розфарбований у шість кольорів, майорів, утримуваний, здавалося, не на одній лісці кількома людьми. Інші тримали плакати, різнобарвні прапори, і лозунг можна було побачити навіть на великій відстані — «Любов — це любов».
Точно можна сказати одне: у загальну яскраву метушню Доктор впишеться пречудово.
Загубити його у строкатому натовпі було б справою нескладною, і Пері хотіла завчасно вчепитися у рукав пальто, але замість цього схопила Доктора за руку. Той зупинився, нетерпляче зітхнувши і розвернувшись до неї.
— Що знову не так?
Його інтонація — так само нетерпляча і роздратована — змусила Пері вкотре відчути себе незатишно. Вона випустила його долоню зі своєї, стиснула кулаки, не в змозі вигадати, куди ще подіти руки, а погляд залишався прикутий до веселкового хаосу неподалік.
— Тож?
Боковим зором Пері побачила, як Доктор засунув руки у кишені цих нестерпно яскравих гірчичних брюк і трохи нахилився вперед. Схоже, єдине, що його хвилювало, — наскільки швидко вони дістануться місця, а не як вона себе почуває.
— Хочеш знати, що не так? — вона повернула голову; лють повільно закипала у грудях. — Все! Ти ніколи мене не слухаєш, — її голос поступово ставав все гучнішим. — Моя думка не впливає навіть на такий незначний вибір як відвідування цього… — вона замовкла на мить, намагаючись знайти слово, що не викликало б чергову лекцію. Цього разу про терпимість. — Заходу.
Доктор став прямо, і вираз його обличчя більше не виглядав зухвалим і нетерплячим, а радше задумливим. Він насупився, ледь примружив очі і трохи схилив голову набік.
— Ти обороняєшся.
Звучить як констатація факту. Ніби Доктор щойно остаточно впевнився у чомусь. Але, що б він не мав на увазі, Пері знала, що Доктор помилявся.
— Хіба що від твоїх заскоків.
Вона очікувала на зауваження щодо «неналежного використання багатої мови», але, на її подив, його не почула. Замість цього Доктор заговорив несподівано спокійно.
— Наступного разу обиратимеш ти, — він виглядав розслабленим і навіть безтурботним, ніби приймати власну неправоту і поступатися іншим було цілком звичним для цього втілення. — Але зараз ми не можемо розвернутися назад.
І він простягнув руку. І в його погляді — їй не здалося? — разом із відблиском бешкетності була не повсякчасна пихатість, а тепло і розуміння. І він був майже схожий на своє колишнє обличчя.
***
Пері видихнула — і разом із повітрям її покинули й залишки рішучості. Різнобарвний натовп все ж таки лякав — кричав не лише безліччю голосів, але й відтінками, погрожував потопити в шумі та емоціях. Далі повернулося розуміння: в цьому часі, — лише через кілька десятирічь після її рідного, — учасники та учасниці парадів гордості все ще викликали у багатьох хвилю обурення та ненависті. Їй хотілося сховатися.
— Не переймайся так, Пері! — хай там як, але перекричати оточуючий гам навіть для Доктора виявилося проблемою. — Ми стали частиною руху за свободу та рівноправ’я! Останнє, що слід зараз робити, це перейматися через можливу думку геть не знайомих тобі осіб.
— Я сказала це вголос?
— Твої думки занадто гучні.
Пері загальмувала, але він потягнув її далі. Про яке прийняття можна було говорити після такого? До його надмірної зарозумілості вона ще могла звикнути, але вторгнення в особистий простір терпіти не збиралася.
— Ти заліз мені в голову! — обурено. Тепер зупинився Доктор, і Пері, яка непомітно для себе прискорила крок від злості, потягнуло назад. Лише зараз вона помітила, що весь цей час притискувалася до нього якомога ближче, вчепившись обома руками в рукав пальто.
— Абсолютно ні.
— Але…
— Аби, як ти висловилася, «залізти в голову», потрібен високий рівень концентрації, — Доктор продовжив крокувати вперед і Пері пішла за ним, — якого я зараз не маю. А ось емоційний фон можуть відчувати навіть представники не здатних до телепатії видів.
— Але ти сказав, що мої думки надто гучні!
— Я не думав, що маю пояснювати елементарне.
Пері замовчала, так само замовчав і Доктор. Вона послабила хватку на багатостраждальному рукаві його пальто і трохи відсторонилася. Вдихнула, озирнулася й видихнула, намагаючись заспокоїтися. Коли знаходилась у натовпі безпосередньо, а не спостерігала зі сторони, дійсно відчула себе частиною чогось більшого та значущого, а люди навкруги, — вона раптом зрозуміла, — зовсім різні, зі своїми думками та бажаннями, були згуртовані й стояли одне за одного горою. Пері усміхнулася цим думкам, і хвилювання, що стискувало груди, відпустило ще трохи.
