lika.ola
Книги
18+
Слеш
Драбл
Hurt/Comfort
Тільки покликання
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
запитуйте дозволу, якщо бажаєте використовувати дану роботу для натхнення та розмістити покликання в полі "Ф-ки за мотивами ф-в"
Немає схованих позначок
пт, 12/01/2023 - 22:31
вт, 12/19/2023 - 20:20
151 хвилина, 18 секунд
1
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
2
1
Навіґація

Драко Люциус Мелфой завжди був ще тією проблемою, скільки я себе памʼятаю. Хоча, якщо ви читаєте це, то і так знаєте, як цей тхір весь час псував моє життя у Гоґвортсі. Єдине, чого ви не знаєте так це те, що я був закоханий у нього. Не пам’ятаю, коли саме це почалось, але чітко усвідомив свої почуття, коли знаходився в його маєтку зі знівеченим закляттям обличчям. Тоді його обожнюваний татко, клятий виродок, як на мене, влаштував упізнання.

⁃ Скажи, Драко, скажи, що це він, прошу тебе, – налякано шепотів Люциус, який у ту мить був схожий скоріше на тінь минулого себе.

⁃ Я… не впевнений…- тихо відповідав йому Драко.

Брехав. Я знав це. Я бачив по очам. Впізнав, але не сказав. Нехай у притаманній йому манері, але…

Я дивився на нього, наляканого, розхристаного, з плямами на чорному костюмі, на обличчі. На цьому завжди прекрасному обличчі.

Я мав ненавидіти його і до цього, в лісі, у мене виходило, але, побачивши, не зміг. Хотілось лише вбити того виродка, який зробив це з нами. Усіма нами.

І саме тоді промайнула думка, зовсім тихо, але впевнено і від того безнадійно: «Люблю…».

І, коли Драко направляв на мене паличку в Таємній кімнаті, я знав, що він не зможе вбити, бо в його очах не було ненависті, що завгодно, але не це, ні. І тоді, вже голосно, але так само безнадійно: «Люблю».

Він був таким самим безнадійним, як і я.

Драко не вбив мене, а я врятував його з пекельного полумʼя. На цьому наша історія мала завершитись, але були судові засідання, пересуди про те, якого біса Герой магічної Британії вступився за Смертежера, непорозуміння із близькими, які не підтримували мене в цьому і ще багато іншого.

Його заслали в світ ненависних йому маглів на два роки без права користуватись магією. Ще були штрафи і «благодійні внески», але в порівнянні з іншими, це було ніщо. Нарцису спіткала та ж сама участь, а ось що стосується Люциуса, то він отримав 10 років у Азкабані, де вже не було дементорів та все ж…

Коли Драко заслали, я вирішив у щоб то не було позбутися цих нікому не потрібних почуттів і почав зустрічатися з Джинні, неймовірною і незрівнянною Джинні. Зараз я усвідомлюю, що всі ті два роки ми жили в ілюзії, яку самі ж і створили для себе. В ній ми кохали, весело проводили час разом, нам було смішно і легко, так як і мало бути. Я жив так, ніби ніколи не був закоханий у Драко Мелфоя, а вона – ніби ніколи не знала про це. З часом я дійсно став менше думати про нього.

Ми з Джинні вірили, що були створені один для одного, бо так було правильно і логічно, чи не так? Ми так довго будували цей вигаданий світ, що не лише змусили всіх у нього повірити, а й повірили самі, бо так і мало бути: хороший хлопець лишився з хорошою дівчиною. Happy and. Завіса. Усім дякую, усі вільні.

Ми дійсно хотіли для нас усіх казкового фіналу, де все згідно канону і очікувань глядачів, та, правда в тому, що принц покохав не дивовижну принцесу, а страшного дракона і казка розлетілась, бо головний герой жахливо виконував свою роль, не зрозумів її і шукав якесь, нікому не потрібне, щастя.

Але давайте повернемося в ті часи, коли я ще не знав, що все зруйную. Тоді здавалося, що в мене все вийшло, допоки на одному з благодійних вечорів я не побачив Нарцису. Вона схудла, обличчя трішки осунулось, проте ніщо не могло забрати в цієї жінки природної витонченості та краси. «Як добре, що Драко більше схожий на неї, а не на батька», – подумав я і підійшов до неї, щоб привітатися. Ідіот.

Вона розказувала мені про життя маглів і, напевно (точно), я занадто часто озирався по сторонам у пошуках білої макітри, тому що в якийсь момент вона сказала:

⁃ Його тут не має, містере Поттере.

⁃ Оу… я нічого такого… просто дивився, хто прийшов, – ніяково відізвався я.

⁃ Вибачте. Певно, я не так зрозуміла, – посміхнулась Нарциса з притаманною їй делікатністю, адже ми обидва знали, що вона зрозуміла все правильно, – що ж, Драко в числі тих, хто не прийшов. Зовсім відбився від світського життя. Цілими днями практикується в магії, а іноді,- вона перейшла на шепіт, – взагалі тікає з дому, щоб піти в кінотеатр.

⁃ Кінотеатр? – я витріщився на неї так, що вона не втрималась від смішку. – Маглівський кінотеатр? Що він там робить?

⁃ Не повірите, містере Поттере, але дивиться фільми. Це те, що він полюбив у маглівському світі найбільше. Впевнена, що сьогодні я одна на цьому вечорі через якусь чергову прем’єру. А ви як ставитесь до цього?

⁃ Чесно кажучи, я обожнюю кінотеатри і маю вам зізнатись, – тепер вже я перейшов на шепіт, нахилившись до неї, – що сам нерідко тікаю туди.

Вона засміялась більш відкрито, але в цю мить до нас підійшов якийсь чоловік похилого віку, який, поважно схиливши голову, щось сказав їй на вухо.

⁃ О, звичайно, я підійду за хвилинку, – сказала вона та повернулась до мене, коли чоловік трохи відійшов. – Дякую за приємну розмову, я рада бачити вас здоровим та повним сил. І…, – вона на секунду замʼялась, а потім впевнено подивилась мені в очі, – я знаю, що не маю права просити вас про щось, містере Поттере, проте я була б вдячна, якби ви провідали Драко, бо, хоч він і ніколи в цьому не зізнається, я знаю, як йому самотньо, а ви, напевно, єдина людина, яка може вплинути на нього, – я було відкрив рота для відповіді, проте вона зупинила мене легким помахом руки. – Нічого не говоріть. Це не обовʼязок. Ні в якому разі. Лише побажання, яке ви можете проігнорувати. На все добре.

