Філу сотні років, він знає як ігнорувати почуття. Але це не значить що це все ще легко.
Він ненавидів свій егоїзм, ненавидів ком у горлі і цю палючу ревність в середені легень, кожен раз як він дивився на Ранбу і Техноблейда разом, таких щасливих поряд один з одним. Те як Техно обережно проводив рукою по волоссям хлопця, ніжно перебираючи їх, те як він нахилявся і приобіймав того, те як він хлопав по плечу, легкі підколи які розуміли тільки вони у двох. Вони досягли того, чого Філ ніколи з Техно не міг, скільки би сторічь вони не були знайомі, бо вони були друзями, але Ранбу був для Техно сином, і це було так боляче кожен раз.
Філ знає що це пройде. Коли в Філзи з’явився Вілбур він бачив Техноблейда який поводився поряд з його сином, як друга дитина, що потребує ще більше уваги, і Філ робив все можливе щоб його друг не відчував себе покинутим, вони працювали, і ті дні важко забути. Це врешті-решт пройшло, тому і в нього це має пройти.
Тільки Техно не розбирався у емоціях людей навколо. Він ніколи не казав сім’ям солдатів про їх померлих синів, дочок і партнерів, він ніколи не починав чутливі розмови першим, і дуже часто намагався від них втекти. Але Філ був терплячим, навіть якщо це означало тримати Техно майже силою, і просити відкритися, простити піклуватися про себе, просити не тікати і чекати на розмову роками.
Техноблейд так не вмів з Філзою, а Філ все ще не вмів говорити про власні почуття.
Тому що просто сказати про щось подібне було неймовірно соромно. Соромно зізнаватися що йому важко дивитися на взаємодію людей про яких він піклується, що він тікав від них не в силах слухати їх сміх, йшов не в змозі бачити як Техно заспокоює хлопця від кошмару, просто через власну гидку ревність.
Тому він робив вигляд що все нормально. Просто робити посмішки більш натягнутими, просто накривати їх одягалом біля каміну ігноруючи тупий біль у легенях, просто слухати історії Техно здалеку і вигадувати ідіотські виправдання щоб піти, і, бачить Бог, це не було так вже й важко. Бо Ранбу був чудовим хлопцем, він був смішним і трохи нервовим, сором’язливим але неймовірно ввічливим, можна легко сказати що він був хорошою дитиною, нехай Філ і не проводив з ним багато часу.
Не дивлячись на це, це все ще не було легко. Треба було ігнорувати постійний ком у горлі, що заважав говорити, треба було ігнорувати свої крила і зуд в них, тому що кожен раз сідаючи їх чистити, це нагадувало про стаю, якої немає (він не думав про те що її більше немає), треба було ігнорувати цей біль і гіркий присмак що нікуди ніколи не дівався.
І він робив це. Філза не давав собі вибору.
Його просто не було, нагадував він собі.
***
Ранок зустрів Філа теплим сонцем, наскільки воно могло бути у зимньому біомі. Він прокинувся раніше за всіх, і готував сніданок на трьох. Його пір’я неприємно зуділи, сильніше ніж вчора, тому, вирішив Філ, він займтеся їми у ввечері, він все одно більше не літає щоб це дійсно мало сенс робити. «Вранці, – виправив свої думки чоловік – щоб це мало сенс робити вранці»
Філза важко видихнув. Занадто старий, щоб попадатися на вудочку власного жалю.
Стейк шипів на сковорідці, а картопля кипіла у кастрюлі майже готова, коли він почув перші кроки. Вони були достатньо гучними і легкими, щоб зрозуміти що це був Ранбу.
─ З добрим ранком ─ Філза обернувся посміхаючись.
Волосся Ранбу були натуральним гніздом, хлопець тер заспані очі, по вигляду ще не зовсім прокинувшись.
─ Ранку, ─ більше промичав ніж сказав він, після чого широко позіхаючи відкриваючи ряд гострих зубів. Філ ніжно посміявся.
─ Сідай, їжа скоро буде готова.
─ Я можу чимось допомогти? ─ більше просячи ніж питаючи.
─ Ні, я так не думаю.