— Як я і казав, — через деякий час подав голос Доктор, — тут абсолютно немає через що перейматися. До того ж, у всіх цих людей безперечно є смак.
Пері почула його не одразу: вся її увага була зосереджена на вогняно рудій дівчині неподалік. Запитай її хто-небудь, що саме в ній привернуло її увагу, Пері не змогла б сказати точно. Можливо, справа була в обідку із двома маленькими веселками на пружинках, що вибивався із загального зухвалого образа, і окулярах із лінзами у формі сердець трьох кольорів.
Коли ж слова Доктора дійшли до її свідомості, Пері підняла зацікавлений погляд і він пояснив:
— Той милий хлопчик щойно зробив мені комплімент.
«Той милий хлопчик», який виглядав як її одноліток і на зріст був трохи нижчий за Доктора, від зверненої на нього уваги зніяковів і ледь не впав, наступивши на синій прапор, що був зав’язаний під горлом на кшталт плаща. Пері гмикнула, відвернулася й знову знайшла у натовпі руду дівчину. Та зустрілася з нею поглядом і підморгнула. Пері відчула, як запалали щоки. Зверху почувся смішок.
— Не смішно, — буркнула під ніс. Озиратися на всі боки раптом перехотілося.
— Абсолютно, — погодився Доктор тоном, у якому явно чувся сміх.
У пам’яті сплив нещодавній діалог, і Пері зачепилася за одну із кинутих тоді Доктором фраз.
— Чому ти вирішив, що я хвилююсь через чужу реакцію?
— А хіба я неправий?
— Це не відповідь.
Пері підняла голову (щось надто часто за останні п’ятнадцять хвилин стала крутитися) і погляд зіштовхнувся із таким самим серйозним навпроти. Доктор вивчав її кілька секунд, потім заговорив:
— Немає жодної раси у всесвіті, якій не була б властива ксенофобія, — Доктор дивився ніби крізь неї. Пустотливість зникла із погляду і від відвернув голову, дивився тепер вперед. — А от чи буде вона напрямлена на представників інших рас чи власної, залежить від рівня розвитку кожної окремої цивілізації.
— Але я їх не ненавиджу.
Доктор на це відповів таким тоном, яким щоразу повторював очевидні для нього речі, що їх інші не розуміли. Хоча, можливо, саме так він це і бачив: за дев’ятсот років він точно зустрічав величезну кількість різноманітних істот і вів подібні розмови не раз.
— Неприйняття видно у дрібницях.
Пері замислилася. Вона припускала, що Доктор міг помітити її дискомфорт від самої лише думки про прайд на початку, і ці слова її припущення підтверджували.
— Стосовно цієї ситуації, — продовжував Доктор звичайним тоном, — важко прийняти інших, коли не приймає себе.
Пері закашлялася.
— Я не…
Її обурений погляд зустрів його поблажливий.
— Про що я і казав.
Пері почервоніла і знову окинула поглядом людей навкруги. Деякі збиралися великими компаніями, інші — у купки по двоє чи троє, багато хто знайомився просто тут і маленькі групки зливалися в одну побільше. В одній із них та сама руда щось палко пояснювала мініатюрній дівчині із високим синім хвостом.
— Якщо й так, — сама лише думка здавалася одночасно неправильною та дивно логічною, і Пері від суперечливих емоцій губилася. — Чому вони пишаються тим, що відрізняються?
— Не цим, — Доктор похитав головою. — Вони пишаються бути собою і не боятися засудження. Не задавлювати свої почуття на догоду іншим. — Він легенько тицьнув її у плече. — Тобі теж варто.
Пері не відповіла і він додав:
— Неможливо не навчитися, коли поряд є неперевершений приклад для наслідування!
Вона усміхнулася і закотила очі. Доктор усміхнувся також.
Невелика група, що зібралася зовсім поруч, загомоніла гучніше, ніж раніше. Там підняли на руки блондинку із короткою стрижкою та прискорили крок. Вона усміхалася захоплено, — чи то від приділеної уваги, чи то від загальної атмосфери параду, — и лежала, розкинувши руки, підтримувана іншими. Незрозуміло тільки, як їй було не жарко у пальто та темній кофті. З іншого боку, на темно-синьому райдужні смужки виглядають яскравіше.
Це наштовхнуло на думку.
— Знаєш, а тебе можна нести замість прапора.
Пері перевела погляд з жінки на Доктора і назад. Таймлорд невизначено хмикнув, коли жінка повернула до них голову. Радісна усмішка стала здивованою, брови піднялися вгору, а у погляді промайнуло впізнання. Пері знову подивилася на Доктора. Вираз обличчя у нього був майже ідентичний.
— Може, колись… — відповів задумливо.
Пері цієї реакції не зрозуміла. Доктор не пояснив.