Ми потиснули руки і вона зникла в натовпі, як і моє спокійне життя.

Я ні в чому не звинувачую її. Тільки себе. Адже ніхто не тягнув мене силою в Мелфой- менор. Ніхто не змушував мене видивлятися прем’єри в кінотеатрі. Ніхто не змушував купувати квитки, запрошувати його, насолоджуватись спілкуванням з ним, сміятися зі спроб зачепити мене, а згодом приходити до нього на каву щодня. Так тривало три місяці, допоки в один із вечорів, коли ми сиділи в темному залі й дивилися якийсь бойовик, він не поклав свою руку поверх моєї. І, коли я переплітав наші пальці, то не чув нічого, окрім стукоту власного серця, яке било в самих скронях. Ніхто не змушував мене розійтись з Джинні у той же вечір. Ніхто не змушував мене цілувати його, пестити, вивчати його тіло, кохатися з ним. Потім ми перестали приховувати наш звʼязок і, бачить Мерлін, ми пройшли через ще одне пекло. Нас кляли, від нас відвернулись майже усі, у тому числі найближчі друзі, серед яких були Рон, Герміона, Блейз і Пенсі. Люциус Мелфой, незважаючи на прохання Нарциси, яка на диво, була однією з тих, хто підтримав нас, завалював Драко листами з прокляттями та погрозами. Вони не розуміли, кричали, переконували, але все, що ми могли відповісти – це:

⁃ Люблю.

Ми одружились, прожили разом 5 років. Не можу сказати, що душа в душу, бо це ж я і Мелфой, звичайно, ми сварились, як і раніше, тільки способи примирення тепер, скажімо так, були… та ще і які.

Врешті решт, громадськість змирилась, ми помирились зі своїми друзями і навіть Люциус, якого в цілому ніхто й питав, але теж прийняв. По всім законам логіки і здорового глузду, ми мали б насолоджуватись спокоєм й один одним, але Мелфою-довбаному-придурку цього стало мало.

Протягом останніх трьох місяців  він почав пізно приходити додому, став відлюдькуватим і холодним, але найгірше – Драко перестав хотіти мене.

Раніше ми кохались, як божевільні. Обійми, поцілунки, секс – у нас завжди було цього вдосталь, але не тепер. Наприклад, сьогоднішній ранок. Я прокинувся раніше і пригорнувся до нього зі спини. На Драко знову були штани і сорочка, які він, якогось біса, почав постійно одягати перед сном. Він навіть не перевдягався при мені, довбаний тхір. Але зараз не про це. Я поцілував його макітру, вдихнув запах коханого тіла і реакція мого, або ж окремої його частини, була моментальною. Я завжди хотів його і роки, як часто буває в більшості, не притуплювали цього бажання. Він пробурмотів щось незрозумілою сонною мовою, але розвернув обличчя для моїх поцілунків. Я гладив його через сорочку, жадібно, не стримуючись та цілував усе, до чого міг дотягтися.

⁃ Гаррі…, – промуркотіло моє божевілля.

⁃ Як же я скучив, любий, – прошепотів я йому в почервоніле вушко.

Від збудження голос не слухав мене.

⁃ Мій дракон… коханий…, – з цими словами я опустив руку на його прутень, який був таким же твердим, як і мій.

⁃ Ммм…,- простогнав Драко.

Це заохотило мене і я обережно просунув руку під піжамні штани та обхопив його, одразу набираючи швидкий темп.

⁃ Мерлін, тільки не зупиняйся, – вигинаючись мені назустріч, шепотів він.

⁃ Як скажеш, мій хороший, – шепотів я у відповідь, – Я так хочу тебе, любий…

Від того, як він стогнав моє імʼя, а його стегна охоче рухалися в темп моїй руці, в мені затеплилась надія, що, все ж таки, Драко теж сумував за цим. Питання, чому він так довго не підпускав мене до себе далі подібних пестощів, лишалось відкритим.

⁃ Гаррі… я зараз…, – він не договорив, але по тому, як прискорилось його дихання і наскільки різкими стали рухи його стегон, я все зрозумів і так.

⁃ Давай, коханий… ну ж бо…

Я й сам задихався від хіті, яка охопила мене. Мерлін, як же я сумував за цими емоціями і за ним, стогнущим у моїх руках.

Драко сіпнувся і з задушеним схлипом вилився прямо в мою руку, але я не відпускав його, продовжуючи цілувати його шию, повільно водити рукою по члену та тертись об нього ззаду своїм очевидним бажанням.

Віддихавшись, він розвернувся до мене та кріпко поцілував, притискаючи однією рукою за голову, а другою обхоплюючи там, де був потрібен найбільше.

Я немов збожеволів від збудження: смоктав його ящик, кусав губи, притискаючи за сідниці якомога ближче.

⁃ Візьми мене…, – не стримуючись стогнав йому я між поцілунками прямо в губи та широко розвів ноги, даючи йому кращий доступ та відкрито запрошуючи, – візьми мене, Драко…

Проте він мовчки продовжив пестити мене, ніби не чув моїх благань, а я саме благав, чорт би його побрав, в собі або ж в ньому, не мало жодного значення як, головне, з ним, коханням усього мого життя, моїм божевіллям.

⁃ Люблю… Люблю тебе, – шепотів я, закочуючи очі від задоволення, коли він відпустив мої губи і почав вилизувати шию.

Цього було недостатньо. Я хотів його всього. Здавалось, моя хіть дійшла до свого апогею.

⁃ Кінчи для мене, Гаррі, – шепотів Драко мені у вухо, – давай, сонечко…

Цей проклятий змій. Ніхто не знає моє тіло так, як він. Я вигинаюсь від його шепоту і моє тіло починає тремтіти від підступаючого оргазму.

⁃ Драко…, – вигукнув я та провалився в задоволенні.

Від постійного утримання оргазм був таким яскравим, що все моє тіло стало, немовби ватним. І, поки я приходив до тями та відновлював дихання, Драко ніжно зціловував краплі поту з моїх скронь.

⁃ Ти найкращий, – шепотів я, відповідаючи на ласку такими ж ніжними поцілунками. – Не можу насититись тобою.

⁃ Знаю, любий, та мені вже час збиратися.

Останній поцілунок в губи і він полишає мої обійми, прямуючи в душ.

 

⁃ Він більше не хоче займатись зі мною сексом, – кажу я та чую дзвін розбитого скла.

⁃ Блядь, – багатостраждально промовляє рижий винуватець вранішнього погрому, в той час, як ми з Герміоною дипломатично робимо вигляд, ніби Рон розбив цей стакан не по причині того, що досі не до кінця змирився з тим, що його друг кохає «довбаного Мелфоя».