─ М-м-м ─ розчаровано. Вони погрузилися у тишу, достатньо щоб не бути ніяковою, але не більше того. Філза продовжив свою справу. Нарізати цибулю, кинути до м’яса, вимкнути картоплю, дістати товчонку, зробити пюре, залити каву, дістати молоко, додати, перемішати.
Коли він клав порції на тарілки почулися тверді, але тихі шаги.
─ З добрим ранком Техно ─ Філза посміхнувся не обертаючись.
─ І тобі – Техноблейд сів за стіл поряд з Ранбу, відштовхнувши його, від чого отримав легкий сміх хлопця. Філза поклав їм їжу, свою тарілку залишивши у руках.
Вони їли, двоє за столом і Філ за стійкою. Техно почав щось казати про сильний храп Ранбу, який було чутно навіть у нього, явно сильно драматизуючи і розмахуючи руками, хлопець намагався не сміятися завертаючись у покривало з яким він прийшов, і казав що не буде розмовляти з канібалом.
─ То ти вважаєш мене свинею?! ─ Техно впав на плече Ранбу схватившись за серце, що не стримуючись сміявся.
Філза так і не доїв свою порцію, він обернувся і обережно кинув її у смітник, трохи сумуючи через те що переводив продукти. Не помітно для чоловіка веселий сміх стих.
─ Філ, як справи? – Техноблейд здавався дійсно схвильованим. Філ обернувся на друга, який все ще лежав на хлопцеві. Ранбу дивився на нього навіть не намагаючись приховати хвилювання, піджавши губи, ніби борючись із самим-собою у чомусь. Щось явно змінилося за останні пару хвилин, і Філ не може зрозуміти що саме.
Він намагався ігнорувати тупий біль, що прийшов із думкою що тепер він не може зрозуміти що саме.
─ Звісно друже, до чого питання? ─ Філза зробив вигляд що нічого не помітив, і натягнув свою кращю посмішку.
─ Ти не їв
─ Ох, ─ звісно Техно помітив ─ так, немає апетиту.
─ Ти не захворів? ─ спитав Ранбу ледве чутно.
─ Ні, ─ Філ відповів, мабуть, швидше ніж потрібно. По вздрогу Ранбу, і широко розкритих очах, що потім опустилося, чоловік зрозумів що відповідь звучала грубо ─ ні, не знаю, просто трохи нудить ─ він наново посміхнувся. Намагаючись запобігти зайвих питань, від яких його дійсно нудило, він швидко пішов прощаючись.
Філ зайнявся роботою.
Він доробив ферму, погодував тварин, перевірив і перебрав деякі запаси, переробив кришу, не даючи собі перерву більше двадцяти хвилин. Бо це означало б стикнутися з Ранбу який дуже наполегливо намагався… щось зробити, Філ був занадто зайнятий щоб розбиратися чи допомогти хлопець намагався, чи щось питав.
Темнішало, коли він вертався з лісу із запасом дерева, ігнорувати Ранбу тепер було б як мінімум грубо, як максимум підозріло, тому Філ посміхаючись погодився поговорити, коли він занесе дерево до сундуків. (Він не думав що затримався перебрати дерево, чого до того ніколи не робив. Він не думав про раптове бажання втекти) Хлопець чекав його на крильці будинку.
─ Я хотів поговорити ─ Ранбу тільки поглядував на старшого чоловіка, не дивився, перебираючи свої пальці. Філ кивнув показуючи що слухає.
─ Я ем, зробив щось погане? Ти ображений на мене? ─ хлопець зажмурив очі питаючи, його голос трохи тремтів. Філза втратив можливість говорити, пару секунд ловлячи ртом повітря від легкого шоку. Він цього не очікував, принанні не зараз, не так скоро.
Філа ніби вдарило кувалдою у груди, настільки сильна була провина. Тому що він розумів чому Ранбу так здалося, і це була виключно провинна Філа, виключно його проблеми. Але він не міг зізнатися дитині, що це банальна, гидка ревність, що пожирала його. Це було так соромно.
Ранбу мабуть прийняв його мовчання за так.
─ Пробач Філ, я-якщо я щось можу зробити, мені дійсно так шкода, я не знаю, я не хотів.. ─ хлопець задихався, і Філ майже автоматично сів перед ним.
