Приворот

– Чому ні, пані Х’єно? – розлютився Енакін, високий енергійний юнак, ледве стримуючись, аби не стукнути рукою по столу. – Я ж не прошу надто багато, лишень…

– Ти не розумієш, про що просиш, хлопче, – відьма ніяк не відреагувала на підвищений тон гостя. Її витончена постать у чорному костюмі чітко вирізнялася на тлі панорамного вікна. Чорне волосся заплетене в косу. Спокійне бліде обличчя. І нестерпний проникливий погляд темних очей, який, здавалося, проникав у саму душу. І моментами Скайвокер почувався незатишно. От як зараз.

– То поясніть, – буркнув він, але на відьму намагався не дивитись. Ще загіпнотизує і звелить відмовитися від витівки.

– Не буду я тебе гіпнотизувати, – Х’єна недбало махнула рукою, сіла на м’яке крісло темного кольору і злегка посміхнулася, спостерігаючи за ошелешеним обличчям співрозмовника, – хлопче, ти ж не знаєш, що таке приворот і який він небезпечний для людей.

– Ви що, читаєте думки? – вирвалося в Енакіна.

– У тебе на обличчі написано, – хмикнула жінка, – ти передбачуваний, а ще не вмієш приховувати емоцій.

– Що з того? – із викликом спитав хлопець.

– А те, хлопче, що якби ти був розумніший, то нізащо не попросив би мене приворожити колегу, бо знав би, що стане з твоїм коханим.

Запал Скайвокера трохи стих. Так, в інтернеті він читав про приворот. Але лише загальну інформацію. Заради інтересу, який незабаром переріс у нав’язливу ідею, можливість отримати любов того, хто так і не відповів взаємністю. Звісно, хлопець міг би й сам зробити ритуал. Але навіщо, якщо у місті живе справжня відьма, котра зробить усе на найвищому рівні? Крім того, Скайвокер не дружив із магією і боявся, що зробить щось не так і ситуація тільки погіршиться. А він не хотів ризикувати. Не своїми почуттями.

– Я читав, що людина буде засліплена любов’ю, – сказав Енакін, – в подробиці не вникав.

– Воно й видно,- зауважила Х’єна, – сядь, будь ласка, і послухай, що я скажу.

Скайвокер із подивом помітив, що стоїть. Мабуть, розлютившись, машинально схопився на ноги. Тому він сів навпроти і допитливо глянув на відьму.

-Приворот – це справді найпростіший варіант для отримання людини, яку любиш, – сказала Х’єна, – але це небезпечно. У привороту багато побічних ефектів: той, кого приворожили, у майбутньому може звернутися до згубних звичок, впасти в депресію або вчинити суїцид.

Енакін зблід. Не цього він хотів. Любові у відповідь, хоча б симпатії, але не новини, що колега, наприклад, вирішить повіситися. Слова відьми добряче його налякали.

Адже він і так шалено хвилювався за коханого.

– Зачекайте, – квапливо промовив він, – але ви можете зробити без побічних ефектів? Додати якийсь компонент? Серце лебедя, наприклад. Чи крила кажана.

Х’єна тихо розсміялася. Напівтемрява кімнати робила риси її обличчя гострими і якимись хижими.

– Ти дійсно нічого не розумієш, – хмикнула відьма, – приворот – це не бульйон, в який можна додавати будь-що. І змінювати компоненти в залежності від клієнта. Це сильна магія, яка потребує плати. І плата за це – пристрасть коханої людини до саморуйнування.

– А можна направити ці ефекти на мене? – не здавався Скайвокер.

– Тобто ти вважаєш, що твоєму коханому буде весело жити з алкоголіком чи суїцидником? – Жінка вигнула брову. Потім похитала головою, мовляв, клієнт безнадійний.

Енакін відчув, як руйнується весь його ідеальний план. Він не міг привернути увагу колеги, як не намагався. Запрошував на прогулянки, всіляко підтримував, навіть натякав на почуття. Тонко жартував та знаходив теми для розмови. У відповідь стикався зі здивованим поглядом і кам’яним виразом обличчя. Ніби цей Обі-Ван Кенобі робот, а не людина. Вічно стриманий, акуратний і працьовитий, колега напрошувався на те, щоб зняти з нього окуляри в тонкій сріблястій оправі, розтріпати ідеально зачесане волосся і зняти з нього костюм. Втомившись від байдужості, Енакін зважився піти до леді Х’єни. Але знову опинився в глухому куті.

– Невже нічого не можна зробити? – знову спробував Скайвокер, скуйовдив кучеряве русяве волосся. – Я заплачу.

– Заплач, хлопче, – сказала відьма, – я не шкодитиму людині, якщо вона не зробила нічого поганого. Крім того є ще одна причина. Зараз приготую чай і розповім.

– Не хочу я чаю, – похмуро промовив Енакін, відчуваючи смуток і дивне роздратування. Чому ця могутня жінка не хоче допомогти йому? Скайвокеру не потрібен цілий світ біля ніг, не потрібні багатства чи сила. Тільки Обі-Ван, якому, здавалося, невідомі жодні почуття.

– Хочеш, – заявила Х’єна і пішла на кухню. Залишившись сам, хлопець опустив голову. Невже нічого не вийде? «Будь ласка» – подумки говорив Енакін, – «нехай це буде чай забуття, щоб стерти всі спогади про Кенобі. Усі почуття та всі думки. Нехай він стане чужим для мене, якщо ми не будемо разом». Він хотів піти, але щось його тримало. Примарна надія, що відьма передумає і допоможе.

Х’єна повернулася, несучи срібну тацю з чашками. Поставила пахучий чай перед гостем. Сіла навпроти.