⁃ Будь обережніше, любий, – промовляє Герміона та знову звертає всю свою увагу на мене. – Гаррі, гадаю, вам слід обговорити це.

⁃ Думаєш, я не намагався? Він вдає, ніби все добре і я сам придумав собі проблему.

⁃ То може він правий?

⁃ Ні, не правий. У нас ніколи не було з цим проблем, а зараз він постійно уникає близькості, пізно повертається з роботи і поводить себе відсторонено.

⁃ Ну, знаєш, Мелфой ніколи не був сильно компанійським.

⁃ Герміона має на увазі, що він завжди був мудаком, раптом ти забув, – вклинився Рон, роздивляючись відновлений магією стакан.

⁃ Щиро дякую, що нагадав, – з неприхованим сарказмом проговорив я.

⁃ Рональд Уізлі, – погляд, який був направлений на мого друга обіцяв йому вкорочення віку.

⁃ Вибач, Гаррі, – прозвучало так, ніби йому дійсно шкода. І я б повірив, якби не знав Рона так добре.

⁃ Я чула, що у відділі по роботі з маглами зараз дуже багато роботи через тих аврорів, які використали магію на фестивалі.

⁃ Знаю. Вони вже відповіли за цей промах.

⁃ От бачиш. Тому, скоріше за все, він елементарно втомлюється. Не надумуй надто багато, Гаррі.

⁃ Я теж так думав спочатку, але одного вечора я подзвонив у його відділ, щоб дізнатись, коли він звільниться і знаєш що?

⁃ Що?

⁃ Вони сказали, що його нема на службі, але в той вечір Драко все одно повернувся пізно та коли я спитав, де він був, то почув лише про якісь загадкові справи в світі маглів і що мені нема про що турбуватись.

Герміона втомлено зітхнула.

⁃ Чого ти боїшся, Гаррі?

⁃ Він боїться, що його обожнюваний тхір йому зраджує, – насмішливо проговорив Рон і в моїх грудях усе стислося від болю, тому що ця репліка влучно поцілила в саме серце.

⁃ Замовкни, Рон! – крикнув я та від сплеску неконтрольованої магії усі кухонні дверцята разом відкритись, а все, що було всередині розлетілось по підлозі.

Я схопився за голову, боляче зціпивши пальцями волосся, у спробі заспокоїтись. Це ж мій Драко. Колючий, часом неможливий та розпещений, але ж мій коханий Драко. Я відганяв ці думки, що є сили, але вони щоразу повертались і як тільки Рон проговорив це, я вибухнув.

Раптом чиясь тепла рука опустилась мені на плече.

⁃ Тшшшш, заспокойся, Гаррі, – тихо проговорила Герміона.

⁃ Чорт, друг, я не хотів… , – нерішуче проговорив Рон, а потім також поклав мені руку друге плече. – Я збирався лише підколоти тебе, не думав, що ти справді…

Рон не договорив та я знаю, що він хотів сказати. «Не думав, що ти справді так боїшся цього» – ось, що він мав сказати, проте не наважився. Як безглуздо. Звичайно, я боявся. Яким би Драко не був у минулому і яким би жахливим він не здавався всім навколо, одному мені було відомо, який він насправді ніжний, як звучить його щирий сміх, як він любить засинати в моїх обіймах, гладити моє волосся, дивитись маглівські фільми, з яким апетитом їсть млинці, приготовані мною, як піклується про мене, як зізнається у коханні, як любить тварин, як постійно намагається виправити помилки свого минулого і ще безліч різних «як». Тому що насправді Драко Мелфой дивовижний, неповторний та прекрасний і я дійсно страшенно боявся втратити все це, втратити єдине, що робить мене по-справжньому щасливим. Мені було лячно від однієї думки про те, що хтось може побачити його таким, побачити і зажадати. Але страшніше за все було думати про те, що він сам, врешті решт, захоче залишити мене, дійсно страшно, бо я не бачив свого життя без нього.

⁃ Облиш, Гаррі, нікуди твій тхір від тебе не дінеться. Та хто, окрім тебе, взагалі може витримати його гонор, – уже впевнено промовив Рон і я… розсміявся.

 

Якби хтось із шанувальників «великого» і «могутнього» Гаррі Поттера побачив мене зараз, то, певно, вирішив би, що перед ними хтось під багатозільною настоянкою і це не дивно, бо не може голова Аврорату та переможець Темного Лорду виглядати так жалюгідно, але ж, як то кажуть, нема нічого неможливого. Якби був топ по жалюгідності, то я впевнено посів би перше місце, а виною тому білий конверт, який лежав на столі переді мною.

Я знову пройшовся по кабінету, догризаючи залишки подоби на нігті. У цьому конверті були фотографії мого чоловіка з кимось. Те, що на них він був не сам очевидно, тому що інакше вони б не потрапили мені на стіл.

Тільки не засуджуйте мене. Так, я підіслав до Драко шпигунів, але так історично склалось, що в мене є певні проблеми з довірою, а ще чоловік, якого я нестямно кохаю і який, вочевидь, щось приховує. Врешті решт, я маю право знати, якого біса відбувається у мене за спиною, чи ні?

Я розірвав конверт, бо руки занадто тремтіли, аби зробити це обережно. Всередині дійсно були фотографії, де мій обожнюваний чоловік у спортивному одязі стоїть посеред… спортзалу? Маглівського спортзалу?

Я настільки зніяковів від побаченого, що навіть забув про страх. Так, це дійсно був звичайний маглівський спортзал і це дійсно був мій Драко у звичайному спортивному костюмі. Мерлін, та я в житті не бачив його таким, навіть вдома він завжди одягався з голочки, а тут…

На деяких знімках він був не сам, а з іншим чоловіком. Ось вони сміються над чимось. На наступному знімку Драко тримає гантелі, поки «це непорозуміння», як я вже встиг охрестити того придурка, що був зображений на світлинах разом з моїм чоловіком, притримував його плечі. А ось він щось розказує Драко, поки той витирає піт з обличчя своєю ж футболкою, оголюючи живіт. А ще, де вони разом на бігових доріжках. Ну, власно кажучи, і все… більше нічого?

Я сів на край свого стола і передивився ще раз. Дійсно, все. Драко пішов у спортзал, що саме по собі дивно, але ж це не зрада, чи все ж таки…?

Тут уже в мені включився аврор. Якщо він хотів займатись спортом, то чому просто не сказав мені? І чому він пішов до маглів? Дивно і вкрай підозріло.