─ Ні, ні Ранбу, ти не зробив нічого поганого, я не ображаюсь на тебе ─ Філза втішуючи посміхнувся, він дійсно хвилювався за хлопця.
─ Що я зробив не так? ─ Ранбу подивився в очі Філу, і чоловік може впевнити це приносило хлопцю дискомфорту менше ніж йому ─ Тоді чому ти до мене так ставишся?
─ Я? ─ здивовано спитав Філ, ніби не розумів, що так він, ігнорував, холодно відповідав, і кожен раз намагався піти якумога швидше коли вони були на одинці, і ще швидше коли поряд був Техно.
─ Так! ─ хлопець відвів погляд, нездорові рум’яна окрасили його щоки, а очі почервоніли від непролітих сліз. Того трясло, не тільки від холоду вулиці ─ Чому ти завжди тікаєш від мене? Я-я хочу це виправити, але я не знаю…
─ Ні, чш, пробач, я не думав що ставлюся до тебе інакше ─ Філза погладжував плечі хлопця, не обіймаючи.
─ Але ти робив ─ ледь чутно додав Ранбу, ніби сподіваючись дійсно отримати відповідь ─ чому?
І Філ замовк. Він не хотів брехати зараз, коли хлопець розвалювався у його руках, через невпевненість у якій винен тільки Філ, але правда була болючою, вона була такою огидною і жалюгідною, і означала слабкість, яку чоловік тримав у собі і не мав права показувати. Він намагався робити все, щоб це було хоча б непомітно. Вочевидь він робив не достатньо (ніколи не достатньо).
─ Мені шкода що ти подумав, що я відношуся до тебе інакше, ─ Філза повільно провів рукою по волоссю хлопця ─ Але це не так. Тобі мабуть здалося.
Слова були легкими на язиці, навіть занадто враховуючи той камінь, який вони залишили у грудях. Це було не правильно і Філ це знав, але він нічого не міг з собою зробити.
─ Філ, будь-ласка ─ обидва панічно обернулися на голос Техноблейда позаду них.
Філ гучно сковтнув дивлячись на друга.
─ Як довго ти там?
─ Я не хотів підслуховувати ─ голос Блейда видавав справжню провину ─ але… я теж це помітив, і… Філ, чому ти брешеш ніби це не так?
Було чутно як обережно Техно намагався підбирати слова.
─ З чого ти взяв що я брешу? ─ Філза підвівся дивлячись в очі друга. Навіть для власних вух слова здавалися слабкими.
─ О, не треба, я тебе знаю ─ Техно піджав губи, уважно вдивляючись у друга ─ дитина не зробила нічого поганого, не навмисно, тобі… Тобі не треба бути таким холодним до нього.
─ Я не холодний
─ Ти був!
─ Тепер то ти розбираєшся у людях? ─ слова Філа були низьким ударом, від якого навіть сам чоловік відштовхнувся ─ Я, пробач Тех, я не хотів.
─ Та що не так?! ─ Техно зробив шаг, сжимаючи переносицю.
─ Все гаразд! ─ Філза шипів, склавши руки на ліктях, зробивши шаг назад.
─ Тоді не тікай від питань!
─ Я не тікаю! Вони просто ідіотьскі!
─ Філ ─ Техно ричав.
─ Що?! ─ Чоловік глибоко дихав, відчуваючи себе загнаною у клітку твариною, здобиччю мисливця яким виступав Техно. Він ненавидів, що злякався, що вся його сутність, його інстинкти які він звик ховати глибоко по самі гланди, кричали о небезпеці. Він ненавидів, що змушував крила залишатися біля себе виключно силою волі.
─ Досить, будь-ласка! ─ обидва чоловіка обернулися на дитину, котрий підвівся закриваючи очі руками. Філза майже автоматично відійшов. (Всі його інстинкти кричали бігти, бігти, бігти і не повертатися)
Він обернувся на друга, котрий дивився на Ранбу із такою ніжністю, турботою і любов’ю, котру Філза втратив. Його легені здавалися занадто важкими, а грудина занадто тісною.