– Послухай, Енакіне, – м’яко заговорила вона, – кохання – не те почуття, яке варто отримувати за допомогою магії. Лише щирі почуття здатні пробудити симпатію у того, кого ти любиш.

Скайвокер мовчки пив гіркуватий м’ятний чай. Він уже розумів: усе марно.

– Крім того, я не можу приворожити того, хто вже закоханий, – продовжила жінка. Хлопець від подиву ледь не розплюхав чай.

– Обі-Ван… закоханий? – одразу спитав він. – У кого?

Відьма похитала головою. Енакін тяжко зітхнув, намагаючись стримати емоції. Хотілося кричати від безсилля. Але не тут.

У двері хтось постукав. Х’єна посміхнулася.

– Я зараз прийду, – сказала вона, зникаючи в коридорі. Скайвокер поставив чашку на тацю і підвівся. Поправив чорну сорочку, накинув шкіряну куртку, яку почепив на спинку крісла. Час іти.

– Пані Х’єно, будь ласка, допоможіть мені, – почувши знайомий голос, хлопець завмер, – прошу вас, позбавте мене почуттів до однієї людини. Я більше не можу так…

Відьма з’явилась у супроводі того, про кого нещодавно згадував Енакін. Чоловік із зачесаним назад волоссям пшеничного кольору та акуратною бородою зупинився на порозі вітальні й ошелешено дивився на колегу крізь скельця квадратних окулярів. Йому неймовірно пасував темно-синій костюм.

– Скайвокере? – Обі-Ван Кенобі явно не очікував побачити тут колегу. – Що ти тут робиш?

– Хотів запитати тебе те саме, – видав Енакін.

– Я… – Обі-Ван зніяковіло відвів очі. За межами офісу він не здавався таким суворим та відчуженим від життя. – Це моя справа.

– Та невже? – втрутилася відьма, хитро поглядаючи на чоловіків. – А я вважаю, що ні, шановний Обі-Ване. Дивна річ: ви хочете позбавитися любові, ваш колега, навпаки, бажає скористатися приворотом. Поговорили б один з одним, чи що.

Німа тиша тривала недовго. Ошелешений Енакін дивився на колегу, не вірячи в почуте. Обі-Ван старанно дивився в підлогу, нервово поправляючи краватку на шиї.

– Ти… ти хотів перестати любити мене? – Видавив Енакін, відчуваючи жах і паніку. Яке щастя, що він не втік. – Чому?

Кенобі мовчки завмер на порозі. Пані Х’єна нечутно пішла, залишивши їх удвох.

– Що я зробив не так? – допитувався Скайвокер, не наважуючись підійти до Обі-Вана. – Я ж… Дідько, та скажи хоч щось!

– Це неправильно, – тихо промовив Обі-Ван. Наче виносив вирок. – Я не збирався… Я думав, що ти жартуєш. Що ти дізнався про мої почуття і вирішив посміятися.

Йому важко було говорити. Чоловік, такий впевнений і зібраний на роботі, виглядав зляканим та безпорадним. Він постійно переводив погляд з одного предмета на інший, але не наважувався дивитися на співрозмовника. Енакін помітив, як Обі-Ван несвідомо відступає вглиб коридору. Тому рішуче підійшов до нього і обійняв, вкладаючи в обійми всі невисловлені емоції. Відчув, як напружився Кенобі. І тихо промовив:

– Я ніколи б не насміхався б над твоїми почуттями. Я тебе люблю, Обі-Ване. І завжди хотів бути ближчим до тебе. Не відмовляйся від кохання до мене, будь ласка. Адже я не зможу…

Якийсь час Кенобі стояв нерухомо. Тільки часте дихання та прискорене серцебиття видавали його схвильованість. Потім чоловік несміливо обійняв Скайвокера у відповідь і поклав голову йому на плече.

– Я люблю тебе, Енакіне, – Обі-Ван майже шепотів, боячись говорити голосніше, аби не зруйнувати тендітну мить щирості, – і якщо мої почуття взаємні, я не відмовлюся від них.

Скайвокер обережно відсторонився. Глянув у дивовижні блакитні очі Кенобі, світлі, мов прозорі води моря. Ніжно провів долонею по щоці і потягнувся до губ. М’яко торкнувся, даруючи невагомий поцілунок. І не стримав посмішки, коли Обі Ван потягнувся назустріч. І поцілунок Кенобі був більш впевненим та пристрасним. Мабуть, колега надто довго приховував свої почуття. Від Обі-Вана пахло свіжістю лісу та кавою. Волосся було м’яким, і Скайвокер відразу ж розтріпав зачіску колеги. Він відчував легку ейфорію та блаженство. І в ці миті міг би підкорити весь світ. Забувшись, Енакін притиснув Кенобі до стіни, цілуючи шию та послаблюючи краватку…

– Бачу, ви вирішили всі питання, – чоловіки злякано відсторонилися один від одного. Вони забули, що все ще були в домі пані Х’єни. Задоволена відьма дивилася на них з незмінною загадковою усмішкою. – Вибачте, панове, але мені потрібно підготувати вітальню до приходу наступних клієнтів.

– Так, пані Х’єно, звісно, – Обі-Ван метушливо пригладжував волосся і поправляв краватку, – ми вже йдемо.

– Дякую вам, – посміхнувся Енакін, – скільки я маю заплатити?

– Про що ти, хлопче? – Здивувалася відьма. – Я нічого не робила. Ви самі у всьому розібралися.

Але Скайвокер був упевнений: жінка дуже вдало підлаштувала його зустріч із Обі-Ваном. Користувалася вона магією чи ні – яка різниця? Головне – почуття Кенобі до нього взаємні.