Маю зізнатись, в першу чергу, собі, що в ту мить я керувався не зовсім здоровим глуздом, адже все, що я бачив – це до біса сексуального Мелфоя в цьому клятому спортивному костюмі, який підкреслював його стегна так, що я ледь слиною не вдавився, а поряд із ним високого і привабливого чоловіка, фізична форма якого вмить загнала мене в комплекси.

⁃ Якого х…,— та не встиг я договорити, як двері мого кабінету відкрились з такою силою, що в стіні, певно, лишилась тріщина.

Сумнівів не було, так могла заходити тільки одна людина.

⁃ Скажи мені, Поттере, якого біса за мною вже три дні бігають твої авроратськи шавки? – буквально проричав Драко.

⁃ О, з задоволенням поясню, – з неприхованою злобою проговорив я, ідучи йому на зустріч, – одразу після того, як ти розкажеш мені, якого хуя ти раптом став спортсменом, м?

Він вихопив у мене фотографії та став швидко їх переглядати, поки я відійшов, щоб дістати із шафи пляшку рому.

⁃ Ти що, слідкував за мною? – шоковано проговорив мій суджений.

Перш ніж відповісти на питання, я налив собі половину стакану та випив його залпом. Ніч буде довгою.

⁃ Так… так, слідкував. А знаєш чому, Драко? – Як би я не старався та ревнощі взяли верх і я зірвався на крик. – Тому що ти – довбаний брехун, який тиняється невідомо де, невідомо з ким до пізньої ночі. Вибач, що не можу сидіти, склавши руки, доки ти там бавишся з маглами.

⁃ Та як ти смієш підозрювати мене хоч в чомусь? Хотів знати, де я? Та вдавись, – викрикнув Драко та жбурнув в мене фотографіями, які розлетілись по всьому кабінету. – Ти просто неможливий! Якого чорта ми взагалі разом, якщо ти так і не навчився довіряти мені? Зрада? Серйозно, Поттер?

⁃ Я неможливий? Це ти! Це все ти зі своїми секретами. Що, захотілось чогось нового? З ним, певно, приємніше проводити свій час, аніж зі мною? Він цікавіше? Чи може привабливіше? Звичайно, куди мені до такого, – з цими словами я розбив стакан об шафу та відійшов до вікна. Хотілось забитися у куток і плакати. Не такою я уявляв цю розмову. Блядь.

Повисла тиша. Я так і стояв біля вікна спиною до Драко, не наважуючись подивитись йому в очі. Я перегнув і прекрасно це усвідомлював. Фізичної зради не було. Та чому ж він брехав? Що, якщо він закохався в когось? Не зраджував фізично, але й не кохав мене більше. Боляче. Як же, сука, боляче.

⁃ Да пішов ти, – прошепотів Драко, схлипнувши на останньому слові, після чого пролунав звук апарації.

Я кинувся на звук та його вже не було. На підлогу впала обручка Драко. Це був кінець.

 

Драко прийшов вранці, певно, сподіваючись, що я на службі. Ну що ж, сюрприз, любий.

Я дожидався його, сидячи навпроти каміну посеред розгромленої вітальні, адже не міг контролювати сплески власної магії.

Він прийшов о десятій. Блідий, з почервонілими повіками та трішки запухший. Плакав. Хотілось танцювати від усвідомлення того, що йому хоч трохи, але не байдуже і в той же час пустити собі в лоб аваду за те, що довів його до цього. Я завжди хотів, щоб поряд зі мною він був щасливим. Як безглуздо.

⁃ Де ти був? – спитав я та стиснув сильніше його обручку, яку не випускав з рук весь цей час.

«Ти ДІЙСНО хочеш знати, де або, краще сказати, з ким він був цієї ночі?», – відгукнулось у голові й, бачить Мерлін, не хотів. Це питання вирвалось саме собою після всіх думок і сумнівів. Страх зʼїдав мене зсередини, адже по фото видно, що між ними не було нічого, що могло б вважатися зрадою. Раптом я звинуватив Драко і тим самим підштовхнув його в руки до іншого?

⁃ Не твоя справа, – вимовив все ще мій дракон, кривлячи свої прекрасні губи.

Він ніби не помічав хаосу, що творився навколо і з повною байдужістю пройшов повз мене та піднявся по сходах на другий поверх. Я прослідував за ним.

⁃ З ким ти був, Драко? – картинки, де він в обіймах іншого ніяк не йшли з голови, хотілось кричати, плакати, благати і все це одночасно.

⁃ Подібна інформація віднині тебе не стосується, – не повертаючись промовив він, відкрив шафу та почав скидати свої речі на ліжко.

І в цю мить я чітко усвідомив, що Драко дійсно вирішив піти. Він міг просто сказати, що я єдиний для нього, пояснити, що в біса коїться. Міг накричати, сказати, що я ідіот. Він міг зробити що завгодно, але вибрав просто піти від мене. І я зірвався. Схопив його за комір та що є сили притиснув до стіни.

⁃ Сука! Яка ж ти сука, Драко Мелфой, – кричав я йому в обличчя, більше не стримуючи ні сліз, ні злості. – Я відмовився від усього, що мав, заради тебе, щоб що?

⁃ Ооо, бідолашний, бідолашний Герой, – він істерично розсміявся та відштовхнув мене від себе. – Ти, видно, забув, що саме я зазнав найбільших цькувань, в мій будинок ломились, мене намагались вбити, мене травили у всіх газетах і виданнях, звинувачуючи в тому, що я – клятий Смертежер – опоїв їх обожнюваного Героя і я витерпів усе це, щоб, врешті решт, мене звинуватили в зраді лише тому що я пішов у довбаний маглівський спортзал.

⁃ Лише через спортзал? Ми не займаємось сексом три місяці, Драко. Три місяці ти бігаєш від мене, як від прокаженого, пізно повертаєшся додому і я в біса не розумію, що зробив не так.

⁃ Усе не так. Усе наше спільне життя. Цього не мало би бути. Якого чорта ти приперся в той вечір до мене? Краще б ти одружився на Уізлі й мені б ніколи не доводилось переживати всі ці приниження.

Мене ніби вдарили по голові і оглушили. Він шкодував, що обрав мене? Як давно?