Хлопець побіг вибачившись, Техно зробив пару кроків у напрямку за ним, після чого зупинився. Філза навіть не поворухнувся, лише проводячи поглядом.
─ Боже, да що з тобою?! ─ Техноблейд прижмурився дивлячись на Філа ─ Ти поводишся як дитина!
Філза не мав сил, бажання чи дійсної надії, що його брехня спрацює, щоб це робити, тому він просто різко видихнув відвівши погляд. Його щоки пекли від сорому, гніву і провини, але він мовчав обіймаючи себе руками.
─ Філ поясни ─ Техно наполягав.
─ Тут не має що пояснювати ─ Філза ричав підіймаючи погляд на друга.
Техноблейд хотів щось сказати, Філ це бачив, але так само він бачив як Техно замовк, бачив як нахмурився думаючи, обдумуючи, опускаючи очі, можливо навіть не замислюючись над цим.
─ Ти ревнуєш.. ─ Майже пошепки, не питання. Чоловік моргнув і підняв очі на друга ─ Боже, Філ невже це..?
─ Я не ревную ─ Філ перебив, що мабуть було поганою ідеєю, але він не хотів це чути, він хотів щоб Техноблейд просто замовк, просто зупинився і відстав від нього.
─ Філ.. ─ майже благаючи ─ чому ти не скзав?
─ Тому що я не!
─ Філ! ─ Техно ричав, і Філ зупинився. Він зрозумів що закрив очі, і тільки зараз зрозумів як сильно сжимав свої руки, зрозумів що дихав занадто швидко і важко щоб вважати це нормальним, зрозумів що розкрив крила. Тиша була довгою, занадто як для тої що тривала пару секунд.
─ Перевірь Ранбу ─ слабим голосом сказав Філза. Техно хотів заперечити, але чоловік знов його перебив ─ будь-ласка Техно, ми встигнемо про це поговорити. Ти йому портібен.
Техно на цей раз не став нічого казати, він вагався, але видихнув.
─ Ми це не лишаємо ─ і він пішов.
Філза стояв один. На вулиці було тихо, шаги друга по снігу поступово заглушатися, його сліди на очах стиралися новим снігопадом. Було холодно, його почало трясти, дихати було занадто важко, легені здавалося важили тонну, ком у горлі наростав, очі пекли, а лице горіло.Просто занадто довго простояв на вулиці.
Але він продовжував стояти, ніби зачарований, не відчуваючи час. Було доволі пізно, зірки вже з’явилися на небі, у їх місті завжди було гарно видно, можна було побачити повні сузір’я, але Техноблейд все одно розбирався у цьому краще за нього.
Філза почув крик. Крик повний болю і відчаю, що порушив прекрасну тишу темної вулиці, але не звернув на нього уваги. Думки були занадто важкими, коли він зрозумів що саме він зробив.
Філ мав радіти щастю друга, що той знайшов важливу для себе людину і досі не боявся довіряти ще комусь. Філ любив Техно, і був щаслив коли той посміхався, коли міг відкрити серце, не дивлячись на те скільки разів його розбивали, коли зрозумів як це, любити сина, зрозумів щастя Філа роки назад.
Тоді чому це так боляче?
Філза до цього моменту не розумів, не повністю, що саме він накоїв. Він відштовхнув Ранбу, Техно і він вбив свого сина, своїми власними руками.
Вілбур мертвий.
Філза більше не зможе похвалити його, не зможе сказати як пишається ним, не зможе почути нову пісню, чи приготувати тому сніданок, не зможе розповісти йому історію, не зможе заснути з ним на дивані, не зможе заспокоїти від кошмару, не зможе провести руками по кудрявому волоссю. Не зможе робити нічого що робив для нього раніше, нічого що робить Техно для Ранбу зараз.
Він не зможе зрозуміти, що він зробив не так, коли Вілбур перестав йому довіряти, не зможе зрозуміти, де саме і чому його хлопчик брехав у листах, не зможе частіше йому посміхатися, не зможе допомогти йому вибратися із ями, в яку той впав не помітно для батька.
Вілбур мертвий.
Тільки коли його горло почало боліти, тільки коли він зрозумів що його коліна і руки на холодному снігу тримають його тіло від повного падіння, тільки коли крик перетворився на хрипіння і ікоту від ридань, Філ зрозумів, що кричав він сам.
***
Було багато різних способів описати Філзу.
Іноді він міг бути неймовірно жахаючим, на полі бою, весь у чужій крові, коли адріналін і енергія від нього відчувалися на кілометри, із чорними як ніч крилами, які одним махом закривали сонце, і робили його фігуру у небі ніби із найстрашніших кошмарів. Або коли вони лише у двох, і Філ дивиться у саму душу, і мовчить, а тіні навколо немов під його волею ставали темнішими.
Можна було назвати його ніжним. Коли він співав колискову своєму синові, даючи йому погратися із пір’ям на крилах, або коли заплітав Техноблейду волосся ніжно перебираючи прядки.
Філ був сміливим. Він не боявся піти одному у саме пекло бою, не боявся стояти і довіряти Техно свою спину, навіть після того як той напав на нього із затуманеними кров’ю, кров’ю, кров’ю думками, не боявся казати в лице людям що він про них думає, і не боявся мовчати коли було потрібно.
Головне що Техно може про нього подумати, це те що Філза сильний. Він чудово тримався на політичних зустрічах, ще за часи імперії (набагато краще за самого Техно), хоча і сам їх ненавидів. Йому вистачало сил брати лице Техноблейда у свої руки, і розділяти турботи, завіряючи що все буде гаразд. Йому вистачало сил кожен день посміхатися, навіть після смерті власного сина.
Техноблейд видихнув перебираючи волосся Ранбу, що нещодавно заснув. Він і досі невпевнений, що йому вдалося переконати хлопця, що той не зробив нічого поганого, і якби довго він його не обіймав, якби довго не втішав, Техно не знає, коли взагалі зможе. Але це проблеми на завтрашній день, в нього ще є з чим розбиратися сьогодні.
Голоса були на диво тихими.
Блейд обережно встав із края ліжка, трохи кривлячись через скрип, що супроводжував його коли він йшов до двері. Техно вийшов із домівки хлопця, сподіваючись, що той не буде просинатися від кошмарів. Зараз йому потрібно було поговорити із Філом.
На його смак, сьогодні забагато емоційних розмов.
Його заспокоювала думка, що Філ розбирається у таких речах краще за Ранбу чи нього. Можливо його другові просто потрібен був час, врешті-решт хто як не Техно розуміє, як важко іноді дивитися на рідних які щасливі поряд з кимось іншим, навіть якщо тебе і не кидали. Чоловік піджав губи при думці о Вілбурі.
Техноблейд занадто погано розбирався у емоціях, щоб дійти до конкретного висновку. Філза кращій у цьому, тому можливо треба просто спитати його, як саме Техно може допомогти. Він довіряв йому, більше ніж собі, Філ завжди піклувався про себе, не забував їсти, не переробляв, знав коли взяти належний відпочинок і коли попросити простір, на відмінну від Техно.
Дадза?
ФІЛ
Йо, він на снігу
Е
Виглядає не дуже
ТЕХНО???? ВТФ???
Він там був весь час?
ПОГАНО ЦЕ ПОГАНО
Голоса взревіли коли в полі зору заведнівся Філза, настільки сильно контрастуючи із тишею до того, що Техно похитнувся. Пригледівшись Блейд зрозумів, що Філ стояв колінами в снігу, і дивився на руки що тримали його тіло. Принанні так здавалося, бо волосся перекривали лице. Ця поза не виглядала як щось хороше, а враховуючи що його друг тремтів це не виглядало навіть чимось нормальним, зовсім, зовсім не виглядало.
А потім Філза закричав.
І Техноблейд замер, не всилах зробити крок. В одну секунду, одним криком наповненим болем і відчаєм, і таким горем, весь світ Техно розбився фарфоровою чашкою. Філза кричав, і Техноблейд чув, але не міг поворухнутися, не міг думати, не міг навіть дихати, всього його зайняв цей крик, ця агонія людини яка зрозуміла що втратила світ.
Блейд знає що буде снитися йому в найближчих кошмарах.