Я більше не міг сказати ні слова, здавалось, якщо вимовлю хоч щось, то розревусь в ту ж саму мить. Драко теж замовк. Ця тиша тривала не більше хвилини, а потім Драко мовчки підійшов до приліжкової тумби, дістав звідти декілька газет та кинув їх мені в ноги. Піднявши їх,  перше, що я побачив було наше спільне колдофото на обкладинці з якогось благодійного вечора, а поряд колдо Джинні на мітлі й заголовок «ГАРРІ ПОТТЕР ПОШКОДУВАВ ПРО СВІЙ ВИБІР», а нижче ганебна стаття про те, що Герой, тобто я, нібито пошкодував про свій вибір через зайву вагу свого чоловіка і тепер кусаю лікті через те, що залишив незрівнянну Джинні. Наступна газета, де Драко спіймали зі своєю матірʼю, коли вони прогулювались по Діаґон алеї з роздумами Скітер про те, що зайва вага Драко Мелфоя є доказом того, що він продовжує займатись чорною магією. Ще одна, де ми разом гуляємо в парку, тримаючись за руки з кричущим заголовком «ЩАСЛИВИЙ ШЛЮБ ЧИ СИЛЬНА МАГІЯ», де писали про те, яким виснаженим я здаюсь у порівнянні з погладшавшим чоловіком і теорії про те, яким чином Драко висмоктує мою силу. І найбезглуздіше, але в той же час найболючіше «ПОДРУЖЖЯ ПОТТЕР-МЕЛФОЙ ОЧІКУЮТЬ ДИТИНУ?». Таких статей були десятки і усі вони були написані з однією метою: принизити Драко, висміяти його та наш союз. Вони змирились з тим, що я захотів Драко Мелфоя, але так і не змогли прийняти те, що ми дійсно кохали одне одного та могли бути щасливими разом.

Спочатку я навіть не зрозумів для чого він дав мені читати цю маячню. Це було огидно, несправедливо і очевидно безглуздо, адже, хоч Драко і набрав декілька кілограм, виглядав прекрасніше, аніж будь-коли. Ніщо й ніколи не зіпсує його краси. А потім до мене, все ж таки, дійшло: він повірив. Він дійсно повірив у всю цю маячню.

⁃ Драко…, – почав було я, але замовк. Почуття провини нахлинуло на мене і немовби облило крижаною водою. Як я міг не помітити? Усе, чим я займався весь цей час здалось мені таким нікчемним. Я настільки занурився у свої турботи і справи, що пропустив травлю найдорожчої мені людини.

І тепер майже все стало на свої місця. Його закритість, похід у маглівський спортзал, постійна втома і поганий настрій. Він робив усе, аби в очах суспільства бути гідним мене й мовчав увесь цей час, бо думав, що я вважатиму це все безглуздим. І він був правий. Я вважав би так, але не через байдужість до його почуттів, а тому, що Драко завжди був красивим і для мене це було фактом, істиною, яка не підлягала сумніву ще з часів школи. Якими б не були тоді наші відносини, це було тим, що беззаперечно, але, як виявилось, не для Драко.

Я повернувся до нього. Драко стояв біля вікна, спершись долонями на підвіконня, спиною до мене. Ми обидва мовчали. Стільки всього непотрібного було сказано до цього, а для потрібного завжди важко підібрати слова. Я підійшов та просто кріпко обійняв його. Він не обернувся, але й не відштовхнув, що вже відчувалось, як перемога.

⁃ Пробач, любий…, – тихо сказав я, – прошу, пробач мене. Я – ідіот.

⁃ Як ти взагалі міг припустити, що я тобі зраджую? – стомлено спитав Драко.

⁃ Я не знаю… ти відштовхував мене і я почав накручувати себе. Боявся, що ти залишиш мене.

⁃ Ти придурок, Поттер, – сказав він та повернувся обличчям до мене.

⁃ Знаю, – я притулився до його чола своїм.

⁃ Жодна з цих газет не принизила мене так, як ти.

Я обхопив його обличчя долонями тим самим змусивши подивитись мені в очі.

⁃ Обіцяю, що все виправлю, – я поцілував його в одну щоку, – пробач мене, – другу, – ти – найпрекрасніше, що є в моєму житті, – очі, – найкращий, – ніс, – ти красивий, Драко, – вилиці, – настільки красивий, що я не розумію, як ти взагалі міг обрати мене, – підборіддя, – я так сильно кохаю тебе, – короткий поцілунок в губи.

Його дихання пришвидчилось, зіниці розширились, у цю мить він виглядав, як суцільна спокуса.

⁃ Чому ти перестав займатись коханням зі мною, Драко?

⁃ Мені не подобається моє тіло. Я дійсно набрав, а тут ще й ці газети звідусіль почали тикати мене в це носом. І я думав…, – він опустив очі й скривився, як від болю.

⁃ Ну ж бо, коханий, не закривайся від мене. – я знову спіймав його погляд. – Скажи мені.

⁃ Я думав, що раптом ти дійсно пошкодуєш, що обрав мене, а не Джинні. Вона в хорошій формі, спортсменка, має прекрасну репутацію і, очевидно, була б тобі більш гідною парою, аніж я.

БАМ. Клянусь, я розвалю всю цю пресу, зітру в пил і розвію по вітру.

⁃ Я не кохав Джинні. Я кохаю тільки тебе, Драко. Так було завжди. Ти можеш гладшати, худнути, робити все, що завгодно і я все одно кохатиму тебе, розумієш?

Він киває головою та цілує мене. Моє тіло вмить розслабилось і я тільки зараз усвідомив, яким же напруженим був увесь цей час.

Ми цілувались спочатку ніжно і обережно, ніби боялись зруйнувати цей момент примирення, але це тривало не довго. І ось вже він стискає однією рукою мою талію, а іншою сідницю, поки я обіймаю його плечі й перебираю волосся так, як він любить.

Я відчуваю його бажання внизу і, остаточно притискаючи до підвіконня, починаю тертись об нього.

⁃ Мммм…, – від задоволення Драко відкидає голову назад, а я переключаюсь з поцілунками на шию.

Драко смикає мій пасок і він охоче піддається, але, розстебнувши ширіньку, раптом зупиняється.

⁃ Ти… ти хочеш? – задихаючись спитав Драко.

⁃ Так! Боже, так, – шепочу я, бо голос мене більше не слухає. – Я так хочу тебе, любий.

⁃ Бери, – відповідає він та швидко стягує мій светр через голову.

Від нетерплячості притягую його до себе за талію грубіше, ніж планував, але, здається, Драко й не проти. Я повністю відпускаю себе й цілую його з усією пристрастю, на яку тільки здатен. Наосліп, не розриваючи поцілунків-укусів, тягну його до ліжка. Поспіхом знімаю з нього пальто та кидаю його куди подалі. На ньому занадто багато одягу, це недопустимо. Штовхаю Драко прямісінько в білі простирадла і він починає сміятись, відповзаючи від мене. Красивий. Який же він, бляха, красивий. Розширені зіниці, скуйовджене волосся і ця посмішка… Ідеальний. Мій.