Тільки коли Філ почав хрипіти, а ридання, такі жахливі ридання, виривалися із його горла, Техно зміг втягнути повітря, і почати рухатися. Чоловік розумів що його руки трясло, але він не дозволяв паніці знов заволодіти ним, голоса ревіли, вони просили, кричали, вони були злі і збентежені, від них у Техно боліла голова, але він потрібен Філу, і це єдине що зараз мало значення.
─ Філ? ─ голос Техно хрипів, його було ледве чутно, але його друг, у паніці підняв на нього лице, відштовхуючись ногами, і обіймаючи себе крилами. Сердце Техноблейда розбилося коли він чув трелі друга, глухі ридання, які той намагався заглушити руками на губах, коли бачив як сльози текли по лицю із красних очей, і наскільки сильно вони видавали панічний страх.
Було багато різних способів описати Філзу, але вперше він виглядав розбитим.
«Ти в порядку?» перше питання яке захотів задати Техно, і майже одразу воно померло на язиці. «Як ти?» пішло за ним, і хоча це єдине що дійсно хотів чоловік, задати питання керуючись марною надією, він не стане цього робити, не коли відповідь до болю очевидна.
Тому Техно просто протягнув другові руку, сподіваючись що той прийме допомогу, не в силах зробити більше. Все що він відчував це безпомічність, і це майже фізично його вбивало, розривало його тіло на маленькі шматочки. Але він буде тут для Філа, навіть якщо єдине що він може зробити це стояти на колінах з протягнутою рукою і дивитися як його друг розвалюється. Він зробить все можливе, навіть якщо не може зробити нічого.
─ Дозволиш? ─ Техно насправді не був впевнений що саме він питав, але йому потрібно було бачити, що Філ розуміє що він поряд. Жалібні, пташині трелі виравалися із горла його друга знов і знов, і Техно не знав що було більш болючим, чути їх, чи бачити як Філ намагається їх приглушити.
─ Філ, я тут. Я поряд. Тобі потрібно дихати ─ Техно повторював слова як мантру, дякуючи всьому живому, що його голос залишався рівним. Він не був в силах відпустити руку, навіть коли м’язи почали нити, і він тримав її повторюючи слова, до тих пір, поки Філза несміливо не потягнув руку у відповідь.
Техноблейд сжав її, намагаючись передати всю любов у цьому маленькому дотику. Він направив її, до своєї грудини.
─ Повторюй за мною, Філ, давай ─ Техно перебільшено дихав, молючись щоб це спрацювало і Філ його послухав, бо чоловік виглядав так, ніби в будь яку секунду захлинеться у власних емоціях. Його очі були заплющенні, але на цей раз, на його лиці було щось ще, схоже щось що дозволило йому зосередитися на голосі і диханні Техноблейда.
Вони сиділи на холодному снігу, хлоп’я якого все ще падали з неба, вже покривши їх. Кожна секунда відчувалася за швидко і за повільно одночасно, ніби світ на секунду зупинився лише на них двох, змушуючи час бігти швидше.
─ Пробач ─ перше хрипле слово вирвалося із губ Філзи, коли він нарешті міг нормально дихати. Чоловік відвернувся від Техно, дивився в підлогу. Блейд ледве зрозумів як сжав руку друга сильніше.
─ Тобі нема за що вибачатися ─ голос Техно був сильним, майже строгим і впевненим, повна протилежність тому як він себе відчував насправді. Філ хрипло засміявся, і це не було чимось веселим, чи навіть обнадійливим. Техноблейд, розкрив другу руку, запрошуючи в обійми, Філза підняв на нього очі, і обійняв друга.
Позу наврядчи можна було назвати зручною для будь кого із них, їх одяг змок через сніг, що досі продовжував йти, для ніг не було зручного положення, щоб не завалитися ще більше ніж вони є, руки майже повністю тримали їх один на одному, але ніхто з них не поворухнувся щоб змінити це.
Техно наводив круги по спині друга, сподіваючись, що хоч якось допомагає.
─ Я вбив свого сина ─ раптово сказав Філ, настільки тихо, що можна було б переплутати його шепотіння із вітром.
─ Це не твоя провина ─ трохи гучніше за друга відповів Техно, справді вірячи у те що каже. Він не впевнений, ні, він знає що Філ йому не повірить. Техно майстер пустих слів, але якщо він вірить в ці слова, він буде повторювати їх до тих пір, доки вони не почнуть важити хоч щось, займи це пару днів, чи наступне сторіччя.
─ Я… ─ Філза здавалося задихнувся, сильніше сжавши плащ Техно.
─ Це не твоя провина, Філ
─ Техно, він мертвий ─ голос друга зламався ─ він…
─ Ш, я тебе зрозумів. ─ Техно прижав свого друга ближче. Йому хотілося завірити, що все буде добре, що все буде гаразд, що ця провина, це відчуття пройде, але насправді він не знав, чи дійсно станеться це коли-небуть. Тому він казав єдине у чому був впевнений ─ Я поряд.
Його друга трясло, здавлені звуки розбивали серце Техно на шмаття, але він був тут для Філа. Філза просто дихав сильніше обіймаючи друга, ніби боячись що він зникне у будь-яку секунду. Техно перебирав волосся на його голові, не зважаючи на те що воно намокло.
Техно більше відчув, ніж почув, як його друг глухо заплакав.
***
Ранок був не найкращій.
Вчора Філ заснув на вулиці, і Техно довелося його нести у нормальну постіль (це було не важко, якщо ви спитаєте його, полі кістки, все таке), але так як Філза вчепився в нього мертвою хваткою, а Техно був втомлений всіма емоціями не менше за його друга, він вирубився впавши на ліжко Філа. На одиночне ліжко, яке ніколи не робилося для двох людей, особливо такого розміру як Техноблейд.
Тому так, на ранок в нього боліло все що може боліти, від шиї і спини, до пальців на руках. Але його другові було абсолютно не краще. Менше того що, Техно припускає, його тіло затекло так само як і його, плюс крила, так і ще його друг примудрився захворіти. Варто було очікувати враховуючи скільки він просидів на вулиці під снігопадом, але все одно неприємно.
─ Техно я в нормі ─ повторив його друг, після чого залився кашлем. Техноблейд лише підняв одну брів, у виразі найкращого скепсису, на який тільки був здатен, не вилазячи із ліжка і приобіймаючи Філа. Він все ще був сонний, але не потрібно бути навіть у здоровому глузді, щоб зрозуміти що Філза бреше.
─ Не дивився на мене так, ─ слабо сказав Філ, падаючи на Техноблейда, ховаючи лице ─ в мене від тебе голова болить.
─ Звісно старий, це все мій погляд ─ Техно закотив очі, і отримав слабий хлопок по плечу.
─ Саме так
Техноблейд розчаровано зітхнув, Філза засміявся, легкість трохи зіпсував сухий кашель після цього. Техно почав перебирати волосся на голові друга, не бажаючи вставати, хоча і знає що йому доведеться у найближчі хвилини. Було мирно. Вони були під одягалом, в теплі, в комфортних обіймах, в моменті в якому хотілося залишатися вічність, щоб чути легке воркування Філа, і нікуди не поспішати.
Сніг за вікном не переставав йти, здавалося він становився тільки сильніше, голоса в голові і самі тільки прокинулися, постійно шикаючи одні на одних «щоб не псувати атмосферу, гайс, серйозно», а тиха трель друга займала думки. Сьогодні все спокійно, сьогодні вони у безпеці.
─ Філ
─ М?
─ Про вчора, ─ Техно почав, трохи ненавидівши це. Але він розумів, що все одно, рано чи пізно це доведеться зробити, тому краще відірвати це зараз. Філ у його руках напрягся на секунду, після чого втомлено видихнув сильніше зариваючись в обійми ─ як ти?
─ Я… ─ Філ невесело засміявся ─ Так, це було не дуже
─ Я не це питав, Філ
Філза не відповів. Техно не продовжував.
─ Тобі треба буде поговорити із Ранбу ─ жалібний, драматичний і протяжний стон був відповіддю, на що Техноблейд слабо посміявся.
─ Я хворий, ─ голос Філа був трохи приглушений ─ хворим протипоказанні емоційні розмови.
─ Ти ж казав що ти в нормі.