⁃ Смішно тобі? – ловлю його ногу та тягну на себе, вмощуючись між його розведених стегон. – Змучив мене, а тепер смієшся?

Я втягую Драко в поцілунок, намагаючись тремтячими руками справитись з ґудзиками на його сорочці та він кладе свої руки поверх моїх, зупиняючи.

⁃ Залиш так, – шепоче мій коханий і перевертає мене на спину, сідаючи зверху.

Він тягнеться до мене за ще одним поцілунком, але я не даю йому цього зробити, обхоплюючи його обличчя долонями.

⁃ Подивись на мене, Драко, – він вперто відводить погляд на мої губи, – я не хочу так. Подивись на мене, ну ж бо.

⁃ Гаррі…, – відчайдушно промовляє Драко та, все ж таки, дивиться мені прямо в очі своїми сірими, прекрасними і повними сумнівів. Блядь.

⁃ Я кохаю тебе, Драко, знаєш? – Він мовчки киває головою. – Ти – прекрасний і, якби ти міг бачити себе моїми очима, то не сумнівався б у собі ніколи в житті, – я ніжно гладжу його вилиці, – я обожнюю кожний куточок твого тіла. Кожний.

⁃ Придурок, – шепоче він та ховає обличчя в моє плече.

⁃ Такий самий, як і ти, – посміхаюсь і запускаю пальці в його волосся. – Якщо ти не готовий, то не будемо, добре?

Але замість відповіді Драко мовчки цілує мене. Він робить це повільно, глибоко, так, що від макітри до п’ят біжать сироти. Чую власний стогін та сильніше стискаю його волосся, після чого він підводиться та, не відриваючи від мене затуманеного погляду, починає сам розстібати свою сорочку. Я прикушую нижню губу, стримуючись, щоб не накинутись на нього, та обережно розминаю його стегна, заохочуючи. Маю зізнатись, що вистачило мене ненадовго, тому що, як тільки розстібається останній ґудзик, я одразу ж підвожусь, щоб впитися губами в його соски. Моє божевілля стогне та нетерпляче треться об мене. Я перевертаю нас, знову опинившись зверху, стягую з нього штани, разом з білизною і шкарпетками.

⁃ Якби ти тільки бачив себе зараз, коханий, – проговорюю я, проводячи руками по його оголеним грудям та животу.

⁃ Поцілуй мене… – ледь чути його голос через переривчасте дихання.

Мені хотілось би подражнити його, але коли він просить щось з цим своїм хтивим виразом обличчя, йому просто неможливо відмовити. Я цілую Драко, поки його спритні руки приспускають мої штани й спідню білизну, вивільняючи член і притираючись до нього своїм.

⁃ О Мерлін… – видихає Драко, закидаючи голову, – Гаррі, я так довго не протримаюсь…

Я хотів би щось відповісти, але занадто зайнятий вилизуванням його прекрасної шиї. Не можу зупинитись, хочу вилизати його всього, а тому спускаюсь нижче, по черзі обводячи язиком його соски і він вигинається в моїх руках. Цілую живіт, кусаю підтягнутий бік, у відповідь на що Драко шипить та ледь стискає моє волосся. Спускаюсь поцілунками до внутрішньої сторони стегна і якомога ширше розводжу його ноги.

⁃ Ти грався з собою тут, любий? – запитую я, потираючи двома пальцями його анус.

⁃ Так…, – скиглить Драко, намагаючись насадитись на палець.

⁃ Давно?

⁃ Три дні тому…

⁃ Про що ти думав, коли робив це? – цілую шкіру поряд із його збудженим членом.

⁃ Про тебе. Завжди тільки про тебе, – все ще важко дихаючи, але серйозно каже він, дивлячись мені прямо в очі.

⁃ Хороша відповідь, – в тон йому відповідаю я, – така відповідь заслуговує нагороди, дракон…

І без жодних зволікань вбираю його в себе по саме горло, від чого Драко скрикує та опускає руку мені на потилицю. Він підмахує тазом в ритм моїх рухів і я не можу стримати стогонів, вилизуючи його, висмоктуючи все, що дає збудження мого чоловіка, тому що все, що в ньому є, немов створене спеціально для мене. Запах тіла Драко, його смак, голос, те, як він реагує на мої дотики, збуджує мене так, що в якийсь момент я пережимаю власний прутень аби не кінчити.

⁃ Гаррі… будь ласка… я зараз… – чується між стогонів і я пришвидшую рухи головою, вбираючи його в себе якомога глибше, щоб, врешті решт, відчути як його оргазм розтікається по язику, а після зібрати все до останньої краплі.

Він масує мені шкіру голови, доки я злизую залишки сперми з його живота.

⁃ Це було неймовірно… – шепоче розніжений Драко, коли я підіймаюсь на рівень його очей.

⁃ Кохаю тебе… – проговорюю охриплим від збудження голосом йому на вушко, – а тепер, сонечко, перевертайся на живіт…

Я відсторонююсь, щоб зняти залишки одягу і, очевидно, кожен мій рух виказує нетерплячість, тому що Драко навіть не намагається сперечатись, а лише мовчки виконує те, що я йому наказав. Швидко відкинувши речі, припадаю долонями до його пружних сідниць.

⁃ Ти ідеальний, Драко…, – бормочу я, підтягуючи його за стегна до себе.

Він упирається колінами в ліжко й прогинається в спині аби відкритись мені якомога більше. Я гладжу його скрізь, немовби в нагороду за поступливість.

⁃ Слухняний… – шепочу я й цілую по черзі його сідниці, – як же я сумував за цим…

Я припадаю губами до його чутливої місцинки і скоріше відчуваю, аніж чую його стогін, приглушений подушкою. Драко намагається відсахнутися, тому я обіймаю його стегна обома руками та буквально втискаюсь в нього обличчям. Я випростовую язик і його ноги починають тремтіти, а стогони звучати хаотично. Мені відомо, що це значить: мій коханий втрачає контроль і це саме те, чого я прагну. Коли він стає весь мокрим від моєї слини, я звільняю одну руку й проштовхую в нього одразу два, змащених невербальним закляттям, пальця.

⁃ Блядь…, – скиглить Драко й охоче рухається назустріч пальцям.

Я кусаю його за сільницю, а потім, немов голодний звір, знову повертаюсь до рімінгу, при цьому продовжуючи розтягувати його пальцями.

⁃ Будь ласка… Гаррі… візьми мене…, – між стогонами промовляє мій коханий та тягне до мене руку.

⁃ Ще трішки, любий, інакше болітиме, – бормочу я й трусь щокою об його сідницю.

⁃ Зараз… я хочу зараз… візьми мене… прошу… благаю…

⁃ Потім не жалійся…, – з цими словами я виймаю з цього пальці та відсторонююсь, тильною стороною руки витираючи мокре обличчя. – Розвертайся, хочу бачити тебе…

Він швидко перевертається й широко розводить ноги, підтягуючи їх до грудей. Я не можу стримати стогону, коли бачу Драко таким. Знову невербально змастивши руку, розтираю по збудженому члену під уважним наглядом мого судженого. Коли я схиляюсь над Драко, він підіймає на мене повністю затуманений погляд. Я роздивляюсь його, такого відкритого, чесного, а головне, мого і всередині розквітає ніжність.

⁃ Красивий…, – шепочу в його розкриті, покусані губи і тут же впиваюсь у них поцілунком, одночасно входячи в нього.

Він різко втягує повітря й напружується від дискомфорту.

⁃ Тшшшш… розслабся, коханий, –  шепочу й покриваю його обличчя швидкими поцілунками. – Ми так давно не робили цього… біль скоро мине, тільки розслабся…

Драко дійсно мало-помалу розслабляється, сам тягнеться за поцілунком і я обережно починаю рухатись.

⁃ Все ще боляче? – наші обличчя так близько, що я відчуваю його гаряче дихання на своїх губах.

⁃ Ні… добре… Мерлін, мені так добре… – він обхоплює мене руками й ногами, притискаючи до себе так щільно, що тепер при кожному русі мій живіт треться об його збуджений член, – Швидше, Гаррі…

Я стискаю його волосся за загривку так, що він закидає голову і даю Драко те, чого він просить. Глибоко. Швидко. Так, що його очі закочуються, а наші спітнілі тіла видають непристойні звуки. Драко хапається на спинку ліжка й вигинається мені назустріч. Його стогони немов музика і не можу насититись ним, кусаючи, стискаючи, цілуючи.

⁃ Ідеальний… який же ти, блядь, ідеальний… – я задихаюсь від хіті, від почуттів, які переповнюють мене… – нема нікого… краще за тебе…

⁃ Гаррррі…, – до біса, я готовий кінчити лише від звуку того, як він стогне моє ім’я. Здається, воно ніколи не звучало так прекрасно, як в цей самий момент.

⁃ Ти все для мене…

⁃ І ти… люблю… люблю… люблю…

Він намагається торкнутись свого члену та я перехоплюю і переплітаю наші руки у нього над головою.

⁃ Ніііі… кінчиш без рук, лише від того, що я в тобі…, – невже це мій голос? Що ж ти робиш зі мною, дракон…

Я вилизую його шию і прискорюю темп. Мій коханий захрип. Нічого, потім я полікую його. Приготую улюблену страву, заварю гарячий чай… одразу після того, як витрахаю з його голови усю ту дурню, яку він собі придумав.

⁃ Гаррі… я зараз… тільки не зупиняйся…, – ноги Драко починають тремтіти, а рухи стегон стають неконтрольованими.

⁃ Так, моє сонечко… саме так… покажи, як тобі добре…, – нашіптую я, продовжуючи насаджувати його на себе з усією пристрастю, на яку лишень здатен.

Тіло Драко здригається і від того, як його м’язи стискають мене внизу, я відчуваю наближення власного оргазму. Він закусує губу, аби стримати надто гучний крик задоволення й виливається собі на живіт. Я слідую за своїм коханим через декілька фрикцій, наповнюючи його. Виходжу із залюбленого мною тіла і одразу валюсь в теплі обійми Драко.

⁃ Це було фантастично, – промовляю я після довгої паузи й підіймаю голову, щоб подивитися на нього. Він виглядає розслабленим, задоволеним і до біса сексуальним.

⁃ Мг… обожнюю тебе, – Драко прикладає долоню до мого обличчя й проводить пальцем по запухлим губам. У цьому русі стільки ніжності, що я не втримуюсь і цілую його палець. Він замирає на мить, після чого повільно просовує його мені до рота і я із задоволенням починаю смоктати його, дивлячись в очі навпроти.

⁃ Пропоную продовжити після невеликого перепочинку…, – багатозначно промовляє Драко і витягає палець, щоб знову провести ним по моїм губам.

⁃ Як щодо млинців?

⁃ Ти хочеш, щоб я не вилазив зі спортзалу, відпрацьовуючи твої млинці? – сміється Драко.

⁃ Тобі не потрібно нічого відпрацьовувати, – швидко цілую його в губи, – Я ледь не збожеволів від думок про те, що ти міг розлюбити мене.

⁃ О, я помітив, – він знову сміється, а я не можу відвести очей. Як цей чоловік взагалі може вважати себе не привабливим? Він же бачить себе в дзеркалі, хіба ні?

⁃ Ти красивий, Драко, – сміх обривається, але тепла посмішка не полишає його обличчя, – а ще я скажено ревнував.

⁃ Невже ти дійсно настільки не довіряєш мені, що зміг подумати про зраду? – з долею суму промовляє Драко й віднімає руку від мого обличчя. Холодно. Я перехоплюю її і повертаю назад.

⁃ Я довіряю тобі, любий. Я не довіряю іншим, коли ти поряд з ними. А ще…, – знову опускаю голову йому на груди, бо те, що збираюсь сказати викликає в мені почуття сорому за самого себе – я знаю, що це егоїстично, але, – з кожним словом мій голос звучить все тихше і тихше, – не міг би ти замінити тренера?

Драко сміється. Щиро і голосно. І хоч я й відчуваю себе повним ідіотом, все ж таки, почувши його реакцію, мене хвилею накриває полегшення.

⁃ А що з цим не так?

⁃ Поки що не знаю, але з ним точно щось не так, – знову піднімаю голову, посміхаючись у відповідь.

 

Я стою на кухні й перевертаю млинці помахом палички, паралельно заварюючи чай. Ми з Драко дуркували ще деякий час, шукаючи по підлозі його обручку, і він-таки пообіцяв замінити тренера, хоча, передбачаю, жарти щодо цього переслідуватимуть мене до кінця життя та, все ж, я почуваюся неймовірно щасливим. І от, поки він приймає душ, я, наспівуючи щось собі під носа, готую для нього «до чорта калорійні» млинці, бо знаю, що насправді це тхореня їх просто обожнює.