─ Я брехав.
─ Як ти міг! ─ Техноблейд драматично зітхнув, беручи Філа за плечі і віддаляючи від себе. Чоловік легко піддався діям друга весело, але хрипло сміючись, іноді прериваючись на сухий кашель. Вони дивилися один на одного у комфортній тиші, даючи можливість обдумати слова, і з кожною секундою розслаблена атмосфера ставала все більш і більш важкою. Філ обійняв себе руками, зручніше сідаючи на постіль, ніби готуючись щось сказати, але тільки відводячи погляд на вікно. Техно тримав його плечі, терпляче чекаючи.
─ Це не просто, ─ Філза відвів погляд від вікна, але не наважуючись подивитися на друга, він сильніше сжав свої лікті, ніби намагаючись вигадати потрібні слова ─ Тех, воно… Воно не пройде за одну розмову.
─ Я цього і не чекаю ─ чоловік кивнув, Філза легко посміхнувся, розслабляючись, і нарешті дивлячись в очі навпроти.
─ Звісно ти ні ─ ніжність у голосі і не скривалася, Філ опустив голову, і Техноблейд прижався лбом до лба. Вони дихали, закривши очі, і насолоджуючись легким спокійним моментом ─ але Ранбу може, я не хочу робити гірше.
─ Мовчання не кращій варіант
Філза хмикнув погоджуючись. Він почав розділяти волосся Техно на прядки, нічого не намагаючись з ними зробити, і ніби шукаючи зручнішу позицію, чоловік відсторонився і впав на плече Техноблейда.
─ Він занадто схож на Вілбура ─ Техно ненавидів чути такий зламаний голос свого друга, його легені сжалися, а руки не поволі сильніше обійняли Філа намагаючись хоч якось втішити.
Якщо говорити на чистоту це речення не було правдою, не буквально принанні.
Вілбур завжди був хитрим і гучним, він придумував плани був активним, якщо не сказати наглим, він співав, кричав, ніби намагаючись зайняти собою весь простір у якому знаходився, Ранбу в свою чергу тихий, замкнутий, завжди тричі спитає, постійно намагаючись сховатися. Вони ніби дві протилежності, в ситуації в якій Вілбур почувався би як риба в воді, Ранбу намагається втекти і навпаки. Але Філза говорив не про це, і Техноблейд його розумів.
Філ говорив про відчуття, про назавжди втрачені посмішки і сміх, про більше неможливі нові досягнення, які дитина розповідала із гордістю, про загубленні жарти, підколи і подразнювання. Філ говорив про любов, яку він не може відати через біль, через зіяючу пустоту провини, але і не може не віддавати.
Техноблейд повністю не розумів почуттів Філа, ніколи б не зміг, але він розумів що той намагається сказати, і сподівається що цього достатньо.
─ Я знаю ─ Техно шепотів проводячи рукою по спині.
─ Мені потрібен час
І боги, Техно розумів. Якби це був тільки він, він би віддав Філу весь час світу, терпляче чекаючи, даючи простір, і повільно підходячи, щоб Філза звик, скільки б це не зайняло, але це не був тільки він. Це був і Ранбу, занадто нервовий хлопець, із невпевненістю у собі, що кожну секунду яка потрібна буде Філу, буде вбивати сам себе провиною. Чоловік не хоче дивитися як один із дорогих йому людей буде страждати, а це буде так, у будь-якому із варіантів.
Техноблейд ненавидить почуття.
─ Я знаю ─ болванкою повторив Техно.
По різкому видиху друга, він знав, що той розуміє.
─ Я обіцяю, я зроблю все можливе Тех ─ Філза пристав, дивлячись в очі другові, настільки правдиво, сумно і майже приречено, дивлячись кудись далі за погляд, тримаючи лице навпроти у руках, ніби намагаючись донести всю важливість цих слів ─ але дай мені час
І Техно дивився в очі навпроти, сжимаючи руки друга на своєму лиці, він бачив і розумів всю вагу обіцяння, що дав йому Філ, тому що знав, що Філза розуміє, наскільки це для нього важливо. І єдине на що Техноблейд був здатен, це повірити.
─ Для тебе світ Філ