Раптом в сусідній кімнаті почувся страшенний гуркіт, а після звук удару. Я одразу ж побіг на звук, але яким було моє здивування, коли в кімнаті я побачив Герміону, яка сиділа біля Рона на дивані, поки той згадував усі відомі йому нецензурні слова, тримаючись за коліно. Поряд із ними, але всім своїм виглядом показуючи відстороненість, стояла Пенсі Паркінсон, яка намагалась струсити попіл зі своєї очевидно дорогої шовкової сорочки. Поодаль кашляв Блейз Забіні.

⁃ Якого…, – та не встиг я договорити як в кімнату влетів напівголий Драко в одних піжамних штанях і з паличкою напоготові. Його волосся досі було мокрим, з кінчиків спадали краплі й розтікались торсом, але він навіть не помічав цього і судячи з того, як розширились очі усіх присутніх, ніхто, навіть Блейз і Пенсі, до сьогоднішнього дня не бачили його таким. І мені раптом здалось, що вони стали свідками чогось інтимного, чогось, що мало належати лише одній людині. Мені. Захотілось прикрити його чимось, але, насилу, я зміг стриматись.

Коли я став таким жадібним?

⁃ Що за…? – він опустив паличку і здивовано розглядав їх, – Що відбувається?

Пенсі опустила голову, очевидно, щоб ніхто не побачив, як злегка почервоніли її ланіти, але це не пройшло повз мене. Ніколи не проходило. Ще з самої школи. Та все ж Пенсі швидко взяла себе в руки й, випрямивши спину, роздратовано глянула Драко у вічі.

⁃ Хм… дай-но подумати… можливо, – її тон настільки різкий, що, здається, їм можна порізатися, – лише можливо, вчора вночі ти дзвонив мені з Мелфой-менора п’яний, весь у сльозах і говорив про розлучення з Поттером, а на наступний день зникаєш і не виходиш на зв’язок. То, можливо, через це, довбаний ти придурку?

⁃ Гаррі, ця ненормальна увірвалась в Аврорат і почала кричати, що ми маємо рятувати Драко від тебе, – промовляє Рон

⁃ Я, чесно, намагався зупинити її, – незграбно відгукується Блейз.

⁃ З чого ти взагалі взяла, що він може щось зі мною зробити? – роздратовано, в тон Пенсі, промовляє Драко.

⁃ З того, що цей ненормальний натравив на тебе аврорів, звідки ти знаєш, на що ще він здатен?

⁃ Це розчарувало мене найбільше, Гаррі, – вклинюється з нотаціями Герміона, – Так безсоромно користуватись своїм службовим становищем…

⁃ Стоп! – викрикую я і всі разом замовкають. – Добре, я визнаю, що на цей раз наш з Драко конфлікт перейшов певну межу, але, можу вас завірити, що зараз усе нормально. Ніякого розлучення і, Мерлін, Пенсі, я ніколи не скривджу його.

⁃ Знаєш що? Подивись навколо, – вона ткне пальцем у розкидані моїми сплесками магії речі, які ми не встигли прибрати. – Ти – ненормальний, Поттере, – Пенсі востаннє кидає на мене зневажливий погляд, а після звертає всю свою увагу на мого чоловіка, – Драко, любий, ти заслуговуєш кращого відношення до себе, аніж це. Якщо цей клятий виродок посмів образити тебе…

⁃ Тільки не це, Пенсі, – багатостраждально вигукує Драко та виставляє руку, закликаючи її замовкнути, – ні, і ще раз ні, якщо ти скажеш ще хоч слово…

⁃ Усе зовсім не так, Пенсі. Я занадто перенервував і в мене трапився викид магії, під час якого жоден Драко Мелфой не постраждав, – терпляче пояснив я.

⁃ Тобто ви… не бились? – зніяковіло питає Пенсі.

⁃ Ні, ми не бились, – по складах видавлює Драко.

⁃ Тоді якого біса ви не виходили на зв’язок? Вона ледь не звела мене з розуму, – гримав Рон.

ТОМУ ЩО МИ ТРАХАЛИСЬ! – кричить Драко, втративши останню краплю терпіння. У відповідь пролунала гробова тиша.

Замовкли всі. Навіть я. У Герміони почервоніли щоки, Рон скривився так, ніби Драко зробив йому цим оголошенням дуже боляче, а що стосується Пенсі й Блейза, то ці двоє, здається, просто застигли в часі і просторі.

⁃ Можливо… мг… хтось буде млинці з чаєм? – ніяково запитую я.

⁃ О… ні, дякую, думаю, нам уже час. Правда, Пенсі? – говорить Блейз.

⁃ Так… Думаю, так, – в тон йому відповідає вона.

⁃ Що ж, ми раді, що ви, нарешті, вирішили свої питання, – офіційно промовляє Герміона, тягнучи Рона до каміна, який і досі виглядав так, ніби наївся кислих ягід.

⁃ Гарного дня, – кидає наостанок Блейз, хапаючи попіл для каміна.

⁃ Драко, набери мене, як…, – останні слова Пенсі камін телепортує разом з нашими друзями.

⁃ Гадаю, Рон ще не скоро відійде від цього, – врешті решт, промовляю я.

Драко переводить на мене погляд та починає реготати, хапаючись за живіт, на що я теж не стримую сміху.

⁃ Ти бачив вираз обличчя Пенсі? – він витирає сльози з куточків очей.

⁃ Не можу повірити, що ти дзвонив їй напідпитку і жалівся на мене.

⁃ Як і я не міг повірити в те, що мене звинуватили в зраді й слідкували за мною.

Притискаю його за стегна до себе й швидко цілую в губи.

⁃ Що мені зробити, щоб ти остаточно пробачив мене за це?

⁃ О, в мене є декілька ідей, – Драко обіймає мене у відповідь, – але ти маєш роздягатись для їх втілення, – чорт, він лише трішки позагравав зі мною, а я вже збудився. Як підліток, чесне слово.

⁃ Я зроблю все, що ти скажеш, – шепочу йому в розкриті губи.

⁃ Будеш слухняним? – Драко опускається поцілунками до моєї щелепи.

⁃ Буду, – моментальна відповідь.

Раптом Драко відсторонюється.

⁃ Що в нас горить? – принюхується він.

⁃ Блядь! Млинці! – кричу я, забувши про своє збудження, та біжу на кухню, щоб врятувати хоча б її, допоки не стало запізно.

Розділи:
    Примітки
    Моя перша спроба писати фанфік
    Вподобайка
    10
    Ставлення автора до критики

    Відгуки